Постанова

від 31.08.2015 по справі 804/9322/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2015 р. Справа № 804/9322/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Віхрова В.С.

при секретарі судового засідання Драгота С.А.,

за участю:

представник позивача Троць А.О.

представник відповідача Малютіна В.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

27.07.2015 р. Державне підприємство «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів №0000574002 від 10.07.2015 р. на суму 93232,00 грн., № 0000584002 від 10.072015 р. на суму 880000,00 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2015 р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначені податкові повідомлення-рішення незаконними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки не ґрунтуються на законі та прийняті податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити. Надав письмові заперечення проти позову.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Повноваження, компетенція контролюючих органів, обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України. Державні податкові інспекції є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів. Зазначені принципи спрямовані на недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.

Порядок проведення документальних перевірок залежить від способу організації та місця проведення. Методика проведення перевірок контролюючими органами передбачена главою 8 Податкового кодексу України, а саме види перевірок, порядок та особливості проведення, умови та порядок допуску посадових осіб, строки їх проведення, оформлення перевірок.

У відповідності п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Судом встановлено, що податковим органом у період з 21.05.2015 р. по 11.06.2015 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» (код ЄДРПОУ 14308368) з питання дотримання вимог податкового законодавства України при проведенні фінансово-господарських операцій з підприємствами з ТОВ «Д Алекс» (код за ЄДРПОУ 37617796) та ТОВ «Ньюіст Україна» (код за ЄДРПОУ 38830722) за період з 01.04.2011 р. по 01.07.2014 р., за результатами якої складено Акт № 1/28-01-40-02-14308368 від 18.06.2015 р. (надалі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено наступні порушення:

1. п. 44.1 ст. 44, п. 135.2 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 137.16 ст. 137 Податкового кодексу України, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 138.2, 138.8 ст. 138 та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, ст. 1, ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток по іншій ніж космічна діяльність за 2013 рік у сумі 880000,00 грн.;

2. п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за серпень 2013 р. у сумі 93231,84 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки позивач надав зауваження (лист за вих. №121/930 від 30.06.2015 р.), результатами розгляду якого в матеріалах справи відсутні.

10.07.2015 р. податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення:

- №0000574002, згідно із яким підприємству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 93232,00 грн.;

- №0000584002, згідно із яким підприємству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 880000,00 грн.

Під час перевірки податковим органом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Постановою заступника начальника першого відділу кримінальних розслідувань Слідчого управління фінансових розслідувань Міжрегіонального головного управління Міндоходів у Вінницькій області Гаєвика О.Ю. від 09.02.2015 р. встановлено, що в провадженні перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32014020000000111 від 27.11.2014 р. за фактом формування незаконного податкового кредиту ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова», підприємствами ТОВ «Д Алекс» та ТОВ «Ньюіст Україна».

В ході перевірки встановлено, що ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» перебував у фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Д Алекс» та ТОВ «Ньюіст Україна».

У 2013 році позивач (покупець) мав господарські відносини з ТОВ «Д Алекс» (продавець) (код ЄДРПОУ 37617796) згідно договору поставки №13М23 від 12.08.2013 р.

Згідно п. 1.1 договору поставки продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар. Номенклатура товару, кількість, ціна і строки поставки визначаються специфікаціями, оформленими у вигляді додатків до даного договору, що є його невід'ємною частиною й підставою для проведення розрахунків (п. 1.2 договору). Відповідно п. 2.2 договору загальна сума договору складається із сумарної вартості поставленого товару згідно специфікацій, що додаються до даного договору. На підставі п. 3.5 договору умови поставки товару вказуються в специфікаціях, які є невід'ємним додатком до договору. Договір набуває чинності з моменту його укладання і діє до 31.12.2014 року.

Згідно договору №13М23 від 12.08.2013 р. ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» здійснено придбання товарів у ТОВ «Д Алекс» на загальну суму 643200,00 грн., у тому числі ПДВ - 107200,00 грн. По рахунку 63107 «Поточні розрахунки з вітчизняними постачальниками Комплексу 307» ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» станом на 31.12.2013 року заборгованість по взаємовідносинах з ТОВ «Д Алекс» відсутня.

До суду та до перевірки були надані позивачем копії документів, складених на виконання зазначеного договору, а саме: копії специфікацій № 1 від 12.08.2013 року, №2 від 19.08.2013 року, рахунків-фактур №190813 від 19.08.2013 року, №200813 від 20.08.2013 року, платіжних доручень №138 від 20.08.2013 року, №135 від 19.08.2013 року, накладної № 506 від 03.09.2013 року, податкових накладних №39 від 19.08.2013 року, № 40 від 20.08.2013 року, приходних ордерів №117307 від 03.09.2013 року, №118307 від 03.09.2013 року, товарно-транспортної накладної від 03.09.2013 року та подорожного листа вантажного автомобіля №984647 від 03.09.2013 року.

Згідно наданих до перевірки первинних документів встановлено наступне.

У договорі від 12.08.2013 №13М23 у п.10 «Юридичні адреси та реквізити сторін» відсутній підпис директора підприємства ТОВ «Д AЛEKC» ОСОБА_4, таким чином договір не є дійсним, тому немає підстав для проведення будь-якої господарської операції.

Крім того, згідно даного договору підприємство ТОВ «Д AJIEKC» знаходиться за адресою м. Вінниця, вул. Привокзальна буд.34. В той же час в товарно-транспортній накладній вказано інший «пункт навантаження за адресою - м. Дніпропетровськ, вул. Комунарівська, 255». За вказаною адресою ТОВ «Д Алекс» відсутні будь-які складські приміщення, виробничі потужності та ін.

Згідно Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97 № 363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.98 за № 128/2568, визначено, що у рядку «Здав водій-експедитор» водій вказує прізвище, ініціали і ставить власний підпис на всіх примірниках ТТН.

Перевіркою товарно-транспортної накладної №000117 від 03.09.2013 р. встановлено, що у полі «здав водій експедитор» на місці підпису - наявні два підписи перший - водія ОСОБА_5 та другий - підпис від не встановленої особи.

Також в товарно-транспортній накладній не заповнено рядок «маса брутто», «кількість місць».

До перевірки підприємством надано паспорти на відповідність якості продукції, а саме: ребра 29/39-32, ребра 29/39-36, насос регулювальний 321.224.А 0-30атм. до 5 куб.м/год., вентиль клапана Т122 ДУ20 РУ400, металорукав із нержавіючої сталі РНВД 331.22, електродвигун ДБ 60-60-4 з коммутатором К-90, які скріплені печаткою постачальника - виробника ТОВ «Д АЛЕКС». Однак, в ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ «Д AJIEKC» виробничу діяльність не здійснював.

Згідно отриманого Акту перевірки від 28.01.2014 р. № 137/22-03/37617796 Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області наведено перелік всіх видів діяльності, серед яких вид діяльності з виробництва відсутній, тому ТОВ «Д AJIEKC» неправомірно виписано паспорти та відповідно не прийняті перевіряючими до уваги.

Згідно умов договору якість продукції, що поставляється постачальником повинна відповідати сертифікату якості заводу-виробника. До перевірки сертифікати якості не надані. Тобто, за відсутності сертифікатів, не підтверджується походження продукції, її якість, що свідчить про не підтвердження реальності поставок.

Аналізом СДПІ встановлена наявність інформації: на сайті sfs.gov.ua за даними реєстру платників ПДВ та функцією «ДІЗНАЙСЯ БІЛЬШЕ ПРО СВОГО БІЗНЕС-ПАРТНЕРА» наявна інформація щодо платника податків ТОВ «Д Алекс» про внесення запису про відсутність підтвердження відомостей, а також наявна інформація про те, що підприємство має податковий борг та у органів ДФС виникло право податкової застави на майно платника.

Також свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Д Алекс від 26.07.2011 р. №100346010 видане ДПІ у м. Вінниці - анульовано за ініціативою податкової 29.10.2013 р.

Згідно підсистеми «Картка платника» інтегрованої автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» контрагент ТОВ «Д AJIEKC» має стан 7 - до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей. Підприємство ТОВ «Д Алекс» не надавало податковий розрахунок сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (Форма № 1-ДФ), що свідчить про відсутність працівників у штаті підприємства. Але, згідно бази «Картка платника» керівником та головним бухгалтером даного підприємства є ОСОБА_4.

Крім того, за адресою підприємство не знаходиться, додаток AM до податкової декларації з податку на прибуток підприємств не подано, амортизаційних відрахування не декларувало, податкові декларації з податку з власників транспортних засобів, збору за першу реєстрацію автотранспортних засобів також не подавались, що свідчить про відсутність у підприємства основних засобів (складських, офісних приміщень, виробничих потужностей, автомобільних засобів, тощо) для здійснення господарської діяльності.

Також, Вінницькою ОДПІ отримані відповіді від:

- управління УДАІ управління МВС України від 08.10.2013 р. №9/14365 (вх.6376/10 від 14.10.2013) в якому зазначено, що згідно бази даних АІС «ДАІ-2000» УДАІ УМВС України у Вінницькій області на НАІС ДДАІ за ТОВ «Д Алекс» код ЄДРПОУ 37617796 на території області транспортні засоби не зареєстровані;

- від управління технічного нагляду, охорони праці та пожежної безпеки Держлісгоспінспекції у Вінницькій області від 30.09.2013 р. №10-02/3892/13 (вх.5282/10 від 01.10.2013) в якому зазначено, що в уніфікованій базі обліку Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області у ТОВ «Д Алекс» код ЄДРПОУ 37617796 сільськогосподарська техніка не зареєстрована;

- від управління Держземагенства у Вінницькому районі Вінницької області від 03.10.2013 р. №02-31/73-49 (вх.6631/10 від 16.10.2013) в якому зазначено, що відповідно до поданих інформацій відділами (управліннями) Держземагенства у районах та місті Ладижині Вінницької області в державному реєстрі земель станом на 01.01.2013 р. на території області по ТОВ «Д Алекс» код ЄДРПОУ 37617796 відсутні відомості про реєстрацію земельних ділянок.

Враховуючи вищезазначені факти щодо неможливості підтвердження фактичного придбання товару, не підтвердження походження продукції, її якості, не підтвердження реальності поставок та відсутність складських, офісних приміщень, виробничих потужностей, автомобільних засобів, які свідчать про не здійснення господарської діяльності ТОВ «Д Алекс» код ЄДРПОУ 37617796 не підтверджує реальність поставок від ТОВ «Д Алекс» та не можуть бути підставою для відображення в регістрах бухгалтерського обліку та у податковій звітності ДП «ВО ПМЗ ім..О.М.Макарова».

Згідно «Системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» в ІС «Податковий блок» між контрагентом ТОВ «Д АЛЕКС» та ДП «ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» рахуються розбіжності за серпень 2013 р. на суму ПДВ 107200,00 грн. (завищення податкового кредиту).

Відповідно до Додатку 5 до декларації з ПДВ «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ у розрізі контрагентів» встановлено, що до складу дозволеного податкового кредиту включено суми ПДВ, сплачені (нараховані) на користь постачальників товарів (послуг), які не задекларували, тобто не утримали та відповідно не сплатили до бюджету ПДВ за фактами поставок.

Таким чином, за відсутності у платника податку належним чином оформлених документів щодо підтвердження транспортування, не встановлено походження товару, відсутності необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, надані до перевірки первинні документи не можуть належним чином засвідчувати факт здійснення поставки товару та підтверджувати реальність та товарність договорів, укладених між ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» від ТОВ «Д АЛЕКС», а отже факт здійснення поставки товару не доведено.

Враховуючи вищевикладене, в ході проведення перевірки встановлено, що первинні документи, які мають реквізити ТОВ «Д Алекс» не підтверджують факт здійснення господарських операцій, свідчать про нереальність (безтоварність) господарських операцій та не можуть бути підставою для відображення в регістрах бухгалтерського обліку та у податковій звітності ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова».

Складені та надані до перевірки ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» документи не можуть за змістом п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України вважатися первинними документами для підтвердження даних податкового обліку.

Отже, в порушення п. 138.2, 138.8 ст. 138 та п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.198.1, п.198.2 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу Украйни, ст.1 ст.3, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV ДП «ВО ПМЗ ім..О.М.Макарова» завищено витрати по іншій ніж космічна діяльність за 2013 рік на суму 400000,00 грн., в частині відображення в податковій декларації з податку на прибуток суми нереального придбання і завищення витрат при відсутності права на це та завищено податковий кредит за серпень 2013 року на суму ПДВ у розмірі 107200 грн. в т.ч. дозволений податковий кредит (86,97%) у сумі 93231,84 грн. та що використовується у неоподаткованих операціях (13,03%) у сумі 13968,16 грн. за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Д AЛEKC» у зв'язку з не підтвердженням проведення господарських операцій за відсутності належним чином оформлених в повному обсязі первинних документів.

З врахуванням зазначеного вище, ДП «ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» оприбутковано по складському обліку згідно прибуткових актів та проведено в обліку (рахунки 20 «Виробничі запаси») придбання матеріалів, які отримано безоплатно від невстановлених осіб, а у обліку підприємства оприбуткування та розрахунки по ним відображено за первинними документами за нереальними господарськими операціями.

Крім того, за наслідками перевірки вартість оприбуткованих від невстановлених осіб матеріалів підлягає включенню до складу інших доходів ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» в рядку 03 «Інші доходи» Декларації з податку на прибуток на підставі п. 44.1 ст. 44, п. 135.2 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 137.16. ст. 137 Податкового кодексу України.

Щодо контрагента ТОВ «Ньюіст Україна» в Акті перевірки зазначене наступне.

У 2014 році позивач мав господарські відносини з ТОВ «Ньюіст Україна» (продавець) (код ЄДРПОУ 38830722) згідно договору поставки № 14М04 від 19.03.2014 року.

Відповідно до п. 1.1 договору поставки продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар. Номенклатура товару, кількість, ціна і строки поставки визначаються специфікаціями, оформленими у вигляді додатків до даного договору, що є його невід'ємною частиною й підставою для проведення розрахунків (п. 1.2 договору).

У п. 2.2 договору зазначено, що загальна сума договору складається із сумарної вартості поставленого товару згідно специфікацій, що додаються до даного договору. На підставі п. 3.5 договору умови поставки товару вказуються в специфікаціях, які є невід'ємним додатком до договору. Договір набуває чинності з моменту його укладання і діє до 31.12.2014 року.

За договором №14М04 від 19.03.2014 року ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» здійснено придбання товарів у ТОВ «Ньюіст Україна» на загальну суму 860884,80 грн., у тому числі ПДВ - 143480,80 грн. По рахунку 63107 «Поточні розрахунки з вітчизняними постачальниками Комплексу 307» ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» станом на 31.12.2014 року заборгованість по взаємовідносинах з ТОВ «Ньюіст Україна» відсутня.

До суду та до перевірки були надані позивачем копії документів, складених на виконання зазначеного договору, а саме: копії специфікації № 1 від 19.03.2014 року, платіжного доручення №22 від 20.03.2014 року, накладної № 50 від 01.04.2014 року, податкової накладної №50 від 20.03.2014 року, приходного ордеру №049307 від 01.04.2014 року, товарно-транспортної накладної від 01.04.2014 року та подорожного листа вантажного автомобіля №984891 від 01.04.2014 року.

У податковому обліку підприємства не включено до складу витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Ньюіст Україна» до декларації з податку на прибуток (інша ніж космічна діяльність) за 2014 р.

Перевіркою товарно-транспортної накладної встановлено не заповнені строки «маса брутто», «кількість місць». Згідно означеного вище договору підприємство ТОВ «Ньюіст Україна» знаходиться за адресою; м.Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд.82, у товарно-транспортній накладній вказано пункт навантаження - м.Дніпропетровськ, вул. Бабушкіна, буд.68.

Згідно отриманих матеріалів перевірки Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області (Акт від 05.06.2014 р. №1475/22-03/38830722) щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Гай-Вінниця» (код ЄДРПОУ 38896872) працівниками управління податкового аудиту було здійснено вихід за податковою адресою ТОВ «Ньюіст Україна» та встановлено, що останнє за податковою адресою не знаходиться (Акт від 21.05.2014 р. №228/2204); відомості щодо складських приміщень відсутні.

Згідно Довідки встановлення фактичного місцезнаходження платника податку №724 від 12.05.2014 р., місцезнаходження ТОВ «Ньюіст Україна» не встановлено; підприємство зареєстровано на осіб, які до діяльності юридичної особи жодного відношення не мають.

Таким чином, не можливо зробити висновок щодо транспортування вантажу із складських приміщень ТОВ «Ньюіст Україна» до ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова».

Відповідно до матеріалів, що знаходяться у справі ТОВ «Ньюіст Україна» в інформаційних базах даних, що використовуються у Вінницькій ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області встановлено, що за березень 2014 р. документальні перевірки ТОВ «Ньюіст Україна» не проводились; податкова адреса - м.Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд.82; станом на 05.05.2014 р. ТОВ «Ньюіст Україна» має стан 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

Перевіркою подорожнього листа встановлено, що у графі 20 «найменування вантажу» не вказано найменування товару, що є порушенням наказу від 29.12.1995 р. №488/346.

Згідно підсистеми «картка платника» інтегрованої автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» по контрагенту ТОВ «Ньюіст Україна» зареєстровано, що свідоцтво платника ПДВ №200141611 від 01.10.2013 р. анульовано 05.05.2014 р.

Надані до перевірки паспорти на відповідність якості продукції, а саме: вилка 0505/0-02, вилка 0505/0-14, вилка 0508/0-01, кришка 0505/0-09, кришка 0506/2-02, провушина 0505/0-01, провушина 0505/0-13, провушина 0506/0-01, провушина 0506/0-13, кришка верхня 0505/0-04, кришка верхня 0506/0-04, кришка верхня 0508/0-08, кришка нижня 0506/0-09, кришка нижня 0508/0-03, поршень зі штоком 0506/1-00, поршень зі штоком 0508/1-00, п`ята 0505/2-01, які скріплені печаткою постачальника - виробника ТОВ «Ньюіст Україна» не можуть документально підтверджувати факт виробництва вказаної продукції, оскільки відповідний вид діяльності у підприємства відсутній згідно підсистеми «картка платника» інтегрованої автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок».

За поясненнями позивача, ним було документально доведено виконання зобов'язань щодо отримання товарів, надано всю первинну документацію на підтвердження укладених угод, первинні документи відповідають вимогам законодавства. Також, зазначає, що і в договорі №13М23 від 12.08.2013 р. і в додатках до нього міститься підпис директора. В товарно-транспортній накладній №000117 від 03.09.2013 р. наявність двох підписів в графі «здав водій-експедитор» не свідчить про недійсність ТТН, оскільки один підпис - це підпис водія, а другий інженера 1 категорії. Крім того, законодавством не визначено таких обов'язкових реквізитів як «маса брутто» та «кількість місць». Спірні контрагенти є зареєстрованими підприємствами, не перебувають у процесі припинення, а відсутність фірми за податковою адресою не свідчить про відсутність такої взагалі. Не повністю заповнений подорожній лист не може свідчити про відсутність поставки, сертифікати відповідності не є обов'язковим документом для цілей оподаткування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Стаття 201 Податкового кодексу України встановлює вимоги до складання податкових накладних.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності;

інших доходів.

Відповідно до п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п. 137.16 ст. 137 Податкового кодексу України датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами цього розділу

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За визначенням п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території У країни, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначено в Законі України «Про автомобільний транспорт» (надалі - Закон).

Частинами 1 та 2 ст. 47 глави 8 розділу III Закону визначено, що до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.

До комплексу допоміжних операцій, пов'язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать: завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів; перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб; сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу; накопичення, формування або дроблення партій вантажу; зберігання вантажу; транспортно-експедиційні послуги.

Відповідно до ч.1 та абзацу 3 ч.2 ст. 48 глави 8 розділу III Закону зазначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Отже, чинним законодавством передбачено обов'язковість наявності транспортних, супроводжувальних та інших документів, а саме: якщо товар доставляється вантажним автомобілем, таким документом є товарно-транспортна накладна за формою №1-ТН, затверджена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.95р. №488/346. У ній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).

У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. №363 (надалі - Правила), зареєстрованих в Мінюсті України 20.02.1998 р. за №128/2568 зазначено, що «товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи». Здавання вантажу у пункті призначення вантажоодержувачу відповідно до п.13.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні проводиться згідно з товарно-транспортною накладною.

Відповідно п.11.7 вищевказаних Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоотримувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідченні підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом) передається Перевізнику.

Пунктами 11.1, 11.3 та 11.4 Правил передбачено, що основними документами на перевезення вантажів є дорожні листи вантажного автомобіля, а дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

У розділі 6 Правил вказано, що на упакованих та штучних неупакованих вантажах, крім тих, які перевозяться навалом, Замовник повинен зазначити масу брутто і нетто. На вантажах стандартної маси зазначати це не обов'язково.

Визначення маси вантажу провадиться технічними засобами Замовника.

При перевезенні вантажів у критих автомобілях і причепах, окремих секціях автомобілів, контейнерах і цистернах, опломбованих Замовником, визначення маси вантажу виконується Замовником.

При навантаженні вантажу здійснюється його зважування або рахування місць (чи штук). Вантаж приймається без перевірки маси, якщо він поданий для перевезення у спеціальних кузовах чи контейнерах при наявності на них пломб Замовника. Крім того, він може бути прийнятий за масою, яку оповістив Замовник.

Визначати масу чи кількість вантажу у вантажовідправника і вантажоодержувача потрібно однаковим способом. При прийманні вантажу для перевезення за масою треба зважити весь вантаж. Визначення загальної маси вантажу зважуванням окремих місць забороняється.

Масу насипних і навалочних вантажів, а також харчових наливних вантажів, які перевозять в автомобілях-цистернах, визначають, головним чином, автомобільними вагами.

Перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною. Здача вантажів вантажоодержувачу у пункті призначення по масі і кількості місць провадиться у порядку і способом, за якими вантажі були прийняті від вантажовідправника (зважуванням на вагах, обмірюванням, підрахунком місць та ін.) (п.13.1, 13.2 Правил).

Суд зазначає, що невірно оформлена ТТН та/або подорожній лист не може бути належною документальною основою податкового обліку.

Викладене спростовує твердження позивача щодо відсутності правового регулювання обов'язкових реквізитів у товаротранспортних документах.

Суд звертає увагу, що усі доводи позивача ґрунтуються виключно на наявності первинних документів підприємства. Позивачем належним чином не обґрунтовуються та не підкріплюються нормами законодавства обумовлені податковим органом недоліки щодо складання первинних документів (ТТН, подорожніх листів) або часткова їх відсутність; розбіжність адрес контрагентів за реєстрацією та за ТТН.

Доводи позивача щодо використання придбаного товару для потреб виробництва не підтверджується матеріалами справи.

Слід зазначити, що чинне законодавство не встановлює конкретного переліку первинних документів, складенням яких має оформлюватися господарська операція, та не визначає ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі, втім умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити однозначний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту.

Таким чином, надані первинні документи підприємства мають знеособлений характер та не містять конкретної інформації про отримані товари, а тому не можуть бути належним доказом факту здійснення відповідних господарських операцій, з урахуванням заявлених видів діяльності, часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження контрагента.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак; юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Чинне законодавство не оперує поняттям типового чи нетипового виду діяльності підприємства. Підприємство має право здійснювати будь-яку господарську діяльність, яка не суперечить законодавству.

Згідно пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, Податковим кодексом України встановлено, що тільки у межах господарської діяльності платника податку, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг, платник податку, має право на віднесення таких сум: до податкового кредиту звітного періоду.

Господарським Кодексом України визначено наступне:

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарюванні у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовленим та реалізацію продукції, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Податковим кодексом України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Виходячи з вищевикладених норм Господарського Кодексу та Податкового кодексу України, що надають визначення господарської (підприємницької) діяльності, межами господарської діяльності встановлюються:

доходи в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах отримані таким платником податків у зв'язку з продажем (поставкою) товарів (робіт, послуг);

діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що приписи Податкового кодексу України ставлять в залежність право платника податків на формування валових витрат та податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності прибутку по окремим господарським операціям.

З наданої первинної документації підприємства не вбачається можливим дослідити рух товару, використання товару у господарській діяльності підприємства, типовість придбаного товару господарській діяльності підприємства, правосуб'єктність контрагентів.

Жодних належних та достатніх пояснень з викладених у Акті перевірки порушень позивачем до суду не надано.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена ЦК, законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган встановив обставини, які свідчать про умисел позивача на укладення договору з контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими під час судового розгляду справи.

Крім того, керуючись Листом Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Позивач під час розгляду справи не навів суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про відповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, звичність цих операцій для цих осіб, їх прибутковість, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про реальність вчинених операцій, наявність факту отримання товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання обґрунтованої податкової вигоди.

Виходячи з вище викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем наведено та надано достатньо доказів наявності підстав, з якими закон пов'язує настання наслідків нікчемності угод передбачених ст. 215 ЦК України, а тому суд погоджується з висновком відповідача, що правочини, укладені між позивачем та контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що в спірних правовідносинах відповідач зробив висновок щодо нереальності наданих послуг під час встановлення певних фактів та обставин в порядку виконання покладених на неї обов'язків, а саме: документальної позапланової виїзної перевірки позивача. По суті зазначений висновок відповідача не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії в розумінні положень ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, та не виходить за рамки компетенції податкового органу.

Відповідно до положень ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідачем належним чином доведено правомірність винесених податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві не наведені обставини, які б могли свідчити про обґрунтованість позовних вимог.

За наведених обставин у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Згідно ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи те, що під час звернення до адміністративного суду позивач сплатив судовий збір за майнові вимоги у розмірі 500,00 грн., із необхідних 4872,00 грн. то з нього підлягає стягнення до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4372,00 грн.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, - відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» судовий збір в розмірі 4372,00 грн. (чотири тисячі триста сімдесят дві грн., 00 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 04 вересня 2015 року.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 04.09.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді В.С. Віхрова В.С. Віхрова Ю.Ю. Ковтун