Рішення

від 10.09.2015 по справі 904/6712/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.09.15р.

Справа № 904/6712/15

За позовом Приватного підприємства "Агротехцентр", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Агро-Україна", м. Дніпропетровськ, -

про зобов‘язання поставити товар вартістю 108341 грн 00 коп.

Суддя Воронько В.Д.

представники:

від позивача: представник не з'явився;

від відповідача: представник не з'явився.

                                                  СУТЬ СПОРУ:

28.07.2015 позивач - Приватне підприємство "Агротехцентр" (далі – ПП "Агротехцентр") звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Агро-Україна" (далі – ТОВ ВКФ "Агро-Україна") з вимогою зобов'язати відповідача поставити товар (борону дискову БГР-4,2), оплачений позивачем на підставі рахунку-фактури № СФ 2208/3 від 22.08.2014.

Позов обгрунтовано посиланням на недотримання відповідачем умов усної домовленості, досягнутої між сторонами у справі 22.08.2014.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2015 було порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 11.08.2015.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 11.08.2015 до 10.09.2015 – у зв'язку з неявкою відповідача.

У судове засідання, призначене на 10.09.2015, сторони не забезпечили явку своїх представників.

Представник позивача 09.09.2015 надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи через його неможливість прибути до судового засідання у зв'язку з трагічними сімейними обставинами.

Відповідач відзив на позов не надав, до судового засідання не забезпечив явку свого повноважного представника без пояснення причин, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи.

Ухвали про порушення провадження у справі та про відкладення її розгляду були направлені судом на адресу відповідача зазначену у позовній заяві, що також підтверджується витягом з ЄДР з Інформаційно-ресурсного центру, станом на 29.07.2015, при цьому обидва поштові відправлення повернулись до суду з доданням довідок "за закінченням терміну зберігання".

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якими передбачено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою, (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 28.07.2015 та 11.08.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Договір у письмовій формі між сторонами у справі не укладався.

На підставі усної домовленості, досягнутої між Приватним підприємством "Агротехцентр" (позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Агро-Україна" (відповідач, продавець), ТОВ ВКФ "Агро-Україна" виставило ПП "Агротехцентр" рахунок-фактуру № СФ 2208/3 від 22.08.2014 – на оплату борони дискової БГР-4,2 вартістю 108341,00 грн (а.с.9).

На виконання цієї домовленості та на підставі рахунку-фактури № СФ 2208/3 від 22.08.2014 року позивачем платіжним дорученням № 2347 від 28.08.2014 перерахувало на користь відповідача грошові кошти у сумі 108341,00 грн (а.с.10), - факт отримання яких відповідачем підтверджено випискою системи "Клиент-Банк" по рахунку 2600801502457.980 за 28.08.2014 (а.с.11-12).

Оскільки відповідач після внесення передплати за поставку товару на суму 108341,00 грн не вжив заходів до відпуску борони дискової БГР-4,2 у зазначеній вартості, 15.10.2015 позивач направив на його адресу лист з проханням повідомити строки поставки цього товару.

Позивачем 20.10.2014 отримана відповідь від відповідача, у якій останній зазначив про зсунення строків виробництва техніки та заплановано дату відвантаження товару з 06 по 11.11.2014.

Відповідач, порушуючи умови вищезгаданої досягнутої домовленості, не поставив товар у зазначені строки.

Після чого, 21.11.2014 позивач надіслав на адресу відповідача претензію від 20.11.2014 за вих. №45с/х з вимогою поставити оплачений ним товар (а.с. 15), але, як вбачається з наявних у справі доказів, відповідач не вжив заходів до виконання своїх зобов‘язань з поставки, що стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову повністю з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі – ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Однією з засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно частинам 1-2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.ч. 1-2 ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 203 Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Чинним ЦК України (ст.205) встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно частинам 1-2 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Таким чином, з обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що сторони за цим спором не порушили жодної з вищеперелічених вимог чинного законодавства та уклали договір у спрощений спосіб, - тобто у спосіб, ними обраний, встановили між собою правовідносини, які є предметом розгляду по цій справі.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( частина 1 ст. 626 ЦК України), - а уклавши його у спрощеній формі, сторони набули низку прав та зобов'язань.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦК України).

Закон – ст.525 ЦК України – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З наявних у справі доказів вбачається, що відповідач був зобов'язаний поставити вже оплачений товар не пізніше 11.11.2014, але цього не зробив, - тобто він достеменно обізнаний з приводу того, що термін поставки товару є таким, що настав.

Ця обставина також підтверджується фактом надсилання позивачем на адресу відповідача вищезгаданої претензії.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 657 ЦК України передбачена форма окремих видів договорів купівлі-продажу.

В даному випадку дії сторін, що підтверджено матеріалами справи, свідчать про виникнення між ними правовідносин з поставки.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що у даному випадку сторони досягли домовленості про попередню оплату покупцем товару, при цьому покупець фактично вчинив такі дії.

Питання відповідальності продавця та покупця у випадку попередньої оплати вартості товару врегульовано статтею 693 ЦК України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З обставин справи відомо, що відповідач товар не поставив та грошові кошти на користь позивача не повернув.

Наявність заборгованості на суму вартості товару також підтверджена актом звірення взаємних розрахунків, що підписаний обома сторонами.

Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами усного договору (порушення зобов'язань).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обов'язку щодо поставки товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі – ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.           

Керуючись ст.ст.44 та 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає на відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст. 3, 6, 11, 202-206, 509, 525-527, 530, 610, 612, 614, 626, 638, 693, 712 Цивільного кодексу України, 193, 265 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Агро-Україна" (ідентифікаційний код 32861451, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Новофрунзенська, буд. 31) поставити на адресу Приватного підприємства "Агротехцентр" (ідентифікаційний код 32510422, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, пр-т Карла Маркса, буд. 29) борону дискову БГР-4,2 вартістю 108341,00 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Агро-Україна" (ідентифікаційний код 32861451, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Новофрунзенська, буд. 31) на користь Приватного підприємства "Агротехцентр" (ідентифікаційний код 32510422, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, пр-т Карла Маркса, буд. 29) - витрати по сплаті судового збору у сумі 2166 (дві тисячі сто шістдесят шість) грн 83 коп.

          Видати накази позивачу після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 24.12.12 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 14 вересня 2015 року.

Суддя                                                             В.Д. Воронько