Рішення

від 21.06.2010 по справі 21/132-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.06.10р. Справа № 21/132-10

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМО", м. Дніпропетровськ

до В-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон-П", м. Київ

В-2 Приватного підприємства "Меліс", м. Дніпропетровськ

про стягнення 1 125 797,66 грн. за лізинговою угодою

Суддя Назаренко Н.Г.

Представники:

від позивача - ОСОБА_1, дов. б/н від 20.03.2010р.;

від відповідача-1 - не з'явився;

від відповідача-2 - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідачів суми у розмірі 1 125 797,66грн. за угодою оперативного лізингу № ОЕМ01_39442_34 від 26.12.07р.

В подальшому позивач надав заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення суми з відповідача-2, просить стягнути всю суму боргу з відповідача-1, свою відмову пояснює тим, що договір поруки від 26.12.09р., укладений з відповідачем-2 припинив свою дію.

Відповідачі не використали надане їм законом право на участь своїх представників в судовому засіданні, відзиви на позов, пояснення у справі та витребувані судом докази не надали.

Суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами, за відсутністю представника відповідача та відзиву на позов з огляду на наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без її участі, тільки якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

За згодою представника позивача в судовому засіданні оголошено тільки вступну та резолютивну частину рішення.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

26.12.2006р. між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю „АМОВ» (далі - лізингодавець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Еталон-ПВ» (далі - лізингоодержувач, Відповідач-1) було укладено лізингову угоду № ОЕМ01_39442_34 від 26.12.07р. (статус оподаткування - оперативний лізинг) (надалі -Угода) зі змінами та додатками.

Відповідно до п.1.1 Угоди, лізингова угода регулює юридичні відносини між лізингодавцем та лізингоодержувачем з оперативного лізингу обладнання, зазначеного в додатку 1 цієї лізингової угоди

На виконання умов Угоди, Лізингодавець передав Лізингоодержувачу в оперативний лізинг майно, визначене в Додатку №3 до лізингової угоди, а саме: гідравлічне бурове обладнання Cjmacchio МС 800, двигун № НОМЕР_1, рік випуску 2008, сервісний номер 1086, а лізингоодержувач взяв на себе зобов'язання по сплаті обов'язкових лізингових платежів, загальний розмір яких та порядок нарахування визначений Додатком №1 - графіком платежів та додатковою угодою №2 (а.с. 26-28) та склав на момент підписання останньої 4 009 021,77грн.

Згідно п.8.2. Угоди, п.5 Додатку №1., сторони домовились, що розмір лізингових платежів, що зазначений у Графіку, вказується в українській гривні на день підписання графіку, а в подальшому лізингоодержувач повинен сплачувати лізингові платежі згідно з виставленими рахунками у українській гривні, розмір яких змінюється та розраховується пропорційно офіційному курсу НБУ до Євро на дату виставлення такого рахунку.

Відповідно до п.8.1. лізингової угоди лізингоодержувач сплачує лізингодавцю перший лізинговий платіж як це визначено в Додатку №1 протягом трьох робочих днів після виставлення рахунку на сплату першого лізингового платежу; щомісячні лізингові та будь-які інші платежі, належні за цією лізинговою угодою, мають бути сплаченими протягом трьох робочих днів із дня виставлення відповідних рахунків згідно з графіком здійснення платежів (Додатку 1).

П.2.1. Угоди передбачено, що після підписання додатку № 3 до лізингової угоди вказане обладнання вважається взятим ТОВ „Еталон-ПВ» у лізинг на умовах Угоди.

Додаток № 3 до лізингової угоди був підписаний сторонами 01.04.08р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за лізинговою угодою виконав у повному обсязі, вищезазначене обладнання разом з документами на нього передав відповідачу (додаток №3, а.с.29).

Відповідач-1 свої обов'язки по сплаті лізингових платежів не виконав, з дати отримання обладнання прострочив оплату лізингових платежів на суму 695 514,70грн. , що підтверджується рахунками-фактурами, наданими позивачем (а.с.43-50).

Листом від 23.03.09р. № 33 Відповідач-1 звернувся до Позивача про зупинення дії угоди оперативного лізинга № ОЕМ01_39442_34 від 26.12.07р.

16.04.09р. між Позивачем і Відповідачем-1 було підписано Додаток № 6 - акт повернення та акт приймання-передачі (повернення) обладнання (а.с. 40-42).

Відповідно до п. 13.2 Угоди, в разі дострокового припинення даної лізингової угоди за ініціативою лізингоодержувача, лізингоодержувач здійснює на користь лізингодавця платіж за дострокове припинення лізингової угоди, розмір якого дорівнює сумі трьох наступних щомісячних лізингових платежів, як це зазначено у Додатку № 1 до Угоди (зі змінами, внесеними додатковою угодою № 1).

Тобто Відповідачем-1 мало бути сплачено 15.04.09р. - 72 430,88грн., 15.05.09р. - 71 941,43грн., 15.06.09р. - 71 452, 16грн., а всього 215 824, 47грн.

На момент розгляду справи доказів погашення заборгованості перед позивачем Відповідачем-1 не надано.

Частина 1 і 7 ст. 292 Господарського кодексу України зазначає, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Правовідносини господарюючих суб'єктів в сфері лізингу регламентуються Законом України В«Про фінансовий лізингВ» .

За змістом п.2 ст.1 Закону лізинг може здійснюватися тільки на підставі договору лізингу. Право користування об'єктом лізингу належить лізингоодержувачу тільки на умовах ,визначених договором лізингу.

Стаття 16 Закону містить вимоги щодо внесення лізингових платежів і встановлює обов'язок лізингоодержувача щодо їх своєчасної сплати.

Укладена між сторонами лізингова угода № ОЕМ01_39442_34 від 26.12.07р. відповідає вимогам Закону України від 11.12.03р. № 1381 "Про фінансовий лізинг" та приписам статей 806-809 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України „Про фінансовий лізингВ» , лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов договору; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності із ст. 525 ЦК України , одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України ).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається із встановлених обставин, матеріалами судової справи доведений факт невиконання Відповідачем-1 своїх грошових зобов'язань за вказаною лізинговою угодою із додатковими угодами до неї.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 названого Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

П.8.3 Угоди лізингу передбачено, що, у разі прострочки здійснення лізингового платежу лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки платежу; та будь-які витрати, сплачені лізингодавцем для стягнення платежу.

Згідно розрахунку наданого позивачем, пеня за період з 01.10.09р. по 01.04.10р. становить 70 497,37грн.

Вимоги про стягнення пені судом відхиляються з наступних підстав.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Оскільки, позивач розрахував строк для стягнення пені не з дати спливу строку виконання по кожному рахунку, а за останні шість місяців, що передували подачі позовної заяви, у стягненні 70 497,37грн. пені слід відмовити.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити борг з урахуванням індексу інфляції, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив що, згідно рахунків-фактур, наданих до справи, за період з 16.08.2008р. по 01.04.2010р. 3% становлять 27 334,53грн., однак суд вважає за можливе стягнути з Відповідача-1 3% річних в межах суми, заявленої до стягнення позивачем в розмірі 27 085,33грн.

Щодо стягнення інфляційних втрат, суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок, встановив, що сума заявлена до стягнення з вересня 2008р. по квітень 2010р. включно становить 121 624,21грн.

Однак, Позивачем при нарахуванні інфляційних втрат було зроблено помилку: до загальної суми боргу з урахуванням індексу інфляції - 812 390,49грн. (а.с.5) ним було ще раз додано суму основного боргу, в результаті чого сума боргу з урахуванням індексу інфляції за розрахунками Позивача становить 1 028 214,96грн.

Але, з розрахунку, наданого Позивачем сума інфляційних втрат мала б становити: 812 390,49грн. - 695 514,70грн.= 116 875,79грн.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача-1 інфляційних втрат в сумі 121 624,21грн.

В стягненні суми 690 766,28грн. слід відмовити, як такій, що безпідставно нараховано.

Таким чином, вимоги позивача обґрунтовані, доведені матеріалами справи та підлягають задоволенню частково в сумі основного боргу - 695 514,70грн., 3% річних - 27 085,33грн., інфляційних втрат - 121 624,21грн.

В решті позову слід відмовити.

В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до приписів ст.33 ГПК України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідачем жодних доказів на заперечення обставин, викладених в позовній заяві, не надано. За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі відносяться на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 525, 526, ч. 6 ст. 232, п. 5 ст. 261, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон-П" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 26, код ЄДРПОУ 24937823, р/р 2600700530001 в АКБ "Правекс-Банк", МФО 321983) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АМО" (49000, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 32998860, р/р 26002010003316 філія УніКредит Банку ТОВ у м. Києві, МФО 300744) основного боргу - 695 514 (шістсот дев'яносто п'ять тисяч п'ятсот чотирнадцять) грн. 70 коп. , 3% річних - 27 085 (двадцять сім тисяч вісімдесят п'ять) грн. 33 коп. , інфляційних втрат - 121 624 (сто двадцять одна тисяча шістсот двадцять чотири) грн. 21 коп. , 8 442 (вісім тисяч чотириста сорок дві) грн. - витрат на сплату держмита, 177 (сто сімдесят сім) грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя ОСОБА_2

Рішення підписано - 21.06.2010р.