Постанова

від 15.09.2011 по справі 5015/2430/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.11 Справа № 5015/2430/11

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Дубник О.П.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Юрчук О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»від імені якої діє філія Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз»в особі Опарського виробничого управління підземного зберігання газу (далі ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»від імені якого діє філія УМГ «Львівтрансгаз»в особі Опарського ВУПЗГ) та Приватного підприємства (далі ПП) «Торгівельна фірма «Герміона»

на рішення Господарського суду Львівської області від 05.07.2011р.

у справі № 5015/2430/11

за позовом ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»від імені якого діє філія УМГ «Львівтрансгаз»в особі Опарського ВУПЗГ, с. Опари Дрогобицького району Львівської області

до відповідача ПП «Торгівельна фірма «Герміона», м. Львів

про стягнення 2 907 грн. 88 коп.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_2 - представник;

від відповідача - ОСОБА_3 -представник.

Повна постанова складена 27.09.2011р.

Відповідно до розпорядження голови суду від 15.09.2011р., з підстав зазначених у ньому, внесено зміни у склад колегії суддів, введено у склад колегії суддів замість судді Скрипчук О.С., суддю Кравчук Н.М.

Представникам позивача та відповідача права і обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено, заяв про відвід суддів не поступало, клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.07.2011р. у справі № 5015/2430/11, суддя Козак І.Б., позов задоволено частково, стягнуто з боржника: Приватного підприємства «Торгівельна фірма «Герміона»(юридична адреса: 79015, АДРЕСА_1; поштова адреса: 79015, Львівська область, м. Львів, вул. Любінська, 6; код ЄДРПОУ 34368129) на користь стягувача: Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1; 82164, Львівська область, Дрогобицький район, с. Опари; код ЄДРПОУ 30019801) 192 грн. 88 коп. -пені; 6 грн. 77 коп. - державного мита та 15 грн. 65 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване ст.ст. 174, 175, 216, 217, 218, 219 Господарського кодексу України (далі ГК України), ст.ст. 526, 530, 546, 549 Цивільного кодексу України, а також тим зокрема, що відповідач свої зобов'язання за договором виконав невчасно, в порушення вимог пункту 5.1. договору, відповідач 03.02.2011 року поставив, а позивач прийняв шість датчиків-реле температури Т21ВМ-2-09-Ех ціною 4 525 грн. 00 коп. за штуку, загальною вартістю 27 150 грн.00 коп., що підтверджується Накладною від 03.02.2011 року № 26 та Актом приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 03.02.2011 року, таким чином, відповідачем вчинено прострочення поставки товару.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»від імені якого діє філія УМГ «Львівтрансгаз»в особі Опарського ВУПЗГ, позивач у справі, подала апеляційну скаргу, в якій вважає його прийнятим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 05.07.2011р. у справі № 5015/2430/11.

Також, ПП «Герміона», відповідач у справі, подало апеляційну скаргу, в якій просить прийняти постанову, якою скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 05.07.2011р. у справі № 5015/2430/11, а в задоволенні позову відмовити. Скаржник вважає рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін у судовому засіданні підтримали свої вимоги, доводи та заперечення, викладені в апеляційних скаргах, а також заперечили проти доводів іншої сторони.

Розглянувши матеріали справи, апеляційні скарги та заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до ПП «Герміона»про стягнення з відповідача 2907,88 грн. штрафних санкцій, з яких: 2715 грн. штрафу та 192,45 грн. пені, за порушення виконання умов договору № 101246194 від 23.12.2010р.

Позовна заява підписана Начальником Опарського ВУПЗГ ОСОБА_4, який у своїй діяльності керується Довіреністю від 14.12.2010р. № 1153, виданою Директором філії «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз»Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»ОСОБА_5.

Філія «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз»у своїй діяльності керується Положенням про філію «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз»Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», затвердженим 15.12.1998р. генеральним директором ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України».

Пунктом 10 Структури філії «УМГ «Львівтрансгаз»ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»від 15.12.1998р. (Додаток № 1 до Положення), затверджено Опарське виробниче управління підземного зберігання газу як підрозділ на правах відділення.

Отже, стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 23.12.2010р. між Дочірньою компанією «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»від імені якої діє Опарське виробниче управління підземного зберігання газу (покупець) та Приватним підприємством «Торгівельна фірма «Герміона» (продавець) укладено Договір купівлі-продажу № 101246194 (а.с.53-54).

Згідно пункту 1.1. договору продавець, який є власником товару, зобов'язується поставити і передати його у власність (повне господарське володіння), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах договору.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що найменування (номенклатура, сортамент, асортимент), кількість і ціни товару, що є предметом договору, вказується в Специфікації (додаток № 1 до договору), яка є невід'ємною частиною договору.

Розділом 2 договору передбачена якість товару, розділом 3 -його комплектність.

Строки і порядок поставки передбачено в розділі 5 договору.

Так, відповідно до пункту 5.1. договору товар повинен бути повністю поставлений покупцю протягом двадцяти днів після підписання договору на умовах EXW в м. Львів.

Датою поставки, згідно з пунктом 5.2. договору, вважається дата підписання сторонами Акта приймання-передачі. Перехід права власності на товар відбувається в момент підписання Акта приймання-передачі.

Розділом 6 договору передбачено ціну.

Так, відповідно до пункту 6.1. договору ціна за одиницю товару передбачена Специфікацією, яка є невід'ємною частиною договору.

Пунктами 6.2. та 6.3. встановлено, що загальна ціна договору складає 27150 грн. 00 коп. Ціни по договору вказані з врахуванням податку на додану вартість включають в себе вартість товару та інші витрати згідно договору та додатків до нього, покладені на продавця.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що покупець проводить розрахунки з продавцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця протягом тридцяти днів з дня поставки.

Строк дії договору встановлено в розділі 9.

Так, пунктом 9.1. договору встановлено, що договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2010р.

Як вбачається з накладної від 03.02.2011 року № 26 (а.с.6) одержання товарно-матеріальних цінностей позивачем здійснювалось на підставі Договору № 101246194 від 23.12.2010 року, вказана видаткова накладна підписана повноважними представниками сторін (докази в матеріалах справи).

Також, в акті приймання-передачі ТМЦ від 03.02.2011року (а.с.5) зазначено, що ТМЦ прийняті згідно договорів купівлі-продажу № 101246197, № 101246194 від 23.12.2010р. по довіреності № 18 від 03.02.2011р.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що датою підписання договору є 23.12.2010р.

Угодою від 31.01.2011 року про зміни і доповнення до договору № 101246194 від 23.12.2010р. (а.с.31) сторони передбачили, що пункт 9 договору слід викласти в наступній редакції: «цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 15.02.2011 року, а в частині розрахунків - до повного виконання».

Розділом 10 договору передбачено відповідальність сторін.

Так, пунктами 10.1. та 10.2. договору передбачено, що за порушення умов договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки, в тому числі неодержані прибутки, а управнена сторона застосовує штрафні санкції в порядку, передбаченому діючим законодавством України. У разі порушення з вини продавця строків поставки товарів, передбачених договором продавець сплачує покупцю за прострочення пеню в розмір 0,1 відсотка від суми договору, але не більше подвійної облікової ставки НБУ що діяла в період, за який стягується пеня, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф в розмірі 10 відсотків вказаної вартості. Виплата збитків не звільняє сторону, яка порушила умови договору, від виконання договірних зобов'язань.

Зазначений договір складено у письмовій формі, підписано уповноваженими особами та їх підписи скріплені печатками двох сторін договору, в силу статей 207, п. 1 частини 1 статті 208 та 204 ЦК України, є правомірним правочином.

За своєю правовою природою, основними та неосновними (другорядними) ознаками зазначений договір є договором поставки, відповідно до статті 712 ЦК України.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Основною і визначальною ознакою договору поставки є правовий статус постачальника товару.

Доказів про те, що вказаний договір визнано у встановлено законом порядку недійсним та/або розірвано - суду не подано, і це не заперечується сторонами.

Відповідач свої зобов'язання за договором виконав невчасно, тобто в порушення вимог пункту 5.1. договору - 03.02.2011р. поставив, а позивач прийняв шість датчиків-реле температури Т21ВМ-2-09-Ех ціною 4 525 грн. 00 коп. за штуку, загальною вартістю 27 1500 грн. 00 коп., що підтверджується накладною від 03.02.2011 року № 25 та Актом приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 03.02.2011 року.

Таким чином, відповідач вчинив прострочення поставки товару.

З метою досудового врегулювання спору позивач 17.03.2011р. направив відповідачу ОСОБА_6 № 2 про перерахування заборгованості неустойки (пені) та штрафу на суму 2942,88 грн. 45 коп., у якій просить відповідача перерахувати пеню в розмірі 231 грн. 45 коп. та штраф 3 258 грн. 00 коп. за прострочення поставки товару за договором.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 2 статті 173 ГК України визначено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання, а частиною 3, що сторони можуть за взаємною згодою конкретизу вати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановле но інше.

У цьому випадку господарське зобов'язання виникло з договору від 23.12.2010 року № 101246194, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 174 ГК України.

Відповідно до статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1. ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 цієї статті визначено, що застосування господарських санкцій повинно га рантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування зби тків учасникам господарських відносин, завданих внас лідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Частиною 3 цієї ж статті визначено, що господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування зби тків незалежно від того, чи є застереження про це в до говорі; передбачена законом відповідальність виробни ка (продавця) за недоброякісність продукції застосовує ться також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язан ня, а також відшкодування збитків не звільняють право порушника без згоди другої сторони від виконання прий нятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застере ження щодо виключення або обмеження відповідально сті виробника (продавця) продукції.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі ви ди господарських санкцій: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.

Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 219 ГК України визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно зі статтею 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 192 грн. 88 коп. пені.

Щодо заперечень відповідача про те, що у цьому випадку помилковим є застосування до нього штрафних санкцій у вигляді сплати неустойки (пені), оскільки відповідно до ст.549 ЦК України стягнення пені можливе лише за порушення грошових зобов'язань, то слід відзначити наступне.

Згідно з ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на те, що як вже було зазначено вище, сторонами не подано суду доказів розірвання чи визнання у встановленому законом порядку договору № 101246194 від 23.12.2010р. недійсним, а також те, що сторони добровільно погодили умови договору, зокрема щодо відповідальності сторін, і цей договір виконувався сторонами, а також враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання своїх зобов'язань за договором в частині поставки, посилання відповідача на неможливість нарахування йому пені вже після вчинення ним порушення виконання умов договору є безпідставним.

Позивачем при нарахуванні штрафних санкцій за договором, які належить стягнути з відповідача на його користь допущено помилку. Так як кількість днів при розрахунках позивач зазначив 33 дні, при перерахунку судом кількість днів становить 22.

Сума пені перерахована судом і становить 253 грн. 65 коп. (розрахунок, зроблений апеляційним господарським судом додається).

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, позовних вимог в порядку статті 22 ГПК України позивачем не уточнено, тому місцевий господарський суд дійшов вірних висновків, що з відповідача на користь позивача слід стягнути пеню в межах предмета спору у розмірі 192 грн. 88 коп.

Щодо решти позовних вимог, то суд першої інстанції правильно відмовив у їх задоволенні, оскільки прострочення поставки товару становило 22 дні, а згідно з п.10.2. договору штраф в розмірі 10 відсотків від вартості договору нараховується за прострочення поставки товару, більше ніж на 30 днів.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи положення норм ст.ст.4 3 , 32, 33, 43 ГПК України, скаржники не подали у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційних скаргах, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність рішення суду першої інстанції.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційних скарг.

Судові витрати по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги на підставі ст. 49 ГПК України слід покласти на скаржників.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. Залишити без змін рішення Господарського суду Львівської області від 05.07.2011р. у справі № 5015/2430/11, а апеляційні скарги - без задоволення.

2. Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржників.

Ця постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Кравчук Н.М.