Постанова

від 19.10.2011 по справі 6/58-969

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

19.10.11 Справа № 6/58-969

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючої-судді ОСОБА_1

суддів Давид Л.Л.

ОСОБА_2

при секретарі судового засідання Лісовській Н.В.

розглянув матеріали апеляційної скарги Тернопільської міської ради, № 4202/01 від 16.08.2011р.

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.06.2010 р.

у справі № 6/58-969, суддя Шумський І.П.

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3, м. Тернопіль

до Приватного підприємства "Сенс", м. Тернопіль

про визнання договору дійсним

за участю представників сторін:

від скаржника: ОСОБА_4;

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.06.2010 р. у справі № 6/58-969 позов задоволено. Визнано дійсним договір від 15.06.2005р. (в редакції від 16.06.2005р.), підписаний між продавцем - Приватним підприємством "Сенс" (м. Тернопіль вул. Миру, 9/11, код 21158432 ) та покупцем - Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3 з приводу купівлі-продажу автомобільної стоянки, яка знаходяться по вул. Миру в м. Тернополі на земельній ділянці площею 2430 кв. м., в складі: будівлі охорони; прохідної з піднавісом та двома воротами; площадки стоянки з асфальтовим покриттям; огорожі по периметру автомобільної стоянки; системи освітлення (прожектори та ліхтарі). Позивачу відшкодовано судові витрати.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Тернопільська міська рада, в порядку ст. 91 ГПК України, оскаржила його в апеляційному порядку.

В судовому засіданні 28.09.2011р. представник Тернопільської міської ради підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі. Зокрема, наголосила на тому, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі порушує інтереси Тернопільської міської ради, як представницького органу територіальної громади м. Тернополя та як власника земельної ділянки, на якій відповідачем самовільно розміщено новостворене ним майно, яке останнім було відчужено позивачу у справі на підставі договору, який є предметом розгляду у даній справі. Відтак вважає, що оскільки оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та неправильному застосуванні норм матеріального права, то воно підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 28.09.2011р. розгляд справи було відкладено у зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання.

29 вересня 2011р. Тернопільська міська рада подала на розгляд суду клопотання про долучення до матеріалів справи належним чином засвідчені копії судових рішень, які стосуються земельної ділянки, переданої міською радою відповідачу у справі в короткострокове користування.

В даному судовому засіданні представник скаржника підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Сторони в судове засідання повторно не з'явились, причини неявки суду не повідомили, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, судовою колегією встановлено наступне.

Рішенням Тернопільської міської ради від 26.09.2002 р. № 4/4117 ПП "Сенс" було надано в оренду терміном на три роки земельну ділянку площею 0,243 га для обслуговування автомобільної стоянки за адресою: м. Тернопіль, вул. Миру.

18 квітня 2005 року між Тернопільською міською радою та Приватним підприємством "Сенс" було укладено договір оренди землі, на підставі якого, позивачу надано в оренду земельну ділянку по вул. Миру в м. Тернополі, площею 2430,00кв.м. Вказаний договір зареєстрований в Тернопільській регіональній філії ДП В«Центр державного земельного кадаструВ» в Державному реєстрі земель 06.06.2005 року за №040566100131.

Відповідно до п.8 договору, він укладений терміном на три роки, з 26.09.2002р. по 26.09.2005р.

15 червня 2005р. (в редакції від 16.06.2005р.) між ПП "Сенс" (продавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу автомобільної стоянки, розташованої за адресою: м. Тернопіль, вул. Миру на земельній ділянці площею 2430,00кв.м., яка знаходиться в користуванні продавця згідно договору оренди землі від 18.04.2005р., як єдиного комплексу будівель, споруд та технологічного обладнання, призначеного для зберігання та охорони автомобілів, складовими якої є:

- будівля охорони;

- прохідна з піднавісом та двома воротами;

- площадка стоянки з асфальтовим покриттям;

- огорожа по периметру автомобільної стоянки;

- система освітлення (прожектори та ліхтарі).

Згідно платіжного доручення № 54 від 22.06.2005р. ПП ОСОБА_3 перерахував на рахунок ПП «Сенс»обумовлену договором суму коштів за придбання вищевказаного майна (а.с.8).

11 вересня 2009р. на підставі Акта приймання-передачі до договору купівлі-продажу від 15.06.2005р. ПП «Сенс»передало, а ПП ОСОБА_3 прийняв у власність облаштовану автомобільну стоянку, розташовану у м. Тернополі по вул. Миру на земельній ділянці площею 2430,00кв.м., яка знаходиться в користуванні продавця згідно договору оренди землі від 18.04.2005р.

В червні 2010р. ПП ОСОБА_3 звернувся в Господарський суд Тернопільської області з позовом до ПП «Сенс»про визнання дійсним договору від 15.06.2005р. (в редакції від 16.06.2005р.), підписаний між продавцем - Приватним підприємством "Сенс" (м. Тернопіль вул. Миру, 9/11, код 21158432 ) та покупцем - Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3 з приводу купівлі-продажу автомобільної стоянки, яка знаходяться по вул. Миру в м. Тернополі на земельній ділянці площею 2430 кв. м.

25 лютого 2011р. ТОВ «МБТІ»в м. Тернопіль на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07.02.2011р. у справі № 2-559/11 за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на комплекс -автомобільну стоянку, розташований в м. Тернополі по вул. Миру, 4в.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.06.2010 р. у справі № 6/58-969 позов задоволено з покликанням на норми ч. 2 ст. 220 ЦК України.

В апеляційній скарзі скаржник покликається на ту обставину, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі порушує інтереси Тернопільської міської ради, як представницького органу територіальної громади м. Тернополя та як власника земельної ділянки, на якій відповідачем самовільно розміщено новостворене ним майно, яке останнім було відчужено позивачу у справі на підставі договору, який є предметом розгляду у даній справі. Відтак вважає, що оскільки оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та неправильному застосуванні норм матеріального права, то воно підлягає скасуванню.

Оцінивши зібрані докази в їх сукупності, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення у даній справі підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ст.203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно частин 1-5 цієї норми зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В силу ст. 655 ЦК України істотними умовами договору купівлі-продажу є його предмет. В даному випадку сторонами визначено, яке саме нерухоме майно (індивідуально визначене) було продано позивачу.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч.1 ст.209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Разом з тим, якщо правочин повністю або частково виконаний однією зі сторін, а інша ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд відповідно до частини другої статті 220 ЦК України за вимогою сторони, що виконала правочин (або її правонаступника), може визнати його дійсним. У цьому випадку наступне нотаріальне посвідчення договору не потрібне.

Це правило не застосовується, якщо є передбачене законодавчими актами обмеження (заборона) на здійснення такого правочину або сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних його умов.

Відповідно до частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Частиною 1 статті 210 Кодексу визначено, що правочин підлягає реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Однак чинним Цивільним кодексом України не передбачено можливості визнання судом дійсним правочину в разі недодержання сторонами вимоги закону про його обов'язкову державну реєстрацію.

Пунктом 5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 671 встановлено, що державній реєстрації підлягають правочини, зокрема, договір купівлі-продажу, міни, земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна.

Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням (пункт 6 вказаного Тимчасового порядку).

Згідно з пунктом 9 зазначеного Тимчасового порядку, дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру правочинів вважається датою державної реєстрації правочину.

Водночас, відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Договір купівлі-продажу є одним з правочинів, на підставі яких набувається право власності.

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення, або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним .

18 квітня 2005 року між Тернопільською міською радою та Приватним підприємством "Сенс" було укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1 якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення -землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться по вул. Миру в м. Тернополі, площею 2430,00кв.м. -під автомобільною стоянкою.

Відповідно до п. 3 Договору на вказаній земельній ділянці об'єкти нерухомого майна відсутні.

Вказаний договір зареєстрований в Тернопільській регіональній філії ДП В«Центр державного земельного кадаструВ» в Державному реєстрі земель 06.06.2005 року за №040566100131.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про оренду землі», орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Орендар земельної ділянки зобов'язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Як було зазначено вище, на підставі спірного договору ПП «Сенс» було відчужено ПП ОСОБА_3 автомобільну стоянку, розташовану за адресою: м. Тернопіль, вул. Миру на земельній ділянці площею 2430,00кв.м., яка знаходиться в користуванні продавця згідно договору оренди землі від 18.04.2005р., як єдиний комплекс будівель, споруд та технологічного обладнання, призначеного для зберігання та охорони автомобілів, складовими якої є:

- будівля охорони;

- прохідна з піднавісом та двома воротами;

- площадка стоянки з асфальтовим покриттям;

- огорожа по периметру автомобільної стоянки;

- система освітлення (прожектори та ліхтарі).

Однак, в матеріалах справи відсутні докази погодження Тернопільською міською радою ПП «Сенс»зведення комплексу будівель, споруд та технологічного обладнання, призначеного для зберігання та охорони автомобілів на орендованій ним земельній ділянці.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Наявні в матеріалах справи інвентарна справа на автостоянку по вул. Миру в м. Тернополі, без номера та без дати, а також Проект відповідності державним будівельним та санітарним нормам автостоянки по вул. Миру в м. Тернополі, які розроблені на замовлення ПП «Сенс», не можуть слугувати належними та допустимими доказами в підтвердження права власності останнього на відчужену ним спірну автостоянку.

Відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети , або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У частині 2 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Необхідною умовою для визнання за особою права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомості є відсутність заперечень проти цього власника чи користувача земельної ділянки. Крім того, самочинно здійснена забудова не може порушувати чиїх не будь прав чи спричиняти нецільове використання землі.

На час звернення до суду з даним позовом строк дії договору оренди земельної ділянки, укладеного між Тернопільською міською радою та ПП «Сенс»(для обслуговування автостоянки) закінчився.

Так, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 01.12.2010р. у справі №14/87-1758, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2011р., Приватне підприємство "Сенс" (м. Тернопіль, вул. Миру, 9/11) зобов'язано звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, яка розташована згідно кадастрового плану в місті Тернополі в районі вул. Миру площею 0,243 га.

Вказані судові рішення залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2011р.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15.03.2011р. у справі №12/13/5022-192/2011, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.05.2011р., у задоволенні позовних вимог ПП "Сенс" до Тернопільської міської ради про зобов'язання поновити строк дії договору оренди землі від 18.04.2005р. -відмовлено.

Зворотнього суду не подано.

Тернопільська міська рада, як представницький орган громади м. Тернополя та власник (розпорядник) земельної ділянки, на якій розташовано споруджені відповідачем об'єкти, заперечує проти визнання дійсним договору купівлі-продажу автомобільної стоянки від 15.06.2005р. (в редакції від 16.06.2005р.), яка знаходиться по вул. Миру в м. Тернополі на земельній ділянці площею 2430 кв. м., підписаного між продавцем - Приватним підприємством "Сенс" та покупцем - Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3, оскільки своєї згоди ПП «Сенс»на спорудження ним єдиного комплексу будівель, споруд та технологічного обладнання, призначеного для зберігання та охорони автомобілів, складовими якої є:

- будівля охорони;

- прохідна з піднавісом та двома воротами;

- площадка стоянки з асфальтовим покриттям;

- огорожа по периметру автомобільної стоянки;

- система освітлення (прожектори та ліхтарі) - не давала.

Вказане питання місцевим господарським судом не досліджувалось.

Як було зазначено вище, ПП «Сенс»не подано доказів (правовстановлюючих документів) того, що він на момент укладення спірного договору був власником відчужених ним споруд.

Відтак, судова колегія вважає безпідставними висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості та правомірності вимог ПП ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу єдиного комплексу будівель, споруд та технологічного обладнання, призначеного для зберігання та охорони автомобілів, оскільки в силу вимог ст. 375 ЦК України лише власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. В силу ж вимог ч. 1 ст. 319 ЦК України лише власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З врахуванням наведеного в сукупності, на переконання Львівського апеляційного господарського суду, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.06.2010 р. у справі № 6/58-969 слід скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу задоволити.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.06.2010 р. у справі № 6/58-969 скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

3. Судові витрати по справі покласти на позивача, в тому числі за перегляд судового рішення в апеляційному порядку, стягнувши з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3, м. Тернопіль на користь Тернопільської міської ради 42, 50 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

4. На виконання постанови місцевому господарському суду видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий-суддя Мурська Х.В.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Кордюк Г.Т.