Рішення

від 27.07.2010 по справі 2-1540/10

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа № 2-1540/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2010 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Митрофанової Є.Г.,

при секретарі Довгій С.Б.,

за участю позивачки ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду м. Маріуполя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до філії Закритого акціонерного товариства «Донецьктурист» туристичного комплексу «Турист» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась з позовом до Закритого акціонерного товариства «Донецьктурист» туристичного комплексу «Турист» про стягнення заборгованості по заробітній платі за березень та лютий 2010 року, недосплачених 75 % заробітної плати за березень,липень, серпень, жовтень, листопад, грудень 2008 року, січень, лютий, березень, квітень 2009 року в розмірі 11084 гривень 55 копійок, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по час винесення рішення суду та моральної шкоди в сумі 5000 гривень, витрат на правову допомогу в розмірі 1000 гривень.

В судовому засіданні позивачка в обґрунтування заявлених вимог пояснила, що працювала у туристичному комплексі бухгалтером та виконувала обов'язки касира, 31.03.2010 року була звільнена за згодою сторін, та при звільнені підприємством з нею розрахунок не проведено, не сплачено заробітну плату за березень та лютий 2010 року. Крім того, у березні, липні, серпні, жовтні, листопаді, грудні 2008 року, січні, лютому, березні, квітні 2009 року у зв'язку із скрутним матеріальним становищем підприємства за її заявою, яка була подана нею за проханням керівництва, її робочий день був скорочений до 2 робочих годин у день, однак фактично вона працювала повний робочий день - 8 годин, але при цьому отримувала 25% від розміру щомісячної заробітної плати. Тому вважає, що їй у вказані місяці повинні бути сплачені 75% від заробітної плати, оскільки вона працювала на протязі всього робочого дня, виконувала в повному обсязі всі свої обов'язки бухгалтера, як і при повному робочому дні, що підтверджується здійсненням нею банківських операцій по розрахункам на підприємстві, заповненням великої кількості бухгалтерських документів, видачею заробітної плати, здійсненням платежів в установах банку. Також її знаходження на робочому місці можуть підтвердити робітники підприємства, які також за такими заявами фактично працювали 8 годин. Готель працював цілодобово, ніяких розпоряджень про перехід підприємства на скорочений робочий час не видавалося, графік не складався. Крім того, діями відповідача їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінює в 5000 гривень та просить стягнути з відповідача, оскільки несвоєчасне проведення розрахунку та виплата заробітної плати призвели її до скрутного матеріального становища, залишило без засобів для існування, що потребувало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, виникла заборгованість по сплаті кредиту, в зв'язку з чим вона нервувала та відчувала себе пригніченою. У зв'язку із зверненням до суду з позовною заявою вона була вимушена користуватися юридичною допомогою для отримання юридичних консультацій та складання позовної заяви, та нею були понесені витрати у розмірі 1000 гривень, які вона також просить стягнути з відповідача. Згодом в судовому засіданні позивачка свої вимоги уточнила та просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у період з 01 квітня по 21 вересня 2010 року, оскільки відповідачем проведено з нею остаточний розрахунок, в розмірі 18404 гривень 46 копійок, стягнути недоплачені 75% заробітної плати за 2008 рік та 2009 рік у розмірі 11084 гривень 55 копійок, моральну шкоду у розмірі 5000 гривень та витрати, понесені на правову допомогу в розмірі 1000 гривень.

Представник позивачки ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд позов задовольнити, стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати за останні два місяці роботи на підприємстві, недоплачені 75% заробітку, моральну шкоду та витрати на правову допомогу.

Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги визнала частково та суду пояснила, що дійсно при звільнені з позивачкою підприємством було затримано розрахунок, оскільки підприємство знаходилось у тяжкому матеріальному становищі, однак, починаючи з 26 квітня 2010 року по 21 вересня 2010 року відповідачем частинами здійснювалися виплати, зменшувалася заборгованість та 21.09.2010 року з позивачкою проведено остаточний розрахунок. Не згодні з розрахунком суми, що підлягає виплаті позивачці за час затримки, оскільки нею збільшена кількість робочих днів, а також вважають, що розрахунок середнього заробітку за час затримки повинен здійснюватися за рік фактично відпрацьованого часу на дату розрахунку останньої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку. За розрахунком відповідача ця сума складає 7848 гривень 60 копійок. Також вважає, що вимога позивачки про сплату75% заробітної плати за 2008 рік та 2009 рік у розмірі 11084 гривень 55 копійок є необґрунтованою та недоведеною, оскільки відповідачем надані документи, що підтверджують, що позивачка за власним бажанням була переведена на скорочений час роботи. Її знаходження на роботі було обумовлено виконанням обов'язків касира, а не бухгалтера. Вважає, що позивачкою також не доведена вимога про стягнення моральної шкоди, оскільки нею не надано ніяких медичних документів, що підтверджують розлад її психічного або фізичного стану. Проти стягнення витрат на правову допомогу також заперечувала тому, що фактично у ОСОБА_1 не було необхідності звертатися до суду за стягненням грошових коштів, оскільки підприємство здійснило виплату добровільно.

Суд, вислухавши думку сторін та їх представників, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи, вважає що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що вона працює бухгалтером в туристичного комплексу «Турист». Позивачка працювала бухгалтером, була звільнена 31.03.2010 року. При звільненні була нарахована сума до сплати в розмірі 5352 гривні 35 копійок, але при звільнені розрахунок не проведено. 11.08.2010 року сплачено 765 гривень 58 копійок та 734 гривні 42 копійки, а 20.08.2010 року - 1000 гривень, на день розгляду справи заборгованість складає 2389 гривень 75 копійок. Вчасно виплати підприємства не здійснювалися, оскільки підприємство має велику заборгованість по сплаті заробітної плати перед іншими працівниками, а також по відрахуванням у пенсійних фонд.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що з позивачкою разом працював в туркомплексі «Турист» з березня 1998 року по 31 серпня 2009 року головним інженером. ОСОБА_1 працювала бухгалтером та виконувала обов'язки касира. Коли у підприємства було тяжке матеріальне становище директор викликав працівників та просив писати заяви про переведення на скорочений робочий час, при цьому обсяг роботи не зменшувався. В останній час як ОСОБА_1, так і всі працівники працювали повний робочий день. Він майже кожний день отримував гроші у ОСОБА_1 для придбання різноманітних матеріалів, ОСОБА_1 видавала заробітну платню працівникам на протязі всього дня, їздила з ним до банківських установ, однак на протязі всього дня він з нею на робочому місці не знаходився, зустрічався на обідню перерву, та підтвердити достовірно, який час ОСОБА_1 знаходилась на робочому місці не може, який період часу і коли ОСОБА_1 повинна була працювати не повний робочий йому не відомо. Позивачка ніколи йому претензій з приводу не доплати заробітної платні не висловлювала.

Судом встановлено, що відповідно до наказу №36к від 09.09.2002 року ОСОБА_1 з 10.09.2002 року працювала бухгалтером, виконуючим обов'язки касира в туристичному комплексі «Турист» /а.с.197/, що також підтверджується записами у трудовій книжці /а.с.6/.

Відповідно до наказу №13к від 23.03.2010 року позивачка була звільнена з роботи за згодою сторін по п. 1 ст. 36 КЗоП України з 31.03.2010 року /а.с. 3/, про що також внесено запис в трудову книжку.

До виплати позивачці було нараховано 5889 гривні 75 копійок /а.с. 145-148/, однак при звільнені з нею розрахунок проведено не було з вини підприємства, що сторонами не оспорювалося.

З нарахованої суми позивачці було видано 26 квітня 2010 року - 462 гривні 60 копійок та 537 гривень 40 копійок, що складає 1000 гривень (462,60+537,40)/а.с.203,202/, 11 серпня 2010 року - 765 гривень 58 копійок та 734 гривні 42 копійки, що складає 1500 гривень (765,58+734,42) /а.с.201, 145-148/, 20 серпня 2010 року - 1000 гривень /а.с.200/, 10 вересня 2010 року - 1389 гривень /а.с. 199/, та 21 вересня 2010 року проведено повний розрахунок в сумі 1000 гривень 75 копійок/а.с. 198/, що позивачкою не оспорюється.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи з того, що своєчасно в день звільнення розрахунок проведено не було з вини відповідача, суд вважає, що з відповідача на користь відповідачки підлягає стягненню середній заробіток за період затримки проведення розрахунку з 01.04.2010 року по 21.09.2010 рік, однак суд не погоджується з розміром, що підлягає виплаті, наведеним як у розрахунку позивачки, так і у розрахунку відповідача.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100.

Згідно з п.2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно з п.8 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно наданої представником відповідача довідки № 111 від 02.08.2010 року середньоденна заробітна плата позивачки за два останні місяці, що передують звільненню складає 155,97 гривень /а.с. 144/, що не оспорюється позивачкою. До виплати було нараховано 5352,35 гривень. Графік роботи позивачки був встановлений - п'ятиденний робочий тиждень. Із матеріалів справи вбачається, що виплати позивачка отримувала частинами та в різних розмірах.

За період з 01 квітня по 26 квітня 2010 року, тобто за 16 робочих днів середня заробітна плата становить 2 495,52 гривень (16 р.д. х 155,97 грн.), тому ця сума підлягає стягненню на користь позивачки з відповідача.

26.04.2010 року позивачці сплачено 1000 гривень.

За період з 27.04.2010 року по 11.08.2010 року, тобто за 72 робочих дня середній заробіток складає 11229,84 гривень (72 р.д. х 155,97) та заборгованість підприємства перед позивачкою у цей період складала 4352,35 гривень (5352,35-1000), що від загальної суми нарахувань, які підлягали виплаті при звільнені становить 81,3%. Пропорційно до суми заборгованості перед позивачкою за період з 27.04.2010 року по 11.08.2010 року на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток у розмірі 9129,85 гривень (11229,84грн.:100%Х81,3%).

11.08.2010 року позивачці сплачено 765,58 гривень.

За період з 12.08.2010 року по 20.08.2010 року, тобто за 7 робочих днів середній заробіток складає 1091,79 гривень (7 р.д. х 155,97) та заборгованість підприємства перед позивачкою у цей період складала 3586,77 гривень (4352,35 -765,58), що від загальної суми нарахувань, які підлягали виплаті при звільнені становить 60%. Пропорційно до суми заборгованості перед позивачкою за період з 12.08.2010 року по 20.08.2010 року на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток у розмірі 655,74 гривень (1091,79 грн.:100%Х60%).

20.08.2010 року позивачці сплачено 1000 гривень.

За період з 21.08.2010 року по 10.09.2010 року, тобто за 13 робочих днів середній заробіток складає 2027,61 гривень (13 р.д. х 155,97) та заборгованість підприємства перед позивачкою у цей період складала 2586,77 гривень (3586,77 - 1000), що від загальної суми нарахувань, які підлягали виплаті при звільнені становить 48,32%. Пропорційно до суми заборгованості перед позивачкою за період з 21.08.2010 року по 10.09.2010 року на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток у розмірі 979,74 гривень (2027,61 грн.:100%Х48,32%).

10.09.2010 року позивачці сплачено 1389 гривень.

За період з 11.09.2010 року по 21.09.2010 року, тобто за 7 робочих днів середній заробіток складає 1091,79 гривень (7 р.д. х 155,97) та заборгованість підприємства перед позивачкою у цей період складала 1197,77 гривень (2586,77- 1389), що від загальної суми нарахувань, які підлягали виплаті при звільнені становить 22,37%. Пропорційно до суми заборгованості перед позивачкою за період з 11.09.2010 року по 21.09.2010 року на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток у розмірі 267,94 гривень (1197,77грн.:100%Х22,37%).

21.09.2010 року позивачці сплачено 1000,75 гривень та проведено остаточний розрахунок.

Таким чином, всього з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 13 528,79 (2 495,52+9129,85+655,74+979,74+267,94) без урахування податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають відрахуванню із заробітної плати.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Неправомірними діями філією ЗАТ «Донецьктурист» туристичним комплексом «Турист», яке порушило вимоги діючого законодавства в частині виплати працівнику при звільненні всіх належних йому сум, позивачці було спричинено й моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, пов'язаних з переживаниями з приводу невиплати їй у встановлений законом термін заробітної плати, що потребувало від неї додаткових зусиль по організації свого життя. Позивачка подала позов про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 гривень, але, із урахуванням конкретних обставин справи, а саме, розміру заборгованості їз заробітної плати та тривалості невиплати, а також того, що відповідачем з моменту звільнення та протязі всього часу розгляду справи приймалися заходи для виплати заробітної плати та зменшення суми заборгованості, першу виплату позивачка отримала вже через три тижні та відповідачем до ухвалення рішення добровільно виплачено всю суму, тому суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в розмірі 500 гривень.

Позовні вимоги в частині відшкодування витрат, пов'язаних з правовою допомогою адвоката в розмірі 1000 гривень, суд вважає такими, що підлягають задоволенню, оскільки їх розмір підтверджений та розрахований відповідно до вимог ст. 84, 88 ЦПК України та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» /а.с.5/.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивачки 75% недоплаченої заробітної плати за березень, липень, серпень, жовтень, листопад, грудень 2008 року, січень, лютий, березень, квітень 2009 року в розмірі 11084 гривень 55 копійок, суд вважає необхідним відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 56 КЗпП України за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Судом встановлено, що позивачка у липні, серпні, жовтні, листопаді, грудні 2008 року, січні, лютому, березні, квітні, травні 2009 року за власним бажанням була переведена відповідачем на неповний робочий час на умовах роботи протягом чверті встановленої тривалості робочого часу з оплатою відповідної частини тарифної ставки (посадового окладу) 25%, що підтверджується наданими відповідачем копіями заяв ОСОБА_1 /а.с. 13,15,17,19,21,23/ та відповідними наказами відповідача /а.с. 14, 16,18,20,22,24,/.

Відповідно до встановленого робочого часу ОСОБА_1 у вказані місяці було підприємством було нараховано та виплачено заробітну плату у розмірі 25% від тарифної ставки, що підтверджується відомостями нарахувань та утримань за періоди з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року та 01.01.2009 року по 31.12.2009 року /а.с.39,93/, а також платіжними відомостями /а.с. 40-46,102,103,105,106,107,108,109/.

Таким, чином з боку підприємства зобов'язання щодо сплати заробітної плати позивачці у вказані місяця виконано у повному обсязі відповідно до встановленого робочого часу, заборгованості перед позивачкою не має та її права з боку відповідача не порушени.

На підтвердження встановлення неповного робочого часу ОСОБА_1 у березні 2008 року ні позивачкою, ні відповідачем не надано ніяких письмових доказів, така заява та наказ на підприємстві в матеріалах справи відсутні.

Ствердження позивачки щодо виконання нею у цей період часу більшого обсягу роботи та знаходження на робочому місці більшу тривалість часу у зв'язку з виконанням обов'язків бухгалтера підприємства, ніякими доказами з її боку не підтверджуються. Позивачкою не надані суду бухгалтерські документи, де б зазначався період часу виконання роботи, та ніякі інші письмові докази, на які вона посилалася в обґрунтування вимог, з яких можна б було зробити висновок або підрахунок кількості робочих часів, на протязі яких вона виконувала обов'язки бухгалтера, кожного робочого дня. Крім того, доводи позивачки спростовуються наданими відповідачем табелями виходу на роботу та обліку робочого часу за липень, серпень, жовтень, листопад, грудень 2008 року, січень, лютий, березень, квітень 2009 року /а.с. 160-161,162-163,166-167,168-169, 170-171, 176-177, 180-181,184,187/, з яких вбачається, що ОСОБА_1 працювала на посаді бухгалтера по дві години кожного робочого дня.

Суд не приймає пояснення свідка ОСОБА_5 як підтвердження викладених позивачкою обставин, оскільки в судовому засіданні він не зміг навіть вказати, які саме місяці та періоди часу ОСОБА_1 була переведена на неповний робочий день, а також пояснив, що на протязі всього повного робочого дня ніколи не знаходився поруч з ОСОБА_1 та не може достовірно вказати, який час вона виконувала роботу бухгалтера.

З пояснень позивачки та свідка в судовому засіданні також встановлено, що ОСОБА_1 до звільнення з підприємства ніколи не пред'являла претензій і не скаржилася на недоплату заробітною плати у зв'язку з виконанням нею більшого об'єму роботи, ніж належить, за захистом своїх прав не зверталася.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в цій частині позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, оскільки позов задоволено частково, суд відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, стягує пропорційно задоволеним вимогам з відповідача державне мито у розмірі 143 гривень 79 копійки, оскільки позивачка звільнена від його сплати на підставі ч. 1 ст. 4 Декрету Кабинету Министрів України № 7-93 від 21.01.1993 року, та пропорційно до задоволених вимог стягує з позивачки та відповідача витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 95 гривень та 55 гривень відповідно, від сплати яких при зверненні до суду позивачка була звільнена на підставі п.2 ч. 3 ст. 81 ЦПК України.

На підставі ст. ст. 56, 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст. 23, 1167 ЦК України, п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», п. 2,8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, керуючись ст. 10, 11, 60, 88, 213, 215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до філії Закритого акціонерного товариства «Донецьктурист» туристичного комплексу «Турист» про стягнення заборгованості по заробітній платі за лютий, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з філії Закритого акціонерного товариства «Донецьктурист» туристичного комплексу «Турист» (код 02648350) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 13528 гривень 79 копійки без урахування податків та інших обов'язкові платежів, які підлягають відрахуванню із заробітної плати, моральну шкоду в розмірі 500 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 1000 гривень, а всього стягнути 15028 гривень 79 копійки .

В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з філії Закритого акціонерного товариства «Донецьктурист» туристичного комплексу «Турист» (код 02648350) в дохід держави судовий збір у розмірі 143 гривень 79 копійки (міський бюджет Приморського району, ОКПО 3486694, ГУДКУ в Донецькій області, МФО 834016, р/р 31415537700055) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (отримувач державний бюджет - Ворошиловський район м. Донецька, ОКПО 34686537, ГУДКУ в Донецькій області, МФО 834016, р/р 31216259700004) у розмірі 55 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (отримувач державний бюджет - Ворошиловський район м. Донецька, ОКПО 34686537, ГУДКУ в Донецькій області, МФО 834016, р/р 31216259700004) у розмірі 95 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі через Приморський районний суд м. Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя