Постанова

від 14.03.2007 по справі 1/270-06-7717

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

1/270-06-7717

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

14 березня 2007 р.                                                                                   № 1/270-06-7717  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. –головуючого,

Костенко Т.Ф.,Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали касаційних скарг1.          Фірми “Гарант” у вигляді ТОВ 2      2.          ТОВ “Євротранссервіс”

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 12.12.2006р.

у справігосподарського суду Одеської області

за позовомФірми “Гарант” у вигляді ТОВ

доТОВ “Євротранссервіс”

простягнення 119 583, 14 грн.

за участю представників:

позивача: Казновська І.Р. –дов. від 12.03.2007р. №55.2007-ВЯ/АО; Ягорлицький В.А. –дов. від 12.03.2007р. №54.2007-ВА/АО,

відповідача : Бовр Д.Ю. –дов. від 24.11.2006р. б/н   

ВСТАНОВИВ:

        Рішенням господарського суду Одеської області від 03.10.2006р.  у справі №1/270-06-7717 уточнені  позовні вимоги ТОВ фірма “Гарант” про стягнення з ТОВ “Євротранссервіс” 44 623,22 грн. заборгованості з врахуванням індексу інфляції за період прострочення, 77, 29 грн. 3 % річних, 9 366,24 грн. пені, 5 516,40 грн. збитків, 1 195,38 грн. витрат на оплату судового збору та 10000,00 грн. за послуги адвоката задоволені в повному обсязі на загальну суму 70 296,98 грн.

        Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2006р. рішення господарського суду Одеської області від 03.10.2006р. у справі №1/270-06-7717 щодо стягнення 44779,50 грн. боргу, 447,79 грн. державного мита і 49 грн. витрат на ІТЗ судового процесу залишено  без змін. В іншій частині рішення господарського суду Одеської області від 03.10.2006р. скасовано, в задоволенні позовних вимог в цій частині

відмовлено.

        Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2006р. у даній справі, ТОВ фірма “Гарант” та ТОВ “Євротранссервіс” звернулись з касаційними скаргами до Вищого господарського суду України, в яких зокрема ТОВ фірма “Гарант” просить  постанову скасувати із залишенням рішення суду 1-ї інстанції в силі, а ТОВ “Євротранссервіс” просить скасувати постанову лише в частині стягнення 44779,50 грн. боргу, 447,79 грн. державного мита і 49 грн. витрат на ІТЗ судового процесу із залученням до справи належного відповідача ТОВ “Юг-Внештранс”, мотивуючи скарги порушенням судом норм матеріального і  процесуального права.   

         Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним касаційну скаргу ТОВ Фірма “Гарант” задовольнити частково, а в задоволенні касаційної скарги ТОВ “Євротранссервіс” відмовити, враховуючи наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 16.01.2006р. ТОВ “Євротранссервіс” (замовник) та Фірма “Гарант” у вигляді ТОВ (перевізник) уклали договір на транспортно-експедиторське обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученнях (Договір).

Згідно п. 4.5 договору замовник сплачує перевізнику штрафні суми за простій транспортних засобів у розмірі 150 ЕUR за кожну добу простою, включаючи суботні, недільні і святкові дні, штраф не стягується при простої автомобілю під навантаженням та митним оформленням протягом 48 годин, замовник оплачує пов'язані з збільшення пробігу автомобілю у зв'язку з переадресуванням вантажу витрати з розрахунку 1 ЕUR за кожний необумовлений кілометр (п. 4.7).

На виконання умов Договору ТОВ “Євротранссервіс” 16.01.2006р. подало заявку ТОВ фірма “Гарант” на перевезення вантажів автомобільним транспортом “Одеса –Німеччина”, згідно якої вартість фрахту складає 1 400 доларів США, в т. ч. 700 доларів США після митного оформлення та 700 доларів США після вивантаження вантажу протягом 5 днів на Україні, нормований простій встановлено 96 годин з врахуванням навантажувально-розвантажувальних робіт, а понаднормований простій - 50 доларів США за добу на Україні, 100 доларів США за добу по Європі.

20.02.2006р. сторони підписали акт приймання виконаних робіт про виконання ТОВ фірма “Гарант” перевезення вантажу згідно заявки по маршруту м. Білгород-Дністровський (Україна) - Siegen (Німеччина) а/м 170-90 ОВ СМR 220675, вартість виконаних робіт складає 7 893,15 грн., в т. ч. 220 грн. ПДВ, претензій по виконаним роботам не має.

Згідно наступної заявки ТОВ “Євротранссервіс” від 23.01.2006р. на перевезення вантажів автомобільним транспортом “Одеса –Німеччина” вантажовідправником зазначено ТОВ “Юг-Внештранс”, вартість фрахту складає 1 400 доларів США, нормований простій встановлено 96 годин з врахуванням навантажувально-розвантажувальних робіт з оплатою понаднормованого простою 50 доларів США за 5 днів та 100 доларів США за наступні дні.

Вказана заявка перевізником не виконана, оскільки автомобіль фірми з вантажем простояв під митним контролем Білгород-Дністровської митниці з 26.01.2006р. до 26.04.2006р. із-за порушення кримінальної справи №01/50100/06 по факту замаху на контрабанду.

 Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

На підставі встановленого та за результатами перевірки рішення місцевого господарського суду,  який  згідно  зазначених норм  матеріального  права та приписів ст. 903, 909, 916 ЦК України стягнув з ТОВ “Євротранссервіс” 44623,22 грн. заборгованості, апеляційний  господарський суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог  та законності рішення суду 1-ї інстанції в цій частині, оскільки вони  відповідають обставинам справи та підтверджуються належними доказами, з  чим погоджується і суд касаційної інстанції.

З огляду на це, викладені в касаційній скарзі твердження ТОВ “Євротранссервіс” не підлягають задоволенню, оскільки за своїм змістом та по суті касаційна скарга відтворює апеляційну скаргу товариства і містить  обставини, які господарський суді апеляційної інстанції дослідив та оцінив   належним чином, зробивши правильний висновок про неможливість залучення   ТОВ “Юг-Внештранс” до участі у справі в якості відповідача, оскільки  останнє не являється стороною по договору на транспортно-експедиторське обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученнях від 16.01.2006р.   

Правильними визнає колегія і висновки суду апеляційної інстанції з зазначених вище причин щодо залишення без змін рішення суду 1-ї інстанції в  частині задоволення позову про стягнення шкоди внаслідок порушення замовником умов договору від 16.01.2006р. на суму 274,4 грн. із заявлених до стягнення 5516,40 грн. (110 грн. за вивантаження автомобілю 27.04.2006р. та 164,40 грн. за САRNET TIR), як доведені відповідно до ст. 33, 34 ГПК України.

Що ж до решти позовних вимог, у задоволенні яких апеляційний  господарський суд відмовив скасувавши рішення суду 1-ї інстанції в цій  частині, то касаційна інстанція виходить з того, що рішення визнається   обґрунтованим тоді, коли в ньому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні та ґрунтуються на правильно  застосованих до спірних відносин норм матеріального і процесуального права. Однак оскаржувана постанова апеляційного господарського суду у вказаній  частині не відповідає зазначеним вимогам.

Так, відповідно до приписів ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від  простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 4.3 Договору у випадку несплати замовником в обумовлені строки рахунків перевізника за фактично виконані перевезення замовником сплачується штраф (пеня) в розмірі 1,0% від несплаченої суми за кожний календарний день прострочення платежу.

Відмовляючи  в задоволенні позовних вимог в частині нарахування  індексу інфляції, 3% річних та пені, апеляційний господарський суд   виходив з того, що місцевим господарським судом не визначено  конкретний період прострочення згідно п. п. 4.2, 4.3 Договору, оскільки згідно п.4.1 Договору розрахунки проводяться відповідно виставлених перевізником рахунків на оплату (в даному випадку № 22 від 20.02.2006р. і №130 від 09.06.2006р.) з доданням оригіналів товарно-транспортних накладних та оригіналів СМR з відповідними відмітками, докази виставлення  яких в матеріалах справи відсутні.

Частково погоджуючись з такими висновками, колегія все ж зазначає, що   вони не ґрунтуються на повно з'ясованих обставинах та матеріалах справи, зокрема умов Договору, відповідно до п.1.2 якого замовник зобов'язаний  пред'являти до перевезення вантажі в об'ємах і на умовах визначених заявками, котрі являються невід'ємною частиною цього договору.

В матеріалах справи наявна заявка ТОВ “Євротранссервіс” від 16.01.2006р. в якій визначені порядок і форма оплати, як-то: вартість фрахту складає 1 400 доларів США, в т. ч. 700 доларів США після митного оформлення та 700 доларів США після вивантаження вантажу протягом 5 днів на Україні.

Отже, нез'ясованим судами попередніх інстанцій залишилось питання щодо правильного визначення періоду прострочення платежу: - чи то з  моменту направлення рахунків з додатковими матеріалами (п. 4.1, 4.3 Договору), - чи протягом 10 днів з моменту виконання перевозки (п.4.2 Договору) - чи протягом 5 днів після вивантаження вантажу на Україні (заявка  від 16.01.2006р.).

Що ж до постанови суду 2-ї інстанції в частині відхилення вимог про стягнення шкоди в розмірі 5242,00 грн. (5516,40 грн. –274,40 грн.) за відсутності підтвердження здійснення фактичних витрат первинними бухгалтерськими документами в період дії цього договору, то колегія вважає   постанову в цій частині такою, що не відповідає вимогам викладеним в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. “Про судове рішення”, оскільки її мотивувальна частина не містить оцінки досліджених в судовому засіданні наданих позивачем доказів та обґрунтування їх відхилення,  а також не містить посилання на закон чи  інші нормативні акти матеріального права на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Слід зазначити, що відхиляючи вимоги про відшкодування збитків за відсутності достатніх та належних доказів, суд апеляційної інстанції не був  позбавлений можливості витребувати такі докази у сторін відповідно до ст. 38 ГПК України.

Помилковими та передчасними вважає судова колегія і висновки суду   апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні вимог про стягнення вартості  адвокатських послуг в сумі 10 000 грн., як і висновки суду 1-ї інстанції  щодо задоволення позовних вимог в цій частині, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.02.2006р. ТОВ фірма “Гарант” (клієнт) та адвокатське об'єднання “Адвокатська фірма „Злагода” (виконавець) уклали контракт № 8 на надання адвокатських послуг по стягненню з ТОВ “Євротранссервіс” заборгованості і матеріальної шкоди із-за неналежного виконання договору від 16.01.2006р.

Згідно п. п. 3.1, 3.3 цього контракту вартість адвокатських послуг складає 10 000 грн. без ПДВ зі строком оплати до 01.10.2006р., які позивач  сплатив платіжним дорученням № 573 від 27.09.2006р. на рахунок АО “Адвокатська фірма „Злагода”.

Вимоги щодо відшкодування таких витрат на допомогу адвоката  позивачем викладено у клопотанні про зменшення позовних вимог (т.1 а.с.107).

Рішення місцевого господарського суду про задоволення цих вимог   мотивовано ст. 44 ГПК України, якою передбачено відшкодування судових витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката, які суд без достатніх на те  підстав за  відсутності представника адвокатського об'єднання чи адвоката в судовому засіданні визначив заявлену до стягнення суму як витрати пов'язані з оплатою послуг адвоката під час ведення цієї справи в суді.

Апеляційний господарський суд, відмовляючи в позові в цій частині,    також послався на ст. 44 ГПК України правильно зазначивши, що цією статтею передбачено відшкодування витрат за послуги надані лише адвокатом, а не будь-яким представником, і такі витрати повинні бути пов'язані саме з розглядом справи.

Однак ні суд 1-ї інстанції, ні суд 2-ї інстанції не врахували ту обставину, що клопотання позивача про стягнення витрат на допомогу адвоката не містить  прямого посилання на ст. 44 ГПК України з огляду на що, та враховуючи представництво інтересів позивача в суді особами з доручення яких не  вбачається зв'язку із контрактом № 8 на надання адвокатських послуг, - таке клопотання могло бути заявлено в порядку стягнення збитків (ст. 22, 611, 623 ЦК України), а не судових витрат (ст. 44 ГПК України).

З'ясування цього питання можливо шляхом уточнення заявлених позивачем у клопотанні додаткових позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а господарськими судами попередніх інстанцій порушено вимоги ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, колегія  вважає постанову апеляційного господарського суду в частині відмови в позові  про стягнення інфляційних, трьох відсотків річних, пені, збитків в розмірі 5242,00 грн. та витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, такою, що   підлягає скасуванню, з передачею справи на новий розгляд в цій частині до господарського суду першої інстанції.

В решті оскаржувана постанова залишається без змін.

         Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:   

          В задоволені  касаційної  скарги ТОВ “Євротранссервіс” відмовити.

         Касаційну скаргу  ТОВ Фірма “Гарант” задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2006р. у справі №1/270-06-7717 скасувати  в частині відмови в позові про стягнення  інфляційних в розмірі 117,57 грн., трьох відсотків річних в розмірі 77,29 грн.,  пені в розмірі 9366,24грн., збитків в розмірі 5242,00 грн. та витрат, пов'язаних з  оплатою послуг адвоката в розмірі 10000,00 грн.

Справу в цій частині направити до господарського суду Одеської області  на новий розгляд.   

         В решті постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2006р. у справі №1/270-06-7717 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                         В.С. Божок

Судді:                                                                                             Т.Ф. Костенко

                                                                                           Г.П. Коробенко