Постанова

від 08.08.2011 по справі 2а-1670/6242/11

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2011 року < ЧАС >м. ПолтаваСправа № 2а-1670/6242/11

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Супруна Є.Б.,

при секретарі - Дубовик О.І.,

за участю:

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

21 липня 2011 року фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4, позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.2011 р. №0126981730/1221, яким підприємцю визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 12 068,54 грн.

Мотивуючи свої вимоги позивач вказує, що відповідачем неправомірно визначено податкове зобов'язання із земельного податку, оскільки ФОП ОСОБА_4 перебуває на спрощеній системі оподаткування, використовує власну земельну ділянку в межах своєї господарської (підприємницької) діяльності та звільнена від сплати земельного податку в силу розповсюдження на неї дії Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що ФОП ОСОБА_4 правомірно та у відповідності до законів України "Про плату за землю" та "Про систему оподаткування" нараховано земельний податок за 2011 рік за земельну ділянку площею 0,1904 га, що знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Героїв Сталінграду, 8. При цьому вказував, що частиною 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" в редакції, яка діяла до 01.01.2008 р. було передбачено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Враховуючи те, що зміни внесені підпунктом 4 пункту 8 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. №107-V1 були визнані такими, що не відповідають Конституції України згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. №10-рп/2008, проте Законом України від 03.06.2008 р. №309- VI частина 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»знову була викладена у попередній редакції, норми податкового законодавства, на думку відповідача, щодо визначення мінімального розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної форми власності - не менше трикратного розміру земельного податку, діяли з 01.01.2008 р. по 21.05.2008 р., а також з 22.05.2008 р. до кінця року і тому підлягали виконанню платниками вказаного податку.

У судовому засіданні представник відповідача підтримала заперечення проти позову, просила суд у його задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які прибули у судове засідання, дослідивши залучені до матеріалів справи письмові докази, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступних висновків.

З наявних матеріалів справи суд встановив, що 12.07.2011 р. Кременчуцькою ОДПІ на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки ФОП ОСОБА_4 визначено податкове зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб в розмірі 12 068,54 грн. з граничним строком сплати до 31.08.2011 р., про що прийнято податкове повідомлення-рішення №0126981730/1221.

Як свідчать матеріали справи податкове зобов'язання із земельного податку визначено відповідачем на належну ОСОБА_4 на праві власності земельну ділянку площею 0,1904 га, що знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Героїв Сталінграду, 8.

Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню, суд виходить з наступного.

Відповідно до пп.14.1.34 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно.

Підпунктом 14.1.72 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).

Плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп.14.1.147 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Згідно з пп.14.1.240 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України ставка податку для цілей розділу XIII цього Кодексу - законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.

Відповідно до п.274.1 ст. 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу.

У ході судового розгляду встановлено, що ФОП ОСОБА_4 зареєстрована як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 17.02.2009 р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії В03 №236659.

Відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку серії И №018075 від 29.12.2010 р. позивач є платником єдиного податку і перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності за видами діяльності: здавання в оренду власного нерухомого майна.

Згідно договору дарування цілісного майнового комплексу та земельної ділянки від 29.11.2008 р. та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №357381, зі змінами внесеними 23.09.2009 р., ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,1904 га по вул. Героїв Сталінграда, 8 у м. Кременчук Полтавської області, кадастровий номер 5310436100:02:003:0044.

01.01.2011 р. між ФОП ОСОБА_4 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі, згідно з яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення (кадастровий номер 5310436100:02:003:0044 для експлуатації та обслуговування цілісного майнового комплексу по вул. Героїв Сталінграда, 8 загальною площею 0,1904 га).

Договір укладено до 01.01.2012 р.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 1 800,00 грн. щорічно.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті (частина 1).

Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:

а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;

б) свідоцтвом про право на спадщину (ч.2 ст.126 Земельного кодексу України).

Відповідно до частин 5, 6 ст. 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

При набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.

На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути вимушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, посилання податкового органу при обчисленні підприємцю податку за землю за 2011 рік на норми Закону України від 03.07.1992 р. № 2535-XII "Про плату за землю", який втратив чинність з 01.01.2011 р., та на приписи ч.4 ст. 21 Закону України від 06.10.1998 р. №161-XIV "Про оренду землі", яка втратила чинність згідно із Законом від 02.12.2010 р. №2756-V, безвідносно до норм розділу ХІІІ Податкового кодексу України "Плата за землю", який набрав чинності з 01.01.2011 р., суд визнає незаконним.

В той же час згідно з п.6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 р. №727/98 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником плати (податку) за землю.

Отже, законодавством встановлено дві обов'язкові умови, за яких суб'єкт підприємницької діяльності не є платником плати (податку) на землю:

- перебування на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку, що підтверджується свідоцтвом про сплату єдиного податку;

- використання земельної ділянки, що є об'єктом плати за землю, для провадження підприємницької діяльності.

Як зазначалося вище, ФОП ОСОБА_4 перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності і є платником єдиного податку.

Належну їй на праві власності земельну ділянку площею 0,1904 га позивач здавала в оренду ОСОБА_1.

Відносини пов'язані з орендою землі, регулюються Законом України "Про оренду землі" від 06.10.1998 р. №161-XIV, відповідно до статті 4 якого орендодавцями земельних ділянок можуть виступати громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Відповідно до частини 1 статті 320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Господарського кодексу України передбачено, що господарською діяльністю є діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно з частиною 1 статті 134 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до свідоцтва про сплату єдиного податку видом діяльності позивача є здавання в оренду власного нерухомого майна.

Оскільки здача в оренду земельної ділянки передбачає отримання орендодавцем орендної плати, яка включає в себе не тільки компенсацію витрат, але й відповідний прибуток орендодавця, операції з оренди землі за визначенням є підприємницькою діяльністю.

Таким чином, ФОП ОСОБА_4 виконано встановлені законодавством обов'язкові умови звільнення від сплати земельного податку, а саме: позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності і є платником єдиного податку; обумовлену земельну ділянку використовує у власній підприємницькій діяльності.

Отже, позивач не є платником податку на землю.

Згідно з частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на встановлені обставини справи суд приходить до висновку, що Кременчуцькою ОДПІ не доведено правомірності прийняття податкового повідомлення від 12.07.2011 р. №0126981730/1221 про визначення підприємцю податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у сумі 12 068,54 грн., а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області від 12.07.2011 р. №0126981730/1221.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 12.08.2011 р.

Суддя Є.Б. Супрун