Постанова

від 17.09.2015 по справі 826/14965/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 вересня 2015 року № 826/14965/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінросторг» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Фінросторг» (далі - позивач, ТОВ «Фінросторг») до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.07.2015 №26026552210 та №26126552210.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає висновки щодо заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, викладених в акті перевірки такими, що не відповідають фактичним обставинам та нормам чинного законодавства, а податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі акту перевірки, протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача подав до суду письмові заперечення, в яких просив у задоволенні позовних вимог відмовити та зазначив, що в основу визначення податкових зобов'язань згідно із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено безпідставне формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за рахунок його контрагентів, проведеною перевіркою не підтверджується реальність проведення господарських операцій між платниками податків з ТОВ «Фінросторг», а лише документування зазначених операцій та формування господарських операцій із відображенням їх в бухгалтерському обліку без отримання результатів таких операцій в дійсності.

Представники позивача та відповідача подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

З огляду на викладене, з урахуванням положень ч. 4 ст. 122 КАС України, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

ТОВ «Фінросторг» зареєстроване Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією за №10701020000046611, код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ 38239516 та взяте на податковий облік в органах податкової служби 12.06.2012 р. за №62382, станом 31.12.2014 р. перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві.

У період з 20.05.2015 по 17.06.2015 відповідачем на підставі направлень від 20.05.2015 №77/26-55-22-10, № 78/26-55-22-10, №9/26-55-17-02, №93/26-55-22-06, №87/26-55-22-04, згідно із п.п. 75.1.2. п. 75.1. ст. 75, ст. 77 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, наказу від 30.04.2015 №630 та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Фінросторг» (код ЄДРПОУ 38239516) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 12.06.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 12.06.2012 по 31.12.2014 відповідно до затвердженого плану перевірки, за результатами якої складено акт від 24.06.2015 №137/26-55-22-10/38239516 (далі - акт перевірки).

Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки податковим органом встановлено, зокрема, порушення п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет на суму 1 308 756 грн., в т.ч. за 2014 рік 1308756 грн.; п. 198.3, п. 198.6, ст.198, п.201.1, 201.10, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 2469788 грн.,у т.ч.: за січень 2014 року у сумі 1454173 грн.; за серпень 2014 року у сумі 1015615 грн.

Не погоджуючись із викладеними висновками в акті перевірки, позивач подав заперечення на акт перевірки від 24.06.2015 №137/26-55-22-10/38239516, однак листом від 08.07.2015 №9287/10/26-55-22-10 відповідач висновки, викладені в акті залишив без змін.

На підставі вказаних висновків податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.07.2015:

№26026552210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 1 308 756,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 327 189,00 грн.;

№26126552210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 2 469 788,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 618 467,00 грн.

Позивач не погоджується з рішеннями, прийнятими податковим органом, вважає, що вони прийняті з порушенням положень податкового законодавства та підлягають скасуванню в судовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням встановлених обставин, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено ст. 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

- придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

- придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

- отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

- ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: 1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); 2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; 3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; 4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т. ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; 5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті:інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з п.п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Суд при вирішенні даної справи враховує правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену ним в Інформаційному листі від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Крім того, як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Судом встановлено, що податковий кредит та формування валових витрат позивача за перевіряємий період сформовано, зокрема, за рахунок контрагентів ТОВ «Віадукт» (код ЄДРПОУ 35402276), ТОВ «К.А.М. Союз Лідер» (код ЄДРПОУ 38546889).

Проведеною перевіркою відображених показників за період з 12.06.2012 по 31.12.2014 року на підставі первинних документів відповідачем встановлено завищення задекларованих позивачем показників у рядку 05.1 Декларацій «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» на загальну суму 7270865,95 грн. До вказаних ТМЦ відносяться: добавка Centrament, добавка Iltra Fiber, клей Sike Mono Тор, пластифікатор, мазут, щебінь.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Покупець) та ТОВ «Віадукт» (Постачальник) укладено договір поставки від 14.01.2014 №14/01-14, згідно умов якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується передавати у власність (поставляти), а Покупець приймати та оплачувати будівельні матеріали, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна, строк поставки яких визначено Сторонами у Заявках, форма яких встановлена у Додатку №1 до цього Договору та які є додатками до цього Договору і становлять його невід ємну частину.

Згідно умов вказаного Договору, ціна одиниці товару та загальна вартість кожної партії товару визначається сторонами в Заявках на поставку, які є невід'ємною частиною даного Договору. На підставі погоджених Сторонами Заявок, а також на підставі інших документів згідно п. 3.3 Договору, Постачальник може формувати для Покупця рахунки на оплату для кожної конкретної поставки Товару.

На виконання умов Договору, сторонами складено та підписано Заявки на постачання товару від 14.01.2014 на загальну суму 4 445 436,49 грн. та на загальну суму 4 279 602,64 грн.

В підтвердження виконання умов Договору, а саме передачі поставленого товару надано

копії видаткових накладних від 20.01.2014 №4 та №6. Також, у січні 2014 року ТОВ «Віадукт» виписані позивачу податкові накладні від 20.01.2014 №16 на загальну суму 4 279 602,64 грн., у тому числі ПДВ - 713267,11 грн. та від 20.01.2014 №17 на загальну суму 4 445 436,49 грн., у тому числі ПДВ - 740906,08 грн.

Позивач згідно з умовами договору здійснив оплату ТОВ «Віадукт» за поставлений товар, що підтверджується відповідними виписками банку.

Згідно додаткової угоди до Договору від 23.01.2014, сторони, у зв'язку з наявністю заборгованості у Покупця, погодили оплату за поставлені товари шляхом застосування простих векселів.

Відповідно до наявного у матеріалах справи актів прийому-передачі від 24.01.2014, від 26.01.2014 розрахунки здійснені шляхом передачі простих векселів №0806665 та №0806664.

Крім того, згідно п. 4.4 Договору, поставка товару, за домовленістю сторін, може здійснюватись на умовах EXW (передано на складі Постачальника), на умовах FCA (передано на станції відправлення), або на умовах СРТ (перевезення сплачено до місця, вказаного Покупцем) тощо.

Транспортування згідно з Договором покладалося на засоби позивача на умовах EXW, про що свідчать копії подорожніх листів від 20.01.2014 №1 - 6.

Окрім того, придбані у ТОВ «Віадукт» за вищевказаним договором товари були використані позивачем під час здійснення господарської діяльності, зокрема придбаний товар позивач використав у виготовленні металоконструкцій та у будівництві паркінгу для ПАТ «Південьзахідшляхбуд», місце будівництва: м. Бориспіль, ДП «МА «Бориспіль» на підставі договору від 22.11.2013 №187. В підтвердження зазначеного позивачем надано копії первинних документів, зокрема, видаткові накладні.

Також, у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини із ТОВ «К.А.М. Союз Лідер», що ґрунтувались на підставі укладеного договору купівлі-продажу товарів від 01.08.2014 № 01/08-14, відповідно до якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець приймати товар та оплачувати відповідно до умов цього Договору. Асортимент та кількість товару в межах кожної окремої партії товару, що підлягає поставці за договором визначається сторонами в специфікаціях.

В підтвердження виконання умов договору, сторонами складені та підписані специфікації до договору, податкові накладні від 19.08.2014 № 20, від 19.08.2014 № 21, від 20.08.2014 №22, від 20.08.2014 №23, від 20.08.2014 №24, від 21.08.2014 №26, від 21.08.2014 №27, від 22.08.2014 №28, від 22.08.2014 №29, від 26.08.2014 №31, від 26.08.2014 №32, від 27.08.2014 №33, від 27.08.2014 №34, від 28.08.2014 №36, від 28.08.2014 №37, від 29.08.2014 №38, від 29.08.2014 №39 та видаткові накладні від 18.08.2014 №221, від 18.08.2014 №222, від 19.08.2014 №223, від 19.08.2014 №224, від 20.08.2014 №225, від 20.08.2014 №226, від 20.08.2014 №227, від 21.08.2014 №229, від 21.08.2014 №230, від 22.08.2014 №231, від 22.08.2014 №232, від 26.08.2014 №234, від 26.08.2014 №235, від 27.08.2014 №236, від 27.08.2014 №237, від 28.08.2014 №239, від 28.08.2014 №240, від 29.08.2014 №241, від 29.08.2014 №242.

Позивачем згідно з умовами договору здійснено оплату за поставлений товар, що підтверджується відповідними виписками банку.

В акті перевірки податковий орган вказує на відсутність реалізації товару на адресу ТОВ «Фінросторг» та підприємством не надано до перевірки доказів транспортування, які свідчили б про переміщення товару.

Водночас, дослідивши наявні докази у справі, згідно умов Договору від 01.08.2014 № 01/08-14 визначено, що поставка товару за цим Договором здійснюється на умовах EXW. Відвантаження (приймання-передачі) товару відбувається на складі продавця за відповідними товаросупровідними документами, в яких зазначається кількість, номенклатура та ціна товару, що передається та які підписуються уповноваженими на те представниками сторін. Покупець самостійно несе витрати з транспортування товару від складу Постачальника.

При цьому, перехід права власності на Товар, що поставляється, відбувається після передачі його Покупцеві.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору сторонами здійснено постачання товару, що підтверджується видатковими накладними, специфікаціями, а транспортування здійснювалось на умовах EXW на складі Постачальника: Київська область, Іванківський район, с. Термахівка, вул. Колгоспна, буд. 20, про що зазначено у подорожніх листах та інших первинних документах.

Транспортування товару здійснювалося власними та орендованими транспортними засобами позивача, про що свідчать договори оренди транспортного засобу від 07.02.2013 за реєстраційними №1209, №1210, №1211, №1212, від 08.10.2013, від 07.02.2013, від 14.10.2014, від 20.11.2014.

Як пояснив позивач, придбаний товар ТОВ «Фінросторг» реалізовано ряду контрагентів, зокрема, ТОВ «Екодит» на підставі договору від 01.09.2014 № 407, видаткової накладної від 01.09.2014 № 12868, ТОВ «Компанія «Омега Люкс» на підставі договору від 01.09.2014 № 406, видаткової накладної від 01.09.2014 № 1287, ТОВ «Торговий дім «Абсолют Люкс» на підставі договору від 01.06.2014 № 0106-14, видаткових накладних від 25.11.2014 № 1928, № 1929, № 1930, № 1934, № 1935, № 1936, від 09.09.2014 № 1084, № 1086, № 1083, ТОВ «Еколайн-СТ» на підставі договору від 07.10.2014 № б/н, видаткової накладної від 17.10.2014 № 1613, ТОВ «Компанія «Лакшері Кепітал» на підставі договору від 01.09.2014 № 408, видаткової накладної від 17.10.2014 № 1614.

Разом з тим, висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за рахунок вище вказаних господарських операцій ґрунтується на тому, що згідно бази даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України» встановлено, що у ТОВ «К.А.М. Союз Лідер» відсутні достатні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь - якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Відповідно до інформаційної бази «АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України» відсутня інформація щодо наявності у ТОВ «К.А.М. Союз Лідер» зареєстрованих транспортних засобів.

При здійсненні аналізу податкової звітності згідно баз даних, яка була надана підприємством до податкового органу, в тому числі реєстру податкових накладних, встановлено, що контрагентом-постачальником - ТОВ «К.А.М. Союз Лідер» було ТОВ «Адамант-10» (код ЄДРПОУ 38968356).

За результатами перевірки ТОВ «Адамант-10» ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві складено акт про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Адамант-10» (код ЄДРПОУ 38968356) щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з продавцями та покупцями за період з 01.08.2014 по 30.09.2014 року від 29.01.2015 №275/26-58-22-02-18-38968356.

За результатами перевірки ТОВ «Адамант-10» (код ЄДРПОУ 38968356) встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів за період з 01.08.2014 по 30.09.2014, які підпадають під визначення ст. 185, ст. 187, ст. 188 Податкового Кодексу України.

Відтак, на підставі вказаних даних податковим органом зроблено висновок про те, що в результаті здійснення фінансово-господарських відносин ТОВ «К.А.М. Союз Лідер» з ТОВ «Адамант-10» по ланцюгу постачання встановлено невідповідність придбаного товару, що на думку відповідача свідчить про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності.

В той же час, суд зазначає, що податковий орган не навів суду жодного доказу, як зазначені вище обставини вплинули на формування податкового кредиту позивача.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Суд зазначає, що необхідними та достатніми підставами для формування валових витрат та включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, Законом та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

На підтвердження реальності спірних операцій позивач надав до матеріалів справи копії договорів, податкових накладних, видаткових накладних, докази транспортування, інші документи бухгалтерського обліку, що відповідають вище вказаним вимогам законодавства та свідчать про звичайну фінансово-господарську діяльність позивача.

Між тим, відповідач під час проведення перевірки не в повному обсязі досліджував первинні документи позивача, як того вимагають відповідні норми податкового законодавства. Разом з тим, в акті зроблено висновок про те, що правочини, укладені позивачем з контрагентами та окремо контрагентами з третіми особами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано, з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків та не надано належних доказів, які свідчили б про невідповідність первинних документів.

При цьому, мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Матеріали справи таких відомостей не містять.

До того ж, суд зазначає також, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість та формування валових витрат, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведеного у зазначеному реєстрі.

Станом на момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Отже, наявність реєстрації на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника.

Слід також зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

Також, якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11).

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в численній практиці, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.03.2013 №К/9991/29375/11, від 15.06.2015 №К/9991/9804/11.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Вказана правова позиція підтверджується, зокрема, постановою Вищого адміністративного суду України від 30.06.2015 № К/800/9553/15.

Також, визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності. Підтвердження зазначеного підходу знайшло відображення в постанові Верховного суду України № 40/11 від 21.01.2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІБ» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатом системного аналізу вимог податкового законодавства та встановленими обставинами справи, суд дійшов висновку, що операції позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, здійснені в межах його господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів, зокрема, будівництво, що здійснюється на об'єктах закінчено, що підтверджується актами про готовність об'єкту до експлуатації.

Оскільки відповідачем не встановлено порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань, то порушення контрагентами позивача податкового законодавства не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства.

З урахуванням викладених норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що понесені позивачем, в ході здійснення ним господарської діяльності, витрати з придбання та реалізації отриманих товарів відносяться до складу витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, а отже залежать від визнання доходу від реалізації таких товарів, оскільки їх можливо напряму віднести (поставити в залежність) до конкретного товару, роботи чи послуги та, відповідно, пов'язати з доходами, отриманими від продажу таких товарів (робіт, послуг).

Крім того, суд вважає, що ТОВ «Фінросторг» правомірно сформував податковий кредит за рахунок сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, а висновки акту перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, в тому числі заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, є помилковими.

Відтак, суд дійшов висновку про протиправність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 13.07.2015 №26026552210 та №26126552210.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінросторг» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, винесені Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 13.07.2015 №26026552210 та №26126552210.

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінросторг» (код ЄДРПОУ 38239516) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко