Рішення

від 15.09.2015 по справі 910/25054/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2015Справа №910/25054/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранзит»

до Приватного підприємства «СКБ-1»

про стягнення 109 700,00 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Ткаченко О.В. (представник за довіреністю від 27.03.2015р.);

від відповідача: Овчинников Д.В. (представник за довіреністю від 27.11.2014р.).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотранзит» (надалі також - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного підприємства «СКБ-1» суми в розмірі 109 700,00 грн., з яких: 109 200,00 грн. заборгованість за надані послуги з перевезення вантажу відповідно до Договору-доручення (заявки) №52д від 25.03.2014р. та 500,00 грн. штраф за простій автомобілів АО 8718 АМ/АО 5923 ХХ.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором-доручення (заявка) №52/д від 25.03.2014р. щодо оплати за доставлений вантаж.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що строк оплати за Договором не настав, окрім того відповідачем усно заявлено про застосування строку позовної давності.

В письмових поясненнях щодо застосування позовної давності відповідач зазначив, що до даних вимог повинен застосовуватись строк позовної давності в шість місяців, передбачених ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України.

26.01.2015р. Господарським судом міста Києва (суддя Мельник В.І.) було винесено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог та застосовано строк позовної давності.

Додатковим рішенням від 09.02.2015р. суддею Мельник В.І. було розподілено між сторонами судові витрати у вигляді вартості адвокатських послуг.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015р. рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015р. було залишено без змін.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015р. додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2015р. було залишено без змін.

25.05.2015р. Господарським судом міста Києва було видано наказ на примусове виконання додаткового рішення.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.07.2015р. рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015р., додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2015р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015р. були скасовані, а справа №910/25054/14 була передана на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату Кривенко О.М. від 22.07.2015р. матеріали справи №910/25054/14 було призначено на повторний автоматичний розподіл.

Проведеним 22.07.2015р. повторним автоматичним розподілом матеріали справи №910/25054/14 були передані на розгляд судді Морозову С.М., про що свідчить наявний в справі протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2015р. прийнято справу №910/25054/14 до провадження суддею Морозов С.М. та призначено її до розгляду на 01.09.2015р.

В судове засідання 01.09.2015р. представник відповідача не з'явився, судове засідання було відкладено до 15.09.2015р.

До початку судового засідання 15.09.2015р. представником позивача було подано телеграму, в якій просив суд відкласти розгляд справи у зв'язку із неможливістю прибуття в судове засідання.

Судом розглянуто клопотання позивача про відкладення розгляду справи та відмовлено в його задоволенні, оскільки сторонами у справі є товариства, а не окремі його представники, в ГПК України передбачена участь через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену належним чином на те особу. Окрім того, представник від позивача присутній в судовому засіданні.

Від відповідача до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, яке мотивоване наступним. Здійснивши перевезення вантажу, позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача (експедитора) з вимогою оплатити перевезення. Проте, п. 3 Договорів-доручення передбачено, що оплата послуг перевізника здійснюється за рахунок коштів замовника (ТОВ «Євростар Лоджистік»). При цьому, п. 9 Договору №52/д від 25.03.2014р. між сторонами спору погоджено, що у разі, якщо до моменту доставки вантажу у місце призначення від замовника не надійде експедитору оплата за надані послуги в зв'язку із доставкою вказаного вантажу, строк, визначений в п. 1.18. Договорів-заявок, розраховується з моменту одержання експедитором від замовника відповідних коштів. Зважаючи на те, що ТОВ «Євростар Лоджистік» не підтвердив надходження вантажу кінцевому отримувачу та не оплатив послуги з перевезення, з огляду на постанову ВГСУ в даній справі, та намагання ТОВ «Євростар Лоджистік» переєструвавшись на територію непідконтрольну Україні уникнути виконання зобов'язань, відповідачем було подано позовну заяву до Господарського суду Луганської області про стягнення коштів з ТОВ «Євростар Лоджистік», яке є замовником спільного перевезення. 31.08.2015р. Господарським судом Луганської області порушено провадження у справі №913/689/15 про стягнення 179 000,00 грн. Вирішення зазначеної справи надасть можливість отримати підтвердження належного отримання замовником вантажу, визначити кількість днів простою, а як наслідок і необхідність оплати послуг перевезення та стягнення коштів з ТОВ «Євростар Лоджистік» для розрахунку з позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі. (п. 3.16. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Вивчивши матеріали справи, дослідивши подане відповідачем клопотання, судом ухвалено відмовити в його задоволенні з огляду на необґрунтованість, оскільки обставини, встановлені в межах розгляду Господарським судом Луганської області справи №913/689/15 не можуть вплинути на правовідносини, які існують між позивачем і відповідачем в даній справі.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 15 вересня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено під час попереднього розгляду, 25.03.2014р. між позивачем (перевізник) та відповідачем (експедитор) було укладено Договір-доручення (заявка) №52/д (надалі також - Договір), відповідно до умов якого Договір регулює правовідносини сторін, щодо здійснення перевезення вантажів на наступних умовах: 1.1. маршрут - Австрія-Україна; 1.3. вага - 20т; 1.4. об'єм 86 м3; 1.5. кількість автомобілів - 3; 1.7. дата завантаження - 26-27.03.2014р.; .1.14. місце розмитнення - м. Краматорськ; 1.17. вартість перевезення - 36 400,00 грн. ціна за один автомобіль.

Відповідно до п. 1.18. Строк оплати протягом 30 календарних днів з моменту належної доставки у місце призначення, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.

Передача вантажу від замовника (відправника) до позивача та передача його від позивача до вантажоодержувача оформлюється відповідним актом здачі-приймання вантажу або накладною за підписами уповноважених осіб позивача та замовника або вантажоодержувача. (п. 1.20. Договору).

Оплата послуг позивача здійснюється за рахунок коштів замовника. (п. 3. Договору).

Нормативний простій транспорту під навантаженням/розвантаженням або митним оформленням складає 72+48 годин без урахування вихідних та святкових днів. Оплата понаднормового простою здійснюється за наявності належно оформленої карти простою із розрахунку 100 євро по території Європи та 50 євро по території України за кожну повну добу. (п. 4 Договору).

Пунктом 9 Договору встановлено, що у разі, якщо до моменту доставки вантажу у місце призначення від замовника не надійде експедитору оплата за надані послуги у зв'язку із доставкою вказаного вантажу, строк, визначений у п. 1.18 цього Договору, розраховується з моменту одержання експедитором від замовника відповідних коштів.

Згідно наявних в матеріалах справи міжнародних товарино-транспортних накладних №6845-1/7, №6845-1/8, №6845-1/4 від 25.03.2014р. позивачем було завантажено вантаж в три автомобілі в місті Ernstbrunn (Хsterreich). Надалі 29.03.2014р. автомобілі позивача перетнули кордон України із вантажем на Чопській митниці, та розмитнили вантаж 02.04.2014р. на Східній митниці.

Факт отримання товару вантажоодержувачем підтверджується наявністю відповідного відбитку печатки останнього, а саме Приватного підприємства «Астон» в місті Краматорську.

Відповідно до умов п. 1.17. Договору та виставленого відповідачу рахунку-фактури №СФ-0000160 від 04.04.2014р. до сплати відповідачу належить 109 700,00 грн. (109 200,00 грн. транспортні послуги та 500,00 грн. штрафні санкції за простій).

Позивачем було направлено відповідачу Акт №ОУ-0000145 здачі прийняття робіт (надання послуг) на зазначену суму, проте відповідачем даний акт підписано не було.

Оскільки відповідач не сплатив позивачу відповідних сум за транспортні послуги та вимушений простій автомобіля на загальну суму в розмірі 109 700,00 грн., останній вирішив звернутись за захистом своїх прав до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором послуг, як вже встановлено судом при попередньому розгляді справи.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто. (ч. 1 ст. 902 ЦК України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Отже, подія, яка може бути мірилом визначення строку, має бути такою, що неминуче настане.

В договорі сторони строк виконання зобов'язання сплатити належну плату за перевезення визначений вказівкою на подію, яка може настати, а може і ні (момент одержання експедитором від замовника коштів), що свідчить про вчинення правочину під відкладальною умовою (ч. 1 ст. 212 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦК України, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. 2 ст. 627 ЦК України).

Вищий господарський суд України в постанові від 15.07.2015р. наголосив на тому, що при вирішенні спору слід було надати оцінку умові договору щодо оплати вже здійснених послуг після отримання коштів від третьої сторони, яка не є стороною цього договору, на відповідність засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, а також з'ясувати чи є в цьому випадку поведінка відповідача добросовісною та чи вживав він всіх доступних заходів для отримання коштів у замовника.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Таким чином, суду необхідно надати оцінку умові договору щодо оплати вже здійснених послуг після отримання коштів від третьої сторони, яка не є стороною цього договору, а також з'ясувати обставини щодо того, чи є поведінка відповідача добросовісною та чи вживав він всіх доступних заходів для отримання коштів у замовника.

Як зазначалось вище, пунктом 9 Договору встановлено, що у разі, якщо до моменту доставки вантажу у місце призначення від замовника не надійде експедитору оплата за надані послуги у зв'язку із доставкою вказаного вантажу, строк, визначений у п. 1.18 цього Договору, розраховується з моменту одержання експедитором від замовника відповідних коштів.

Однак, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В даному випадку, послуги позивачем були надані і вони згідно чинного законодавства повинні бути оплачені.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а тому посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування як на підставу невиконання своїх грошових зобов'язань є безпідставними та необґрунтованими.

Аналогічна правова позиція з приводу того, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання викладена у постанові Верховного Суду України №11/446 від 15.05.2012р.

Крім того, між сторонами виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок третіх осіб, щодо відповідальності за порушення зобов'язань.

Відповідно до частини 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В даному випадку момент отримання коштів від третьої сторони, яка не є стороною Договору, може і не настати, тому суд критично ставиться до положень п. 9 Договору.

Нормами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, затримка фінансування від замовника (ТОВ «Євростар Лоджистік»), не може розглядатись як встановлення терміну виконання обов'язку відповідача з оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу, з огляду на те, що поняття "термін" передбачає вказівку на подію, яка має неминуче настати, тоді як умова про надходження коштів від замовника такої вказівки не містить.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем порушено зобов'язання за Договором у частині оплати наданих позивачем послуг (оплата повинна була бути здійснена протягом 30 днів з моменту належної доставки вантажу у місце призначення, у відповідності до п. 1.18. Договору) з 03.05.2014р., оскільки тридцятиденний відлік на оплату відповідачем послуг перевезення почався з 02.04.2014р., тобто з дати отримання ПП «Астон» вантажу.

Таким чином, порушення строку оплати відповідачем наданих позивачем послуг почалось з 03.05.2014р.

Отже, як встановлено судом, обов'язок відповідача щодо оплати вартості послуг настав та останнім не виконаний.

Відповідачем заявлено вимогу про застосування до даних правовідносин строку позовної давності і просив суд встановити, що позивачем пропущено шестимісячний строк на звернення з позовом до суду, передбачений умовами ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України.

Вивчивши позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, суд вважає за не обхідне зазначити, що непослідовними є твердження щодо того, що строк виконання відповідачем обов'язку з оплати вартості наданих позивачем послуг не настав, в той же час останнім заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, що можливо лише у разі встановлення факту настання обов'язку відповідача з оплати послуг перевезення.

Таким чином відповідач свідомо заплутує суд висвітленням суперечливих позицій.

Отже, з огляду на наявну в постанові Вищого господарського суду України вказівку щодо оцінки поведінки відповідача, суд сприймає вказані вище дії останнього, як недобросовісну поведінку по відношенню до прав позивача.

Щодо застосування строку позовної давності, то необхідно зазначити наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права та інтересу.

Статтею 258 ЦК України визначено, що законом може встановлюватись спеціальна позовна давність для окремих видів вимог а саме, скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За умовами п. 5. ст. 315 ГК України встановлено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Представник позивача проти застосування строку позовної давності заперечував, посилаючись на положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ратифікованої Україною 01.08.2006р. в якій встановлено термін подачі заяву до суду - один рік.

Слід погодитись з позивачем, що 01.08.2006р. Україна ратифікувала Конвенцію про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, в якій ст. 32 передбачено терміни звернення до суду, проте, за умовами ч. 1 ст. 32 цієї Конвенції, термін позовної давності в один рік встановлюється для вимог, що випливають з перевезення, а саме: часткової або повної втрати чи пошкодження вантажу, прострочення доставки тощо, тобто тих позовів, які пред'являються до перевізника.

Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. (ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до ч. 6 ст. 315 Господарського кодексу України щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Статтею 926 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, враховуючи викладені норми, до даних правовідносин застосовується позовна давності в один рік і спливає вона 03.05.2015р., тобто зі спливом одного року з моменту початку перебігу строку виконання відповідачем обв'язку з оплати вартості наданих позивачем послуг з перевезення вантажу.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивач звернувся до суду 10.11.2014р. (згідно відмітки відділення Укрпошти на конверті), тобто до спливу строку позовної давності, а отже позивачем він не пропущений і заява відповідача про його застосування до правовідносин в даній справі задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

В постанові Верховного Суду України від 07.11.2011р. у справі №3-118гс11 наголошено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати вартості наданих останнім транспортних послуг в розмірі 109 700,00 грн.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/25054/14 позовні вимоги підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача основної суми заборгованості в розмірі 109 700,00 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 194,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «СКБ-1» (код ЄДРПОУ 38372276; адреса: 02156, м. Київ, вул. Курчатова, 22, кв. 17) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранзит» (код ЄДРПОУ 37637435; адреса: 89637, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Кленовець, вул. Локоти, 1) суму боргу в розмірі 109 700,00 грн. (сто дев'ять тисяч сімсот гривень 00 копійок) та судовий збір в розмірі 2 194,00 грн. (дві тисячі сто дев'яносто чотири гривни 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.09.2015р.

Суддя С.М. Морозов