Рішення

від 15.09.2015 по справі 906/1264/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "15" вересня 2015 р. Справа № 906/1264/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивачів: Яремчук О.В. - адвокатське посвідчення НОМЕР_1 від 10.03.2011;

ОСОБА_2 - паспорт серія НОМЕР_2 від 08.07.1997;

ОСОБА_3 - паспорт серія НОМЕР_3 від 08.07.1997;

від відповідача-1: ОСОБА_4 - довіреність від 26.08.2015;

від відповідачів 2, 3: не з'явилися,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом 1) ОСОБА_5 (м.Житомир)

2) ОСОБА_6 (м.Житомир)

3) ОСОБА_7 (м.Житомир)

4) ОСОБА_8 (м.Житомир)

5) ОСОБА_9 (м.Житомир)

6) ОСОБА_10 (м.Житомир)

7) ОСОБА_2 (м.Житомир)

8) ОСОБА_11 (м.Житомир)

9) ОСОБА_12 (м.Житомир)

10) ОСОБА_3 (м.Житомир)

11) ОСОБА_13 (м.Житомир)

12) ОСОБА_14 (м.Житомир)

13) ОСОБА_15 (м.Житомир)

14) ОСОБА_16 (м.Житомир)

15) ОСОБА_17 (м.Житомир)

до 1) ОСОБА_18 (м.Житомир)

2) ОСОБА_19 (м.Житомир)

3) ОСОБА_20 (смт. Баранівка, Житомирська область)

про визнання договорів дарування цінних паперів від 23.04.2009 удаваними

В судовому засіданні 31.08.2015, згідно ст.77 ГПК України, оголошувалась перерва до 10:00 год. 15.09.2015.

Позивачі звернулися до суду з позовом про визнання договорів дарування цінних паперів від 23.04.2009, укладених між ОСОБА_18 та ОСОБА_19 і ОСОБА_20 удаваними, з метою приховання договору купівлі-продажу цінних паперів від 07.05.2008.

Представник позивачів та присутні в судовому засіданні позивачі позов підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача-1 щодо позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 71-72).

Відповідач-2 та відповідач-3 в судове засідання не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. 28.08.2015 до суду від відповідача-2 та відповідача-3 надійшли письмові відзиви на позовну заяву.

В процесі розгляду справи судом оглянуто матеріали справи №11/137-НМ за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_18, ОСОБА_21, Товариства з обмеженою відповідальністю "Легенда ЛТД", ОСОБА_20 за участю третьої особи Закритого акціонерного товариства "Автобаза №6" про визнання правочину недійсним та зобов'язання вчинити певні дії.

Дослідивши надані до справи документи, заслухавши пояснення учасників процесу, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

07.05.2008 між TOB "Укрелітбуд" та ОСОБА_22 укладено договір купівлі - продажу цінних паперів № 08-011-Б/1, ціна даного договору склала 100000,00грн.

Позивачі стверджують, що після їх звернення з позовом про визнання договору купівлі-продажу цінних паперів недійсним, з метою уникнення застосування наслідків недійсності правочину, ОСОБА_18 25.02.2009 укладено додаткову угоду про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів від 07.05.2008.

Надалі, між тими ж сторонами укладено новий договір купівлі - продажу цінних паперів № 08-027/6/1 від 29.11.2008 року, за яким між сторонами також передавався пакет цінних паперів в кількості 1239 шт. на суму 100000,00 грн.

Позивачі вказують, що вищезазначену суму коштів було перераховано ОСОБА_18, що свідчить про виконання договору купівлі-продажу.

Оскільки позивачі відновлювали свої права, як акціонери, ОСОБА_18, ОСОБА_19 і ОСОБА_20 уклали договори дарування від 23.04.2009.

При цьому позивачі звертають увагу, що кошти в сумі 100000,00грн. повернуті ОСОБА_18 не були, що свідчить про удаваність укладених ним договорів дарування від 23.04.2009, так як вони приховують договір купівлі - продажу від 07.05.2008 року.

Також вказують, що оспорювані договори дарування порушують права акціонерів щодо розподілу акцій між акціонерами ЗАТ, оскільки саме акціонери мають переважне право на придбання таких акцій, а в подальшому на збільшення своєї частки акцій, які будуть надавати право акціонерам отримання прибутку за рахунок дивідендів.

Відповідач-1 ОСОБА_18, заперечуючи проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 71-72), зазначає, що згідно чинного законодавства право акціонерів ЗАТ "Автобаза №6" на переважне придбання акцій не поширюється у випадку здійснення акціонером відчуження акцій шляхом дарування іншій фізичній особі. Укладення договорів дарування цінних паперів відповідає вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України і не порушує права позивачів. Звертає увагу, що ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та інші позивачі неодноразово зверталися до господарського суду з позовами про визнання недійсними договорів дарування цінних паперів, однак у задоволенні їх вимог було відмовлено.

Вважає, що відсутні, передбачені ст. 235 ЦК України, підстави для визнання договорів дарування удаваними, оскільки волевиявлення сторін відповідає умовам укладених договорів, правочин вчинено у письмовій формі та посвідчено нотаріусом, договори дарування спрямовані на реальне настання наслідків. Інших нових доказів, які підтверджують удаваність договорів дарування, окрім суб'єктивного трактування чинного законодавства щодо застосування статті 235 ЦК України, позивачами не надано.

Наголошує, що до спірних відносин не може застосовуватись строк позовної давності у десять років, оскільки вказаний строк стосується наслідків нікчемного правочину, а не визнання правочину нікчемним, тобто позивачами пропущено строк позовної давності.

Доказом того, що договори дарування цінних паперів відповідають приписам чинного законодавства вважає рішення господарського суду Житомирської області від 08.12.2009, яке залишене без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду України від 30.03.2010 та постановою Вищого господарського суду України.

Аналогічні заперечення на позовну заяву також містять відзиви відповідача-2 ОСОБА_19 та відповідача-3 ОСОБА_20 (а.с. 98-99, 100-101). Крім того останні вважають, що зсилання позивачів на те, що ОСОБА_18 було перераховано ТОВ "Укрелітбуд" 100000,00грн., які він товариству не повернув, є порушенням виконання зобов'язань з його сторони і не може бути підставою для визнання договору дарування акцій удаваним. Також відповідачі 2 і 3 вказують, що позивачам стало відомо про укладені договори 03.07.2009, під час проведення позачергових загальних зборів, тому останніми пропущено строк позовної давності.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, враховуючи наступне.

Підпунктом 1.1. п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 визначено, що з урахуванням приписів статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) справи зі спорів, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, розглядаються господарськими судами за одночасної наявності двох умов: якщо ці спори виникають з цивільних (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України) або господарських (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України) відносин, у тому числі з корпоративних, та суб'єктний склад сторін спору відповідає вимогам статті 1 ГПК).

Згідно п. 51 Постанови Пленуму ВГСУ №13 від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК ( 1798-12), якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги п о р у ш е н н я м його к о р п о р а т и в н и х п р а в.

За вказаного, оскільки позовні вимоги обґрунтовано саме порушенням корпоративних прав позивача, то даний спір підлягає розгляду в господарському суді.

Частиною 1 статті 167 Господарського кодексу України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Наявними в матеріалах справи сертифікатами іменних акцій підтверджується, що позивачі є акціонерами Закритого акціонерного товариства "Автобаза №6" (а.с. 15-29).

Як вбачається з матеріалів справи, 23.04.2009 між ОСОБА_18 (дарувальник) та ОСОБА_19 (обдарований) укладено договір дарування цінних паперів (далі - Договір-1; а.с. 60), згідно п. 1 якого ОСОБА_18 подарував 565 акцій, а ОСОБА_19 прийняв у дар 565 акції: емітент Закрите акціонерне товариство "Автобаза №6". Загальна сума договору складає 565,00грн.

Також 23.04.2009 між ОСОБА_22 (дарувальник) та ОСОБА_20 (обдарований) укладено договір дарування цінних паперів (далі - Договір-2; а.с. 61), згідно п. 1 якого ОСОБА_18 подарував 564 акції, а ОСОБА_20 прийняв у дар 564 акції: емітент Закрите акціонерне товариство "Автобаза №6". Загальна сума договору складає 564,00грн.

Відповідно до пунктів 5 цих Договорів, право власності виникає у обдаровуваного з моменту прийняття акцій та внесення змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів. Сторони домовилися, що під прийняттям акцій за цим договором слід вважати символічне прийняття документів. Прийняття обдаровуваним від дарувальника документів на право власності (тобто цього договору), та передавального розпорядження свідчить про те, що передача акцій відбулася. В присутності нотаріуса дарувальник передав обдаровуваному документи на право власності (тобто цей договір), та передавальне розпорядження. Сторони усвідомлюють, що цим актом підтверджено передачу акцій обдаровуваному, а також домовились не складати окремого письмового акту прийому-передачі акцій.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (абз. 4 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Статтею 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків (абз. 4 п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Нормами ч.1 ст. 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч. 1 ст. 718 ЦК України).

Дослідивши істотні умови Договорів дарування суд встановив, що останні відповідають вимогам, встановленим законом для даного виду договорів. При цьому, судом не встановлено розбіжностей між волею сторін та зовнішнім виявом договорів, тому у суду відсутні підстави для визнання цих договорів удаваними.

Водночас суд вважає за доцільне зауважити, що визначення у договорах дарування грошового еквіваленту відчужуваних часток не впливає на права і обов'язки сторін, а відповідно і на зміст самого правочину.

Зсилання позивачів на неповернення ОСОБА_18 коштів в сумі 100000,00грн. по договору купівлі-продажу від 07.05.2008 також не впливає на оцінку судом доказів у даній справі, оскільки такі обставини не свідчать про удаваність правочину, а можуть бути наслідком неналежного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу, тоді як ст. 215 ЦК України пов'язує недійсність правочину з недодержанням вимог закону сторонами в момент його вчинення, а не з обставинами подальшого виконання сторонами умов цього правочину. До того ж, договори купівлі-продажу не стосуються спірних правовідносин, тому не можуть свідчити про те, що укладені договори дарування акцій між відповідачами 1,2,3 є удаваними.

Оцінюючи викладені у позовній заяві доводи позивачів, господарський суд також приймає до уваги, що рішенням господарського суду Житомирської області у справі №11/137-НМ за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_18, ОСОБА_21, Товариства з обмеженою відповідальністю "Легенда ЛТД", ОСОБА_20 за участю третьої особи Закритого акціонерного товариства "Автобаза №6" про визнання правочину недійсним та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено у задоволенні позову, згідно якого позивачі просили:

- визнати договір дарування цінних паперів від 23.04.2009р. зареєстрований за №3655, укладений між ОСОБА_23 та ОСОБА_19 про дарування 565 акцій емітента "Автобаза №6, недійсним;

- визнати договір дарування цінних паперів від 23.04.2009р., зареєстрований за №3657, укладений між ОСОБА_23 та ОСОБА_20 про дарування 564 акцій емітента "Автобаза №6, недійсним;

- перевести права та обов'язки покупців 1129 акцій емітента "Автобаза №6, відчужених ОСОБА_23 на акціонерів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду у справі №11/137-НМ від 30.03.2010 рішення господарського суду залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, в постанові апеляційним судом встановлено, що позивачі не надали належних та допустимих доказів про те, що укладені 23.04.2009р. договори дарування цінних паперів ЗАТ "Автобаза № 6" є у д а в а н и м и п р а в о ч и н а м и. Посилання скаржників на те, що договори купівлі-продажу акцій емітента ЗАТ "Автобаза № 6" від 07.05.2008р. та від 29.11.2008р. і не перерахування покупцем коштів є доказами укладення ОСОБА_18 в подальшому удаваних договорів дарування акцій не є переконливим, оскільки договори купівлі-продажу не стосуються спірних правовідносин і не свідчать про те, що укладені договори дарування акцій між відповідачами 1,2,3 є удаваними.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.06.2010 залишено без змін постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 30.03.2010 у справі №11/137-НМ залишено без змін, а касаційну скаргу без задоволення. У вказаній постанові зазначено, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій не доведено оплатність договору дарування та інші обставини, що свідчать про бездіяльність обдарованих щодо реалізації прав власності на спірні акції, а відтак підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів на підставі ст.ст. 203,215,235 ЦК України відсутні.

Тобто, вимоги, заявлені у даній справі уже були предметом розгляду у справі №11/137-НМ, позивачами у якій, у тому числі є і частина позивачів у даній справі, відповідачами - у тому числі і відповідачі у даній справі. Обґрунтування позовних вимог в частині вимог про визнання договорів дарування недійсними у справі №11/137-НМ та у даній справі є тотожним. Нових чи додаткових обставин, на обґрунтування позовних вимог у даній справі позивачами не наведено.

Водночас, зважаючи на мотивацію позивачами порушення договорами дарування їх корпоративних прав щодо розподілу акцій між акціонерами ЗАТ, оскільки саме вони мають переважне право на придбання таких акцій, слід зазначити, що встановлення факту порушення першочергового права на придбання акцій ЗАТ не може бути підставою для визнання договору дарування акцій удаваним.

Так, у ч.1 п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судам корпоративних спорів" від 24 жовтня 2008 року № 13 зазначено, що продаж учасником частки (її частини) з порушенням переважного права купівлі інших учасників (частина друга статті 147 ЦК, частина друга статті 53 Закону про господарські товариства) не зумовлює недійсність такого правочину. У цьому разі будь-який учасник товариства має право пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця за аналогією з нормою частини четвертої статті 362 ЦК.

Відповідно до ч. 4 п. 32 цієї постанови, купівлею-продажем акцій ЗАТ відповідно до глави 54 ЦК необхідно вважати також і передання їх у власність за договором міни. На випадки переходу акцій ЗАТ у власність у порядку універсального правонаступництва переважне право купівлі не поширюється.

Тобто, як вбачається з чинного законодавства, переважне право акціонерів ЗАТ на придбання акцій у випадку здійснення акціонером відчуження акцій шляхом дарування іншій фізичній особі не поширюється. Вказаним спростовуються також твердження позивачів про порушення вищевказаних їх корпоративних прав оспорюваними договорами.

Частиною 1 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до підпункту "д" частини 1 статті 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Підпунктом 4 пункту 4.3 розділу 4 статуту ЗАТ "Автобаза № 6" передбачено, що учасники товариства (акціонери) мають право вийти в установленому порядку із товариства шляхом продажу, обміну, дарування та інших не заборонених законодавством форм відчуження належної їм кількості акцій шляхом повного індосаменту на користь фізичних та юридичних осіб.

Враховуючи, що позивачами не доведено обґрунтованості позовних вимог, зокрема не надано належних доказів, які б підтверджували удаваність оспорюваних правочинів та порушення останніми їх прав, у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними та допустимими у справі доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 32 ГПК, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.

Щодо заявленого відповідачами клопотання про застосування строку позовної давності (а.с. 71-72, а.с. 98-99, 100-101), господарський суд враховує наступне.

Положеннями ч.ч. 2 та 3 ст.267 ЦК України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Нормами ч.1 ст.261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Також господарський суд враховує, що відповідно п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи вищевказане та встановлені судом обставини, позовна давність до вказаних правовідносин застосуванню не підлягає.

З огляду на викладене, у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Судові витрати покладаються на позивачів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 21.09.15

Суддя Вельмакіна Т.М.

Друк:

1 - до справи;

2 - позивачу-7 ОСОБА_2 (видати згідно заяви)

3 - відповідачу-1 (видати згідно заяви)

4 - відповідачу-2 (рек. з пов.)

5 - відповідачу-3 (рек. з пов.)