Рішення

від 13.03.2009 по справі 2-117-2009

КРАМАТОРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2- 117- 2009

Справа  № 2- 117- 2009

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

  13 березня 2009

року  Краматорський  міський 

суд Донецької області у складі:

головуючого - судді  

Бакуменко А.В.

при секретарі- 

Кісточка І.В.

 розглянув у

відкритому судовому засіданні у залі 

суду у  місті  Краматорську позовну заяву  за позовом   

ОСОБА_1  до  «Краматорського СТО ВАТ Донецьк-Авто»

про  витребування  трудової книжки,  зміні 

формулювання  звільнення  в 

трудовій  книжці,  стягненні 

заробітної плати, розрахунку  та

стягненні  моральної шкоди  ,-

В С Т А Н О В И В:

             ОСОБА_1 звернувся до Краматорського міського

суду  Донецької  області 

з позовом про витребування 

трудової книжки,  стягненні  заробітної плати, розрахунку  та стягненні 

моральної шкоди . обґрунтувавши  

свої вимоги тим, що  15  липня 

2006  року  він 

був  прийнятий  до 

відповідача  на  роботу в якості  інженера 

по гарантії.  З 1 січня  2008 року 

його  було переведено  на посаду 

спеціаліста по гарантіям.  19

вересня  2008 року  він  

подав  заяву  про 

звільнення  за  власним бажанням з 19.09.2008 року. З  22.09.2008 року по  27.09.2008 року  він перебував 

на  амбулаторному  лікуванні з 

діагнозом  вегето-сосудіста  дистонія. З 

29.09.2008 року  по 10.10.2008

року  знаходився  на 

стаціонарному  лікуванні з  аналогічним 

діагнозом. 13 жовтня  2008

року  він 

звернувся  до  адміністрації 

за   розрахунком та  трудовою 

книжкою, однак   йому було

відмовлено, як в отриманні  

розрахункових  сум при

звільнені  та к  і в отриманні 

трудової  книжки. Відповідач  повинен 

йому  заробітну  плату 

з серпня  2008 року по день

звільнення, окрім того він два  роки не

перебував  в  тарифній 

відпустці, та  йому  повинні  

сплатити  компенсацію  за  дві  відпустки. До 

теперішнього часу  відповідач  не видав 

йому  трудової  книжки, в зв`язку з чим  повинен сплатити   йому 

середньомісячний заробіток  за  час 

затримки . Також  своїми  діями 

відповідач  спричинив  йому 

моральну  шкоду, оскільки  з  його

вини він  не може  працевлаштуватись,  його стан 

здоров`я  значно  погіршився, моральну  шкоду 

він  оцінює в 3000 грн.

            28 листопада  2008 року 

ОСОБА_1  уточнив  свої 

позовні  вимоги  та просить 

суд  зобов`язати  відповідача 

змінити  формулювання  звільнення 

в трудовій  книжці,   посилаючись на те, що  в ході 

судового засідання  стало  відомо , що 

його  було  звільнено 

не за  власним  бажанням, 

у  відповідності  до 

його  заяви ,  а за прогули.

            Просить  суд, 

зобов`язати відповідача 

змінити  формулювання  звільнення 

в  його трудовій  книжці, вказавши причину  звільнення «за  власним 

бажанням, у відповідності  до

ст..  38 КЗпП України» повернути  трудову 

книжку,  стягнути з  відповідача 

суму  розрахункових  виплат при звільненні, в тому  числі  

не  виплачену  заробітну 

плату  за  серпень, вересень 2008 року. Стягнути з

відповідача  середній  заробіток 

за  весь час  затримки 

трудової  книжки, та  моральну 

шкоду  в сумі  5000 грн.

            В судовому  засіданні 

представник ОСОБА_1 діюча за дорученням 

ОСОБА_2  заявлені  вимоги 

підтримала  частково, суду  пояснила, 

що  оскільки в ході     розгляду 

справи, а саме  12 грудня  2008 року 

її   довірителю ОСОБА_1  було 

сплачено   заборгованість по

заробітній  платі  та 

кошти  які  йому 

належали  до виплати  при звільненні, то  вони  в  цій частині 

позову  відмовляються від  своїх 

вимог та просять  суд  змінити  

формулювання  причини  звільнення 

в трудовій  книжці,  стягнути  

середній  заробіток, та  моральну 

шкоду.

            Представник   відповідача 

в судовому  засіданні  пояснив, що 

заявлені  вимоги  вони не визнають, оскільки  19 

вересня  2008  року 

ОСОБА_1  було  подано заяву 

про  звільнення  за 

власним  бажанням з 19.09.2008

року, однак  оскільки  дана 

заява  була надана  адміністрації   в другій 

половині  дня,  а  він

є матеріально відповідальною  особою, то

в цей  же день  його 

звільнити не могли.  На 25.09.2008

року  було  призначено 

інвентаризацію  матеріальних  цінностей, на яку  ОСОБА_1 не з`явився. З 22.09.2008 року та по

10.10.2008 року  ОСОБА_1  перебував на 

лікарняному, отже  звільнити  його 

вони  не мали  змоги. 

В лікарняних  листах   ОСОБА_1 записано, що він  є працівником 

СП «Краматорське СТО»,  тобто  вони вважають, що  він  не

бажав  звільнятись.  По сплину 

двох тижнів, починаючи з  часу  подання 

заяви про  звільнення  ОСОБА_1 не звернувся  до 

них  за   розрахунковими  сумами, 

а отже, як  вони вважають  він використав  своє право 

залишитись  на  даному 

робочому  місці. Однак,  13 жовтня 

2008 року  ОСОБА_1 на  роботу 

не вийшов,  внаслідок  чого 

було складено  доповідну  записку, акт 

та  14   жовтня 

2008  року  його 

було  звільнено за  прогули.   

В частині  стягнення  середнього заробітку  за час невиплати  заробітної 

плати та  розрахунків  визнає 

лише до  12 грудня  2008 

року, оскільки  12 грудня  2008 року 

всі  суми, належні  ОСОБА_1 

після  звільнення   були 

йому перераховані.  Спричинення  моральної шкоди  вважає недоведеним  в судовому 

засіданні, а тому   ці вимоги  такими, що не 

підлягають задоволенню. Також 

вважає, не підлягаючими задоволенню 

вимоги, стосовно стягнення   середнього заробітку  за 

час  невидачі  трудової 

книжки.

            Суд , вислухавши пояснення  сторін, дослідивши матеріали справи  набуває 

висновку, що  заявлені ОСОБА_1

вимоги  підлягають  частковому 

задоволенню  з наступних підстав.

            Як встановлено в судовому  засіданні ОСОБА_1, у відповідності  до наказу 

№ 72-К від  18 липня 2006 року  був 

прийнятий  на роботу  на посаду 

інженера по гарантіям.

            У відповідності до наказу  № 81/1-К від 14 жовтня 2008 року  ОСОБА_1 

було звільнено  з посади  спеціаліста 

по гарантіям за прогули, у відповідності до ст.. 40 п.4 КЗпП України.

            Згідно  зі ст. 38 КЗпП України «працівник має

право  розірвати трудовий договір,

укладений  на невизначений строк,

попередивши про  це  власника 

або  уповноважений ним орган

письмово за  два тижні. У разі,  коли 

заява працівника  про  звільнення з роботи  за 

власним  бажанням  зумовлена 

неможливістю продовжувати роботу 

(переїзд на  нове місце  проживання; переведення  чоловіка 

або  дружини на  роботу 

в  іншу  місцевість; вступ  до  навчального закладу; неможливість  проживання  

у даній  місцевості, підтверджена  медичним 

висновком; вагітність; догляд 

за  дитиною до  досягнення 

нею  чотирнадцятирічного віку  або 

дитиною  інвалідом; догляд  за 

хворим членом  сім`ї відповідно до

 медичного  висновку 

або  інвалідом  1 групи; вихід на пенсію; прийняття  на 

роботу за  конкурсом), а

також  з 

інших поважних причин , власник або 

уповноважений ним орган повинен 

розірвати  трудовий  договір у строк, про який  просить працівник.»

            Згідно до  заяви 

ОСОБА_1  просив  звільнити 

його за  власним  бажанням 

з 19  вересня 2008  року, у відповідності до  відмітки 

дану  заяву  було отримано 

19.09.2008 року.

            19 вересня  2009 року ОСОБА_1 звільнено не було,  таким чином 

відповідно до законодавства  він

повинен  був  відпрацювати 

два  тижні. З 22 вересня 2008 року

по  27 вересня  2008 року 

він  перебував  на 

амбулаторному  лікуванні, а з  29 вересня 2008 року по    10 жовтня 

2008 року   на стаціонарному  лікуванні, що 

підтверджується  лікарняними

листами.

            Таким  чином, 

час  звільнення, тобто  два 

тижні  з 19.09.2008 року

спливають   3 жовтня  2008 року, на цей  час 

ОСОБА_1 перебував на лікарняному.

            Однак, відповідно до  ч.3 ст. 40 

КЗпП України - не допускається звільнення працівника з  ініціативи 

власника або   уповноваженого   ним  

органу   в   період 

його  тимчасової непрацездатності

(крім звільнення за пунктом  5  цієї 

статті),  а також  у період перебування працівника у відпустці.  

            Як вбачається  з матеріалів справи, пояснень  представника 

ОСОБА_1 він  просив  звільнити 

його за  власним  бажанням, таке  звільнення 

не можна  вважати  таким, що проводиться  за 

ініціативи  власника  або 

вповноваженого  ним органу.

            Таким чином  відповідач повинен  був 

звільнити ОСОБА_1  по ст.. 38  за 

власним бажанням   з  3 жовтня 2008 року, тобто по сплину  двох 

тижнів  з  часу 

подачі  заяви про  звільнення. Звільнення ж  за прогули  

є неправомірним, та  таке  формулювання 

звільнення, яке вказано в наказі  

«за прогули  у відповідності  до ст.. 40.п.4 КЗпП України»  підлягає зміні.

             У відповідності до ст.  235 КЗпП України - у разі визнання

формулювання причини звільнення 

неправильним або  таким,  що  не

відповідає чинному законодавству,  у

випадках,

коли це не тягне

за собою поновлення працівника на роботі, 

орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити

формулювання  і вказати в рішенні

причину  звільнення  у 

точній  відповідності  з формулюванням чинного законодавства та з

посиланням на  відповідну

статтю  (пункт)  закону. 

Згідно вимог ст. 116 КЗпП України -  при звільненні працівника виплата всіх

сум,  що належать йому від   підприємства,  установи, 

організації,  провадиться  в  день  звільнення. 

Якщо працівник в  день  звільнення 

не  працював,  то зазначені 

суми  мають  бути 

виплачені  не пізніше наступного

дня після  пред'явлення  звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про  нараховані суми, належні працівникові при

звільненні, власник або

уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

            З 

Довідки  від 12.12.2008 року за №

167  вбачається, що  СП «Краматорське СТО» ВАТ «Донецьк -Авто»  здійснено виплату заборгованості  перед ОСОБА_1 в повному  обсязі.

У відповідності  до

п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України   № 9 від  06.11.1992 року  «Про практику 

розгляду  судами трудових спорів»

- оскільки     згідно  зі 

ст.235  КЗпП  оплаті 

підлягає  вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення  середнього 

заробітку  за

час затримки

розрахунку підлягають задоволенню в тому 

разі  і  за той

період, коли з вини власника  або  уповноваженого  ним 

органу була   затримана  

видача   трудової   книжки  

або    неправильне

формулювання

причин  звільнення  в 

трудовій  книжці  перешкоджало працевлаштуванню працівника. 

У  випадках  стягнення 

на  користь   працівника  

середнього заробітку  за 

час  вимушеного  прогулу 

в  зв'язку  з 

незаконним звільненням  або 

переведенням,  відстороненням   від  

роботи - невиконанням

рішення про поновлення на  роботі,  затримкою 

видачі трудової

книжки або  розрахунку  він 

визначається  за  загальними правилами

обчислення середнього заробітку, 

виходячи  з  заробітку за

останні два календарні  місяці  роботи. 

У відповідності до ст.117 КЗпП України - в

разі невиплати  з  вини 

власника  або  уповноваженого  ним органу

належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в

статті 116

цього  Кодексу,   при 

відсутності  спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні

виплатити працівникові його

середній заробіток за весь час затримки 

по  день  фактичного

розрахунку.

Згідно до вимог ст.47 КЗпП України, власник

або  уповноважений  ним 

орган  зобов'язаний  в  день звільнення видати працівникові належно оформлену

трудову книжку  і провести 

з ним розрахунок у строки, 

зазначені в статті 116 цього Кодексу.   У 

разі  звільнення  працівника 

з  ініціативи  власника 

або уповноваженого  ним 

органу  він   зобов'язаний   також  

у   день

звільнення видати

йому копію наказу про  звільнення  з 

роботи.   

Зважаючи на те, що  

згідно довідки  ОСОБА_1 на  час 

винесення  рішення  всі 

суми, що підлягали виплаті  при

звільненні  були перераховані  та сплачені, суд  вважає, 

що  в частині  вимог 

про  стягнення  заробітної плати та повного розрахунку

необхідно відмовити.

 У відповідності до

ст. 235 КЗпП України - у разі 

затримки  видачі  трудової книжки з вини власника або уповноваженого 

ним  органу  працівникові 

виплачується   середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

 Згідно до  п. 32 Постанови Пленуму

Верховного Суду України   № 9 від 

06.11.1992 року  «Про

практику  розгляду  судами трудових спорів» - оскільки     згідно 

зі  ст.235  КЗпП 

оплаті  підлягає  вимушений прогул,

вимоги працівника про стягнення 

середнього  заробітку  за

час затримки

розрахунку підлягають задоволенню в тому 

разі  і  за той

період, коли з вини власника  або  уповноваженого  ним 

органу була   затримана  

видача   трудової   книжки  

або    неправильне

формулювання

причин  звільнення  в 

трудовій  книжці  перешкоджало працевлаштуванню працівника. 

У  випадках  стягнення 

на  користь   працівника  

середнього заробітку  за 

час  вимушеного  прогулу 

в  зв'язку  з 

незаконним звільненням  або 

переведенням,  відстороненням   від  

роботи - невиконанням

рішення про поновлення на  роботі,  затримкою 

видачі трудової

книжки або  розрахунку  він 

визначається  за  загальними правилами

обчислення середнього заробітку, 

виходячи  з  заробітку за

останні два календарні  місяці  роботи. 

            Розмір середнього заробітку за час

вимушеного прогулу визначається  у

відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження

Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 8 лютого 1995 року №100.

             Згідно довідки 

про  середню заробітну  плату ОСОБА_1,  його середньоденна  заробітна 

плата  становить  47 грн.86 коп.

Позивач був звільнений 

з 14 жовтня 2008 року, однак 

трудова  книжка  до теперішнього часу  йому не повернена.   Кількість робочих днів в період часу з  14 жовтня 2008 року до   13 березня 2009 року включно складає 105

робочих днів.

            Враховуючи

викладене, розмір середньої заробітної плати, що підлягає стягненню з

відповідача на користь позивача  за час

вимушеного прогулу за період з   14

жовтня 2008  року по   13 березня 2009  року включно складає (  47 грн. 86 коп. х 105 днів)= 5025 грн. 30

коп.

            Вирішуючи питання про стягнення з

відповідача моральної шкоди суд приймає до уваги, що його неправомірними діями

позивачеві спричинено значну матеріальну шкоду, позивач   не мав змоги працевлаштуватись,

оскільки  йому  не 

було   видано трудової   книжки, 

в наслідок чого було порушено його 

звичний образ життя, позивач 

зазнав душевних страждань у зв'язку з неправомірними діями відповідача.

Згідно до п.п. 8. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України

від 31.03.1995р. № 4 „Про судову практику в справах про  відшкодування моральної (немайнової)

шкоди”  за моральну (немайнову) шкоду,

заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, за наявності

порушення прав працівника у сфері трудових відносин ( незаконного звільнення

тощо), обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається

на  власника або уповноважений ним орган

незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що - відшкодування

власником   або   уповноваженим   ним  

органом моральної

шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних

страждань,  втрати  нормальних  життєвих  зв'язків 

і  вимагають  від 

нього додаткових зусиль для організації

свого життя. Порядок відшкодування   

моральної     шкоди     визначається законодавством.

Так,  у відповідності до ст. 23 ЦК України - особа має право на

відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок

порушення її прав.  Розмір грошового

відшкодування моральної  шкоди  визначається судом  залежно  від характеру правопорушення,  глибини фізичних та душевних 

страждань,   погіршення   здібностей  

потерпілого   або позбавлення його можливості їх реалізації,

ступеня вини особи, яка завдала

моральної шкоди,  якщо вина є підставою

для відшкодування,

а також з

урахуванням інших обставин,  які мають

істотне значення. При   визначенні  

розміру   відшкодування   враховуються   вимоги розумності і справедливості.

 Визначаючи розмір

грошового відшкодування моральної  шкоди

суд враховує характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань

позивача, ступень вини відповідачів, вимоги розумності і справедливості,  суд 

вважає, що  розмір відшкодування

моральної шкоди повинен бути зменшеним і 

підлягає частковому задоволенню у сумі 

500 грн.

 У відповідності до

ст.ст. 84,88 ЦПК України  слід стягнути

з    відповідача   судовий збір у розмірі 51 грн. на користь

держави і витрати на  інформаційно-

технічне забезпечення розгляду судової справи у розмірі  7 грн. 50 коп. на користь держави.

На підставі викладеного, 

керуючись ст. ст.  5-8, 10-15,

107, 208-209, 212-215, 218,367 ЦПК України, ст. ст.38, 40, 47,  231-235, 237-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК

України,  Постановою  Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992

р. № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів” з наступними  змінами, 

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 „Про

судову практику в справах про 

відшкодування моральної (немайнової) шкоди”   Постанови Кабінету Міністрів України „Про

затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 8 лютого 1995

року №100.

В И Р І Ш И В:

               Позовні  вимоги 

ОСОБА_1  до  «Краматорського СТО ВАТ Донецьк-Авто»

про  витребування  трудової книжки,  зміні 

формулювання  звільнення  в 

трудовій  книжці,  стягненні 

заробітної плати, розрахунку  та

стягненні  моральної шкоди  - задовольнити частково .

Зобов`язати  СП

«Краматорське СТО» ВАТ «Донецьк-Авто» змінити 

формулювання причини  звільнення  в трудовій книжці  ОСОБА_1 , вказавши  причиною звільнення «за власним бажанням у

відповідності до  ст.. 38 КЗпП України».

            Стягнути з    СП «Краматорське СТО» ВАТ «Донецьк-Авто»

р\р 26001203391001 КФ АБ «Брокбізнесбанк» в м. Краматорську МФО 377078, ЄДРПОУ

26552464    на користь  ОСОБА_1, що мешкає АДРЕСА_1:

-  середній 

заробіток  за  час 

вимушеного прогулу   в сумі  5025 грн.30 коп.,

-  у  

відшкодування  завданої  моральної 

шкоди  - 500 грн. 

Заява про апеляційне 

оскарження  рішення  суду 

може бути  подана в Апеляційний

суд Донецької області  через   Краматорський  міський  

суд  протягом 10 днів з дня його

оголошення, а апеляційна скарга на рішення може бути подана в Апеляційний суд

Донецької  області через  Краматорський міський  суд 

протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження, або

протягом 10 днів з дня його оголошення.

Рішення суду набирає 

законної сили після закінчення строку 

подання заяви про апеляційне оскарження, 

якщо  заяву про апеляційне

оскарження не було  подано,  а  якщо

була подана заява про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була

подана в строк, рішення  суду набирає

законної сили  після закінчення

цього   строку.

            Суддя

Краматорського

міського суду                                                                                  А.В.Бакуменко