Рішення

від 14.09.2015 по справі 910/24847/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2015Справа №910/24847/14

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1) Київської міської ради,

2) Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до 1) Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

2) Департаменту економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

3) Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Шевченківського району м. Києва",

4) Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району м. Києва",

5) Комунального підприємства по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" комунальної корпорації "Київавтодор",

6) Товариства з обмеженою відповідальністю "Макс-Торг 2011"

про визнання недійсним розпорядження та договору

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від Прокуратури: Жовтун Н.Б. - старший прокурор відділу за посвідченням № 019901 від 21.08.2013

від позивача-1: Глобенко Л.В. за довіреністю № 225-КР-2312 від 30.06.2015

від позивача-2: Костюк О.М. за довіреністю № 062/02/07-9104 від 17.08.2015

від відповідача-1: Тертичний О.М. за довіреністю № 001-2739 від 14.08.2015

від відповідача-2: Тертичний О.М. за довіреністю № 050/05-8340 від 23.12.2014

від відповідача-3: не з`явився

від відповідача-4: Хмарук Н.І. за довіреністю № 62/1-192 від 17.06.2015

від відповідача-5: Бондарюк М.П. за довіреністю № 38/01-15/1321 від 12.08.2015

від відповідача-6: Біжінар Р.В. за довіреністю б/н від 28.07.2015

Обставини справи:

В листопаді 2014 року Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (позивач-1) та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (позивач-2) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач-1), Департаменту економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач-2), Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Шевченківського району м. Києва" (відповідач-3), Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району м. Києва" (відповідач-4), Комунального підприємства по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" комунальної корпорації "Київавтодор" (відповідач-5), Товариства з обмеженою відповідальністю "Макс-Торг 2011" (відповідач-6) про визнання недійсним розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 04.05.2012 № 718 "Про затвердження переможця конкурсу по залученню інвестора до здійснення заходів з облаштування 47 пішохідних підземних переходів (Лот 2)" та визнання недійсним Інвестиційного договору № 049-13/і/117 на здійснення заходів з облаштування пішохідних підземних переходів у Шевченківському та Дніпровському районах міста Києва (Лот 2), укладеного 09.06.2012 між відповідачами 2, 3, 4, 5, 6 (далі - Інвестиційний договір № 049-13/і/117 від 09.06.2012).

В обґрунтування позовних вимог Заступник прокурора посилався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Макс-Торг 2011" на підставі оспорюваного розпорядження та спірного інвестиційного договору фактично отримало право користування комунальним майном шляхом встановлення збірно-розбірних конструкцій у переходах, використання їх для своїх цілей, а також шляхом можливості фактичної передачі комунального майна в користування третім особам, що відповідно до приписів ст. 283 Господарського кодексу України та ст. 235 Цивільного кодексу України свідчить про те, що Інвестиційний договір № 049-13/і/117 від 09.06.2012 містить ознаки договору оренди, а відтак є удаваним правочином (прихованою угодою оренди комунального майна). Разом з цим, на думку Заступника прокурора міста Києва, оспорюваний інвестиційний договір не відповідає вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Положенню "Про оренду майна територіальної громади міста Києва", оскільки його укладено неуповноваженими особами та з порушенням визначеного законодавством порядку, істотні умови договору оренди державного та комунального майна не визначались, що є підставою згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання недійсними Інвестиційного договору № 049-13/і/117 від 09.06.2012. Заступник прокурора міста Києва також вважає, що оспорюване розпорядження №718 від 04.05.2012, на підставі якого укладено спірний інвестиційний договір, суперечить вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а відтак і статті 19 Конституції України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2015 у справі № 910/24847/14 (суддя: Ярмак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2015 у справі № 910/24847/14 (колегія суддів у складі: Жук Г.А. - головуючий суддя, судді Мальченко А.О., Суховий В.Г.), в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, відповідно розподілений судовий збір.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2015 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2015 у справі № 910/24847/14 мотивовані тим, що спірний Інвестиційний договір №049-13/і/117 від 09.06.2012 не містить необхідних умов та характерних ознак договору оренди майна, а твердження заступника прокурора та позивачів у справі про те, що сторони вчинили даний правочин з метою приховання іншого правочину, а саме оренди комунального майна, не доводяться поданими доказами у справі, так само як і не підтверджуються належними доказами доводи про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваного розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 718 від 04.05.2012.

Не погоджуючись з прийнятими у справі № 910/24847/14 рішенням та постановою, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.07.2015 у справі № 910/24847/14 (колегія суддів у складі: Коробенко Г.П. - головуючий суддя, судді Полянський А.Г., Шаргало В.І.) касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2015 у справі № 910/24847/14 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розпорядженням В.о. керівника апарату Господарського суду міста Києва № 04-23/957 від 13.07.2015 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/24847/14.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2015 справу № 910/24847/14 передано на розгляд судді Гумезі О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2015 справу № 910/24847/14 прийнято до провадження судді Гумеги О.В. та призначено розгляд справи на 03.08.2015 о 14:30 год.

29.07.2015 через відділ діловодства суду від представника відповідача-4 надійшло клопотання (у відповідності до вимог статті 22 ГПК України) відповідно до якого відповідач-4 просив суд розглянути справу в судовому засіданні 03.08.2015 за відсутності представника, у зв'язку з його перебуванням у черговій щорічній відпустці, та повідомити про наступне судове засідання. Зазначеним клопотанням відповідач-4 також просив суд долучити до матеріалів справи відзив на позов станом на час нового розгляду справи № 910/24847/14; копію витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно відповідача-4 станом на липень 2015 року; копію наказу № 076в від 20.07.2015, копію довіреності на представника відповідача-1 № 62/1-192 від 17.06.2015.

03.08.2015 через відділ діловодства суду від представника відповідача-6 надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

03.08.2015 через відділ діловодства суду від представника відповідача-6 надійшло клопотання про призначення колегіального розгляду справи № 910/24845/14, у зв'язку з її складністю.

В судове засідання, призначене на 03.08.2015, з'явилися представники Прокуратури міста Києва, позивача-1, позивача-2, відповідача-1, відповідача-2 та відповідача-6.

Представники відповідача-3, відповідача-4, відповідача-5 в судове засідання, призначене на 03.08.2015, не з'явилися, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 03.08.2015 подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив залучено до матеріалів справи та передано до відділу діловодства суду для реєстрації.

В судовому засіданні, призначеному на 03.08.2015, представник позивача-1 подав пояснення по справі з урахуванням постави Вищого господарського суду України від 02.07.2015, відповідно до яких просив суд задовольнити позовні вимоги. Пояснення залучені до матеріалів справи та передані до відділу діловодства суду для реєстрації.

В судовому засіданні, призначеному на 03.08.2015, представник Прокуратури міста Києва подав пояснення по справі з урахуванням постави Вищого господарського суду України від 02.07.2015, відповідно до яких просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Пояснення залучені до матеріалів справи та передані до відділу діловодства суду для реєстрації.

В судовому засіданні 03.08.2015 судом відхилене як безпідставне та необгрунтоване клопотання відповідача-6 про призначення колегіального розгляду справи № 910/24845/14, подане 03.08.2015 через відділ діловодства суду.

Представники Прокуратури міста Києва, позивача-1 та позивача-2 в судовому засіданні 03.08.2015 надали усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримали з урахуванням пояснень, поданих 03.08.2015 в судовому засіданні.

Представники відповідача-1, відповідача-2 та відповідача-6 в судовому засіданні 03.08.2015 проти задоволення позову заперечували та просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представники Прокуратури міста Києва та позивача-2 в судовому засіданні, призначеному на 03.08.2015, подали спільне клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Враховуючи клопотання сторін про продовження строку вирішення спору та положення ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов до висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 03.08.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2015 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 14.09.2015 об 11:40 год.

13.08.2015 через відділ діловодства суду від Прокуратури міста Києва надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови Вищого господарського суду України від 08.07.2015 у справі № 910/24846/14.

03.09.2015 через відділ діловодства суду від представника відповідача-6 надійшла заява про залучення до справи витягу з ЄДР від 03.09.2015 № 1000274228 стосовно ТОВ "Макс-Торг 2011".

07.09.2015 через відділ діловодства суду від представника відповідача-6 надійшов відзив на позов прокурора з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 02.07.2015, згідно якого відповідач-6 повністю заперечує проти позову з огляду на його безпідставність.

10.09.2015 через відділ діловодства суду від представника відповідача-5 надійшли пояснення на ухвалу від 03.08.2015 у справі № 910/24846/14, відповідно до яких відповідач-5 просив суд прийняти законне та обґрунтоване рішення у даній справі при всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

В судове засідання, призначене на 14.09.2015, з'явились представники Прокуратури міста Києва, позивачів-1,2 та відповідачів-1,2,4,5,6.

Представник відповідача-3 в судове засідання, призначене на 14.09.2015, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Відповідно до абз. 1 п.п. 3.9.1 п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (надалі - постанова пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011), особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Матеріалами справи, зокрема, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103032124007, підтверджується, що відповідач-3 був належним чином повідомлений про час і місце розгляду судом даної справи.

Як зазначено в абз. 1 п.п. 3.9.2 пункту 3 постанови пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011, у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в судовому засіданні 14.09.2015 судом встановлено не було.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 14.09.2015 без участі представника відповідача-3, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та з огляду на встановлений статтею 69 ГПК України строк вирішення спору.

Представники Прокуратури міста Києва, позивача-1 та позивача-2 в судовому засіданні 14.09.2015 надали усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримали в повному обсязі.

Представники відповідача-1, відповідача-2, відповідача-4 та відповідача-6 в судовому засіданні 14.09.2015 надали усні заперечення проти позову та просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представники відповідача-5 в судовому засіданні 14.09.2015 надав усні пояснення по суті спору, просив прийняти законне та обґрунтоване рішення на розсуд суду.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 14.09.2015 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників Прокуратури міста Києва, позивачів-1,2, відповідачів-1,2,4,5,6 дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (позивач-1) та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (позивач-2) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач-1), Департаменту економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач-2), Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Шевченківського району м. Києва" (відповідач-3), Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району м. Києва" (відповідач-4), Комунального підприємства по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" комунальної корпорації "Київавтодор" (відповідач-5), Товариства з обмеженою відповідальністю "Макс-Торг 2011" (відповідач-6) про:

- визнання недійсним розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 04.05.2012 № 718 "Про затвердження переможця конкурсу по залученню інвестора до здійснення заходів з облаштування 47 пішохідних підземних переходів (Лот 2)";

- визнання недійсним інвестиційного договору № 049-13/і/117 на здійснення заходів з облаштування пішохідних підземних переходів у Шевченківському та Дніпровському районах міста Києва (Лот 2), укладеного 09.06.2012 між відповідачами 2, 3, 4, 5, 6 (далі - Інвестиційний договір № 049-13/і/117 від 09.06.2012).

Постановою Вищого господарського суду України від 02.07.2015 у справі № 910/24847/14 касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2015 у справі № 910/24847/14 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частково задовольняючи касаційну скаргу, Вищий господарський суд України погодився з висновком господарських судів попередніх інстанцій стосовно того, що здійснення інвестором (ТОВ "Макс-Торг 2011") заходів з облаштування об'єкту інвестування - пішохідних підземних переходів з визначенням вартості цих заходів, а також факти виконання відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Макс-Торг 2011" умов спірного інвестиційного договору, в тому числі проведення ремонтних робіт, оплата витрат по належному утриманню об'єктів інвестування не давали підстав для висновків про удаваність спірного договору в цілому.

Разом з тим, Вищий господарський суд України вказав, що умови спірного інвестиційного договору носили ознаки надання належного громаді м. Києва майна в користування (оренду) Товариству з обмеженою відповідальністю "Макс-Торг 2011", на що посилався прокурор в обґрунтування позову, однак належного дослідження і оцінки цих обставин судами попередніх інстанцій зроблено не було, доводи прокурора в частині дотримання вимог чинного законодавства щодо оренди комунального майна судами передніх інстанцій спростовані не були, питання щодо часткового задоволення позову і визнання недійсними зазначених умов договору не обговорювалося.

Згідно ч. 1 ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовЧязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Отже, новий розгляд справи № 910/24847/14 здійснювався з урахуванням вказівок, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 02.07.2015 у даній справі.

Під час нового розгляду справи № 910/24847/14, враховуючи висновки постанови Вищого господарського суду України від 02.07.2015, прокурор просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На думку прокурора, зі змісту спірного договору вбачається, що договір містить істотні умови договору оренди комунального майна (п. 2.1 Договору), пункти 1.2, 2.2, 2.3 спірного договору встановлюють плату за користування майном у натуральній формі, що полягає у здійсненні товариством своїх обов'язків по утриманню та облаштуванню цього майна. За висновком прокурора, спірний договір за своєю правовою природою є саме договором оренди, а тому правовідносини, які виникли між сторонами договору регулюються вимогами Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Прокурор вважає, що про наявність у спірного договору ознак договору оренди комунального майна вказує і Вищий господарський суд України у постанові від 02.07.2015.

Прокурор звернув увагу, що власник підземних пішохідних переходів - Київська міська рада, рішення про передачу цього майна в оренду не приймала, договір укладено неуповноваженими особами, оцінка вартості пішохідних переходів не проводилася, порядок передачі майна в оренду на конкурсних засадах не дотримано, орендна плата з урахуванням її індексації за користування майном не визначена. Таким чином, прокурор вважає, що спірний договір укладено з порушенням вимог ст.ст. 5, 9, 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київради від 22.09.2011 № 34/6250, Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київради від 24.05.2007 № 528/1189 (далі - Положення № 528/1128), а тому цей договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.

Під час нового розгляду справи позивач-1 у поданих в судовому засіданні 03.08.2015 поясненнях підтримав позовні вимоги прокурора, у наданих суду поясненнях зазначив, що спірний інвестиційний договір є прихованим договором оренди комунального майна; укладений не уповноваженими особами; при його укладенні не було дотримано встановлений законодавством порядок, істотні умови договору оренди комунального майна сторонами не визначались. Отже, позивач-1 також вважає, що спірний інвестиційний договір не відповідає вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Положенню про оренду майна територіальної громади міста Києва", що є підставою для визнання його недійсним.

Під час нового розгляду справи відповідачі-1,2,4,6 проти позову повністю заперечували з огляду на його безпідставність та надуманість, відповідач-5 просив розглянути спір на розсуд суду.

Зокрема, відповідач-6 у відзиві на позов прокурора, поданому 07.09.2015 через відділ діловодства суду, вказав, що прокурор не довів належними та допустимими доказами невідповідність оспорюваного розпорядження вимогам законодавства. Відповідач-6 зазначив, що приймаючи оспорюване розпорядження відповідач-1 діяв у відповідності до законодавства та з дотриманням процедури організації, проведення та затвердження інвестиційного конкурсу, регламентованого Київською міською радою відповідно до Положення № 528/1128. Відповідач-6 звернув увагу, що Вищий господарський суд України не вказав на те, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір в цій частині, припустились помилки, а отже, відсутні підстави для визнання оспорюваного розпорядження недійсним.

Відповідач-6 зазначив, що вважає необґрунтованими доводи прокурора про те, що спірний інвестиційний договір укладено його сторонами з метою приховати інший правочин, а саме договір оренди комунального майна. В спірному договорі закріплена загальна орієнтовна вартість здійснення заходів з облаштування об'єкту інвестування (розмір інвестицій), розмір та строки внесення запланованих інвестицій передбачені в Графіку виконання та реалізації інвестиційного проекту, який погоджений сторонами, тобто сторонами досягнута мета інвестування, в результаті якої створюється прибуток (дохід) та досягається соціальний ефект, що є суттєво відмінним від правовідносин оренди, які є виключно комерційними.

За таких обставин, відповідач-6 дійшов висновку, що спірний договір за своєю правовою природою, відповідно до визначеного ним предмету регулювання, є інвестиційним договором, який не суперечить нормам чинного законодавства України, та не містить елементів договорів оренди та суборенди, а здійснення заходів з облаштування об'єкту інвестування - пішохідних підземних переходів та отримання права встановлення та користування легкими збірно-розбірними конструкціями, встановленими у відповідних пішохідних підземних переходах для своїх комерційних цілей, в тому числі вільно розпоряджатись такими конструкціями та надавати їх в користування третім особам на свій власний розсуд, є формою інвестування , яка передбачає комерційну заінтересованість, тобто отримання прибутку від інвестування, та не може розцінюватись як передання цих підземних пішохідних переходів в орендне користування.

На думку відповідача-6, прокурором та позивачами не надано доказів того, що воля сторін в спірному інвестиційному договорі була спрямована саме на встановлення інших цивільно-правових відносин (зокрема, договору оренди та суборенди), ніж ті, що передбачені інвестиційним договором, тобто не доведено, що спірний інвестиційний договір укладено з метою приховати договір оренди комунального майна. При цьому, з огляду на вказівки постанови Вищого господарського суду України від 02.07.2015, відповідач-6 зазначив, що сама по собі наявність в спірному договорі умови щодо права інвестора після здійснення заходів з облаштування об'єкту інвестування встановити збірно-розбірні конструкції та користуватись ними не змінює правової природи спірного інвестиційного договору, оскільки укладення такого договору прямо передбачено Законом України "Про інвестиційну діяльність", а його мета відповідає волі сторін.

Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву, поданому в судовому засіданні 03.08.2015, також заперечив позовні вимоги повністю, зазначив, що оспорюваним розпорядженням від 04.05.2012 № 718 затверджено переможця інвестиційного конкурсу, останнє прийняте відповідно до вимог Закону України "Про інвестиційну діяльність" і Положення № 528/1128 та жодним чином не впливає на правовідносини щодо оренди майна територіальної громади м. Києва. Відповідач-2 звернув увагу суду на те, що Вищий господарський суд підтвердив правильність висновків суду першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що відсутні підстави для висновків про удаваність спірного договору. Наразі, відповідач-2 не погодився з висновком суду касаційної інстанції про надання належного громаді м. Києва майна в користування інвестору для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідач-4 під час нового розгляду справи надав суду відзив на позовну заяву (в якості додатка до клопотання, поданого 29.07.2015 через відділ діловодства суду), в якому зазначив, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю, оскільки між сторонами було укладено саме інвестиційний договір, зміст якого відповідає вимогам законодавства та умовам конкурсу, містить умови та терміни реалізації інвестиційного проекту, і не містить розбіжностей між волею сторін та зовнішнім виявом вказаного договору.

Відповідач-5 під час нового розгляду справи подав через відділ діловодства суду 10.09.2015 пояснення, в яких зазначив, що під час укладення спірного інвестиційного договору відповідач-5 керувався виключно розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04.05.2012 № 718, яке в силу п. 4.1 Статуту КП "Київавтодор" є обов'язковим для виконання підприємством, просив суд прийняти законне та обґрунтоване рішення у даній справі при всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Прокуратури міста Києва, позивачів-1,2, відповідачів-1,2,4,5,6, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на таке.

24.05.2007 Київська міська рада (позивач-1) своїм рішенням №528/1189 затвердила Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (далі - Положення № 528/1189) (а.с. 25-62, т. 2).

Згідно з пунктом 4 вказаного рішення, організатором проведення інвестиційних конкурсів визначено Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке відповідно до п. 2.1 рішення Київської міської ради "Про діяльність виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" від 15.03.2012 року №198/7535 перейменовано у Департамент управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач-2).

Відповідно до п 1.1 Положення №528/1189 воно визначає порядок підготовки, проведення інвестиційного конкурсу, укладення інвестиційних договорів на залучення інвесторів до фінансування будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, у тому числі соціальної інфраструктури міста, об'єктів незавершеного будівництва, станцій метрополітену, підземних переходів, автошляхів, площ, та інших об'єктів на умовах проведення інвестиційного конкурсу.

Згідно п. 1.2 Положення №528/1189 інвестиційний конкурс проводиться з метою створення сприятливих умов для провадження інвестиційної діяльності та забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку міста Києва та поповнення бюджету міста Києва.

За змістом п. 1.5 Положення №528/1189 рішення про проведення конкурсу та про затвердження переможця конкурсу приймає виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач-1) за поданням організатора конкурсу (відповідача-2) шляхом видання відповідного розпорядження.

Таким чином, прийняття розпорядження про проведення конкурсу та про затвердження переможця покладено на виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідача-1).

Згідно з п.2.1.1 Положення №528/1189, пропозиції до переліку об'єктів, які потребують залучення інвестицій, надаються щомісячно організатору конкурсу структурними підрозділами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), головними управліннями, управліннями, балансоутримувачами зазначених об'єктів.

Відповідно до п.п. 2.1.4., 2.1.5. Положення №528/1189, організатор конкурсу формує перелік об'єктів за формою (додаток 2, таблиці 1 - 3) та подає його на розгляд Комісії. Робоча група розглядає запропоновані переліки об'єктів та формує перелік інвестиційно привабливих об'єктів, у тому числі земельних ділянок. Після визначення робочою групою переліку інвестиційно привабливих об'єктів організатор конкурсу забезпечує їх оформлення за формою (додаток 2, таблиця 4) та подає на розгляд Комісії. Комісія щотижня (або в інші визначені Комісією терміни) розглядає пропозиції робочої групи, зазначений перелік та своїм протокольним рішенням визначає об'єкти, по яких пропонується проведення інвестиційних конкурсів.

31.10.2008 виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач-1), відповідно до Положення №528/1189, було прийняте Розпорядження "Про проведення інвестиційних конкурсів із залучення інвесторів до облаштування пішохідних підземних переходів в м. Києві" № 1496 (далі - Розпорядження №1496, а.с. 41-42, т. 1).

Відповідно до пунктів 3 та 4 Розпорядження №1496, постійно діючій комісії по залученню інвесторів до фінансування будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення тощо, було доручено сформувати перелік інвестиційних об'єктів для реалізації їх на конкурсних засадах; провести конкурси із залучення інвесторів до облаштування пішохідних підземних переходів, передбачивши можливість здійснення підприємницької діяльності, а Головному управлінню комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - доручено зупинити розгляд всіх питань, пов'язаних з використанням пішохідних підземних переходів.

З урахуванням наведеного, в 2012 році організатором конкурсу (відповідачем-2) було проведено конкурс по виявленню найкращої економічної інвестиційної пропозиції на залучення інвесторів до здійснення заходів з облаштування 47 пішохідних підземних переходів.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Макс-Торг 2011" (відповідач-6) серед інших прийняло участь у вказаному конкурсі.

За результатами проведеного конкурсу, постійно діючою конкурсною комісією по залученню інвесторів, до складу якої входили і депутати Київської міської ради (позивача-1), Товариство з обмеженою відповідальністю "Макс-Торг 2011" було визначено переможцем інвестиційного конкурсу на здійснення заходів з облаштування 47 підземних переходів (Лот-2), що оформлено розпорядженням Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №718 від 04.05.2012 "Про затвердження переможця конкурсу по залученню інвестора до здійснення заходів з облаштування 47 підземних переходів (Лот-2)" (далі - Розпорядження №718).

Вказане розпорядження заступник прокурора міста Києва просить суд визнати недійсним, оскільки останнє суперечить вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а відтак і статті 19 Конституції України.

Позовні вимоги в цій частині суд визнає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

За змістом норм статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на нерухоме майно.

За змістом положень ч. 1 ст. 60, ч. 5 ст. 16, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування можуть володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконувати усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Отже, згідно зазначених норм законодавець передбачив форми та способи володіння, користування та розпорядження об'єктами комунальної власності.

Згідно п. б) ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема сприяння здійсненню інвестиційної діяльності на відповідній території.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканським і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності (ч. 1 ст. 11 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

Як вбачається з матеріалів справи, Розпорядження №718 було прийнято виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідачем-1) відповідно до рішення Київської міської ради від 24.05.2007 №528/1189 "Про затвердження Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва", а також згідно процедури, визначеної Розпорядженням "Про проведення інвестиційних конкурсів із залучення інвесторів до облаштування пішохідних підземних переходів в м. Києві" №1496 від 31.10.2008 , згідно вимог Закону України "Про інвестиційну діяльність", в межах компетенції органу, який його видав.

Відповідно до пункту 3 Розпорядження №718 виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) зобов'язав Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) укласти відповідний інвестиційний договір з переможцем конкурсу (відповідач-6) та замовниками (відповідачі-3,4,5).

Відповідно до додатку до Розпорядження №718, в якому наведено перелік всіх 47 пішохідних підземних переходів, які розташовані в Шевченківському та Дніпровському районах м. Києва, відповідачем-1 переможцем конкурсу затверджено відповідача-6.

Отже, Розпорядженням №718 визначено процедурний момент проведення інвестиційного конкурсу, а саме - затверджено переможця інвестиційного конкурсу.

Згідно п. 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що прокурором та позивачами у справі всупереч вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не доведено належними та допустимими доказами невідповідності оскаржуваного Розпорядження №718 від 04.05.2012 вимогам чинного законодавства, зокрема, вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 19 Конституції України, прийняття оскаржуваного Розпорядження №718 від 04.05.2012 поза визначеної законом компетенції даного органу та не доведено факту порушення у зв'язку з прийняттям вказаного розпорядження інтересів позивачів у справі, відтак, відсутні передбачені чинним законодавством підстави для визнання Розпорядження №718 від 04.05.2012 недійсним.

При цьому суд взяв до уваги, що у постанові від 02.07.2015 у справі № 910/24847/14 Вищий господарський суд України не вказав на те, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, зокрема, в частині визнання недійсним Розпорядження №718 від 04.05.2012, припустились помилки, відмовляючи в задоволенні вказаної позовної вимоги.

З огляду на встановлене, суд відмовляє в позові в частині позовних вимог про визнання недійсним Розпорядження №718 від 04.05.2012 за недоведеністю.

Щодо іншої позовної вимоги про визнання недійсним Інвестиційного договору № 049-13/і/, укладеного 09.06.2012 між відповідачами 2, 3, 4, 5, 6, судом встановлено наступне.

09.06.2012 на підставі Закону України "Про інвестиційну діяльність", рішення Київської міської ради №528/1189 від 24.05.2007, Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1496 від 31.10.2008, Розпорядження №718 від 04.05.2012, між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (організатор конкурсу, відповідач-2), Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Шевченківського району м. Києва" (балансоутримувач - 1, відповідач-3), Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району м. Києва" (балансоутримувач - 2, відповідач 4), Комунальним підприємством по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" комунальної корпорації "Київавтодор" (балансоутримувач-3, відповідач-5), Товариством з обмеженою відповідальністю "Макс-Торг 2011" (інвестор, відповідач-6), був укладений Інвестиційний договір №049-13/і/117 на здійснення заходів з облаштування пішохідних підземних переходів у Шевченківському та Дніпровському районах міста Києва (Лот 2) (а.с. 18-40, т. 1).

У позовній заяві прокурор вказав, що ТОВ "Макс-Торг 2011" (відповідач -6) на підставі оспорюваного розпорядження та вказаного договору фактично отримало право користування комунальним майном шляхом встановлення збірно-розбірних конструкцій у переходах та використання їх для своїх цілей, а також шляхом можливості фактичної передачі комунального майна в суборенду, тому вважав, що договір є прихованою угодою оренди комунального майна, який укладено всупереч вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна", істотні умови договору оренди державного та комунального майна не визначались, оцінка вартості комунальних підземних переходів не проводилась, орендна плата за користування майном не визначена, договір укладений неуповноваженими особами.

Під час нового розгляду справи № 910/24847/14, враховуючи висновки постанови Вищого господарського суду України від 02.07.2015, прокурор додатково зазначив, що зі змісту спірного договору вбачається, що договір містить істотні умови договору оренди комунального майна (п. 2.1 Договору), пункти 1.2, 2.2, 2.3 спірного договору встановлюють плату за користування майном у натуральній формі, що полягає у здійсненні товариством своїх обов'язків по утриманню та облаштуванню цього майна. За висновком прокурора, спірний договір за своєю правовою природою є саме договором оренди, а тому правовідносини, які виникли між сторонами договору регулюються вимогами Закону України "Про оренду державного та комунального майна". На думку прокурора, про наявність у спірного договору ознак договору оренди комунального майна вказує і Вищий господарський суд України у постанові від 02.07.2015.

Приписами ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Згідно п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 13 від 17.12.2013 р.) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до вимог ст.ст. 283, 284 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Однією із істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації. Відтак, характерними ознаками оренди, які відрізняють її з поміж інших договорів, є надання майна у тимчасове користування, за яке орендодавцю (власнику майна чи іншому законному володільцеві) обов'язково сплачується орендна плата, тобто мета укладення договорів оренди полягає саме в отриманні прибутку орендодавцем від передання, належного йому майна у користування третій особі.

Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 2 вищевказаного Закону під інвестиційною діяльністю розуміють сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється на основі: інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності; державного інвестування, у тому числі державної підтримки реалізації інвестиційних проектів відповідно до положень цього Закону, здійснюваного органами державної влади та органами влади Автономної Республіки Крим за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів; інвестування, здійснюваного органами місцевого самоврядування; іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами; спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Як визначено п. 2.1. Інвестиційного договору, за цим договором відповідно до умов інвестиційного конкурсу та поданої конкурсної пропозиції інвестор зобов'язується здійснити заходи з облаштування об'єкту інвестування (пішохідні підземні переходи у Шевченківському та Дніпровському районах міста Києва, загальною площею 25645,90 кв.м), визначені у п. 1.2 даного договору, та отримує право встановити і протягом дії цього договору (який згідно п. 11.1 становить 5 років) користуватися легкими збірно-розбірними конструкціями, встановленими у відповідному пішохідному переході відповідно до вимог чинного законодавства України, для своїх комерційних цілей, в тому числі вільно розпоряджатися такими конструкціями та надавати їх в користування третім особам на свій власний розсуд.

Згідно п. 1.2 Інвестиційного договору облаштуванням об'єкту інвестування визначено: проведення робіт по поліпшенню технічного стану підземних пішохідних переходів, здійснення експлуатаційного та санітарного утримання підземних пішохідних переходів, їх елементів та інженерних мереж у належному стані, прибирання, очищення (в т.ч. від рекламних оголошень), поливання (у літній період) прохідної частини підземного пішохідного переходу і прилеглої до нього території, здійснення заходів, передбачених у переліку регламентних робіт, наведених у додатку №4 до цього договору, що є невід'ємною частиною, а також виконання інших необхідних робіт, які пов'язані з належною експлуатацією підземного пішохідного переходу та забезпеченням умов для безпечного руху пішоходів, що виявлені під час складання актів обстеження об'єкту інвестування або протягом дії даного договору.

В п. 2.2 Інвестиційного договору визначена загальна орієнтовна вартість здійснення заходів з облаштування об'єкту інвестування (розмір інвестицій) протягом терміну дії цього договору в розмірі 20150000,00 грн., остаточний розмір інвестицій за цим договором визначається сторонами відповідно до фактично виконаних обсягів робіт, шляхом укладення після їх завершення кожним балансоутимувачем та інвестором Акту фіксації суми та обсягу інвестицій та Акту фіксації виконання робіт з експлуатаційного та санітарного утримання окремих частин об'єкту інвестування.

Згідно п. 2.3 Інвестиційного договору узгоджено, що строки облаштування об'єкту інвестування визначаються сторонами в Графіку фінансування і реалізації інвестиційного проекту, який укладається в порядку, визначеному п. 1.5 цього договору.

Водночас, прокурором та позивачами у справі не доведено суду, що оскаржуваний договір є удаваним і сторони його укладанням намагались приховати укладання договору оренди та суборенди державного та комунального майна. Спірний договір не містить положень, які притаманні договору оренди державного та комунального майна (зокрема, в ньому відсутні умови щодо порядку надання майна у користування, строків користування, розміру орендної плати), при цьому спірний договір спрямований на досягнення зовсім інших цілей. З пунктів Інвестиційного договору 1.1, 1.2, 2.1, 2.2. та інших не слідує домовленості сторін про платне володіння та користування комунальним майном, необхідними орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності, щоб відповідало змісту поняття "оренда", визначеного ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Зокрема, відповідно до наведеної норми, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з п. 3, 5 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що за рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Таким чином, здійснення заходів з облаштування об'єкту інвестування - пішохідних підземних переходів та отримання права встановлення та користування легкими збірно-розбірними конструкціями, встановленими у відповідних пішохідних підземних переходах для своїх комерційних цілей, в тому числі право вільно розпоряджатись такими конструкціями та надавати їх в користування третім особам на свій власний розсуд є формою інвестування, яка передбачає комерційну заінтересованість інвестора, тобто вкладення інвестицій в облаштування та утримання підземних пішохідних переходів та отримання прибутку, досягнення соціального ефекту від такого інвестування, що відповідає природі інвестиційної діяльності, та не може розцінюватись як передання цих підземних пішохідних переходів в орендне користування, оскільки не справляється плата на користь власника/іншого законного володільця за користування майном тобто не досягається мета, характерна для договору оренди.

Отже, визначений сторонами предмет Інвестиційного договору (п. 2.1) повністю відповідає положенням Розпорядження "Про проведення інвестиційних конкурсів із залучення інвесторів до облаштування пішохідних підземних переходів в м. Києві" №1496 від 31.10.2008, яке є дійсним на момент розгляду спору у суді, і згідно якого конкурс із залучення інвесторів до облаштування пішохідних підземних переходів проводився саме із передбачуваною можливістю здійснення підприємницької діяльності.

Суд також зазначає, що поєднання у інвестиційному договорі елементів договору підряду та оренди відповідає природі цього договору та не є порушенням законодавства. Зокрема, відповідно до ч.2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Разом з цим, судом встановлено, що спірний Інвестиційний договір реально виконується сторонами, що підтверджується наявними в матеріалах справи, наданими ТОВ "Макс-Торг 2011" (відповідачем-6), доказами, а саме: Актами фіксації виконаних робіт, Актами фіксації суми та обсягу інвестицій, договорами підряду, укладеними між ТОВ "Макс-Торг 2011" та іншими юридичними особами, фізичними особами-підприємцями, на виконання ремонтних та інших видів підрядних робіт; договорами про надання послуг по обслуговуванню підземних переходів (Додаток №1 та №2 до матеріалів справи № 910/24847/14). Наведені документи підтверджують виконання відповідачем-6 шляхом залучення інших осіб (право на що закріплено п. 5.2.7 Інвестиційного договору) зобов'язань з облаштування та утримання в належному стані 47 підземних пішохідних переходів.

Таким чином, як вбачається з умов спірного Інвестиційного договору, метою його укладення є комерційна заінтересованість інвестора та досягнення соціального ефекту, що є суттєво відмінним від правовідносин оренди, які є виключно комерційними - задоволення майнових інтересів орендодавця, тобто отримання прибутку від передання майна в оренду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено саме інвестиційний договір, зміст якого відповідає вимогам законодавства та умовам інвестиційного конкурсу, спірний договір містить умови та терміни реалізації інвестиційного проекту, та фактично не містить розбіжностей між волею сторін та зовнішнім виявом вказаного договору.

Наведеним спростовуються твердження прокурора в частині невідповідності укладеного між сторонами інвестиційного договору нормам чинного законодавства, прокурором та позивачами не надано належних і допустимих доказів в розумінні ст. 33, 34 ГПК України того, що спірний інвестиційний договір є удаваним правочином - прихованим договором оренди, відтак відсутні підстави не застосування до даного договору правил регулювання, передбачених для договорів оренди державного та комунального майна, оскільки такий договір між сторонами не укладався.

Також, суд вважає необґрунтованими посилання прокурора на те, що спірний інвестиційний договір було укладено не уповноваженими особами, оскільки, зокрема, відповідач-2, укладаючи спірний договір діяв на підставі та у чіткій відповідності до рішення позивача-1 від 24.05.2007 № 528/1189 і Розпоряджень відповідача-1 № 1496 від 31.10.2008, №718 від 04.05.2012.

Отже, проаналізувавши умови укладеного сторонами Інвестиційного договору, характер зобов'язань сторін за цим договором, суд дійшов висновку, що спірний договір відповідає вимогам законодавства та умовам інвестиційного конкурсу, містить умови та терміни реалізації інвестиційного проекту, містить обов'язкову передумову укладення інвестиційного договору, а саме інвестиційний проект, цільове використання коштів інвестора, і відповідно можливості інвестора впливати на виробничу діяльність іншої сторони, обов'язкового здійснення інвестицій у формі вкладення майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, комерційну заінтересованість, тобто отримання прибутку від інвестування, сторони під час укладення спірного договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників були вільним та відповідало їх внутрішній волі, зміст договору спрямований на реальне настання правових наслідків, а також судом встановлено реальне виконання даного інвестиційного договору.

Одночасно суд взяв до уваги вказівки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 02.07.2015 у даній справі, зокрема, про відсутність підстав для висновків про удаваність спірного договору в цілому.

Суд також взяв до уваги вказівку Вищого господарського суду України у вищенаведеній постанові стосовно того, що умови спірного інвестиційного договору носили ознаки надання належного громаді м. Києва майна в користування (оренду) Товариству з обмеженою відповідальністю "Макс-Торг 2011", на що посилався прокурор в обґрунтування позову, у зв'язку з чим при новому розгляді справи судом досліджено відповідні доводи та заперечення прокурора та сторін у справі, а суд дійшов вищенаведених висновків, зокрема, про те, що поєднання у інвестиційному договорі елементів договору підряду та оренди відповідає природі цього договору та не є порушенням законодавства в силу приписів ч.2 ст. 628 ЦК України, наразі між сторонами було укладено саме інвестиційний договір, зміст якого відповідає вимогам законодавства.

Крім того, при вирішенні даного спору по суті, судом враховано правову позицію Вищого господарського суду України, викладену у постановах від 12.08.2015 у справі № 910/24844/14 та від 25.06.2015 у справі № 910/24845/14 за результатами розгляду спорів з аналогічним предметом.

Таким чином, зважаючи на встановлення судом відповідності змісту спірного договору вимогам чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним Інвестиційного договору №049-13/і/117 від 09.06.2012, а тому відмовляє в позові в цій частині позовних вимог.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог повністю, враховуючи, що відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній станом на час звернення з даним позовом до суду) органи прокуратури були звільнені від сплати судового збору при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням приписів п.п. 2.11, 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати по сплаті судового збору покладаються на позивачів порівну та стягуються в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 22, 29, 33, 34, 43, 49, 82 - 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити повністю.

2. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883141) в доход Державного бюджету України 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

3. Стягнути з Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 10; ідентифікаційний код 19020407) в доход Державного бюджету України 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.09.2015

Суддя Гумега О.В.