Постанова

від 29.09.2011 по справі 7/37/5022-806/2011

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.11 Справа № 7/37/5022-806/2011

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

ОСОБА_1

розглянув апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю В«УкрпродінвестВ» та державного підприємства В«Кременецьке лісове господарствоВ» за №730 від 22.08.2011р.

на рішення господарського суду Тернопільської області

від 08.08.2011р. у справі № 7/37/5022-806/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю В«УкрпродінвестВ» , м.Кременець, Тернопільська область

до відповідача державного підприємства В«Кременецьке лісове господарствоВ» , м.Кременець, Тернопільська область

про стягнення 22860,39 грн., із яких: 22592,33 грн. борг із врахуванням індексу інфляції, 268,06 грн. 3% річних

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3

від відповідача ОСОБА_4

Права та обов’язки, передбачені ст.ст.20,22 ГПК України, роз’яснено.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 08.08.2011р. у справі №7/37/5022-806/2011 (суддя Стадник М.С.) частково задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТзОВ) В«УкрпродінвестВ» , присуджено до стягнення з державного підприємства (далі-ДП) В«Кременецьке лісове господарствоВ» на користь позивача 20216грн. боргу, 99,56грн. річних, 203,16грн. державного мита, 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 2000грн. послуг адвоката; в частині стягнення 2376,33грн. боргу, 168,50грн. річних в позові відмовлено.

Рішення суду в частині задоволення позову мотивоване тим, що відповідач в порушення договірних зобов?язань не проводив оплати за користування сервітутом у встановленому в договорі розмірі, що підтверджується матеріалами справи, відтак, керуючись ст.ст.401-403, 526, 625 ЦК України, задоволив позов. В частині відмови в позові суд мотивував рішення тим, що позивач не довів, що вартість плати за поточний місяць користування сервітутом розраховується від вартості сервітуту за попередній місяць визначеної з врахуванням встановленого індексу інфляції і така вартість коригується на індекс інфляції поточного місяця, оскільки п.1.4. договору не містить такої умови.

Дане рішення оскаржується сторонами у справі, оскільки, на їх думку, прийнято з порушенням норм матеріального права, з неповним з?ясуванням обставин справи та за невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи.

Зокрема, позивач, просить скасувати рішення в частині відмови в позові та прийняте нове, яким позов задоволити, оскільки судом не враховано, що розрахунок суми боргу проведено на підставі умови п.1.4.договору, на який, у зв’язку з несплатою відповідачем такої заборгованості, нараховано індекс інфляції вже відповідно до ст.625 ЦК України. Окрім того, зазначає, що правомірність проведення саме такого розрахунку основного боргу з врахуванням індексу інфляції було предметом дослідження у справі №12/100-2000, рішення у якій набрало законної сили.

Представники позивача, які брали участь в судовому засіданні, підтримали доводи апеляційної скарги.

Відповідач, натомість, оскаржує рішення в частині задоволення позовних вимог, просить рішення в цій частині скасувати і прийняти нове, яким відмовити в позові повністю. Як на підставу своїх вимог, посилається на те, що суд: безпідставно відхиливши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, розглянув справу за відсутності представника відповідача; необґрунтовано не прийняв до розгляду зустрічну позовну заяву про визнання договору сервітуту недійсним; не взяв до уваги факт відмови відповідача від сервітуту заявою №209 від 21.03.2011р., що відповідно до ст.406 ЦК України, припиняє сервітут, відтак, вимога про оплату вартості сервітуту, є безпідставною.

Представник відповідача в судовому засіданні 18.08.2011р. підтримав доводи апеляційної скарги відповідача, а також подав клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення справи №11/56/5022-12-1297/2011 про визнання недійсним договору установлення сервітуту від 15.06.2010р.

Дане клопотання відхилено судовою колегією як безпідставне, оскільки, відповідно до ст.101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції переглядає законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення на момент його прийняття. Станом на 08.08.2011р. договір установлення сервітуту від 15.06.2010р. був чинним. Окрім того, дійсність даного договору була предметом дослідження у справі №12/110-2000, рішенням у якій (набрало законної сили) в зустрічному позові ДП «Кременецьке лісове господарство»про визнання недійсним договору від 15.06.2010р. в позові відмовлено.

Разом з цим, судова колегія зазначає, що у випадку визнання даного договору недійсним, оскаржуване рішення може бути переглянуто в порядку розділу ХІІІ Господарського процесуального кодексу України.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

15.06.2010 року між ТзОВ "Укрпродінвест" (власник майна, що обтяжується сервітутом, позивач у справі) та ДП "Кременецьке лісове господарство" (сервітуарій по договору, відповідач у справі) було укладено договір установлення сервітуту, відповідно до умов якого ТзОВ "Укрпродінвест" надав ДП "Кременецьке лісове господарство" право користування належним власнику на праві власності стрілочним переводом №Р65 1/11 №207, розгорнута довжина стрілочного переводу 64м.п., на під’їзній колії та під’їзною колією, що примикає до ВАТ "Кременецький міжрайпостач", для здійснення операцій з подачі, прибирання та інших операцій, пов’язаних з експлуатацією під’їзної колії №25, яка належить власнику на праві власності (а.с.7-9, том І).

Відповідно до п.п.1.4.-1.5. договору, вартість сервітуту становить 4000,00грн. щомісячно і підлягає щомісячній індексації, виходячи із індексу інфляції; оплата вартості сервітуту проводиться не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним місяцем або за домовленістю сторін як попередня оплата.

Сторони домовились про символічну передачу права користування майном, що виникає в сервітуарія з дати підписання цього договору (п.1.2. договору).

Термін дії сервітуту становить 5 років з дати підписання договору, тобто з 15.06.2010р. до 14.06.2015р. (п.1.6. договору).

Договір підписаний повноважними представниками сторін і скріплений відбитками печаток товариств.

Позивачем направлялись відповідачу рахунки на оплату вартості сервітуту за період грудень 2010 року по травень 2011року (а.с.10-19, том І), які відповідачем залишені без виконання.

Дані обставини стали підставою для звернення ТзОВ «Укрпродінвест»з позовом про стягнення 22860,39 грн., із яких 22592,33 грн. борг із врахуванням індексу інфляції, 268,06 грн. 3% річних.

Судова колегія, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню, з огляду на наступне:

Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 22.03.2007р. у справі №3/101-1102 за позовом ТзОВ В«УкрпродінвестВ» до ПМП „КремватВ» , ВАТ „Кременецька фабрика „ВатинВ» та Кременецького районного бюро технічної інвентаризації, за товариством з обмеженою відповідальністю В«Укрпродінвест" визнано право власності на розвернуту довжину залізничної під'їзної колії в розмірі 2,229 км. із стрілочним переводом №207.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 01.03.2011р. у справі №12/110-2000 за позовом ТзОВ В«УкрпродінвестВ» до ДП «Кременецьке лісове господарство», встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов договору установлення сервітуту від 15.06.2010р. за період з 06.07.2010р. по 05.12.2010р. в сумі 22973,81грн., а також за зустрічним позовом ДП «Кременецьке лісове господарство»про визнання недійсним договору установлення сервітуту від 15.06.2010р., дано оцінку даного договору та відмовлено в задоволенні такого позову, відтак, факти, встановлені даним рішенням не потребують додаткового доведення при розгляді даної справи.

Предметом позовних вимог у даній справі є заборгованість по оплаті вартості сервітуту в розмірі 22592,33грн. основної заборгованості з врахуванням індексу інфляції, а також 268,06грн. 3% річних, обчислених відповідно до ст.625 ЦК України.

Відповідно до ст.401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до ч.1 ст.402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Особа, яка користується сервітутом, зобов’язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч.ч.1, 3 ст.403 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач відповідно до умов договору установлення сервітуту від 15.06.2010р. взяв на себе обов?язання своєчасно та в повному обсязі, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним місяцем або за домовленістю сторін як попередня оплата, оплачувати вартість сервітуту.

Відповідно до п.1.4. договору, вартість сервітуту становить 4000,00грн. щомісячно і підлягає щомісячній індексації, виходячи із індексу інфляції.

Як вбачається з розрахунку позовних вимог, в суму основної заборгованості позивачем включено вартість сервітуту, обчислену відповідно до п.1.4. договору за період з 06.12.2010р. по 05.05.2010р., тобто проіндексовану вартість сервітуту за вказаний період.

Судова колегія зазначає, що порядок нарахування та правильність такого нарахування плати за користування сервітутом встановлено рішенням господарського суду Тернопільської області від 01.03.2011р. у справі №12/110-2000, яке набрало законної сили, відтак, судова колегія зазначає, що місцевий господарський суд безпідставно відмовив в задоволенні позову в цій частині позовних вимог.

Окрім того, в суму позовних вимог включено індекс інфляції, який нарахований позивачем за вищезазначений період відповідно до ст.625 ЦК України, як на заявлену до стягнення суму основного боргу, так і на заборгованість, яка існувала у відповідача станом на 05.12.2010р. в розмірі 22 973,81грн. Факт існування заборгованості в розмірі 22 973,81грн. підтверджується рішенням господарського суду Тернопільської області від 01.03.2011р. у справі №12/110-2000, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.04.2011р. (а.с.30-37, том І).

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено представниками сторін, що попередня заборгованість в розмірі 22 973,81грн. на момент подання позовної заяви та прийняття оскаржуваного рішення, відповідачем не погашена. Відтак, нарахування інфляційних втрат на вищезазначену суму заборгованості, за період з 06.12.2010р. по 05.05.2010р., судова колегія вважає правомірним.

Пунктом 2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія, зважаючи на приписи ст. 625 ЦК України, прийшла до висновку про обгрунтованість нарахування 3%річних та інфляційних втрат, обчислених за період з 06.12.2010р. по 05.05.2010р. з суми заборгованості 22973,81грн., присудженої до стягнення рішенням господарського суду Тернопільської області від 01.03.2011р. у справі №12/110-2000, а також з заявленої до стягнення заборгованості за користування сервітутом за вищезазначений період, оскільки чинне законодавство прямо передбачає право кредитора, в разі прострочення виконання грошового зобов?язання, на заявлення до стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних за весь час прострочення.

В частині присудження до стягнення судових витрат (послуг адвоката, державного мита та послуг по інформаційно-технічному забезпеченні судового процесу), то слід зазначити, що факт їх оплати позивачем підтверджується належними та допустимими доказами, відтак, оскільки справа доведена до суду з вини відповідача і при задоволенні позовних вимог сума судових витрат правомірно стягнена з відповідача оскаржуваним рішенням.

Що стосується доводів відвідача щодо розгляду справи за відсутності представника відповідача та безпідставного відхилення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, то судова колегія вважає їх необгрунтованими, враховуючи ту обставину, що відповідача було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення копій ухвал місцевого господарського суду відповідачу (а.с.3, 40, 152), розгляд справи відкладався у зв?язку з неявкою представника відповідача та на підставі поданого відповідачем клопотання, а також враховуючи строк розгляду справи, визначений ст.69 ГПК України, останнього не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів. У разі неможливості забезпечення явки представника в судове засідання, сторона у справі не позбавлена права надавати свої вимоги і заперечення у письмовому вигляді.

Разом з цим, судова колегія зазначає, що у відповідності із ст.22 ГПК України, сторони зобов?язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об?єктивного дослідження всіх обставин справи. Скаржник, в даному випадку, в суді першої інстанції, не скористався наданими йому правами, визначеними даною статтею.

Посилання скаржника на безпідставне повернення без розгляду зустрічної позовної заяви про визнання договору сервітуту недійсним, то судова колегія зазначає, що ухвали господарського суду Тернопільської області від 01.07.2011р. та від 19.07.2011р. про повернення без розгляду зустрічної позовної заяви ДП «Кременецьке лісове господарство»позивачем у встановленому законом порядку не оскаржені, набрали законної сили, відтак, доводи скаржника в цій частині слід відхилити.

Доводи відповідача, що у зв’язку з відмовою відповідача від сервітуту заявою №209 від 21.03.2011р., відповідно до ст.406 ЦК України, даний договір припинив свою дію, також вважається судовою колегією безпідставним, з огляду на наступне:

Підстави припинення сервітуту передбачені ст.406 ЦК України, однією з яких є відмова від нього.

Однак, згідно даної заяви №209 від 21.03.2011р. ДП «Кременецьке лісове господарство» просить вважати даний договір розірваним, відтак, суд першої інстанції правомірно не визнав дану заяву як відмову від договору, вчинену в порядку ст.406 ЦК України.

Також у даній заяві відповідач вказує на ст.188 ГК України, яка передбачає порядок зміни та розірвання договору.

При укладені договору сервітуту сторони визначили, що підставами припинення цього сервітуту є, зокрема, розірвання цього договору за згодою сторін.

Порядок розірвання договору визначений ст.654 ЦК України, відповідно до якої зміна або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, що й договір, в даному випадку у письмовій; а також ст.188 ГК України, відповідно до якої сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором, яка в свою чергу, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повинна розглянути її та про результати повідомити другу сторону. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового пробігу, заінтересована того, має право передати спір на вирішення суду. При цьому, договір вважається розірваним з дня набрання рішенням чинності,якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Позивач, в даному випадку, не надав згоди на розірвання договору, відтак, судова колегія зазначає, що факт припинення договору у зв’язку з відмовою від нього позивача чи його розірвання у встановленому законом порядку, не підтверджено матеріалами справи.

Таким чином, з'ясувавши зміст та природу взаємних зобов'язань сторін за договором установлення сервітуту, ступінь їх виконання та правові наслідки порушення зобов'язань, судова колегія прийшла до висновку, що оскаржуване рішення частині відмови в позові слід скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити повністю.

Судові витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до ст.49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу державного підприємства В«Кременецьке лісове господарствоВ» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю В«УкрпродінвестВ» задоволити.

Рішення господарського суду Тернопільської області від 08.08.2011р. у справі №7/37/5022-806/2011 скасувати в частині відмови в позові.

Позов задоволити повністю.

Пункт 2 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

«Стягнути з державного підприємства "Кременецьке лісове господарство" (вул. Акімова, 26, м. Кременець, Тернопільська область, ідентифікаційний код 00993047) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродінвест" (вул. Шевченка, 13, м.Кременець, Тернопільська область, ідентифікаційний код 32291548) 22592,33грн. боргу, 268,06грн. річних, 228,60грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та 2000грн. послуги адвоката».

Стягнути з державного підприємства "Кременецьке лісове господарство" (вул.Акімова, 26, м.Кременець, Тернопільська область, ідентифікаційний код 00993047) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродінвест" (вул.Шевченка, 13, м.Кременець, Тернопільська область, ідентифікаційний код 32291548) 114,35грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати накази на виконання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.

суддя Краєвська М.В.