Ухвала

від 26.02.2015 по справі 914/4003/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

26.02.2015 р. Справа № 914/4003/14

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Р.Матвіїва, судді А.Мазовіти, судді М.Петрашка при секретарі судового засідання Д.Зубкович розглянув матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю В«ЖитлобуддизайнВ» , м. Львів;

до відповідача: ОСОБА_1 підприємства В«ТІМВ» , м. Львів;

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, м. Львів;

про: визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року та застосування наслідків його недійсності.

У судове засідання з'явилися представники:

позивача: ОСОБА_3 - представник на підставі довіреності б/н від 17.11.2014 року;

відповідача: ОСОБА_4 - представник на підставі довіреності від б/н від 05.12.2014 року; ОСОБА_5 - представник на підставі довіреності б/н від 01.12.2014 року;

третьої особи: ОСОБА_2 - особисто.

Обставини розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог. На розгляді у господарському суді Львівської області перебуває справа № 914/4003/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«ЖитлобуддизайнВ» до ОСОБА_1 підприємства В«ТІМВ» за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року та застосування наслідків його недійсності.

08.12.2014 року представником позивача було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, яку згідно з ухвалою суду від 10.12.2014 року було повернуто заявнику без розгляду.

23.02.2015 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю В«ЖитлобуддизайнВ» повторно надійшла заява вх. № 811/15 про збільшення розміру позовних вимог.

Як вбачається із заяви про збільшення позовних вимог, позивач вважає за необхідне збільшити позовні вимоги та, крім заявлених раніше позовних вимог (про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року та застосування наслідків його недійсності шляхом повернення будівлі позивачу і поврення коштів відповідачу), просить визнати право власності на спірну будівлю корпусу № 59 під літерою «З-2», загальною площею 3 747, 4 кв. м., що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Сахарова А. академіка, буд. 45, оскільки вважає, що визнання договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (у разі задоволення позову) не призведе до автоматичного повернення статусу власника Товариству з обмеженою відповідальністю В«ЖитлобуддизайнВ» . Крім цього, представник позивача зазначає, що вказані вимоги є однорідними, оскільки виникають з одних і тих самих підстав: незаконність договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року, а визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю В«ЖитлобуддизайнВ» права власності є способом захисту прав та законних інтересів позивача.

Розглянувши подану заяву, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає заяву про збільшення розміру позовних вимог такою, що підлягає поверненню без розгляду з наступних підстав.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Предметом спору у даній справі є позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року та про застосування правових наслідків недійсності правочину.

Як вбачається зі змісту заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, матеріально-правовою підставою пред'явлення позовної вимоги про визнання за ТОВ «Житлобуддизайн» права власності на будівлю корпусу № 59 під літерою «З-2» загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходить за адресою м. Львів, вул. Академіка ОСОБА_6, буд. 45, є ст. 392 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведеного положення, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності за наявності наступних обставин: 1) якщо це право оспорюється іншою особою; 2) не визнається іншою особою (за умови, що позивач не перебуває з цією особою у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права); 3) у разі втрати позивачем документа, який засвідчує його право власності.

При цьому, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.12.2012 року по справі № 56/68).

Також варто зазначити, що позивачем у справі про визнання права власності завжди є особа, яка має право власності на майно, тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову, а відтак, виключно власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Як зазначила колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 18.02.2015 року у справі № 6-244цс14, за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

З огляду на вищенаведене, визнання права власності здійснюється господарським судом за наявності існуючого права власності на майно, в межах спору власника з іншою особою про право на це майно.

Наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення переданого за договором майна, виключає можливість пред'явлення позову про визнання права власності. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.

Таким чином, застосування правових наслідків недійсності правочину, вказаних в ст. 216 Цивільного кодексу України (реституція), та визнання права власності на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України передбачають різний спосіб захисту прав та законних інтересів, а відтак, визнання права власності не є способом реституції.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний суд України в листі від 01.07.2013 року «ОСОБА_6 деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ». Зокрема, у вищенаведеному листі Верховний суд України роз'яснює, що позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником. Часто позови про визнання права власності в порядку ст. 392 Цивільного кодексу подаються, коли особа не є власником, але бажає ним стати, наприклад, на безхазяйну річ, на об'єкт самочинного будівництва, за набувальною давністю, в порядку спадкування. Також має місце пред'явлення позовів про визнання права власності на новостворене чи реконструйоване нерухоме майно, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно. Оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами і зазначені вище позови заявляються формально не для визнання, а для набуття права власності, задоволені вони бути не можуть.

Водночас, з матеріалів справи господарським судом встановлено, що на момент пред'явлення Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» позову по даній справі, власником нерухомого майна, яке було відчужене відповідно до оскаржуваного договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року, є Приватне підприємство «Тім», що підтверджується відповідними правовстановлюючими документами, що унеможливлює оспорювання права власності позивача на вказане нерухоме майно, оскільки останній не є його власником. Жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували вищенаведені обставини позивачем надано не було.

Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Так, приписами ст. 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що необхідною передумовою для звернення до господарського суду з відповідними позовними вимогами є порушення прав та законних інтересів особи, яка звертається з позовом.

Однак, позивачем не обґрунтовано в заяві про збільшення позовних вимог, яка з обставин, що передбачені ст. 392 Цивільного кодексу України, є передумовою для звернення до суду з позовом про визнання права власності на предмет оскаржуваного договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як роз'яснено Пленумом Вищого господарського суду України в пункті 3.10. постанови «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року № 18, передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

В пункті 3.11. вищевказаної постанови Пленумом Вищого господарського суду України зазначено, що Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову

Крім того, в п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» зазначено, що збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Якщо такі додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами, то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 ГПК.

Отже, як роз'яснено Вищим господарським судом України, під збільшенням позовних вимог слід розуміти збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві, а якщо в заяві позивача пред'являється нова додаткова вимога, яка не була заявлена раніше і незв'язана з раніше заявленими позовними вимогами, то фактично йдеться про подання іншого позову.

Водночас, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Вказане узгоджується з позицією Вищого господарського суду України викладеною у абзацах 4-6 п.п.3.12 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Заявлена позивачем вимога про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлобуддизайн» права власності на будівлю корпусу № 59 під літерою «З-2» загальною площею 3 747,4 кв.м., що знаходить за адресою: м. Львів, вул. академіка ОСОБА_6, буд. 45, яка буда відчужена згідно спірного договору купівлі-продажу будівлі від 22.02.2006 року, передбачає пред'явлення додаткової позовної вимоги, яка не була первісно заявлена та яка є відмінною від позовних вимог, які заявлялися позивачем при зверненні з первісною позовною заявою. Відтак, з появою нової позовної вимоги з'явились і нові обставини, якими вона обґрунтована. Крім цього, ця нова вимога жодним чином не пов'язана однаковим способом захисту прав та законних інтересів з первинно заявленими позовними вимогами, а також, не пов'язана з збільшенням кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. За таких обставин, суд не може розцінювати подану позивачем заяву як заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Одночасно судом досліджено питання, чи можна вважати подану позивачем заяву об'єднанням позовних вимог з раніше пред'явленими вимогами.

За приписами ст. 58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Таким чином, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, надане також судді. При цьому останній вправі вирішувати питання про об'єднання лише тих заяв (справ), які перебувають в його провадженні.

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які, пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Слід зазначити, що заявлені раніше позовні вимоги про визнання недійсним оскаржуваного договору купівлі-продажу і застосування наслідків недійсності вищенаведеного договору та позовна вимога про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, що є предметом вказаного договору, виникають з різних підстав та передбачають різні способи захисту прав та законних інтересів, а відтак,вимоги, що додатково заявлені позивачем в заяві про збільшення розміру позовних вимог, та первинно заявлені позивачем позовні вимоги по даній справі не можуть бути визнанні однорідними та об'єднані в одному позовному провадженні.

Беручи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що звертаючись із заявою про збільшення позовних вимог, позивач фактично подав ще один позов, який не підлягає розгляду у даній справі. З урахуванням вищенаведених обставин, суд вважає, що позивачем не дотримано вимог статей 22, 58 ГПК України, у зв'язку з чим у господарського суду відсутні правові підстави для прийняття до розгляду поданої позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо порушено правила об'єднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

Аналогічну правову позицію, висловив Пленум Вищого господарського суду України в п. 3.6. постанови «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року № 18, який вказав, що якщо позивач порушив правила об'єднання вимог або об'єднання цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору, суддя має право повернути позовну заяву (стаття 58 та пункт 5 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу).

Суд також зазначає, що за подання окремої позовної вимоги позивач зобов'язаний сплатити судовий збір у розмірі та порядку, передбаченому законодавством, докази чого на момент подачі вказаної заяви відсутні.

Керуючись ст. 22, 58, п. 5 ч. 1 ст. 63, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю В«ЖитлобуддизайнВ» про збільшення позовних вимог (вх. № 811/15 від 23.02.2015 року) повернути позивачу без розгляду.

додаток на 7-ми арк.

Головуючий суддя Матвіїв Р.І.

Суддя Мазовата А.Б.

Суддя Петрашко М.М.