Постанова

від 14.02.2011 по справі 12/183

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

14.02.11 Справа № 12/183

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

ОСОБА_1

розглянув апеляційні скарги РВ ФДМУ по Чернівецькій області та ТзОВ «Фірма «Ліга-прім»

на рішення господарського суду Чернівецької області від 17.12.2010р.

у справі № 12/183

за позовом РВ ФДМУ по Чернівецькій області, м.Чернівці

до ТзОВ «Фірма «Ліга-прім», м.Чернівці

третя особа Головне управління статистики у Чернівецькій області, м.Чернівці

про звільнення приміщення та стягнення 54288,70 грн.,

з участю представників :

від позивача -ОСОБА_2

від відповідача -ОСОБА_3

від третьої особи -не з»явився

В ході судового засідання сторонам права і обовВ»язки, передбачені ст.22 ГПК України розВ»яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

Третя особа належним чином була повідомлена про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерувала, в звВ»язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційні скарги за наявними у справі доказами.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 17.12.2010р. у справі № 12/183 (суддя Паскарь А.Д.) задоволено частково позов Регіонального відділення ФДМУ по Чернівецькій області та стягнуто з ТзОВ «Фірма «Ліга-Прім», м.Чернівці неустойку в розмірі 150657,37 грн. та судові витрати, в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням сторони у справі -РВ ФДМУ по Чернівецькій області та ТзОВ «Фірма «Ліга-Прім»подали до Львівського апеляційного господарського суду апеляційні скарги, в яких просять скасувати згадане рішення.

Враховуючи те, що скаржниками подано апеляційні скарги на рішення господарського суду Чернівецької області від 17.12.2010р., суд апеляційної інстанції вирішив обВ»єднати їх в одне апеляційне провадження.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення позивач -РВ ФДМУ по Чернівецькій області вважає те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення неустойки в сумі 77901,47 грн. суд першої інстанції в порушення норм, визначених ст.ст.526,598,785 ЦК України, безпідставно звільнив відповідача від виконання зобов»язань щодо сплати неустойки та зобов»язань, передбачених пунктами 3.1, 3.3, 5.13 договору оренди № 99 від 10.06.2005р. щодо сплати орендної плати.

Відповідач -ТзОВ «Фірма «Ліга-Прім»не погоджується з оскаржуваним рішенням в частині стягнення неустойки в розмірі 150657,37 грн., та просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю, оскільки розглядаючи позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки, суд першої інстанції не врахував, що ч.6 ст.232 ГК України передбачає скорочений шестимісячний строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а позивач, незважаючи, що договір оренди № 99 від 10.06.2005р. припинив свою дію 09.04.2007р., нарахував неустойку за період, який перевищує шість місяців, а саме з 10.04.2007р. по 09.04.2008р.

Наводять скаржники і інші доводи, що є на їх думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

10.06.2005 сторони уклали між собою договір оренди № 99 нерухомого майна, що належить до державної власності -приміщень в будівлі адміністративної споруди, площею 435,4 м кв., які розташовані у м. Чернівці, вул. Головна, 249-А та перебувають на балансі Головного управління статистики у Чернівецькій області, строком до 09.05.2006 включно.

Пунктом 10.9 договору сторони передбачили, що договір припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Разом з тим відповідно до пункту 10.6 договору сторони встановили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

Вказані положення договору повністю кореспондуються також і з вимогами ст. ст. 284, 291 Господарського кодексу України та ст. 17 Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» .

Згодом договір був продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, тобто до 09.04.2007 включно.

10 квітня 2007 року у зв'язку із закінченням терміну дії договору регіональне відділення ФДМУ по Чернівецькій області, як орендодавець, відповідно до ч. 4 ст. 284 ГК України, заявою № 09-77/1112 від того ж числа повідомило орендаря про припинення договору та повернення нежитлових приміщень балансоутримувачу -Головному управлінню статистики у Чернівецькій області, за актом приймання-передачі. Вказану заяву ТОВ В«Фірма В«Ліга-ПрімВ»отримано 14.04.2007.

Як впливає з пункту 5.13 договору, у разі закінчення терміну його дії орендар зобов'язався сплатити орендну плату, заборгованість з орендної плати, пеню за весь період оренди по день фактичної передачі майна балансоутримувачу на підставі акту передачі-приймання.

Свою дію договір припинив 10.04.2007. Тому з урахуванням положення ст. 17 Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» , умов договору, ст. 785 ЦК України, ч. 1 ст. 291 ГК України у ТОВ В«Фірма В«Ліга-ПрімВ» виникло зобов'язання щодо повернення орендованого майна, у зв'язку із закінченням строку дії договору, на який його було укладено.

За приписом ч. 3 ст. 760 ЦК України особливості найму окремих видів майна встановлюється цим Кодексом або іншим законом. Таким законом по відношенню до спірного договору оренди є Закон України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» , в частині 2 ст. 26 якого вказано, що договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічний припис міститься також й в ст. 291 ГК України.

Пунктом 4 статті 291 ГК України встановлено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

В контексті викладеного суд першої інстанції підставно зазначив, що у даному випадку застосуванню підлягає не ст. 232 ГК України, як це стверджує відповідач, а ст. 785 ЦК України. Тобто, діє загальновідомий принцип про те, що спеціальний закон скасовує дію загального. Встановлена згаданою правовою нормою неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення предмету найму не пов'язана з неналежним виконанням грошових зобов'язань, а є спеціальним видом відповідальності, яка застосовується виключно лише у разі несвоєчасного повернення орендованого майна після припинення договору найму.

У цьому контексті суд підкреслив, що заперечення відповідача щодо необхідності застосування у даному випадку положення ст. 232 ГК України є безпідставними.

В частині 2 ст. 625 ЦК України йдеться про стягнення на вимогу кредитора з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Проте за вказаний в позові період після припинення договору найму відповідач справно сплачував за фактичне користування нежитловими приміщеннями і даний факт позивач не заперечує. Тобто, відповідач жодного прострочення виконання грошових зобов'язань перед позивачем не допустив.

За таких обставин суд обгрунтовано дійшов висновку про відсутність будь-яких правових підстав для стягнення з ТОВ В«Фірма В«Ліга-ПрімВ» неустойки з урахуванням індексу інфляції, оскільки стягнення встановленого індексу інфляції застосовується виключно у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.

Крім того, факт визначення ст. 785 ЦК України неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення свідчить про те, що встановивши таку відповідальність, законодавець вже урахував постійно діючий в державі інфляційний процес.

Більше того, стягнення неустойки з урахуванням індексу інфляції було б аналогічне стягненню пені за просрочку сплати пені, що є неприпустимим.

Викладене достеменно свідчить про те, що позов є обґрунтованим тільки в частині стягнення з відповідача неустойки за період з 10.04.2007 по 09.04.2008, яка складає 209154,36 грн.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що за зазначений період за фактичне користування нежитловими приміщеннями ТОВ В«Фірма В«Ліга-ПрімВ» сплатило позивачу та балансоутримувачу 58496,99 грн.

За приписом імперативної норми абз. 3 ч. 2 ст. 551 ЦК України, сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Разом з тим ч. 3 зазначеної статті передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за інших обставин, які мають істотне значення.

Такою іншою обставиною, в даному випадку є фактична сплата відповідачем балансоутримувачу та до державного бюджету плати за період користування предметом оренди після припинення договору оренди, а звільнення приміщень виключало отримання державою будь-яких грошових коштів за нього протягом року.

Тому суд, користуючись водночас і положенням п. 3 ст. 83 ГПК України, підставно зменшив розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, на сплачену ним суму після припинення договору оренди, тобто на 58496,99 грн.

Посилання сторін на конкретні постанови окремих колегій Вищого господарського суду України свідчать про неоднозначні та взаємовиключні підходи при вирішенні аналогічних справ. Крім того, викладені в наданих сторонами зазначених постановах позиції конкретних колегій не є офіційними рекомендаційними роз'ясненнями ВГСУ щодо застосування місцевими та апеляційними господарськими судами України положення ст. 785 ЦК України, як це передбачено п. 4 ст. 32 Закону України В«Про судоустрій і статус суддівВ» .

За таких обставин, доводи скаржників зазначені в апеляційних скаргах, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Чернівецької області від 17.12.2010р. у справі № 12/183 залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Мельник Г.І.