Постанова

від 06.06.2011 по справі 9/22пн/2011

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

01.06.2011 р. справа №9/22пн/2011

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 за участю представників: від скаржника:ОСОБА_4 за довіреністю №1/10-2048 від 22.11.2010р. від позивача:не з'явився від відповідача :ОСОБА_5. за довіреністю №3 від 11.10.2010р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Луганської обласної ради, м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від 17.02.2011р. (повний текст підписаний 18.02.2011р.) у справі№9/22пн/2011 (суддя Ворожцов А.Г.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Валеас», м. Луганськ доЛуганської обласної дитячої клінічної лікарні, м. Луганськ про - визнання права на строкове платне користування індивідуально визначеним майном -вбудованим нежитловим приміщенням площею 30,70кв.м., яке розміщене за адресою: м. Луганськ, вул. Совєтська, 68, на першому поверсі корпуса №8, на умовах договору оренди №29 від 30.10.2007р., укладеного між сторонами; - зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні спірним нерухомим майном В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Валеас», м. Луганськ, позивач, звернувся до Луганської обласної дитячої клінічної лікарні, м. Луганськ з позовом про визнання права на строкове платне користування індивідуально визначеним майном -вбудованим нежитловим приміщенням площею 30,70кв.м., яке розміщене за адресою: м. Луганськ, вул. Совєтська, 68, на першому поверсі корпуса №8, на умовах договору оренди №29 від 30.10.2007р., укладеного між сторонами.

До початку розгляду справи по суті в доповненнях до позовної заяви позивач просив суд визнати за ним право строкового платного користування індивідуально визначеним майном -вбудованим нежитловим приміщенням площею 30,70кв.м., яке розміщене за адресою: м. Луганськ, вул. Совєтська, 68, на першому поверсі корпуса №8, на умовах договору оренди №29 від 30.10.2007р., укладеного між сторонами, строком до 01.11.2012р. та зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні спірним нерухомим майном.

Означені доповнення розцінені судом першої інстанції як зміна предмету позову, яка відбулась у передбачений ст.22 Господарського процесуального кодексу України спосіб та прийнята до розгляду.

Рішенням господарського суду Луганської області від 17.02.2011р. (повний текст підписаний 18.02.2011р.) у справі №9/22пн/2011 позовні вимоги були задоволені частково. Зобов'язано відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачем нерухомим майном, а саме: вбудованим нежитловим приміщенням площею 30,70кв.м., яке розміщене за адресою: м. Луганськ, вул. Совєтська, 68, на першому поверсі корпуса №8. В решті позову було відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивач фактично звернувся до суду з вимогою про встановлення певного факту, а саме факту продовження строку оренди на тих самих умовах та відповідно продовження відносин з оренди нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Луганськ, вул. Совєтська, 68, що виникли на підставі договору оренди об'єктів нерухомості №29 від 30.10.2007р. і є продовженими в силу прийняття акту цивільного законодавства; тим, що вимога про визнання договору продовженим не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належать повноваження щодо встановлення наявності чи відсутності фактів, що мають юридичне значення; тим, що чинним законодавством встановлені положення щодо продовження терміну договору оренди до п'яти років з дня укладення в силу закону, що виключає необхідність продовження дії такого договору оренди в судовому порядку; тим, що обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання за ним права строкового платного користування спірним майном до 01.11.2012р. не відповідає вимогам закону та не встановлений договором; тим, що відповідач заперечуючи право позивача користуватись спірним орендованим майном після 01.10.2010р. та вимагаючи від нього повернення цього майна, здійснює перешкоди у користуванні позивачем орендованим приміщенням, що є порушенням права позивача як орендаря; тим, що позивач скористався своїм правом щодо звернення до суду із захистом свого порушеного права та правомірно вимагав усунути перешкоди у користуванні спірним нежитловим приміщенням.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Луганська обласна рада, м. Луганськ подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 17.02.2011р. у справі №9/22пн/2011 та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ «Валеас»у задоволені позовних вимог повністю.

В обґрунтування своїх вимог заявник апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, скаржник посилався на те, що суд першої інстанції в порушення положень ст.27 ГПК України, ухвалюючи рішення без залучення до участі у справі Луганської обласної ради, що виконує повноваження власника спірного майна, вирішив питання про права обласної ради на володіння та користування спірним нежитловим приміщенням від імені територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області, а саме встановив право ТОВ «Валеас»користуватися спірним майном протягом 5 років з дня укладення договору оренди, чим позбавив Луганську обласну раду, зокрема права користуватися цим майном.

Також скаржник посилався на те, що ані в договорі оренди, ані в акті прийому-передачі нежитлового приміщення від 30.10.2007р., сторонами не було визначено, яка саме площа передається в оренду, в тому числі не були визначені позначки даного нежитлового приміщення згідно з технічним паспортом та свідоцтвом про право власності на об'єкт нерухомого майна, при цьому судом першої інстанції в рішенні не визначено щодо якого саме вбудованого нежитлового приміщення площею 30,70кв.м., яке розміщене за адресою: м. Луганськ, вул. Совєтська, 68, на першому поверсі корпуса №8, необхідно відповідачу усунути перешкоди у користуванні позивачем.

На думку скаржника, незважаючи на закінчення строку дії договору оренди, а також лист ЛОДКЛ про припинення договору оренди, надісланий до ТОВ «Валеас»на виконання договору оренди та законодавства протягом місяця після закінчення строку дії договору, орендар продовжує користуватися орендованим майном без будь-яких правових підстав та не виконує норми законодавства, договору оренди та законну вимогу орендодавця про необхідність повернення орендованого майна.

Водночас, скаржник зазначив, що пункт 5 розділу ІІ Закону №1759-VI як спеціальна норма не повинна підлягати переважному застосуванню перед положеннями ЦК України, які є більш загальними. Частина 1 статті 17 Закону №2269-ХІІ у редакції чинній з 30.12.2009р. не регулює відносини між ЛОДКЛ та ТОВ «Валеас», які виникли за договором оренди, адже останні виникли до набрання чинності Законом №1759-VI. Таким чином посилання суду першої інстанції на положення даної норми є такими, що не відповідають законодавству України, оскільки ця норма не підлягає застосуванню до регулювання даних відносин. На думку скаржника, Закон №1759-VI не є таким, що прийнятий відповідно до Конституції України та ЦК України (у відповідній частині щодо оренди державного та комунального майна (п.5 цього Закону).

Також в апеляційній скарзі заявник посилався на те, що в порушення приписів ст.33 ГПК України позивачем не було надано суду першої інстанції належних та допустимих доказів здійснення з боку відповідача перешкод у користуванні індивідуально визначеним майном -вбудованим нежитловим приміщенням площею 30,70кв.м., яке розміщене за адресою: м. Луганськ, вул. Совєтська, 68, на першому поверсі корпуса №8. Акт від 15.11.2010р. не можна вважати допустимим доказом, адже його складання не передбачено законодавством України. Крім того, під час його складання були відсутні представники ЛОДКЛ.

У доповненнях на апеляційну скаргу №10/10-831 від 26.04.2011р. скаржник посилався на висновки, яких дійшли господарські суди у справі №5/105пн.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 27.04.2011р. позивач не погодився з доводами скаржника та зазначив, що до повноважень Луганської обласної ради не входить функція оцінки Законів України на відповідність Конституції України, та іншим Законам України. До того ж наданий акт від 15.11.2010р. є доказом у справі, натомість відповідач у судові засідання не з'явився та не надав суду будь-яких заперечень, доводів, доказів.

В доповненнях до відзиву б/н від 18.05.2011р. позивач зазначив, що стороною у договорі в якості орендодавця виступає Луганська обласна дитяча лікарня і саме вона здійснювала дії щодо припинення терміну дії договору оренди та звільнення позивача з орендованого приміщення, тому твердження скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та не залучення його до участі у справі є безпідставним. До того ж право позивача користуватись орендованим майном та зобов'язання відповідача та скаржника не перешкоджати позивачу у здійсненні цього права, впродовж 5-річного терміну, виникає та реалізується не з положень договору оренди, а на підставі пункту 1 частини 5 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні». Мінімальний 5-річний термін дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених до набрання чинності цим Законом (до 30.12.2009р.), в тому числі спірного договору оренди є встановленим в силу імперативних приписів п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні»від 15.12.2009р. №1759, а відтак, не потребує додаткового підтвердження в судовому порядку.

Також в своїх доповненнях позивач зазначив, що наразі відповідачем виставляються рахунки за оренду спірного приміщення, а позивачем такі рахунки сплачуються.

В письмових поясненнях б/н та б/д, наданих в судовому засіданні 01.06.2011р., скаржник вказав норми закону та локальні акти, якими врегульовано порядок передачі комунального майна в оренду.

У судовому засіданні представники Луганської обласної ради та відповідача підтримали вимоги, викладені в апеляційні скарзі.

Представник ТОВ «Валеас»у судовому засіданні вимоги скаржника не визнав, вважає рішення суду від 17.02.2011р. у справі №9/22пн/2011 обґрунтованим та прийнятим у відповідності до законодавства (в судове засідання 01.06.2011р. представник позивача на з'явився).

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.ст.28-29 Закону України „Про судоустрій та статус суддівВ» та ст.101 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.

Відповідно до ст. 81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Заслухавши доводи сторін, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства України, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Луганської обласної ради від 28.04.2005р. №19/75 «Про оренду майна, що знаходиться в управлінні Луганської обласної ради»було затверджено Порядок передачі в оренду, суборенду нерухомого майна та надання дозволу підприємствам, установам та організаціям бути орендодавцем нерухомого майна, що знаходиться на їх балансі.

Положеннями зазначеного Порядку підприємства, організації, установи, заклади уповноважені на укладання договорів оренди нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 кв.м на одне підприємство, організацію, установу, заклад, визначено порядок укладення таких договорів, порядок отримання дозволу бути орендодавцем нерухомого майна, порядок розгляду питання про дозвіл на оренду (суборенду), врегульовано інші питання стосовно оренди майна, що знаходиться в управлінні Луганської обласної ради.

Так, 30 жовтня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Валеас»(орендар) та Луганською обласною дитячою клінічною лікарнею (орендодавець) був укладений договір №29 оренди індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна, яке знаходиться на балансі орендодавця. Згідно з актом прийому-передачі від 30.10.2007р. орендодавець передав в тимчасове платне користування орендарю вбудоване нежитлове приміщення площею 30,70 кв.м, розташоване за адресою: м. Луганськ, вул. Совєтська, 68, на першому поверсі корпуса № 8, для розміщення пункту з реалізації готових ліків.

В ході судового розгляду справи скаржник не посилався на порушення відповідачем порядку укладання договору оренду, встановленого зазначеним Порядком, при укладанні договору оренди №29 від 30.10.2007р.

Даний договір укладено строком на 35 місяців та діє з 01.11.2007р. по 01.10.2010р. (пункт 10.1. договору).

Пунктом 10.6 договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

На підставі цієї умови відповідач направив листом від 14.10.2010р. за №1206 заяву про відмову у продовженні спірного договору оренди, крім того, на адресу позивача був направлений проект акту приймання-передачі спірного нежитлового приміщення від 29.10.2010р.

Таким чином, у відповідності до умови пункту 10.6 договору орендодавець скористався своїм правом щодо припинення дії договору протягом місяця після закінчення його дії.

Позивач не погодився на припинення договірних відносин та листом від 15.10.2010р. за №241/10, з посиланням на Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні»від 15.12.2009р. №1759 просив вважати дію договору продовженою до 30.10.2012р.

Згідно Закону України В«Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в УкраїніВ» від 15.12.2009р. №1759-VІ частину першу статті 17 Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» доповнено реченням такого змісту: "Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін".

За приписами п.5 В«Перехідних положеньВ» Закону України В«Про порядок внесення змін в деякі закони України з спрощення умов ведення бізнесу в УкраїніВ» від 15.12.2009р. №1759- VІ термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Позивач є суб'єктом малого підприємництва, оскільки відповідає вимогам ст.1 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва».

Таким чином, у зв'язку з вимогою відповідача повернути йому орендоване позивачем приміщення, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання права на строкове платне користування індивідуально визначеним майном -вбудованим нежитловим приміщенням площею 30,70кв.м., яке розміщене за адресою: м. Луганськ, вул. Совєтська, 68, на першому поверсі корпуса №8, на умовах договору оренди №29 від 30.10.2007р., укладеного між сторонами та зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні спірним нерухомим майном.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Спірний інтерес позивача полягає у визнанні за ним права користування спірним майном на підставі укладеного з відповідачем договору оренди та усуненні відповідачем перешкод у користуванні цим майном.

Суть спірних правовідносини за цим спором зводиться до того, чи має позивач користуватись спірним орендованим майном після 01.10.2010р. та чи правомірно відповідач вимагає повернення спірного нежитлового приміщення.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач, посилаючись на положення нормативних актів, які на його думку, наділяють його правом на продовження користування об'єктом оренди за договором №29 від 30.10.2007р., намір захистити це право реалізував у спосіб, не передбачений чинним законодавством України.

Поряд з цим, в обґрунтування підстав позову позивач посилався на п.5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 №1759.

За приписами якого орендар, який уклав договір раніше і кінцевий термін оренди за таким договором настає після набрання чинності цим Законом, то він має право продовжувати орендні відносини та володіти і користуватися об'єктом оренди до закінчення 5 років з моменту укладення договору оренди.

Обов'язковість виконання всіма державними органами, в тому числі Луганською обласною радою та Луганською обласною дитячою клінічною лікарнею імперативних приписів вказаного закону не поставлено законодавцем у залежність від намірів власника чи балансоутримувача використовувати орендоване державне майно для власних потреб або від будь-яких інших обставин, за винятком пропонування орендарем (суб'єктом малого підприємництва) меншого, ніж 5 років, терміну продовження договорів оренди державного та комунального майна.

Тим більше, що норма ч.3 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", на яку помилково посилався скаржник, регулює порядок та підстави реалізації орендарем переважного права на укладення договору оренди на новий термін, тобто в ній фактично йдеться про укладення нового договору оренди, а не про відносини продовження договорів оренди, укладених до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 №1759.

Водночас, відповідно до ч.ч.1,5 ст.35 ГПК України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Загальновідомість обставин полягає в тому, що вони відомі широкому загалу, зокрема, суду та особам, які беруть участь у справі. Загальновідомість того чи іншого факту є відносною і залежить від часу, що сплинув після події, поширеності інформації про подію в певній місцевості. Загальновідомі обставини не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність - очевидна, і доказування їх є зайвим.

Зважаючи на те, що згідно з п.1 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10.06.1997р. №503/97 Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 №1759 офіційно оприлюднений 30.12.2009 року в офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий кур'єр" №244, тому цей факт є загальновідомим і не потребує доказування.

Отже, мінімальний п'ятирічний термін дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених до набрання чинності цим Законом (до 30.12.2009р.), в тому числі договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) майна №29 від 30.10.2007р. є встановленим в силу імперативних приписів п.5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 №1759, а, відтак, не потребує додаткового підтвердження в судовому порядку.

Судова колегія погоджується з твердженням позивача про конституційний обов'язок скаржника і відповідача дотримуватися приписів п.5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 №1759 та не перешкоджати суб'єкту малого підприємництва проводити підприємницьку діяльністю в нежилому приміщенні, орендованому за договором оренди №29 від 30.10.2007р.

Відповідно до ст.28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності.

Орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у т.ч. і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Господарським судом встановлено, що відповідач заперечує право позивача користуватись спірним орендованим майном після 01.10.2010р. та вимагає від позивача повернення цього майна, що є порушенням права позивача як орендаря.

Позивач скористався своїм правом щодо звернення до суду із захистом свого порушеного права та, виходячи з фактичних обставин справи та наведених вище норм, правомірно вимагає усунути перешкоди у користуванні спірним нежитловим приміщенням.

Доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обгрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 ГПК України та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності і прийняв рішення, яке відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Разом з тим, не залучення судом першої інстанції до участі у справі Луганської обласної ради, яка управляє спірним майном, не може бути достатньою підставою для скасування рішення, оскільки не унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, тобто не призвело до прийняття неправильного по суті рішення.

З огляду на вищезазначене, вимоги апеляційної скарги Луганської обласної ради, м. Луганськ не підлягають задоволенню, оскільки рішення господарського суду Луганської області від 17.02.2011р. (повний текст підписаний 18.02.2011р.) у справі №9/22пн/2011 відповідає фактичним обставинам, нормам матеріального та процесуального права і з заявлених підстав не підлягає зміні чи скасуванню.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Луганської обласної ради, м. Луганськ на рішення господарського суду Донецької області від 05.04.2011р. у справі №2/55 - залишити без задоволення .

Рішення господарського суду Луганської області від 17.02.2011р. (повний текст підписаний 18.02.2011р.) у справі №9/22пн/2011 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий І.В. Зубченко

Судді: Н.В. Акулова

ОСОБА_3

Надруковано 6 примірників: 1 -скаржнику; 1 -позивачу; 1 -відповідачу; 1 -до справи; 1 -ДАГС; 1 -ГС