Ухвала

від 03.09.2015 по справі 2а-14487/11/0170/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2015 року м. Київ К/9991/72893/12

Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

суддів: Олексієнка М.М. (доповідач), Швеця В.В., Штульман І.В.,

здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) до комунального підприємства «Трамвайне управління імені І.О.Пятецького» (далі - КП «Трамвайне управління імені І.О.Пятецького») про стягнення адміністративно-господарських санкцій за касаційною скаргою представника відповідача на судові рішення Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16 лютого 2012 року, Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2012 року, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2007 року представник Фонду звернувся в суд з позовом, відповідно до якого з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з КП «Трамвайне управління імені І.О.Пятецького» адміністративно-господарські санкції у розмірі 31184,00 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Посилався на те, що відповідачем в порушення частини першої статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-XII) не виконано у 2005 році нормативу створення робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів та не забезпечено їх працевлаштування.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2012 року, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з КП «Трамвайне управління імені І.О.Пятецького» адміністративно-господарські санкції у розмірі 31184,00 грн. за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році.

У касаційній скарзі представник відповідача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, що відповідає фактичним обставинам справи, за 2005 рік середньооблікова численність працівників КП «Трамвайне управління імені І.О.Пятецького» складає 142 осіб, тому норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 6 осіб. Проте, у продовж 2005 року фактично працювало три особи, якім була встановлена інвалідність.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не доведено факту вчинення усіх залежних від нього заходів і дій щодо пошуку інвалідів та вчасного інформування Фонду про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.

Висновок судів відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХII (в редакції Закону України від 23.02.2006 року № 3483-IV) встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 803-XII) підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

За змістом статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій установлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частини першої статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період, є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Як убачається з матеріалів справи, КП «Трамвайне управління імені І.О.Пятецького» за жовтень 2005 року було надано один запит до Євпаторійського міського центру зайнятості щодо направлення для працевлаштування інвалідів, а звіти форми № 3-ПН до центу зайнятості не подавало, що свідчить про не інформування цього органу про наявність вільних робочих місць для інвалідів та порушення вимог, передбачених статтями 19, 20 Закону № 875-ХІІ, тому Фондом правомірно заявлено позов про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

З урахуванням наведених обставин, суди прийшли до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу комунального підприємства «Трамвайне управління імені І.О.Пятецького» відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16 лютого 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

В.В. Швець

І.В. Штульман