Постанова

від 23.01.2007 по справі 30/420

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

30/420

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

23 січня 2007 р.                                                                                   № 30/420  

 Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого

Волковицької Н.О.Рогач Л.І.

за участю представників:

позивачаІващук С.А. –дов. від 01.12.2006р.Васильченко О.М. –дов. від 03.02.2006р.

відповідача

третіх осіб

за участю прокурора Ясько В.В. –дов. від 28.11.2006р.Решетніков А.О. –дов. від 04.12.2006р.

Федоровська І.О –дов. від 04.12.2006р.Гладишко Ю.П. –дов. від 22.01.2007р.Остапенко С.Л. –дов. від 07.01.2005р.

Баклан Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні   касаційнускаргу  Петропавлівської міжрайонної державної податкової інспекції  Дніпропетровської області

на  постанову від 12.09.2006р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі № 30/420 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Петропавлівської міжрайонної державної податкової інспекції  Дніпропетровської області

доТовариства з обмеженою відповідальністю агрофірма “Нібас”

треті особи:-   Міністерство фінансів України- Відділення державного казначейства України у Петропавлівському районі Дніпропетровської області -   Українська аграрна біржа

простягнення заборгованості за іноземними кредитами, залучені під державні гарантії у розмірі 598240,21 дол. США

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2005 року Петропавлівська МДПІ звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ “Агрофірма «Нібас»про стягнення на користь державного бюджету України заборгованості за іноземним кредитом, залученим під державні гарантії у розмірі 598240,21дол. США (з урахуванням відсотків та пені) за рахунок реалізації заставленого майна за договором застави № 130-04/166/070 від 05.11.2004р. з урахуванням курсу НБУ для USD (долар США) на момент здійснення реалізації.

Позивач у позовній заяві зазначив, що 04.08.2005р. до нього надійшло подання № 5 відділення Державного казначейства у Петропавлівському районі Дніпропетровської області.

За даними цього падання у ТОВ “Агрофірма «Нібас»значиться заборгованість за іноземним кредитом, залученим під державні гарантії у розмірі 598240,21 дол. США (з урахуванням відсотків та пені), який є поручителем та солідарним відповідачем в межах своєї заборгованості перед Украгробіржею за отриману техніку.

На обґрунтування правових підстав позову, позивач посилався на частину четверту статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік", відповідно до якої, у разі невиконання позичальником зобов'язань за угодою про реструктурування та/або зобов'язань щодо здійснення платежів за кредитом або бюджетною позичкою в частині, що не реструктурується, в термін, що перевищує три місяці від встановленого відповідними угодами, реструктуризована заборгованість у повному обсязі визнається простроченою та стягується органами державної податкової служби у встановленому порядку, та  частину першу статті 24 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", відповідно до якої органом стягнення простроченої заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками визнано у 2005 році органи державної податкової служби України.

Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області              від 13.02.2006р. у задоволенні позовних відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до угоди про реструктуризацію № 130 –04/166 від 31.12.2003р., ТОВ  “Агрофірма «Нібас»виступає як поручитель за зобов'язаннями Української аграрної біржі.

Згідно статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Доказів невиконання Українською аграрною біржею своїх зобов'язань за Угодою про реструктурування на суму заявлених позовних вимог суду не надано.

Відповідно до статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Враховуючи вимоги пункту 4 статті 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

За апеляційною скаргою Петропавлівської МДПІ Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 12.09.2006р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2006р. залишив без змін з тих же підстав.

Крім того, судом апеляційної інстанції у постанові зазначено, що позивачем не були надані суду докази відправки письмової вимоги Мінфіном адресованої ТОВ “Агрофірма «Нібас», що передбачено пунктом 8 угоди про реструктурування –поручитель мав сплатити за зобов'язаннями боржника визначеними угодою про реструктуризацію, включаючи пеню протягом 3-х днів з дати отримання зазначеної вимоги, а також доказів оголошення Мінфіном відповідно до пункту 5 угоди реструктурування суми заборгованості та/або відсотків такими, що підлягають достроковому поверненню боржником.

Петропавлівська МДПІ подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.09.2006р., в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати, а позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись при цьому на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, статті 553 Цивільного кодексу України, відповідно до якої поручитель (ТОВ “Агрофірма «Нібас») поручається перед кредитором (Мінфін) за боржника «Украгробіржа»про виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Листом від 15.11.2006р. Заступник генерального прокурора України повідомив про вступ до справи Генеральної прокуратури України.

Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи, в рамках гарантійної структурної угоди від 10.05.1995 року № 40-19019/9, між Кабінетом Міністрів України та Урядом США на підставі кредитної угоди             від 24.07.1997 року № 18/03-149, укладеної між Державним експортно-імпортним банком України за дорученням Кабінету Міністрів України та Біржею (далі - Внутрішня кредитна угода), останньому надано кредит в сумі 66 300 000 дол. США.

Кредит за Внутрішньою кредитною угодою надавався для фінансування 85% вартості контракту купівлі-продажу від 08.05.1996 року № 6/3076 UKR, укладеного між Біржею та компанією "Кейс Корпорейшн" (США) щодо купівлі-продажу сільськогосподарської техніки на суму 72 300 000 дол. США (далі - Зовнішньоекономічний контракт), 85% вартості комісії за надання кредиту, 100% страхової премії;

Решта 15% вартості Зовнішньоекономічного контракту фінансувалась за рахунок коштів, залучених під гарантію Міністерства фінансів України на умовах кредитної угоди від 23.07.1997 року, укладеної між банком "Сосьєте Женераль" (відділення в Нью-Йорку) та Біржею.

Отримана за Зовнішньоекономічним контрактом сільськогосподарська техніка передана Біржею сільськогосподарським товаровиробникам за договорами купівлі-продажу на умовах розстрочення платежу або договорами фінансового лізингу, у тому числі ТОВ “Агрофірма «Нібас»- за договором фінансового лізингу від 25.07.1997р. № 43.

Надходження коштів за договорами купівлі-продажу на умовах розстрочення платежу та договорами фінансового лізингу мало бути джерелом погашення кредитів, наданих Біржі.

Проте через невиконання одержувачами сільськогосподарської техніки своїх зобов'язань щодо своєчасного здійснення розрахунків у Біржі станом на 27.07.2003р. року виникла прострочена заборгованість за кредитами в сумі 628188,02 дол. США.

За цих обставин на виконання статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" та постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1070 "Про укладення угод про реструктуризацію простроченої станом на 1 січня 2003 р. заборгованості юридичних осіб за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками" між Міністерством фінансів України, Біржею та ТОВ “Агрофірма «Нібас»укладено угоду про реструктурування від 31.12.2003 року № 130-04/166, предметом якої є реструктурування простроченої заборгованості перед державою в сумі 877965,54 дол. США за кредитами, наданими Біржі на умовах Внутрішньої кредитної угоди та кредитної угоди з банком "Сосьєте Женераль".

Сума заборгованості за Угодою про реструктурування визначена відповідно до акта звіряння розрахунків від 29.12.2003 року № 43/9 за укладеним між Біржею та ТОВ “Агрофірма «Нібас»договором фінансового лізингу.

За умовами Угоди про реструктурування ТОВ “Агрофірма «Нібас», як поручитель, зобов'язувалось солідарно з Біржею у повному обсязі відповідати перед Міністерством фінансів України за виконання Біржею зобов'язань, що виникли з цієї угоди.

За приписами статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою визначені статтею 554 цього Кодексу.

Разом з цим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що  за приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до статті 16 Закону України “Про державний бюджет України на 2003 рік” і Постанови Кабінету Міністрів України № 1070 від 17.07.2003р. Міністерству фінансів України надано право реструктурувати заборгованість і як вже зазначалось було укладено тристоронню Угоду про реструктурування.

Сторонами даної Угоди досягнуто домовленості, щодо порядку та строків погашення заборгованості.

Крім цього, сторонами угоди узгоджено порядок нарахування та сплати відсотків.

Відповідно до пункту 15 Угоди про реструктурування у разі невиконання або виконання не в повному обсязі Боржником зобов'язань за угодою понад 90 днів несплачена сума заборгованості та/або відсотків визнається простроченою заборгованістю перед державою та підлягає стягненню разом із сумою пені, нарахованої за весь період такого невиконання або виконання не в повному обсязі в установленому законодавством порядку, в тому числі шляхом звернення до Поручителя, звернення стягнення на предмет договору застави (майнової поруки).

Згідно із частиною 4 статті 16 Закону України “Про Державний бюджет України на 2003 рік”, пунктів 8, 9, 10, 12, 14, 15 угоди про реструктурування, сума заборгованості підлягає достроковому поверненню в повному обсязі разом із сумою нарахованої пені.

У разі оголошення Міністерством фінансів України відповідно до підпункту 1 пункту 5 цієї угоди суми заборгованості та/або відсотків такими, що підлягають достроковому поверненню Боржником, останній в тижневий строк після одержання такого повідомлення Міністерства фінансів України зобов'язаний погасити заборгованість та сплатити відсотки в повному обсязі разом із сумою нарахованої пені (підпункт 5 пункту 6 угоди).

Поручитель зобов'язується за письмовою вимогою Міністерства фінансів України сплатити за зобов'язаннями Боржника, визначеними цією угодою, включаючи пеню, протягом трьох банківських днів з дня отримання зазначеної вимоги (пункт 8 угоди).

Обов'язку Поручителя сплатити за зобов'язаннями Боржника, передує по –перше, оголошення Міністерством фінансів України суми заборгованості такою, що підлягає достроковому поверненню, по-друге, у цьому випадку Міністерство фінансів України повинно повідомити Боржника про таке рішення, а також направити Поручителю письмову вимогу сплатити за зобов'язаннями Боржника.

Між тим судами вказані обставини в порушення зазначених приписів Господарського процесуального кодексу України залишились недослідженими.

Зокрема, під час здійснення апеляційного провадження поза увагою Дніпропетровського апеляційного господарського суду було залишено повідомлення Міністерства фінансів України, яке було надано на виконання  запиту Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2006р.   (т.4 а.с.13)  з приводу того, що листом від 02.11.2005р. № 31-23020-10-18/23339 (т.4 а.с.23-26) Міністерство фінансів України звернулося, саме, до ТОВ “Агрофірма «Нібас», як до поручителя, з письмовою вимогою сплатити за зобов'язаннями боржника.

Проте, вказані доводи та надані докази з цього приводу, які містяться у матеріалах справи були залишені поза увагою суду апеляційної інстанції.

Крім того, під час здійснення судового провадження судами першої та апеляційної інстанції,  також не були досліджені обставини щодо наявності витрат державного бюджету на погашення іноземних кредитів, які у відповідності до статті 19 Закону України “Про державний бюджет  на 2005р” стають підставою для виникнення у позичальника простроченої заборгованості перед бюджетом.

В матеріалах справи відсутні докази які підтверджують витрати державного бюджету на погашення іноземних кредитів.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Враховуючи, що застосування норм матеріального права цілковито залежить від повноти та правильності встановлення обставин справи, судові рішення не можна визнати законними, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції за правилами Господарського процесуального кодексу України.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Дніпровської області від 13.02.2006р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду            від 12.09.2006р. у справі № 30/420 господарського суду Дніпропетровської області скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області

Касаційну скаргу Петропавлівської МДПІ – задовольнити частково.

Головуючий                                                                                   Т. Дроботова

Судді:                                                                                              Н. Волковицька

                                                                                                       Л. Рогач