Постанова

від 14.10.2009 по справі 42/138-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

42/138-09

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2009 р.                                                           Справа № 42/138-09  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді ,  

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

позивача - Удовікова І.М.

відповідача - Абрамченко Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача вх. № 2540Х/3-7 на рішення господарського суду Харківської області від 01.07.09 по справі № 42/138-09

за позовом ТОВ "Фотон 102", м. Сімферополь

до ТОВ "Міранна", м. Харків

про стягнення 83059,08 грн. -

встановила:

В червні 2009 р. позивач –ТОВ “Фотон 102”, м. Сімферополь звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій, з урахуванням уточнень та доповнень просив суд стягнути з відповідача –ТОВ “Міранна”, м. Харків 54130,00 грн. заборгованості, 20791,78 грн. інфляційних, 1623,90 грн. річних, 6513,40 грн. пені та судових витрат, мотивуючи свої вимог тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг за укладеним між сторонами договором про перевіз № 22/10 від 22.10.2007 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.07.09 р. (суддя Яризько В.О.) по справі № 42/138-09 позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 54130 грн. заборгованості, 17990,30 грн. інфляційних, 1623,90 грн. річних, 6513,40 грн. пені, 802,58 грн. держмита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг за укладеним між сторонами договором про перевіз № 22/10 від 22.10.2007 р.; що пеня, інфляційні та річні підлягають стягненню з відповідача на підставі умов вказаного договору та відповідних вимог чинного законодавства України в зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення не взяв до уваги той факт, що підставою несплати відповідачем заборгованості стало невиконання позивачем п. 4.2 договору в частині щодо надання відповідачу податкових накладних. Тобто, на думку відповідача, зазначена обставина свідчить про те, що строк виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати послуг, з урахуванням вимог ст. 530 ЦК України, не може вважатися таким, що настав.

Крім того, відповідач також зазначає, що суд при винесенні оскаржуваного рішення допустив помилку при визначенні розміру інфляційних та річних, які підлягають стягненню з відповідача, в зв'язку з чим, на думку відповідача, рішення в даній частині в будь-якому випадку підлягає зміні та ін.

Разом з тим, в письмових поясненнях до апеляційної скарги відповідач також зазначає, що позивач не надавши йому спірних податкових накладних тим самим порушив вимоги чинного законодавства України, зокрема п. п. 7.2.6, 7.2.3, 7.5.1, 7.5.4 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого відповідач не може документально підтвердити суму нарахованого податкового кредиту та ін.

В письмових поясненнях до апеляційної скарги позивач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що спірні накладні позивачем відповідачу надавалися, а останній до того ж під час розгляду даної справи в суді першої інстанції не заперечував факт їх отримання; що в разі ненадання позивачем спірних податкових накладних відповідач на підставі п. п. 7.2.6, 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»мав право додати до податкової декларації за звітний період заяву зі скаргою на позивача, як постачальника товару (яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту, а отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки підприємства позивача для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією), однак відповідних дій не здійснив.

При цьому позивач також зазначає, що відповідач звертався до нього з проханням про надання дублікатів спірних податкових накладних, і підставою для такого звернення стало те що раніше надані позивачем відповідачу податкові накладні були вилучені у останнього органами досудового слідства відповідно до протоколу виїмки від 27.05.08 р. та ін.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 22.10.2007 року сторонами укладено договір № 22/10 на перевезення вантажу, відповідно до умов якого перевізник (позивач) зобов'язався виконати на власний ризик перевозку вантажу на території України, а замовник (відповідча), відповідно, зобов'язався прийняти та оплатити надані транспортні послуги.

Відповідно до п. 4.2 Договору замовник здійснює оплату за виконану роботу протягом 15 банківських днів після надання перевізником пакету документів: рахунку, 2-х примірників ТТН, акту виконаних робіт та податкової накладної.

На виконання умов договору в період з 22.10.2007 р. по 22.05.2008 р. позивач виконав (надав) на замовлення відповідача обумовлені договором транспортні послуги з перевозки вантажу на загальну суму 318 278,68 грн.

Факти надання транспортних послуг з перевезення вантажу на суму 318278,68 грн. підтверджуються підписаними уповноваженими представниками сторін актами виконаних робіт, копії яких залучено до матеріалів справи, а також не заперечується сторонами.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, останній частково оплатив надані послуги в сумі 264148,68 грн., несплаченою залишилась заборгованість в сумі 54130 грн., яка в даному випадку і є предметом спору по даній справі.

Як зазначає в апеляційній скарзі відповідач, факт наявності заборгованості він не заперечує, однак зазначає що з урахуванням вимог ст. 530 ЦК України та п. 4.2 спірного договору термін виконання ним своїх зобов'язань з оплати послуг не може вважатися таким що настав, оскільки позивач всупереч умовам вищезгаданого пункту договору не надав йому відповідних податкових накладних.

Однак, позивач наполягає на тому, що відповідні податкові накладні він відповідачу передавав, про що, на його думку, свідчить факт підписання відповідачем актів виконаних робіт а також факт не звернення до податкових органів з відповідною скаргою (п. п. 7.2.6, 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг за укладеним між сторонами договором про перевіз № 22/10 від 22.10.2007 р.; що пеня, інфляційні та річні підлягають стягненню з відповідача на підставі умов вказаного договору та відповідних вимог чинного законодавства України в зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів,  повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм  надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу  господарський суд  оцінює  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

П. 4.2 Договору встановлено, що замовник здійснює оплату за виконану роботу протягом 15 банківських днів після надання перевізником пакету документів: рахунку, 2-х примірників ТТН, акту виконаних робіт та податкової накладної.

Враховуючи те, що відповідно до актів виконаних робіт останній раз послуги з перевезення були надані 22.05.2008 р., суд першої інстанції правомірно з посиланням на відповідні умови договору та вимоги чинного законодавства зазначив про настання на момент звернення до суду строку оплати послуг.

При цьому суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи відповідача про те, що позивач всупереч умовам договору не надав йому податкових накладних на спірну суму заборгованості, оскільки відповідач підписуючи відповідні акти виконаних робіт (які містять рахунок на який відповідно повинна здійснюватися оплата та з посиланням в них на необхідність перераховувати на рахунок виконавця заборгованості за надані послуги у відповідній сумі) тим самим прийняв послуги та зобов'язався їх сплатити у встановленому порядку.

До того ж, п. 7.2.6 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари  (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів  (послуг)  надати податкову  накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу  податкового кредиту. До заяви  додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що  засвідчують  факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).     

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти  нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Вказане зокрема свідчить про те, що відповідач, в разі ненадання податкових накладних, мав право на звернення до податкових органів з відповідною скаргою на дії позивача та зарахування спірних сум до податкового кредиту, однак даною можливістю не скористався, а так само спростовує посилання відповідача про неможливість зарахування ним податкового кредиту в зв'язку з ненаданням позивачем відповідних податкових накладних.

Разом з тим, відповідні дії відповідача щодо часткового виконання умов договору щодо оплати товару (відповідно до виписки а.с. 140-142 оплата послуг здійснювалася відповідачем зокрема і в серпні-вересні 2008 р., а також в січні 2009 р., тобто на протязі тривалого проміжку часу з моменту укладання останнього акту виконаних робіт від 22.05.2008 р.), а так само факт вилучення органами досудового слідства відповідних документів, в т.ч. податкових накладних за 01.10.2007 р. –30.04.2008 р., відповідно до протоколу вилучення від 27.05.2008 р. також спростовують доводи відповідача про ненадання йому позивачем відповідних податкових накладних.

Враховуючи викладене, висновки господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 54130 грн. Основного боргу є законними та обґрунтованими, в зв'язку з чим, відповідне рішення суду в даній частині підлягає залишенню без змін.

Відповідно до вимог ст.ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідач порушив грошове зобов'язання, оскільки не виконав його в строк, визначений сторонами в спірному договорі.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до п. 5.7 спірного договору сторони досягли згоди про забезпечення виконання зобов'язання по своєчасній оплаті послуг пенею, висновки господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 6513,40 грн. є також законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, також законними та обґрунтованими є висновки господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 17990,30 грн. Інфляційних та 1623,90 грн. річних.

Разом з тим, безпідставними є вимоги відповідача про скасування судового рішення по мотивах того, що господарський суд приймаючи рішення нібито допустив арифметичні помилки при визначенні розміру інфляційних, річних та пені які підлягають стягненню з нього за порушення грошового зобов'язання, оскільки розмір вказаних санкцій остаточно був визначений судом в ухвалі про виправлення описки від 12.08.09 р., що не суперечить вимогам ст. 86, 89 ГПК України.

З урахуванням викладеного, суд визнає вимоги відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства України.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 01.07.09 р. по справі № 42/138-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Повний текст постанови підписано 15.10.09 р.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді