33/459
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2009 р. № 33/459
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автор Мюзік", м. Київ (далі –ТОВ "Автор Мюзік")
на рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2009 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2009
зі справи № 33/459
за позовом Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнське агентство з авторських та суміжних прав", м. Київ (далі –Агентство)
до ТОВ "Автор Мюзік"
про визнання недійсними правочинів.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 31.03.2009 (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2009 (колегія суддів у складі: суддя Моторний О.А. –головуючий, судді Кошіль В.В., Шапран В.В.), позов задоволено:
- визнано недійсними: пункт 5.6 договору від 01.04.2008 № ПА-02/08 про управління майновими правами правовласника (далі –договір № ПА-02/08) і підпункт 5.6 договору від 01.04.2008 № ПС-02/08 про управління майновими правами правовласника на об'єкти суміжних прав (далі –договір № ПС-02/08);
- на ТОВ "Автор Мюзік" віднесено судові витрати з даної справи.
Судові рішення з посиланням на статті 47 – 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі –Закон) мотивовано тим, що:
- оспорювані пункти 5.6 договорів № ПА-02/08 та № ПС-02/08, якими передбачено виплату щомісячно позивачем на користь відповідача гарантованих сум винагороди (не менш, ніж 40 000 грн. за кожним з договорів), порушують порядок збору, розподілу і виплати винагороди, встановлені Законом; так, гарантована сума винагороди означає, що позивач має сплатити цю суму, навіть якщо вона не зібрана або зібрана не за використання об'єктів авторського чи суміжних прав з каталогу відповідача;
- договори № ПА-02/08 та № ПС-02/08 є договорами про господарське управління майном та коштами, оскільки до їх положень включено пункти про гарантовану винагороду;
- директор позивача у підписанні договорів № ПА-02/08 та № ПС-02/08 діяв з перевищенням повноважень, передбачених статутом Агентства;
- наведене є підставою для визнання пунктів 5.6 договорів № ПА-02/08 та № ПС-02/08 недійсними згідно з приписами статей 203 і 215 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України).
ТОВ "Автор Мюзік" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого і постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування скарги зазначено про те, що чинним законодавством не передбачено жодних обмежень щодо укладення договорів організаціями колективного управління на умовах, які така організація вважає істотними і домовленість про які прямо не суперечить приписам ЦК України і Закону; статут позивача не містить положень, які б визначали певні процедури погодження та/або уповноваження директора іншими органами організації на укладення правочинів певних видів.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Представники сторін у судове засідання не з'явилися.
Перевіривши на підставі встановлених господарськими судами обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- позивач є організацією колективного управління, яка створена і діє на підставі Закону, що підтверджується свідоцтвом про облік організацій колективного управління Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки від 01.03.2008 № 12/2007;
- Агентство також є уповноваженою організацією колективного управління, яка здійснює збирання і розподіл винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм, що підтверджується свідоцтвом Державного департаменту інтелектуальної власності про визначення організації колективного управління уповноваженою організацією від 24.03.2008 № 4;
- позивач є неприбутковою організацією, що підтверджується рішенням від 14.02.2007 № 24 про включення організації до Реєстру неприбуткових організацій (установ);
- 01.04.2008 Агентством і ТОВ "Автор Мюзік" укладено договори про управління майновими правами правовласника № ПА-02/08 та № ПС-02/08, згідно з умовами яких:
? відповідач передає на колективній основі Агентству на території та на строк дії даних договорів невиключне право здійснювати управління майновими правами на об'єкти, що у даний час входять чи протягом терміну дії даних договорів увійдуть до каталогу відповідача (пункт 2.1 договорів);
? позивач зобов'язується забезпечити укладення ліцензійних договорів із користувачами, умовами яких передбачатиметься використання об'єктів з каталогу відповідача, що б забезпечило до моменту припинення договорів щомісячно виплату позивачем на користь відповідача винагороду у сумі не менше, ніж 40 000 грн.; вказана сума винагороди –40 000 грн. за календарний місяць –є гарантованою, тобто підлягає сплаті позивачем на користь відповідача щомісячно до моменту припинення договорів у будь-якому разі (пункт 5.6. договорів);
? позивач зобов'язаний забезпечувати збір винагороди і здійснювати її розподіл і виплату (підпункт 3.1.2 пункту 3.1 договорів);
? відповідач зобов'язаний підписувати підсумкову звітну відомість та акт про розподіл і виплату зібраної позивачем винагороди за звітний період (підпункт 4.1.5 пункту 4.1 договорів);
? відповідач має право отримати винагороду, зібрану позивачем з користувачів за використання творів та об'єктів суміжних прав з каталогу відповідача (підпункт 4.2.1 пункту 4.2 договорів);
- відповідно до пунктів 2.2 і 3.1 статуту Агентства позивач здійснює колективне управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на підставі письмових договорів на управління майновими правами цих суб'єктів, а також колективне управління на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями. При управлінні майновими правами на колективній основі позивач укладає з користувачами договори на використання прав, переданих в управління, погоджує з користувачами розмір винагороди, а також інші суттєві умови договорів. Після отримання від користувачів винагороди позивач проводить відрахування на покриття витрат позивача по збору, розподілу і виплаті винагороди та у встановлені договорами про управління правами строки здійснює справедливий розподіл і виплачує зібрану винагороду суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав;
- підпунктом 7.3.8 пункту 7.3 статуту Агентства передбачено, що здійснення господарського управління майном та коштами є компетенцією Авторської Ради позивача. Директор позивача є підконтрольним та підзвітним Авторській Раді і забезпечує виконання рішень Авторської Ради.
Причиною спору зі справи стало питання про наявність підстав для визнання недійсними пункту 5.6 договору № ПА-02/08 та пункту 5.6 договору № ПС-02/08.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним за садам суспільства.
У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" зазначено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління.
Частиною четвертою статті 47 Закону передбачено, що особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.
Згідно з частиною третьою статті 48 Закону повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.
Отже, з аналізу наведених приписів Закону вбачається, що сторонами укладено договори про управління майновими правами авторів та суб'єктів суміжних прав, а не договори про господарське управління майном та коштами, як помилково вказано попередніми судовими інстанціями в оскаржуваних судових рішеннях.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, статті ЦК України і Закону (зокрема, стаття 47 Закону), на які посилалися й судові інстанції у розгляді справи, не обмежують організації колективного управління (у тому числі відповідача) в укладенні договорів про управління майновими правами авторів та суб'єктів суміжних прав з включенням до них положень про виплату суб'єктові авторського чи/та суміжних прав гарантованої суми винагороди за використання об'єктів авторського та/чи суміжних прав, оскільки пунктом "в" частини першої статті 49 Закону передбачено повноваження організації колективного управління збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють. З викладеного вбачається, що господарським судом міста Києва і Київським апеляційним господарським судом наведеного не враховано, а також не наведено й інших приписів законодавства, які порушив відповідач в укладенні оспорюваних договорів (зокрема, їх пунктів 5.6).
Поряд з цим, за приписами частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
У прийнятті рішень зі справи місцевий та апеляційний господарські суди виходили також із того, що у директора позивача, компетенція якого викладена в пункті 8.3 статуту, відсутні повноваження щодо господарського управління майном та коштами позивача, а такі повноваження належать Авторській раді позивача (підпункт 7.3.8 пункту 7.3 статуту); тобто директором Агентства в укладенні договорів № ПА-02/08 та № ПС-02/08 із включенням до них пунктів про гарантовану винагороду перевищено свої повноваження.
Проте у дослідженні наведеного питання попередніми судовими інстанціями не вивчено з достатньою повнотою всі положення статуту Агентства (зокрема, підпункт 8.3.7 пункту 8.3 статуту, згідно з яким директор від імені організації укладає угоди та підписує договори) та не з'ясовано, чи діяв директор всупереч функціям, які виконують організації колективного управління від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень, вичерпний перелік яких містить стаття 49 Закону.
Отже, попередні судові інстанції у розгляді справи припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, прийняті по суті даної справи судові рішення підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого слід врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального і процесуального права та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 1117 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автор Мюзік" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2009 зі справи № 33/459 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 13.10.2009 |
Оприлюднено | 22.10.2009 |
Номер документу | 5068685 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Бенедисюк І.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні