Рішення

від 01.07.2010 по справі 27/46

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2010 р. Справа №27/46

За позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м.

Лубни

до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, м. Лубни

про стягнення 5896,78 грн. заборгованості

Суддя Солодюк О.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_3, дов. від 34.04.2010р.

від відповідача : не з'явився

В судовому засіданні за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення оформлено та підписано відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суть спору: Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача 5 896,78 грн. боргу за отриманий товар.

Одночасно з даним позовом позивачем подана заява (б/н від 11.05.2010р.) про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/3 частину житлового будинку № 75 по вул. Круглицька в м. Лубни Полтавської області, який належить відповідачу.

За визначенням ст. 66 ГПК України, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 року № 01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу

Проаналізувавши та оцінивши подані до заяви докази в її обґрунтування, суд дійшов висновку, що всупереч положенням ст. 66 ГПК України, заява позивача про забезпечення позову ґрунтується лише на власних припущеннях останнього. Під час вирішення питання про можливість застосування заходів до забезпечення позову позивачем не надано доказів, які б свідчили про необхідність вжиття таких заходів.

Крім того, враховуючи, що позивачем заявлені вимоги про стягнення грошових коштів, обраний позивачем засіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, не знаходиться у зв'язку з предметом позовних вимог та виходить за межі предмету позову. Тобто, у разі задоволення позову суд ухвалить рішення про стягнення грошових коштів, і лише у разі їх відсутності у боржника, стягувачу надається право звернутися до суду із заявою про зміну способу виконання рішення суду в порядку ст. 121 ГПК України (звернення стягнення на майно).

На підставі вищевикладеного, клопотання про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, його представник двічі в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (поштові повідомлення в мат. справи).

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд встановив, що між суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 була досягнута усна домовленість щодо поставки канцелярського товару.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з підстав, передбачених законом, а також з дій громадян і організацій. Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочини можуть вчинятися в усній та письмовій формі. При цьому, письмовою формою вважається як підписання одного документу, так і обмін листами, телеграмами тощо, з яких вбачається, що сторони правочину досягли згоди по всіх істотних умовах, необхідних для договорів даного виду. Внаслідок вчинення правочину у сторін виникають певні зобов'язання.

Зобов'язання відповідно до ст. 509 ЦК України - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Позивачем на виконання домовленостей між сторонами був поставлений канцелярський товар на загальну суму 6 551,08 грн., що підтверджується накладними № СФ-114 від 21.08.2009р. та № СФ-154 від 28.08.2009р.(копії накладних в мат.справи).

Факт отримання відповідачем зазначеного товару підтверджується його підписом на вказаних накладних.

Відповідач частково розрахувався за отриманий товар на суму 654,30 грн. Заборгованість відповідача становить 5 896,78 грн., що підтверджується акт звірки від 15.09.2009р. (в матеріалах справи).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, норми чинного законодавства, суд дійшов висновку задовольнити позов, виходячи з наступного.

Проаналізувавши обставини, на які посилається позивач у позовній заяві, та характер усних домовленостей між сторонами, зазначених у позовній заяві суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено в усній формі договір поставки товару.

Відповідно до ч.1ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 статті 265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до п. 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно вимог ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відповідач прийняв товар на підставі накладних, однак в порушення вимог чинного законодавства, не розрахувався за отриманий товар в повному обсязі.

Відповідач зобов'язувався розрахуватись з позивачем до 01.10.2009р. про що зазначено в акті звірки розрахунків.

Також в матеріалах справи є розписка, якою відповідач зобов'язувавсяся повернути позивачу борг до 31.12.2009 р.

Однак, заборгованість в сумі 5 896,78 грн., відповідачем сплачена не була, що змусило відповідача звернутися з позовом до суду.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має: виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та загальногосподарського інтересу.

Відповідач не надав суду доказів виконання зобов'язання щодо сплати вартості товару. Акт звірки розрахунків на вказану суму боргу станом на 15.09.2010 р. підписаний позивачем та відповідачем.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення заборгованості в сумі 5 896,78 грн. обґрунтована, підтверджена матеріалами справи, відповідачем не оспорена та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32-33, 43,49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (37500, Полтавська область, м. Лубни, вул. Круглицька, буд. 75) на користь суб'єкта підприємницької ОСОБА_1 ( 37500, Полтавська область, м. Лубни, 3-й пров. Північно Кільцевої, 28, ідентифікаційний код НОМЕР_1, р/р НОМЕР_1 філія АБ "Полтава-Банк", МФО 331508) - 5 896,78 грн. боргу, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, визначеному ст. 93 ГПК України.

Суддя Солодюк О.В.

Рішення підписано