Постанова

від 15.09.2015 по справі 816/1060/15-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2015 р. Справа № 816/1060/15-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Промомаркет Плюс" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2015р. по справі № 816/1060/15-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промомаркет Плюс"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, акта перевірки,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промомаркет Плюс" (далі - позивач, ТОВ "Промомаркет Плюс"), звернувся до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 23.12.2014р. № 0007442202/3050 форми "Р", яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 20 000,00 грн., з яких за основним платежем - 16000,00 грн. та за штрафними санкціями - 4000,00 грн.; про скасування акта від 05.12.2014р. № 2794/16-03-22-02-12/37073954 позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Промомаркет Плюс" з питань взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕЦПІДРЯД СЕРВІС" (далі - ТОВ "СПЕЦПІДРЯД СЕРВІС") за травень, вересень 2012 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2015 р. у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Промомаркет Плюс" відмовлено.

Позивач, не погодившись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову - про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 23.12.2014 № 0007442202/3050 форми "Р", посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані докази, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду встановлено, що ТОВ "Промомаркет Плюс" (код ЄДРПОУ 37073954) зареєстроване як юридична особа 05.05.2010р. виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, що підтверджується спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців (т.1, а.с. 153).

ТОВ "Промомаркет Плюс" є платником ПДВ з 18.10.2010р., про що свідчить витяг з реєстру платників податку на додану вартість № 1416034500034, копія якого знаходиться в матеріалах справи (т.1, а.с.15).

На підставі направлення Кременчуцької ОДПІ на перевірку від 21.11.2014 р. № 3124/16-03-22-02 (т.1, а.с. 151) та наказу Кременчуцької ОДПІ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 21.11.2014 р. № 3392 (т.1, а.с. 18), згідно із пунктом 20.1 статті 20, підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI у період з 24.11.2014р. по 28.11.2014р. працівником Кременчуцької ОДПІ здійснено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Промомаркет Плюс" з питань взаємовідносин з ТОВ "СПЕЦПІДРЯД СЕРВІС" (код ЄДРПОУ 37634001) за травень, вересень 2012 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 05.12.2014р. № 2794/16-03-22-02-12/37073954, в якому зафіксовані порушення позивачем п. 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 16000 грн., у тому числі за травень 2012 року - 4000 грн., за вересень 2012 року - 12000 грн.

На підставі висновків акта перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 23.12.2014р. № 0007442202/3050, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 20 000 грн., у т.ч. за основним платежем - 16000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 000 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням та актом про проведення позапланової виїзної документальної перевірки, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 23.12.2014р. № 0007442202/3050 форми "Р", виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено факт порушення ТОВ "Промомаркет Плюс" вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, наслідком чого визначено заниження позивачем зобов'язання зі сплати ПДВ.

Разом з цим, позивач, стверджуючи про правомірність формування податкового кредиту за результатами відображення у податковому обліку господарських правовідносин з ТОВ "СПЕЦПІДРЯД СЕРВІС", не надав суду належних доказів, що свідчили б про реальність здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом за спірні періоди.

Наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції між ТОВ "Промомаркет Плюс" та його контрагентом - ТОВ "СПЕЦПІДРЯД СЕРВІС" з надання послуг не мали реального характеру, оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, Кременчуцька ОДПІ діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на достатність підстав та наявність належних доказів на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог, виходячи з вимог податкового законодавства та фактичних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.05.2012 р. між ТОВ "СПЕЦПІДРЯД СЕРВІС" (виконавець) та ТОВ "Промомаркет Плюс (замовник) укладено договір про надання послуг № 111, за умовами пункту 1.1 якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги по виготовленню системи водовідведення для ваг автомобільних 60 тон у порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити ці послуги у встановлений строк; місцезнаходження зазначених послуг зазначається в актах виконаних робіт (т.1, а.с. 59).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору вартість послуг узгоджується сторонами по факту їх надання та фіксується в актах виконаних робіт; акт про виконані роботи підписується сторонами до 30 числа місяця, наступного за календарним місяцем, у якому фактично надані послуги. Виконавець зобов'язаний своєчасно та якісно надавати послуги, а замовник - надати виконавцю за його вказівкою усі необхідні документи та інформацію, необхідну для належного виконання обов'язків щодо наданню послуг, зазначених у п. 1.1 цього договору, сплачувати за послуги відповідно до пункту 2 договору та приймати від виконавця послуги, які надаються відповідно до цього договору (пункт 3 зазначеного договору).

У рамках договору № 111 від 28.05.2012 р. складені податкові накладні від 28.05.2012 р. № 6148; від 19.09.2012 р. № 5150; від 19.09.2012 р. № 5151; від 25.09.2012 р. № 5187.

Згідно з вимогами Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-ХІУ, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. №168/704.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні" визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Разом з цим, ст. 9 цього Закону вказує, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Колегія суддів відмічає, що з аналізу наданих документів первинного бухгалтерського та податкового обліку (оригіналів та завірених копій) вбачається, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості. Відтак, вказані вище первинні документи відповідають вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704.

Колегія суддів також зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану у платника податків.

Так, з матеріалів справи вбачається, що оплата за надані послуги здійснена 28.05.2012р., 19.09.2012р., 25.09.2012р., про що свідчать платіжні доручення від 28.05.2012р. № 422, від 19.09.2012р. № 539, від 19.09.2012р. № 538, від 25.09.2012р. № 550.

Суми ПДВ в загальному розмірі 16 000 грн. за податковими накладними включені позивачем до складу податкового кредиту відповідних періодів.

Надані до матеріалів справи копії вказаних документів належним чином оформлені, містять всі необхідні реквізити.

Таким чином, здійснення оплати позивачем за придбані у вказаного контрагента послуги згідно з платіжними дорученнями засвідчує факт вибуття із власності позивача коштів, а отже - рух активів.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст.198. Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з вимогами п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, є дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Визначення розміру податкового кредиту здійснюється у відповідності до вимог п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що податковим органом обґрунтовано поставлено під сумнів фактичне виконання вказаної угоди, оскільки досліджені судом документи бухгалтерського обліку не відображають у повному обсязі відповідно до вимог чинного законодавства дані господарської операції.

Проте, в матеріалах справи містяться докази, які підтверджують факт подальшого використання у господарській діяльності/реалізації наданих послуг, а саме: укладення між ТОВ "Промомаркет Плюс" (виконавець) та МПП "Агро" (замовник) договору від 04.04.2012р. № В0304 на встановлення ваг автомобільних по вул. Шевченка, 16, смт. Біловодськ, Луганська область (т.2, а.с. 1-2); з Філією "Долинський РАД" (замовник) договору від 29.05.2012р. № В0605 на встановлення ваг автомобільних у с. Марфівка, Долинський район, Кіровоградська область (т.1, а.с. 222-223); з ТОВ "Термінал-Центр" (замовник) договору від 21.08.2012р. № В0908 на встановлення ваг автомобільних по вул. Жабинського, 2В, м. Чернігів (т.1, а.с. 198-199); з ТОВ "Будтехмонтажінвест" (замовник) договору від 10.09.2012р. № В1109 на встановлення ваг автомобільних у с. Трудовик, Козельщинський район, Полтавська область (т.1, а.с. 177-178).

Позивачем також надані до цих договорів додатки №№ 1, 2, 3 (специфікації поставки обладнання на ваги автомобільні тензометричні для статичного зважування, НМЗ - 60 тон, технічні характеристики на ваги автомобільні тензометричні НМЗ - 60 тон, календарні плани робіт по виконанню приймально-здавальних випробувань ваг автомобільних тензометричних НМЗ - 60 тон); на підтвердження виконання зазначених договорів: видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, посвідчення про відрядження, накази на відрядження, дорожні листи, копія договору (виготовлення та поставки) № 0301-1/КБ від 01.03.2012р., копія договору перевезення вантажу автомобільним транспортом № 38 від 16.05.2012р., копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та копія свідоцтва платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1, копія наказу про надання права підпису документів від 06.07.2009р. (т.1, а.с. 177- 243; т.2, а.с. 1-33).

Суд першої інстанції зазначає, що у вказаних первинних бухгалтерських документах відсутня будь-яка інформація, яка б свідчила про реальність виконання господарських операцій щодо надання послуг з виготовлення систем водовідведення для ваг автомобільних 60 тон.

Так, в актах від 06.06.2012р. № 2 виконаних робіт по введенню в експлуатацію ваг автомобільних НМЗ - 60 тон за договором від 04.04.2012р. № В0304, 20.03.2012 № 2 виконаних робіт по введенню в експлуатацію ваг автомобільних НМЗ - 60 тон за договором від 29.05.2012р. № В0605, 08.10.2012р. № 2 виконаних робіт по введенню в експлуатацію ваг автомобільних НМЗ - 60 тон за договором від 21.08.2012р. № В0908, 13.11.2012р. № 2 виконаних робіт по введенню в експлуатацію ваг автомобільних НМЗ - 60 тон за договором від 10.09.2012р. № В1109 не зазначено про встановлення/прийняття в експлуатацію систем водовідведення для ваг автомобільних 60 тон (т.2, а.с. 26; т.1, а.с. 196, 220, 243).

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки з наданих до матеріалів справи доказів вбачається, що система водовідведення є невід'ємною складовою частиною ваг автомобільних, так само, як опорні тумби, заїзні шляхи та інші складові, і вводяться в експлуатацію як єдиний комплекс - ваги автомобільні 60 тон, а відтак немає необхідності зазначати в актах про введення в експлуатацію ваг автомобільних 60 тон про введення в експлуатацію кожної окремої їх складової частини. Окрім того, позивачем надані детальні роз'яснення щодо процесу встановлення ваг автомобільних з додаванням фото-таблиць та креслень.

Також необхідно зазначити про те, що жодний нормативний акт не покладає на підприємство обов'язок зберігати технічну документацію на роботи, що були фактично виконані та передані замовнику цих робіт, так як технічна документація не є первинним бухгалтерським документом та в ній не фіксується господарська операція, під якою Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" розуміє операцію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Факт прийняття позивачем робіт по виготовленню систем водовідводу для ваг автомобільних 60 тон підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 28.05.2012р. № 6148; від 19.09.2012р. № 5150; від 19.09.2012р. № 5151; від 25.09.2012р. № 5187 та рахунками - фактури від 28.05.2012р. № 6148, від 19.09.2012р. № СС-0000251, від 19.09.2012р. № СС-0000250, від 25.09.2012р. № СС-0000350.

Щодо посилання суду першої інстанції про неналежне оформлення вищезазначених актів здачі-приймання робіт, колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, повинен забезпечити фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, які мають містити визначені Законом обов'язкові реквізити.

В силу п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади.

При цьому, жодним нормативно - правовим актом не затверджено форми бланку акту здачі-приймання послуг, крім законодавчо встановленого мінімуму обов'язкових реквізитів, встановлених ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні": назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, незначні недоліки в заповненні актів носять оціночний характер та не є підставою для висновку про позбавлення юридичної сили і доказовості зазначеного первинного документа щодо наданих позивачу послуг (така позиція викладена ВАСУ по справі №826/3738/14 (К/800/41442/14).

Колегія суддів зауважує на те, що вищезазначені акти відповідають всім вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та містять такі обов'язкові реквізити як: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст, обсяг та місце здійснення господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення; особистий підпис, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У листі - роз'ясненні Міністерства фінансів України від 26.08.2011 р. N 31-08420-07-25/21247 зазначено наступне: "...при наведенні інформації про місце складання первинного документа зазначається населений пункт, у якому його складено. Якщо первинний документ оформляється за межами населеного пункту, в місці, в якому здійснено господарську операцію, слід зазначати відповідну адміністративно-територіальну одиницю. У разі оформлення первинним документом господарської операції, здійсненої за межами України, також зазначається назва країни...".

З огляду на викладене, законодавством не ототожнюються поняття "місце складання акту" та "місце здійснення господарської операції".

З пояснень представника позивача вбачається, що в даному випадку роботи приймались керівником та інженером підприємства, яке замовило ваги автомобільні, які в телефонному режимі доповідали керівнику ТОВ "Промомаркет Плюс" про стан виконаних робіт. В актах здачі - прийняття робіт (надання послуг) зазначалися як місце виконання робіт - адреси об'єктів, де виконувались роботи, так і місце складання акту - м. Київ, за юридичною адресою ТОВ "Спецпідряд Сервіс".

В день фактичного прийняття робіт ТОВ "Спецпідряд Сервіс" за своїм місцезнаходженням складало акти здачі - прийняття робіт та надсилало факсом підприємству позивача. Оригінали документів направлялися поштою.

Враховуючи наведене, зазначення в актах здачі - приймання робіт окремо місце складання актів - м. Київ та місце здійснення господарської операції відповідає вимогам чинного законодавства та не може свідчити про недійсність актів чи фіктивність господарських операцій.

Не зазначення в актах здачі - приймання робіт особи (прізвища), яка є представником замовника, тобто відсутність розшифровки підпису, позивач пояснює технічною помилкою, оскільки бухгалтер не звернула уваги на відсутність даного реквізиту при отриманні документів від ТОВ "СПЕЦПІДРЯД СЕРВІС".

В свою чергу, відповідач не зробив жодних зауважень щодо оформлення первинних документів при вищевказаній перевірці (т.1, а.с. 159).

Таким чином, посилання суду першої інстанції на порушення, допущені при складанні актів здачі - приймання робіт, є безпідставними.

Крім того, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо посилання на те, що в матеріалах справи відсутні специфікації тощо, в яких визначено ціну послуг, хто саме виконує роботи (сам позивам чи інші особи), з чиїх матеріалів виконані послуги по виготовленню систем водовідведення для ваг автомобільних 60 тон., колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2.1 договору про надання послуг № 111 від 28 травня 2012 року вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання і фіксується в актах про надання послуг, а не специфікаціях до договору. Умовами договору не передбачено виконання договору за рахунок власних матеріалів чи ресурсів ТОВ "Промомаркет Плюс".

Про реальність виконання умов договору також свідчать рахунки - фактури, які виписані виконавцем робіт, та платіжні доручення про оплату виконаних робіт замовником.

Також на підтвердження реальності виконання укладеного між позивачем та вказаним контрагентом договору, позивачем до суду апеляційної інстанції надано пояснення, відповідно до яких у 2012 році ТОВ "Промомаркет Плюс" господарських взаємовідносин по встановленню систем водовідведення на ваги автомобільні з іншими контрагентами, крім ТОВ "Спецпідряд Сервіс", не мало, оскільки обсяги виконуваних позивачем робіт не потребували залучення інших підрядників, тим більше ТОВ "Спецпідряд Сервіс" задовольняло якістю робіт та ціною.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що вказані господарські операції позивача свідчать про зміну зобов'язань сторін за правочином та позитивний вплив на результати господарської діяльності позивача. З означеного випливає, що податковий кредит сформовано позивачем за господарськими операціями, які підтверджено належним чином згідно з вимогами чинного законодавства України.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки про відсутність факту реального вчинення господарських операцій через висновки акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Спецпідряд Сервіс" , колегія суддів зауважує на таке.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування та правомірність визначення податку на прибуток; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем та судом першої інстанції обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "СПЕЦПІДРЯД СЕРВІС" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року, яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішення, що оскаржується.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушень з боку підприємства позивача приписів пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 23.12.2014 року № 0007442202/3050 підлягає скасуванню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про скасування акта від 05.12.2014р. № 2794/16-03-22-02-12/37073954 позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Промомаркет Плюс" з питань взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕЦПІДРЯД СЕРВІС" (далі - ТОВ "СПЕЦПІДРЯД СЕРВІС") за травень, вересень 2012 року, суд першої інстанції виходив з того, що ані акт перевірки, ані дії посадових осіб із включення до такого акта певних висновків не породжують правових наслідків для платника податків, тобто не змінюють стану його суб'єктивних прав та не створюють жодних додаткових обов'язків для платника податків, тобто не порушують права платника податків.

Враховуючи викладене, висновки за актом перевірки від 05.12.2014 № 2794/16-03-22-02-12/37073954 не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Таким чином, позовні вимоги у даній справі в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню через відсутність спірних відносин.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зауважує на той факт, що ані позивачем, ані відповідачем постанова суду в цій частині в апеляційному порядку оскаржена не була.

Згідно з ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, а тому дана постанова підлягає частковому скасуванню з ухваленням в цій частині нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промомаркет Плюс" задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2015р. по справі № 816/1060/15-а скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення - рішення від 23.12.2014 р. № 0007442202/3050 та прийняти нову постанову про задоволення позову в цій частині.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 23.12.2014 р. № 0007442202/3050.

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2015 року по справі № 816/1060/15-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя П’янова Я.В. Судді Зеленський В.В. Чалий І.С. Повний текст постанови виготовлений 21.09.2015 р.