Постанова

від 07.12.2011 по справі 5015/4809/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.11 Справа № 5015/4809/11

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів: Давид Л.Л.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Яворівське автотранспортне підприємство 14632»від 07.11.2011 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.10.2011 року

у справі № 5015/4809/11

за позовом: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Яворівському районі Львівської області, м. Яворів Львівської області

до відповідача: ПАТ «Яворівське автотранспортне підприємство 14632», смт. Шкло Яворівського району Львівської області

про стягнення 34 476,86 грн.

за участю представників:

від позивача : ОСОБА_2 -представник

від відповідача: ОСОБА_3 -представник

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст.81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.10.2011 року у справі № 5015/4809/11 (головуючий суддя: Запотічняк О.Д.) позовні вимоги Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Яворівському районі Львівської області задоволено: стягнуто з ПАТ «Яворівське автотранспортне підприємство 14632»на користь Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Яворівському районі кошти в сумі 33 756,34 грн.. В частині стягнення 720,52 грн. -провадження у справі припинено.

При винесенні рішення, суд першої інстанції виходив із того, що:

- відповідно до п. 9 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів;

- пунктом 6 висновку комісії судово-медичної експертизи від 18.01.2010 року № 18/2010 зазначено, що утворення гострого трансмурального інфаркту було пов'язано з травмою отриманою ОСОБА_4 20.02.1997 року;

- у довідці Залізничної міжрайонної МСЕК серії ЛВА-4 № 000271 від 25.12.2008 р. вказано, що смерть ОСОБА_4 30.11.2008 року пов'язана з трудовим каліцтвом, яке мало місце 20.02.1997 року, а тому на підставі даної довідки Залізничної міжрайонної МСЕК родичам померлого виплачено витрати на поховання в сумі 1426,00 грн., одноразову допомогу на сім'ю в сумі 21583,20 грн., одноразові допомоги на двох утриманців в сумі 8633,28 грн. та щомісячні страхові виплати утриманцям по втраті годувальника за період з 25.12.2008 р. по 31.08.2009 р. в сумі 2063,34 грн., витрати на доставку цих виплат склали 50,52 грн., тобто, позивачем понесено витрати в загальній сумі 34 476,86 грн.;

- відповідач заперечуючи позовні вимоги посилається на п. 7 висновку комісійної експертизи від 31.08.2010 року, в якому зафіксовано, що у зв'язку з тим, що тіло ОСОБА_4 не досліджувалось (не було паталогоанатомічного або судово-медичного дослідження) комісія не може категорично встановити причину смерті та вважає, що висновок лікаря-терапевта ОСОБА_5 про причину смерті є голослівним, а відтак і висновок МСЕК, який був зроблений на підставі згаданої довідки лікаря -терапевта ОСОБА_5, є недостовірним, однак доказів оскарження рішення МСЕК в судовому порядку не подав.

- висновок комісії викладений в п. 7, на який посилається відповідач, не містить категоричного трактування про помилковість встановлених МСЕК причин смерті ОСОБА_4, в ньому зазначається тільки про те, що у зв'язку з тим, що тіло ОСОБА_4 не досліджувалось (не було паталогоанатомічного або судово-медичного дослідження) комісія не може категорично встановити причину смерті. Комісія не заперечує, що смерть настала від гострого трансмурального інфаркту, тобто не заперечує висновки МСЕК;

- відповідач позовні вимог визнав частково в сумі 720,52 грн., яку погасив 25.03.2011 року, що підтвердив платіжним дорученням від 25.03.2011 року № 269, тому в цій частині провадження у справі слід припинити на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Також, господарський суд у рішенні зазначив, що згідно пояснень Голови Залізничної МСЕК ОСОБА_6, наданих в судовому засіданні, при дачі висновку МСЕК брались до уваги всі медичні карточки хворого ОСОБА_4, які в оригіналі долучені до справи, довідка про смерть, свідоцтво про смерть, посмертний епікриз, мед експертна справа ОСОБА_4, і як вбачається з системного аналізу медичних документів, у медиків є підстави стверджувати, що дана смерть настала внаслідок інфаркту.

Крім цього, суд першої інстанції мотивував рішення з посиланням на п. 1 ст. 1166 та п. 1 ст. 1191 ЦК України.

ПАТ «Яворівське автотранспортне підприємство 14632»подано апеляційну скаргу від 07.11.2011 року, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити. Зокрема, скаржник зазначає, що:

- факт заподіяння ОСОБА_4 шкоди з вини працівника ПАТ «Яворівське АТП 14632»ОСОБА_7 не може вважатися належно встановленим, оскільки судом першої інстанції не встановлено, чи визнано уповноваженим державним органом працівника «Яворівського АТП 14632»винним у скоєнні ДТП;

- при вирішенні спору судом не враховано, що в даній справі відсутні передбачені ч. 1 ст. 1191 ЦК України підстави для звернення до суду з регресним позовом, а саме не доведена вина водія ОСОБА_7 та не надано доказів виплати позивачем страхового відшкодування, відтак ця норма застосована судом неправильно;

- спірні правовідносини носять цивільно-правовий характер, на що вказує позивач в листі № 244 від 25.09.2009р., тому до них застосовуються норми Цивільного кодексу України, в той час, як норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23.09.1999р. та відповідні підзаконні нормативні-правові акти регулювали правовідносини між позивачем у справі та ОСОБА_4 і його родичам. Параграфом другим Глави 82 ЦК України встановлено виключні види шкоди, яка відшкодовується у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи. При цьому, жодна із статтей даного параграфу не передбачає такого відшкодування, як одноразова допомога на сім'ю померлого чи одноразові допомоги на утриманців. Ці витрати фонду не є відшкодуванням шкоди, яка передбачена ЦК України, а є страховими виплатами, на підставі норм законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а відтак, вимога про стягнення з відповідача виплачених позивачем відшкодувань у вигляді одноразової допомоги на сім'ю в розмірі 21 583,20 грн. та одноразової допомоги на двох утриманців в сумі 8 633,28 грн. не ґрунтується на нормах, що регулюють спірні правовідносини, тобто нормах ЦК України;

- при вирішенні спору суд не надав належної оцінки довідці Залізничної міжрайонної МСЕК серії ЛВА-4 №000271 від 25.12.2008р. як доказу у даній справі, згідно якої, смерть ОСОБА_4 знаходиться в причинному зв'язку з трудовим каліцтвом, отриманим 20.02.1997р. В лікарському свідоцтві про смерть №189 від 01.12.2008р. вказано, що причиною смерті ОСОБА_4 стали наростаюча серцево-судинна недостатність, ІХС дифузний кардіосклероз. Однак, ні висновок комісії, ні лікарське свідоцтво про смерть не стверджують, що смерть ОСОБА_4 настала від гострого трансмурального інфаркту, як це зазначає п. 6 висновку комісійної судово-медичної експертизи №18/2010 від 18.01.2010 року;

- висновок комісійної судово-медичної експертизи №18/2010 від 18.01.2010р. не спростовує довідку Залізничної міжрайонної МСЕК серії ЛВА-4 №000271 від 25.12.2008р., а підтверджує її формальний характер, вказує на те, що дійсний причинний зв'язок смерті ОСОБА_4 з трудовим каліцтвом встановити неможливо, оскільки, розтин його тіла не проводився, а наявної медичної документації не достатньо для прийняття обґрунтованого рішення.

Позивач у заперечені на апеляційну скаргу № 433 від 05.12.2011 року та представник позивача в судовому засіданні, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції у даній справі без змін. Так, позивач зазначає, сам відповідач у судовому засіданні в суді першої інстанції та суди апеляційної і касаційної інстанції при первісному розгляді справи не ставили під сумнів вини ПАТ «Яворівське АТП-14632».

Крім цього, позивач вважає, що господарський суд прийшов до правильного висновку щодо причинного наслідкового зв'язку між смертю ОСОБА_4 і отриманою ним травмою і задовольнив позовні вимоги відділення в повному обсязі, оскільки рішення МСЕК, зафіксоване в довідці міжрайонної МСЕК від 25.12.2008 року про причинний зв'язок смерті з трудовим каліцтвом, оскаржено не було і відповідно не є скасованим.

Судом апеляційної інстанції встановлено наступне:

Згідно акту № 1 від 27.02.1997 року (том І, а.с. 8-9), складеного Львівським АТП-14631, встановлено, що 20 лютого 1997 року був важко травмований водій автобуса ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, працівник Львівського АТП - 14631, який на зупинці с. Підрясне після висадки пасажирів вийшов з автобуса, щоб відкрити кришку радіатора для його охолодження, і був збитий автобусом ЛАЗ-695Н, д.н.з. № 46-35 ЛВЛ, що належав Яворівському АТП-14632 (правонаступником якого є ПАТ «Яворівське автотранспортне підприємство 14632»), яким керував водій ОСОБА_7. У зв'язку з вищевказаним випадком, ОСОБА_4 був визнаний інвалідом II групи і втратив 70% професійної працездатності.

За період із 01.10.2008 року по 30.11.2008 року позивачем виплачено ОСОБА_4 щомісячну страхову виплату втраченого заробітку в сумі 719,44 грн. та понесено витрати на її доставку в сумі 1,08 грн.

Як вбачається із свідоцтва про смерть (том І, а.с. 14), виданого Терновецькою сільською радою, громадянин ОСОБА_4 помер 30.11.2008 року. У довідці про причину смерті (до форми № 106/0 № 189 видається для поховання), виданій лікарем-терапевтом ОСОБА_5, зазначено, що причиною смерті ОСОБА_4 є «наростаюча серцево-судинна недостатність. ІХС. Дифузний кардіосклероз».

У довідці Залізничної міжрайонної МСЕК серії ЛВА-4 № 000271 від 25.12.2008 р. вказано на причинний зв'язок смерті ОСОБА_4 30.11.2008 року з трудовим каліцтвом, отриманим 20.02.1997 р.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначає позивач, в зв'язку зі смертю 30.11.2008 року ОСОБА_4 та на підставі довідки Залізничної міжрайонної МСЕК родичам померлого виплачено витрати на поховання в сумі 1 426,00 грн., одноразову допомогу на сім'ю в сумі 21 583,20 грн., одноразові допомоги на двох утриманців в сумі 8 633,28 грн. та щомісячні страхові виплати утриманцям по втраті годувальника за період з 25.12.2008 р. по 31.08.2009 р. в сумі 2 063,34 грн., витрати на доставку цих виплат склали 50,52 грн. Отже, як зазначає позивач у позовній заяві, що останнім понесено витрати в загальній сумі 34 476,86 грн.

16.06.2009 року Відділенням ВД ФСНВ у Яворівському районі було пред'явлено претензію до відповідача, як третій стороні, з вини якої громадянину ОСОБА_4 було заподіяно ушкодження здоров'я, про відшкодування виплачених Фондом щомісячних та одноразових виплат потерпілому та його сім'ї.

Однак, дана претензія залишилась без задоволення, в зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом про її стягнення.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи представника позивача та заперечення представника відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити та рішення господарського суду Львівської області скасувати, виходячи з наступного:

Предметом заявленого Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Яворівському районі Львівської області позову є вимога про стягнення з ПАТ «Яворівське автотранспортне підприємство 14632»34 476,86 грн. відшкодування, виплаченого сім'ї ОСОБА_4 у зв'язку з його смертю, в порядку регресу відповідно до ст. 1191 ЦК України.

Мотивуючи позов, позивач зазначив, що смерть ОСОБА_4, відповідно до довідки Залізничної міжрайонної МСЕК серії ЛВА-4 №000271 від 25.12.2008 року пов'язана з трудовим каліцтвом, яке мало місце 20.02.1997 року. А тому, оскільки трудове каліцтво ОСОБА_4 настало у зв'язку зі вини водія, який керував транспортним засобом, що належить відповідачу, то страхові виплати, здійснені позивачем, є шкодою, право на повернення якої з пред'явленням зворотної вимоги (регресу) до винної особи має позивач відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України.

Однак, судова колегія з доводами позивача не погоджується, з наступних підстав:

Згідно частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зазначена норма міститься в главі 82 Цивільного кодексу України й регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, заподіяну іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Разом з тим, правовідносини, пов'язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Відповідно до статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За таких обставин, за загальними правилами страхування страховик має право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування; в разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров'я, працездатності, пенсійного забезпечення) страховик не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Також статтею 999 ЦК України передбачено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23.09.1999 року № 1105-ХІV передбачено, що страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», визначено основні принципи страхування від нещасного випадку, якими, зокрема, є обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю; державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав; обов'язковість фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг в обсягах, передбачених цим Законом; формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; цільове використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; відповідальності роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим законом.

Згідно частин 4, 5 статті 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»суб'єктом страхування є страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Відповідно до ст. ст. 6, 20 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, № 16/98-вр від 14.01.1998 року, страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців і застрахованих осіб.

Таким чином, страхування від нещасного випадку є обов'язковим особистим страхуванням.

Оскільки сфера дії Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»поширюється виключно на застрахованих осіб, страхувальників та страховика й цим Законом, а також іншими нормативно-правовими актами не врегульований правовий механізм відносин Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, як страховика, з іншими особами -відповідальними за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю застрахованої особи, тому до таких правовідносин підлягають застосуванню загальні положення Цивільного кодексу України щодо страхування, а саме статті 993, 999 ЦК України.

З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що здійснення позивачем виплат у разі настання страхового випадку є його обов'язком, а тому здійснення ним таких виплат застрахованій особі не є шкодою в розумінні статті 1166 ЦК України та відповідно позивач не є особою, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, і не набуває права зворотної вимоги до винної особи згідно із частиною першою статті 1191 ЦК України. такий висновок апеляційного суду узгоджується із практикою Верховного Суду України (рішення Верховного Суду України від 25.05.2011 року).

Крім того, ні Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ні Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні норми глави 67 Цивільного кодексу України не передбачають право страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілій особі, застрахованій за договором загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із Законом, на звернення з вимогою до винної особи про відшкодування сплачених застрахованому страхових сум. Задоволення таких вимог означало б заміну сторін у зобов'язанні, в якому права застрахованої особи на отримання відшкодування перейшли б до страховика, у той час як відповідно до ст. 515 ЦК України не допускається заміна кредитора в зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я. Вищевказаної позиції дотримується і Верховний Суд України у своїй постанові від 19.09.2011 року.

Таким чином, місцевий господарський суд застосував до спірних правовідносин положення нормативно-правового акта, дія якого на спірні правовідносини не поширюється, а тому прийшов до неправильного висновку про задоволення позову на підставі норми ст. 1191 ЦК України.

Окрім вищенаведеного, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Однак, вина водія ОСОБА_7, який здійснював управління транспортним засобом, що належить відповідачу, не доведена позивачем в порядку ст. 34 ГПК України, та встановлення вини фізичної особи у скоєнні ДТП знаходиться поза компетенцією господарського суду і має відбуватись в межах провадження кримінальної справи або в межах провадження про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до п. 18 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та його відділення звільнені від сплати судового збору. Однак, враховуючи ч. 4 ст. 49 ГПК України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу ПАТ «Яворівське автотранспортне підприємство 14632»задоволити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 26.10.2011 року скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

В позові Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Яворівському районі Львівської області - відмовити.

4. Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Яворівському районі Львівської області (81000, м. Яворів, вул. Шашкевича 8А, ідентифікаційний код 25257773) на користь ПАТ «Яворівське автотранспортне підприємство 14632» (81050, Львівська область, Яворівський район, смт. Шкло, вул. Львівська, 71, ідентифікаційний код 05521985) 706,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т..

суддя Давид Л.Л.

суддя Мурська Х.В.