Постанова

від 14.03.2007 по справі 11/510-05

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

11/510-05

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

14 березня 2007 р.                                                                                   № 11/510-05  

   Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКривди Д.С.,

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргуТОВ “Холодильник “Морозко”

на постановувід 18.12.06 Харківського апеляційного господарського суду

та на рішеннявід 12.09.06

у справі№11/510-05

господарського судуХарківської області

за позовомТОВ “Холодильник “Морозко”

доТОВ “С.А.К.О. Лтд”

пропоновлення права та знесення самочинних будівель

за участю представників сторін

від позивача:Набока В.В. –директор

від відповідача:у засідання не прибули

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Холодильник “Морозко” звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “С.А.К.О. Лтд” про поновлення порушеного права позивача на постійне користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Харків, в'їзд Станційний, №3; зобов'язання відповідача знести самочинно збудовані ним на спірній земельній ділянці споруди.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на будівництво спірних споруд з дозволу позивача. В подальшому відповідач змінив підстави заперечень проти позову, зазначивши, що спірні споруди ним не використовуються в господарській діяльності, тому підстави для задоволення позову щодо нього відсутні.

Рішенням від 12.09.06 господарський суд Харківської області (суддя Черленяк М.І.) в задоволенні позову відмовив.

Постановою від 18.12.06 Харківський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Філатов Ю.М. –головуючий, Івакіна В.О., Сіверін В.І.) залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Рішення і постанова мотивовані тим, що відповідач не є особою, яка на час розгляду справи володіє спірною земельною ділянкою та самочинно збудованими спорудами.

Ухвалою від 31.01.07 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови у справі та задоволення позову новим рішенням.

Касаційна скарга мотивована незастосуванням судами ст. 376 ЦК України, на підставі якої заявлено позов у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи встановили, що відповідач на земельній ділянці за адресою: м. Харків, в'їзд Станційний, 3 здійснив самочинне будівництво споруд: магазин площею 32,3 м2, коридор –11 м2, коридор –11 м2, коридор –5,1 м2, бухгалтерія –9,4 м2, офіс –19 м2, приміщення електрика –5,4 м2, сторожка –5,4 м2, сторожка –20 м2, склад –29,3 м2, навіс –237,1 м2.

Вказана земельна ділянка належить позивачеві на праві постійного користування, що підтверджується Державним актом від 13.08.98 №315 на право постійного користування земельною ділянку. Ця земельна ділянка в установленому законом порядку з користування позивача не вилучалась та відповідачеві не передавалась.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а на час розгляду справи володіння спірною земельною ділянкою та самочинно збудованими на ній спорудами здійснює не відповідач у справі, а Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа Мкртичян А.Г.

Такий висновок заснований на тому, що 03.06.03 відповідач продав вказаній особі самовільно збудовані споруди, і відповідно до акту приймання-передачі від 04.06.03 споруди фактично передані покупцеві. Договір нотаріально не посвідчений, право власності не зареєстровано в установленому законом порядку. Також суди зазначили, що договір не визнаний недійсним в установленому законом порядку. При цьому положення ч. 3 ст. 640 ЦК України залишено судами поза увагою.

Звертаючись з позовом у справі, позивач заявив вимоги про поновлення його порушеного права на постійне користування спірною земельною ділянкою та зобов'язання відповідача знести самочинно збудовані ним на цій земельній ділянці споруди на підставі ст. 376 ЦК України.

Проте, як вбачається з рішення та постанови у справі, суди взагалі не надали правової оцінки обставинам, які доводить позивач, щодо їх відповідності вимогам вказаної норми.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Вбачається, що вказана норма стосується лише нерухомого майна. В силу ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Суди першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору, як вже зазначалось, послались на продаж спірних споруд відповідачем Суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі Мкртичян А.Г. та відсутність нотаріального посвідчення договору і реєстрації права власності. Проте в рішенні та постанові у справі відсутні зазначення про те, чи є спірні у справі споруди об'єктами нерухомості. Також судами не встановлювалась особа, яка ці споруди створила.

Встановлення цих обставин є суттєвим при вирішенні даного спору щодо можливості застосування до нього положень ст. 376 ЦК України або визначення їх власника як особи, прав і обов'язків якої може стосуватися даний спір, з огляду на те, що згідно зі ст.ст. 328, 331 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; а право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виняток із загального правила набуття права власності на новостворене майно особою, яка його створила, передбачений саме ч. 2 ст. 376 ЦК України. Відповідно до цієї норми особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Звертаючись з позовом у справі, позивач саме доводив, що спірне у справі майно є самочинним будівництвом, та заявив вимоги про застосування до нього наслідків, передбачених ч. 4 ст. 376 ЦК України.

Згідно з цією нормою якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно особою, яка здійснила (здійснює самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

З огляду на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи не встановлено обставини щодо відповідності спірного майна поняттю самочинного будівництва та наявності підстав для застосування ч. 4 ст. 376 ЦК України, а також особу, яка це майно створила, судова колегія дійшла висновку, що справа не розглянута судами по суті позовних вимог.

Тобто суди не дотримались вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу задовольнити частково.

2.          Рішення господарського суду Харківської  області від 12.09.06 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.06 у справі №11/510-05 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий                                                                                Д.Кривда

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

                                                                                                    А.Уліцький