Постанова

від 15.07.2009 по справі 3/84/09

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/84/09

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

15.07.09                                                                                       Справа №3/84/09

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Кагітіна Л.П. судді  Кагітіна Л.П.    , Шевченко Т. М.  , Яценко О.М.

при секретарі: Савченко Ю.В.,

за участю представників:

прокуратура: Кричмаржевський А.В., посвідчення № 163 від 07.08.2008р.;

позивача: Гостіщева І.В., довіреність від 25.11.2008р. № 19/1-1-2543;

відповідача: Прокоф'єв С.А., довіреність від 26.12.2008р. №07-01-14-23/6905;  

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізької митниці Державної митної служби України, м. Запоріжжя, на рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2009р. у справі  № 3/84/09

за позовом: Прокурора Жовтневого району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах – Управління держаної служби охорони при ГУМС України в Запорізькій області,

до відповідача: Запорізької митниці Державної митної служби, м. Запоріжжя,

про стягнення 1854,51 грн.

Прокурор Жовтневого району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах – Управління держаної служби охорони при ГУМС України в Запорізькій області, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Запорізької митниці Державної митної служби України, м. Запоріжжя, заборгованості за договором На спостереження за системами тривожної сигналізації, що встановлені на “Об'єкті”, з реагуванням наряду міліції ДСО від 01.01.2008р. № 17-40795/212.

Господарський суд Запорізької області своїм рішенням від 14.05.2009 року у справі №3/84/09 (суддя Соловйов В.М.) позовну заяву задовольнив. Стягнув з Запорізької митниці Державної митної служби України на користь Управління держаної служби охорони при ГУМС України в Запорізькій області 1854,51 грн. основного боргу, 102,00 гр. витрат на держмито та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду першої інстанції мотивовано тим, що неналежне виконання відповідачем умов договору щодо оплати отриманих послуг обумовлює  правомірність заявлених позовних вимог. Сума заборгованості є обґрунтованою і підтверджена матеріалами справи.

Запорізька митниця Державної митної служби України, не погодившись із прийнятим у справі судовим актом, звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2009 року по справі  №3/84/09. Вважає, що місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного судового рішення помилково дійшов висновку про стягнення суми боргу безпосередньо з Запорізької митниці. Вказує, що стягнення заборгованості повинно здійснюватися з органу Державного казначейства. При цьому посилається на ст.1173 Цивільного кодексу України, за змістом якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади при здійснення ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 26.06.2009 року у справі №3/84/09 апеляційний розгляд справи призначено на 15.07.2009 року, про що сторони були повідомлені належним чином.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1438 від 15.07.2009 року справу № 3/84/09 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий: Кагітіна Л.П. (доповідач), судді: Шевченко Т.М., Яценко О.М., якою апеляційна скарга прийнята до розгляду.

Прокурор Жовтневого району м. Запоріжжя та Управління держаної служби охорони при ГУМС України в Запорізькій області  відзиву на апеляційну скаргу не надали, проте їх представники у судовому засіданні 15.07.2009р. проти доводів апеляційної скарги заперечували, та зазначали, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване відповідачем рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, на підставі всебічного дослідження доказів, їх правильної оцінки,  та просили залишити рішення господарського суду Запорізької області  від 14.05.2009р. по справі № 3/84/09 року без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.07.2009р. підтримав доводи апеляційної скарги. Додатково посилається норми на ст.ст. 25, 48 Бюджетного кодексу України в обґрунтування того, що саме Державним казначейством здійснюється списання коштів, тому господарський суд першої інстанції повинен був залучити відповідний орган Державного казначейства  до участі у справі в якості третьої особи та стягнути з нього суму боргу.

По закінченні судового засідання за згодою представників сторін та  прокуратури,  оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст.99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Згідно ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Вислухавши  представників сторін та прокуратури, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, Запорізький апеляційний господарський суд

                                                           ВСТАНОВИВ:

Прокурором Жовтневого району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах – Управління держаної служби охорони при ГУМС України в Запорізькій області, було подано позов до господарського суду Запорізької області про стягнення з Запорізької митниці Державної митної служби України заборгованості за договором На спостереження за системами тривожної сигналізації, що встановлені на “Об'єкті”, з реагуванням наряду міліції ДСО» від 01.01.2008р. № 17-40795/212.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.05.2009 року у справі №3/84/09 позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Запорізька митниця Державної митної служби України, не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції судовим актом, звернулася до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою про його скасування.

Колегія суддів, заслухавши представників сторін та прокуратури, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи, застосування норм матеріального та процесуального права при винесені оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного:

З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2008 року між Управлінням Державної служби охорони в Запорізькій області в особі начальника ЦТО УДСО УМВС України в Запорізькій області (надалі – виконавець) та Запорізькою митницею (надалі – замовник) було укладено договір на спостереження за системами тривожної сигналізації, що встановлені на «Об'єкті», з реагуванням наряду міліції ДСО, за умовами якого замовник передає, а виконавець приймає під спостереження сигналізацію, встановлену на «Об'єктах», перерахованих в дислокації-розрахунку (додаток №1) та зобов'язується здійснювати негайний виїзд та прибуття в технічно можливий термін наряду міліції при спрацюванні сигналізації та перезакриття «Об'єкту» разом із замовником або з його уповноваженою особою (п.2.1 договору).

Згідно з п.3.1 вказаного договору сума договору визначається сторонами на основі розрахунку (додаток №1) та протоколу узгодження вартості по цьому договору (додаток №2), які є невід'ємними частинами договору.

В пункті 3.3 договору сторонами передбачено, що в разі зміни норм витрат на здійснення спостереження, у тому числі при проведенні державної індексації доходів населення, інших заходів, що викликають зміни суми витрат на утримання виконавця, сума договору змінюється з моменту введення нових розцінок на підставі наданого виконавцем розрахунку та протоколу, які є невід'ємною частиною договору. Згода замовника є підставою для продовження дії договору без його переоформлення.

Пунктом п.3.3 договору сторонами узгоджено, що оплата за договором здійснюється замовником передоплатою платіжним дорученням до п'ятого числа кожного поточного місяця на розрахунковий рахунок виконавця.

Згідно з п.5.8 укладеного договору замовник зобов'язався своєчасно здійснювати оплату  по цьому договору та відшкодовувати витрати виконавця по обслуговуванню та ремонту сигналізації.

Прокуратурою Жовтневого району м. Запоріжжя проведено перевірку, в ході проведення якої з'ясовано, що відповідно до п.2 Наказу Департаменту Державної охорони при МВС України від 29.08.2008р. № 182, УДСО при ГУМВС України в Запорізької області є правонаступником УДСО при УМВС України в Запорізькій області.

Перевіркою встановлено, що з боку Управління державної служби охорони при ГУМВС України в Запорізькій області договірні зобов'язання виконані своєчасно та в повному обсязі, що підтверджується актами виконаних робіт, підписаними з боку Запорізької митниці без зауважень.

Відповідачем зобов'язання щодо оплати в повному обсязі наданих позивачем послуг не виконані, у зв'язку з чим виникла дебіторська заборгованість, а саме: січень 2009 року – 765,18 грн., лютий 2009 року – 765,18 грн., березень 2009 року – 324,15 грн., всього на загальну суму 1854,51 грн.

Стягнення з Запорізької митниці Державної митної служби України на користь   Управління державної служби охорони при ГУМВС України в Запорізькій області 1854,51 грн. по договору №17-40795/212 від 01.01.2008 року було предметом судового позову у цій справі.

Колегія суддів вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, а апеляційну скаргу необґрунтованою, а тому не знаходить підстав для її задоволення, враховуючи наступне:

У відповідності до положень статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 205 ЦК України).

Стаття 207 Цивільного кодексу України закріплює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах,  у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна  сторона (боржник) зобов'язана   вчинити   на   користь   другої  сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав,  встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов'язки. Обов'язки позивача полягають у наданні відповідачу послуг, а обов'язки відповідача – прийняти послуги та оплатити їх вартість.

Відповідно до ст.901 ЦК України за  договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за  завданням  другої  сторони  (замовника)  надати послугу,  яка  споживається  в  процесі  вчинення  певної  дії або здійснення певної діяльності,  а замовник зобов'язується  оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 ЦК України передбачено, що якщо  договором  передбачено  надання  послуг  за   плату, замовник  зобов'язаний  оплатити надану йому послугу в розмірі,  у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським  визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або  утриматися  від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проте, відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих послуг згідно договору №17-40795/212 від 01.01.2008р. не виконані. Докази оплати суми боргу відсутні, не надано таких доказів також суду апеляційної інстанції.

Заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 1854,51 грн. доведена договором, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №17-УО-01459 за січень 2009р., №17-УО-04283 за лютий 2009р., №17-УО-07349 за березень 2009р., актом звірки розрахунків від19.03.2009р., іншими матеріалами справи.

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 1854,51 грн. є обґрунтованими.

Слід зазначити, що відповідач не оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, а лише не погоджується із висновком господарського суду першої інстанції щодо стягнення суми боргу безпосередньо з відповідача. Вважає, що стягнення в даному випадку повинно здійснюватися з Державного казначейства України. При цьому посилається на ст.1173 цивільного кодексу України та ст.ст.25, 48 Бюджетного кодексу України.

Колегія суддів вважає зазначені доводи відповідача безпідставними в силу наступного.

У відповідності з Положенням про Державне казначейство України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року №1232, основними завданнями Державного Казначейства України, є забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, що передбачає: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями; в межах своїх повноважень контроль за дотриманням учасниками бюджетного процесу бюджетного законодавства; ведення бухгалтерського обліку і складення звітності про виконання державного та місцевих бюджетів; управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються; визначення механізму казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів, установлення єдиних правил бухгалтерського обліку і звітності про виконання державного та місцевих бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів, визначення порядку і строків подання звітів про виконання кошторисів державних цільових фондів.

Відповідно до ст.48 глави 8 розділу II Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету; розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів; бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Згідно зі ст.50 Бюджетного Кодексу України Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету. Розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (стаття 21 Бюджетного кодексу).

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що Державне казначейство України, в силу своїх обов'язків, ні яким чином не повинно відшкодовувати суб'єкту господарювання заборгованість, яка склалася внаслідок господарських взаємовідносин.

Так, статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, колегія суддів відзначає, що державою і за рахунок державних коштів відшкодовується шкода, заподіяна органами державної влади, а зважаючи на викладені вище обставини, підстави вважати, що відповідачем було завдана позивачу шкоду відсутні.

Як уже вказувалося вище, заборгованість відповідача перед позивачем склалася внаслідок неналежного виконання господарських зобов'язань, тому для застосування ст.1173 Цивільного кодексу України та  не має підстав для залучення до участі у справі органу Державного казначейства України.

        На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що господарський суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду по цій справі.

Доводи апеляційної скарги спростовуються викладеним.

Апеляційна скарга відповідача  задоволенню не підлягає.

Судові витрати за позовом (державне мито в сумі 102,00 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) правомірно присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача.

Державне мито за апеляційною скаргою відноситься на  заявника апеляційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись  ст.ст.99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу  України,  Запорізький апеляційний господарський суд

    ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізької митниці Державної митної служби України, м.Запоріжжя, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2009 року у справі  №3/84/09 залишити без змін.

Постанову у повному обсязі підготовлено та підписано 20.07.2009 року.

Головуючий суддя Кагітіна Л.П.

 судді  Кагітіна Л.П.  

 Шевченко Т. М.  Яценко О.М.