Постанова

від 17.06.2013 по справі 910/4711/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2013 р. Справа№ 910/4711/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Калатай Н.Ф.

за участю представників сторін:

від позивача: Усіченко І.Г. - представник, дов. б/н від 09.01.2013;

від відповідача: Кравченко О.В. - директор;

Кучерявий Д.Й. - представник, дов. б/н від 30.12.2012;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстальхолдинг"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2013

у справі № 910/4711/13 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Белактріс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстальхолдинг"

про стягнення 136 396,87 грн.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2013 у справі № 910/4711/13 змінено склад колегії суддів.

На підставі ст.ст. 77, 88 ГПК України 03.06.2013 розгляд апеляційної скарги у справі № 910/4711/13 відкладено на 17.06.2013.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2013 у справі № 910/4711/13 позов задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу в розмірі 134 651,94 грн., 3% річних у розмірі 1 206,33 грн., витрати від інфляції у розмірі 538,60 грн., судовий збір.

Рішення мотивовано тим, що розгляд справи № 910/4711/13 відбувається з урахуванням доказів, які не були використані позивачем у справі № 5011-47/14487-2012; відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поставки товару, визначеного у рахунку-фактурі № СФ-00488 від 03.10.2012 та не наведено доводів необґрунтованості позовних вимог; перевіривши наведені позивачем розрахунки 3% річних та витрат від інфляції, суд вважає їх обґрунтованими.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2013 у справі № 910/4711/13 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права і прийняти нове рішення, згідно із яким залишити в силі рішення у справі № 5011-47/14487-2012.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що суд першої інстанції, порушуючи норми процесуального права, не застосував норму п.2 ст.80 ГПК України та не припинив провадження у справі № 910/4711/13, хоча по даному спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав є рішення господарського суду від 05.02.2013 у справі № 5011-47/14487-2012.

Скаржником наведені обставини, які, на його думку, мали істотне значення для вирішення спору у справі № 5011-47/14487-2012 та які стали підставою для прийняття рішення, а порушення провадження та прийняття рішення у справі № 910/4711/13 порушує, крім статті 80, статті 22, 32, 35 ГПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на доставку відповідачем 05.10.2012 товару на об'єкт позивача та відмовою позивача приймати товар, оскільки товар не відповідав попередньо обумовленому сторонами та оплаченому позивачем згідно з рахунком-фактурою № СФ-00488; те, що з місця зважування водій поїхав разом з товаром; що оскільки обумовлена господарська операція не була здійснена, відповідач не поставив товар у погодженій сторонами кількості, позивач не підписав видаткову накладну.

Відповідно до ухвали Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2013 у справі № 910/4711/13 відповідачем надані документи.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем подано до суду першої інстанції позов про стягнення з відповідача 134 651,00 грн. боргу, 1 206,33 грн. 3% річних, 538,60 грн. інфляційних втрат, судового збору.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-00488 від 03.10.2012 на оплату товару - арматури в асортименті, зазначеному в цьому рахунку, на загальну суму вартості з ПДВ - 134 651,94 грн.

Згідно із витягом із особового рахунку позивача від 04.10.2012, за платіжним дорученням № 858 від 04.10.2012 позивачем перераховано відповідачу суму 134 651,94 грн. із зазначенням в розділі: "Призначення платежу" - за арматуру зг. рах. № СФ-00488 від 03.10.2012 у т.ч. ПДВ 22441 грн.99 коп.

В ч.1 ст.181 ГК України передбачено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договору.

В ч.1 ст.206 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Таким чином, шляхом виставлення відповідачем позивачу рахунку-фактури про постачання арматури в асортименті, який був прийнятий позивачем та оплачений останнім, між сторонами укладено договір купівлі-продажу арматури в асортименті, кількості та вартості, зазначених у рахунку-фактурі № СФ-00488 від 03.10.2012.

Згідно з ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено у ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Сторонами не погоджено порядок здійснення відповідачем передання товару позивачу.

Фактично відповідач доставив позивачу арматуру в асортименті із супроводжуючим документом - видатковою накладною № РН-000207 від 05.10.2012, у якій вказано замовлення - рахунок-фактура № СФ-00488 від 03.10.2012.

Однак, у процесі прийняття товару позивачем, останнім виявлено невідповідність між кількістю відвантаженого товару та даними рахунку-фактури № СФ-00488 на 610 кг, про що повідомлено відповідачу листом за № 06/10 від 06.10.2012.

У відповідь на зазначений лист, відповідач у листі за № 09/10 від 09.10.2012 просив вказати точну вагу кожної позиції, вказаній згідно із видатковою накладною № РН-000207.

У подальшому листом від 10.10.2012 № 10/10 позивач просив відповідача доставити весь товар відповідно до рахунку-фактури № СФ-00488, а відповідач у листі від 11.10.2012 за № 11/10 повідомив про відсутність підстав для задоволення вимог позивача та повторно просив оформити відвантажувальні документи (поставити підпис та печатку у видатковій накладній № РН-000207).

Із наданої відповідачем копії видаткової накладної № РН-000207 від 05.10.2012 вбачається, що відомості про отримання товару, зазначеного у цій накладній, відсутні, немає підпису представника позивача та відбитку його печатки.

Згідно з ч.1 ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

У матеріалах справи № 910/4711/13 відсутні докази того, що відповідачем передано, а позивачем прийнято товар.

В ч.1 ст.669 ЦК України передбачено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до ч.1 ст.670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якого не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Позивач пред'явив відповідачу вимогу про повернення коштів від 13.11.2012 за № 13/11, у якій вимагав протягом 2-х банківських днів з дня отримання даної вимоги повернути сплачені позивачем кошти в розмірі 134 651,94 грн., що були перераховані 04.10.2012 за поставку товару, згідно з виставленим відповідачем рахунком-фактурою № СФ-00488, оскільки даний товар не був поставлений позивачу.

Зазначена вимога одержана відповідачем 23.11.2012, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 06108754.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Докази перерахування відповідачем позивачу зазначеної суми коштів, у матеріалах справи відсутні.

В ч.2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши, суд апеляційної інстанції вважає розміри сум інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих позивачем, правильними.

Твердження апеляційної скарги про наявність підстав для застосування норми п.2 ст.80 ГПК України є такими, що не відповідають нормі процесуального права та матеріалам справи, враховуючи такі обставини.

Як вбачається із рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2013 у справі № 5011-47/14487-2012, підставами позову у цій справі є невиконання відповідачем обов'язку поставити позивачу товар згідно із рахунком-фактурою № СФ-00488 від 03.10.2012 на загальну суму 134 651,94 грн., у той час як підставою позову в справі № 910/4711/13 є невиконання відповідачем грошового зобов'язання перерахувати кошти у розмірі 134 651,94 грн., яке виникло у зв'язку з пред'явленням позивачем відповідачу вимоги від 13.11.2012 за № 13/11.

Таким чином, підстави господарських спорів у справах № 5011-47/14487-2012 та № 910/4711/13 є різними, що виключає застосування норми п.2 ст.80 ГПК України.

Вимога апеляційної скарги про прийняття нового рішення, яким залишити в силі рішення у справі № 5011-47/14487-2012 не підлягає задоволенню як така, що суперечить нормам процесуального права, адже нормами ГПК України передбачено оскарження рішень окремо по кожній справі, тому апеляційний господарський суд приймає постанову за наслідками розгляду лише справи № 910/4711/13, на рішення у якій була подана апеляційна скарга.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2013 у справі № 910/4711/13 залишити без змін, а скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстальхолдинг" без задоволення.

2. Справу № 910/4711/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Ропій Л.М.

Судді Кондес Л.О.

Калатай Н.Ф.