Ухвала

від 07.09.2015 по справі 2а-13453/12/0170/8

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2015 року м. Київ К/800/50981/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 13.06.2013 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року

у справі № 2а-13453/12/0170/8

за позовом Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим

до Державного підприємства «Підприємство Керченської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в АРК та м.Севастополі (№126)»

про стягнення заборгованості,

встановив:

Керченська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в АР Крим звернулась до суду з адміністративним позовом до Державного підприємства «Підприємство Керченської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в АРК та м. Севастополі (№126)» з вимогами про стягнення заборгованості з податку на додану вартість та плати за землю з урахуванням штрафних санкцій та пені.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 13.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з банківських рахунків відповідача заборгованість у сумі 176 728, 49 грн., у тому числі 110 970, 77 грн. заборгованості з податку на додану вартість, 65 757, 72 грн. заборгованості з земельного податку з юридичних осіб. В іншій частині позовних вимог в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем до податкового органу подані декларації з податку на додану вартість, в яких відповідачем самостійно розраховані податкові зобов'язання з ПДВ, а саме: за січень 2012 року - в розмірі 4 162, 00 грн.; за березень 2012 року - в розмірі 15 132, 00 грн.; за квітень 2012 року - 23 690, 00 грн.; за червень 2012 року - в розмірі 33 196, 00 грн.; за липень 2012 року - в розмірі 18 188, 00 грн.

Крім того, згідно з уточнюючим розрахунком, поданим у червні 2012 року, у зв'язку із внесеними виправленнями за квітень 2012 року, відповідач самостійно донарахував податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 6 813, 00 грн. та нарахував штрафні (фінансової) санкції в розмірі 204, 00 грн.

Податковими повідомленнями-рішеннями від 12.04.2012 року №0000881502 та від 21.06.2012 року №0001381502, які не оскаржувались у встановленому законодавством порядку, до відповідача були застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 3 512, 80 грн. та 1 503, 20 грн. відповідно.

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість з податку на додану вартість, що включала в себе самостійно задекларовані податкові зобов'язання на суму 101 181, 00 грн. та заборгованість зі сплати штрафних санкцій за несвоєчасну сплату ПДВ у розмірі 5 220, 00 грн.

Крім того, за несвоєчасну сплату самостійно визначених відповідачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість контролюючим органом була нарахована пеня у розмірі 18 454, 95 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що у відповідача виникла заборгованість із плати за землю за 2012 рік в загальній сумі 65 757, 72 грн. За несвоєчасну сплату податкового зобов'язання контролюючий орган нарахував пеню у розмірі 1 702, 16 грн.

Задовольняючи позов частково, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що відповідачем визнано позовні вимоги в частині сплати заборгованості та штрафних санкцій з податку на додану вартість та заборгованості із плати за землю, натомість нарахування пені було здійснене позивачем із порушенням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення 101 181, 00 грн. заборгованості з податку на додану вартість, самостійно нарахованих штрафних санкцій у розмірі 204, 00 грн., штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 12.04.2012 року №0000881502 та від 21.06.2012 року №0001381502 на суму 5 016, 00 грн., а також не заперечував проти наявності суми заборгованості із плати за землю на суму 65 757, 72 грн., а тому колегія суддів касаційної інстанції погоджується з тим, що позовні вимоги в цій частині задоволені обґрунтовано.

З приводу правильності розрахунку контролюючим органом пені за несвоєчасну сплату відповідачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає таке.

Згідно з пп. 16.1.1 п. 16.1 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181 (надалі - Закон №2181) після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Згідно з пп. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 Закону №2181 нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми податкового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного цим Законом; б) при нарахуванні суми податкового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні згідно з нормами цього Закону.

Пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті (пп. 16.4.1 ст. 16 Закону №2181).

Відповідно до пп. 16.3.1 п. 16.3 ст. 16 Закону №2181 нарахування пені закінчується у день прийняття банком, обслуговуючим платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. У разі часткової сплати суми податкового боргу нарахування пені зупиняється на таку сплачену частку.

Зазначені норми узгоджуються із положеннями ст. 129 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Суди попередніх інстанцій встановили, що за несвоєчасну сплату відповідачем самостійно визначених податкових зобов'язань з податку на додану вартість за податковими деклараціями за період з червня по жовтень 2009 року контролюючий орган нарахував пеню в розмірі 18 454, 95 грн.

Встановлено, що вказані податкові зобов'язання частково були сплачені відповідачем у визначені законодавством строки із зазначенням призначення платежів: податок на додану вартість за відповідний місяць.

Суди першої та апеляційної інстанції з'ясували, що при розрахунку суми пені з ПДВ позивач не врахував часткову оплату відповідачем зобов'язань з ПДВ та не взяв до уваги платіжні документи позивача про оплату самостійно визначених відповідачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість за час дії Закону № 2181, а саме: відповідач повністю здійснив оплату за податковими зобов'язаннями з податку на додану вартість за липень, серпень та жовтень 2009 року. Частково непогашеною залишилася заборгованість з податку на додану вартість за червень 2009 року - у сумі 3 564, 00 грн. та за вересень 2009 року - на суму - 9 209, 00 грн.

Колегія суддів суду касаційної інстанції критично оцінює доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, з приводу того, що сплачені відповідачем за період з липня по жовтень 2009 року суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість були спрямовані на погашення боргу, який утворився раніше, оскільки податковий орган не наділений правом самостійно змінювати призначення платежу, визначене платником податків, зокрема з метою погашення податкового боргу. Вказана позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від 17.10.2011 року № 21-184а11.

У зв'язку з наведеним, суди попередніх інстанцій дійшли до правильних висновків що у позивача було право нараховувати пеню лише на неоплачену частину податкових зобов'язань відповідача за податковими деклараціями за червень 2009 року на суму 3 564, 00 грн. та за вересень 2009 року на суму 9 209, 00 грн.

Разом із тим, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що пеня за несплачене податкове зобов'язання з податку на додану вартість за червень 2009 року у сумі 3 564, 00 грн., яка згідно з наданими відповідачем розрахунками становить 1 129, 08 грн., вже була заявлена позивачем до стягнення у адміністративній справі №2а-4069/12/0170/1, у якій позовні вимоги податкового органу були повністю задоволені.

Таким чином, керуючись приписами ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, в силу якої обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, суди правильно відмовили у задоволенні позову у цій частині, оскільки вся сума пені по декларації з ПДВ за червень 2009 року вже стягнута з відповідача згідно з судовим рішенням, яке набрало законної сили.

З приводу нарахування пені з податку на додану вартість за податковою декларацією за вересень 2009 року, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із позицією судів попередніх інстанцій, що з урахуванням часткової сплати відповідачем суми податку за вказаний період, сума пені, яку належить стягнути, становить 3 016, 41 грн.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач визнав позовні вимоги щодо стягнення пені, нарахованої на податкове повідомлення-рішення від 16.10.2009 року №0002121502 на загальну суму 1 314, 17 грн., податкове повідомлення-рішення від 24.11.2009 року № 0002561502 у розмірі 205, 68 грн. та пені, нарахованої позивачем на уточнюючий документ від 19.06.2012 року № 9034663842, у розмірі 33, 51 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що вимоги про стягнення з відповідача 18 454, 95 грн. пені з податку на додану вартість підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 4 569, 77 грн. (3 016, 41грн. + 1 314, 17 грн. + 205, 68 грн. + 33, 51 грн.)

Стосовно нарахування відповідачем пені на суму податкового боргу, не сплаченого своєчасно земельного податку на суму 1 702, 16 грн., судами першої та апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що розрахунок пені за несплату відповідачем земельного податку з юридичних осіб здійснено відповідачем з порушенням законодавчо визначеного строку - 1095 днів.

Згідно з п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до п. 102.4 ст. 102 Податкового кодексу України у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що підстави для стягнення з відповідача пені з податку за землю у розмірі 1 702, 16 грн. відсутні.

У зв'язку з наведеним колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог в загальному розмірі 176 728, 49 грн., що включає в себе 110 970, 77 грн. податку на додану вартість, де 101 181, 00 грн. ? заборгованість з ПДВ, 5 220, 00 грн. ? штрафні санкції, 4 569, 77 грн. ? пеня за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання з ПДВ, а також 65 757, 72 грн. ? сума заборгованості із земельного податку.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 13.06.2013 року

та ухвалу Севастопольсського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2013 року у справі № 2а-13453/12/0170/8 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

О.А.Моторний