Постанова

від 14.10.2009 по справі 24/384-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

24/384-б

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 14 жовтня 2009 р.                                                                                    № 24/384-б  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., –головуючого,

Коваленка В.М. (доповідач у справі),

Короткевича О.Є.,

розглянувши касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва  

на ухвалувід 30.07.2009 р. господарського суду м. Києва

у справі№ 24/384-б господарського суду м. Києва

за заявоютовариства з обмеженою відповідальністю "ВП "Прикарпаття", м. Київ

до  боржника товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екощитлайн", м. Київ

про визнання банкрутом

ліквідатортовариство з обмеженою відповідальністю "ВП "Прикарпаття", м. Київ

представники сторін в судове засідання не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.09.2008 року порушено провадження у справі № 24/384-б про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екощитлайн" (далі –Боржник, Підприємство) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "Прикарпаття" (далі –Кредитор, Товариство) в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду м. Києва від 09.10.2008 року Боржника визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура з призначенням ліквідатором ініціюючого кредитора.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.07.2009 року (суддя –Смілянець В.В.) затверджені звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс Боржника, останнього ухвалено ліквідувати, а провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою судом першої інстанції Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва (далі –ДПІ, Інспекція), посилаючись, зокрема, на те, що оскаржувана ухвала зачіпає інтереси держави, звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 30.07.2009 року, а справу передати суду першої інстанції на новий розгляд на стадію здійснення ліквідаційної процедури.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм ст.ст. 55, 124 Конституції України та  норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 25, 32, 52 Закону про банкрутство.   

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню,  виходячи з наступного.

Судом першої інстанції було встановлено, що згідно ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора вимоги кредиторів Боржника не були задоволені, так як ліквідатором не виявлено активів банкрута, що підлягають включенню до ліквідаційної маси. Також, в оскаржуваній ухвалі зазначено, що виконані  всі необхідні дії на стадії ліквідації банкрута, передбачені Законом про банкрутство. При цьому, суд послався на обставини та факти, інформація про які містилася, зокрема, в звіті ліквідатора та у доданих до нього документах.  На підставі цього місцевий господарський суд зробив висновок про наявність підстав для ліквідації Підприємства та припинення провадження у справі.

Заперечуючи вказаний висновок, заявник касаційної скарги  зазначає, що в ухвалі не відображена повнота дій ліквідатора Підприємства під час проведення ліквідаційної процедури, Боржник жодного разу не перевірявся Інспекцією, а також про порушення законодавства у зв'язку із проведеною ліквідацією Боржника.

Зазначені заперечення Інспекції касаційна інстанція вважає необґрунтованим. Так, дійсно, текст мотивувальної частини ухвали дійсно не містить детальний опис дій, проведених ліквідатором Підприємства у ліквідаційній процедурі. Однак, про хід ліквідаційної процедури, виконані під час її проведення дії (направлення запитів у відповідні державні органи та інші організації та отримання відповідей на них) вичерпна інформація міститься в звіті ліквідатора, а також відображена у доданих до нього документах та ліквідаційному балансі, про що суд першої інстанції і зазначає в оскаржуваній ухвалі.

Крім цього, як свідчать матеріали справи, заявником касаційної скарги (у тому числі під час проведення судового засідання, коли була прийнята оскаржувана ухвала –т. 2 а.с. 10, 17-19) не наведено жодних заперечень щодо складеного звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, а також не наведено жодних обставин, у чому полягають порушення прав Інспекції, як визнаного кредитора у справі про банкрутство, та норм законодавства, зокрема ст. 32 закону про банкрутство, при прийнятті оскаржуваної ухвали.

Щодо посилання Інспекції на необхідність проведення перевірки  Боржника, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що з цього приводу, під час провадження у справі про банкрутство, Інспекцією в суді першої інстанції не було подано жодних заперечень стосовно ухилення Підприємства або призначеного ліквідатора від проведення відповідної перевірки, а також не надано скарг на дії ліквідатора. Більш того, в матеріалах справи відсутні докази того, що Інспекція взагалі намагалася провести таку перевірку (рішення керівника податкового органу чи суду). При цьому Інспекція, про що й зазначено в її касаційній скарзі, була інформована про дану справу ще з листопада 2008 року. Клопотання ж з цього приводу, про зупинення провадження у справі, було розглянуто судом першої інстанції, за результатами чого прийнята відповідна ухвала від 30.07.2009 року (т. 2 а.с. 11).  

Отже, викладені обставини та аналіз матеріалів справи свідчать про правомірність висновку суду першої інстанції щодо дотримання вимог законодавства –ст.ст. 25-34 Закону про банкрутство, при складені ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора, про належність проведення ліквідаційної процедури, а також про відсутність відповідних порушень.

За таких обставин справи доводи касаційної скарги у Голосіївському районі м. Києва не спростовують висновків суду першої інстанції, тому ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, як законна та обґрунтована.

З урахуванням викладеного та керуючись  ст.ст. 32, 40 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, та ст.ст. 41, 1115, 1117, 1119 –11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва  залишити без задоволення.

2.          Ухвалу господарського суду м. Києва від 30.07.2009 року  у справі № 24/384-б залишити без змін.

Головуючий                                                                    Б.М. Поляков

         Судді                                                                                 В.М. Коваленко                                                                           

                                                                                                    О.Є. Короткевич