Рішення

від 24.09.2015 по справі 234/2582/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 234/2582/13-ц Номер провадження 22-ц/775/220/2015

Єдиний унікальний номер 234/2582/13-ц Головуючий у 1 інстанції Бакуменко А.В.

Номер провадження 22-ц/775/220/2015 Доповідач Дундар І.О.

Категорія 46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 року

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Дундар І.О.

суддів Осипчук О.В., Корчистої О.І.

при секретарі Бондарчуку І.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Артемівську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл спільного майна подружжя

за апеляційними скаргами ОСОБА_2

на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 27 лютого 2014 року та додаткове рішення Краматорського міського суду Донецької області від 8 серпня 2014 року,-

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розподіл майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, який неодноразово змінювала та доповнювала. Остаточно позивач виклала свої вимоги в заяві про зміну підстав та предмету позову від 3 жовтня 2013 року, в якій просила визнати об»єктом права спільної сумісної власності подружжя цілісний адміністративно-виробничий комплекс будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2; квартиру за адресою: АДРЕСА_3; квартиру за адресою: АДРЕСА_1; торгівельний павільйон з прибудовою навісу для очікування транспорту, за адресою: АДРЕСА_4; земельну ділянку площею 0,0137 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4, що розташована за адресою: АДРЕСА_5; причеп SCHMITZ KO 18, державний номер НОМЕР_1; автомобіль МАН 8.153, державний номер НОМЕР_2. Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3, квартиру за адресою: АДРЕСА_1, на торгівельний павільйон з прибудовою навісу для очікування транспорту, за адресою: АДРЕСА_4, на земельну ділянку площею 0,0137 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4, що розташована за адресою: АДРЕСА_5. Визнати за ОСОБА_2 право власності на цілісний адміністративно-виробничий комплекс будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно в розмірі 530915, 50 гривень.

В січні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом про розподіл майна, в якому неодноразово змінював та доповнював свої вимоги та остаточно виклав їх в заяві від 4 лютого 2014 року. Просив визнати спільною сумісною власністю подружжя наступне майно: квартиру АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_3, торгівельний павільйон з прибудовою навісу для очікування транспорту, за адресою: АДРЕСА_4; земельну ділянку площею 0,0137 га, за адресою: АДРЕСА_5; нежилу будівлю (базу) за адресою: АДРЕСА_2. Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на ? частини вищевказаних об»єктів за кожним.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 27 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя: цілісний адміністративно-виробничий комплекс будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2; квартиру за адресою: АДРЕСА_3; квартиру за адресою: АДРЕСА_1; торговельний павільйон з прибудовою навісу для очікування транспорту, за адресою: АДРЕСА_4; земельну ділянку площею 0,0137 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4, що розташована за адресою: АДРЕСА_5; причеп SCHMITZ KO 18, державний номер НОМЕР_1; автомобіль МАН 8.153, державний номер НОМЕР_2. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_1 право власності на торговельний павільйон з прибудовою навісу для очікування транспорту, за адресою: АДРЕСА_4. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0137 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4, що розташована за адресою: АДРЕСА_5. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3. Визнано за ОСОБА_2 право власності на цілісний адміністративно-виробничий комплекс будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно в розмірі 400000 гривень ( чотириста тисяч гривень ); судові витрати в сумі 6075,51 грн.

Додатковим рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 8 серпня 2014 року доповнено рішення Краматорського міського суду Донецької області від 27 лютого 2014 року: позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково: в частині визнання майна загальною сумісною власністю подружжя. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 09 грудня 2014 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 27 лютого 2014 року та додаткове рішення Краматорського міського суду Донецької області від 8 серпня 2014 року залишені без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13 травня 2015 року ухвала апеляційного суду Запорізької області від 09 грудня 2014 року скасована, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, після чого справа надійшла до апеляційного суду Донецької області.

В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_2 просив скасувати його , прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, оскільки порушено норми матеріального та процесуального права: суд невірно відобразив зміст його уточнених позовних вимог, внаслідок чого не надав їм належну правову оцінку, неправильно застосував положення ст..71 СК України та безпідставно розподілив майно в натурі з присудженням грошової компенсації, дійшов необгрунтованого висновку про те, що обидва подружжя займаються підприємницькою діяльністю, при розподілі квартир в натурі не врахував фактичне місце проживання сторін, дійшов хибного висновку про те, що він здійснив відчуження придбаних під час шлюбу автомобілів без згоди та всупереч інтересам сім»ї.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення ОСОБА_2 просив його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги, оскільки суд не зазначив з яких матеріальних підстав він виходив та не застосував положення ч.5 ст.71 СК України.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційних скарг, просила їх задовольнити.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 заперечував проти апеляційних скарг.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду не з»явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з»явились, оскільки відповідно до вимог ст. 305 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення присутніх осіб, дослідивши доводи апеляційних скарг та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції при розгляді справи було встановлено, що з 17 грудня 1996 року сторони перебували у шлюбі, в період шлюбу були придбані цілісний адміністративно-виробничий комплекс будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2; квартира за адресою: АДРЕСА_3; квартира за адресою: АДРЕСА_1; торговельний павільйон з прибудовою навісу для очікування транспорту, за адресою: АДРЕСА_4; земельна ділянка площею 0,0137 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4, що розташована за адресою: АДРЕСА_5; причеп SCHMITZ KO 18, державний номер НОМЕР_1; автомобіль МАН 8.153, державний номер НОМЕР_2.

Суд, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 виходив з того, що обидві сторони займаються підприємницькою діяльністю, котра не пов»язана одна з одною, що є підставою для визнання за ними права власності на майно, яке фактично використовується, під час шлюбу придбано дві квартири, які в натурі підлягають поділу між подружжя, відповідач без відома та згоди позивача здійснив відчуження автомобіля МАН та причепу, які є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, що є підставою для стягнення з нього грошової компенсації в розмірі ? частини. Крім того, є підстави для збільшення частки позивача, оскільки розмір аліментів, які вона одержує, недостатній для забезпечення їх фізичного, духовного розвитку та лікування.

Проте частково з такими висновками суду погодитись не можливо.

Виходячи з матеріалів справи сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 17 грудня 1996 року по 6 серпня 2010 року (т.1 арк..спр.5, 6).

На підставі ст..60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З матеріалів справи вбачається і це не оспорюється сторонами, що цілісний адміністративно-виробничий комплекс будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 арк.спр.11); квартира за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 арк.спр.237, 239); квартира за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 арк.спр.243); торгівельний павільйон з прибудовою навісу для очікування транспорту, за адресою: АДРЕСА_4 (т.1 арк.спр.39); земельна ділянка площею 0,0137 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 (т.1 арк.спр.38); причеп SCHMITZ KO 18, державний номер НОМЕР_1; автомобіль МАН 8.153, державний номер НОМЕР_2 були набути за час шлюбу (т.2 арк.спр.160).

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вищевказане майно є об»єктом права спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

На підставі ч.1 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, ч.2 неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними,

Як виходить з остаточної позовної заяви ОСОБА_1 (т.2 арк.спр.98-104) вона просила розділити майно в натурі зі стягненням грошової компенсації з відповідача на її користь замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно; в остаточній зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 (т.2 арк.спр.153-154) просив розділити майно шляхом визнання ідеальних часток в цьому майні.

Згідно п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

За висновком №1003/12 судової будівельно-технічної експертизи від 29 червня 2012 року (т.1 арк.спр.82-157) ринкова вартість квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 складає 226 450 грн.; ринкова вартість квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 складає 218 400 грн..

Таким чином висновок суду про те, що за ОСОБА_2 належить визнати право власності на квартиру по вул..Машинобудівників, а за ОСОБА_1 на квартиру по вул..Паркова - є обгрунтованим.

При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що право власності на спірні квартири зареєстровано навпаки, оскільки відповідно до п.23 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного суду України спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім.»я кого з подружжя вони були придбані.

Крім того, не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 мешкає в квартирі АДРЕСА_1. Згідно копії паспорта ОСОБА_2 (т.1 арк.спр.32) він зареєстрований за адресою АДРЕСА_6.

Таким чином доводи апеляційної скарги в цій частині стосуються оцінки доказів.

Згідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

За своєю формою рішення суду відповідає вимогам ст. 215 ЦПК України.

Згідно ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Виходячи з вказаної норми закону, до компетенції суду апеляційної інстанції не входять повноваження щодо переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку.

За вказаних обставин доводи ОСОБА_2 про неправильну оцінку досліджених судом першої інстанції доказів є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для задоволенні позовних вимог, у дослідженні яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено або їх неподання було зумовлено поважними причинами, позивачем не надано.

Та обставина, що на час перегляду апеляційним судом Донецької області рішення суду першої інстанції від 27 лютого 2014 року, квартира АДРЕСА_1 продана 20 березня 2015 року ОСОБА_5, не може бути підставою для скасування рішення в цій частині, оскільки апеляційний суд в межах наданих повноважень, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду, а дана обставина взагалі не існувала на час його ухвалення.

Враховуючи, що дані квартирі різної вартості, а майно підлягає розподілу між подружжям в рівних частках, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 належить стягнути ? частку різниці у вартості квартир в сумі 4025 грн. (226 450 - 218 400) / 2).

В той же час суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо поділу іншого майна.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині поділу іншого майна, окрім квартир, підлягає скасуванню з ухваленням нового з наступних підстав.

Відповідно до ч.4 ст.71 СК- присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України, ч.5 - присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Крім того, у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №1122/13 від 24 червня 2013 року (т.2 арк.спр.25-52) ринкова вартість торгівельного павільйону з надбудованим навісом для очікування транспорту, розташованого за адресою АДРЕСА_4 складає 145300 грн., земельної ділянки площею 0,0137 га, кадастровий номер НОМЕР_4, що розташована за адресою: Донецька область м.Дружківка складає 1050 грн..

На підставі висновку №1003/12 судової будівельно-технічної експертизи від 29 червня 2012 року (т.1 арк.спр.82-157) ринкова вартість цілісного адміністративно-виробничого комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 складає 821 100 грн..

Таким чином, дані неподільні речі не можливо реально поділити між подружжя відповідно до їх часток, тому висновки суду першої інстанції про реальний поділ нежитлових будівель та земельної ділянки з присудженням грошової компенсації зроблені з порушенням норм матеріального права.

Також є необґрунтованими висновки суду про те, що оскільки обидві сторони займаються підприємницькою діяльністю, котра не пов'язана одна з одною - ОСОБА_2 використовує для діяльності цілісний адміністративно-виробничий комплекс будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2, а ОСОБА_1 торгівельний павільйон та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_4 та вул..Привокзальна дане майно повинно залишитись у їх власності.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 20 липня 2001 року зареєстрований як фізична особа-підприємець (т.1 арк.спр. 47), станом на 2011 рік (т.1 арк.спр.48) місце здійснення діяльності - АДРЕСА_2; по Україні, але на час ухвалення рішення суду - лютий 2014 року, місце провадження господарської діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - лише по Україні (т.2 арк.спр.156).

ОСОБА_1 - з 29 вересня 1993 року була зареєстрована як фізична особа підприємець, але 5 квітня 2011 року державна реєстрація підприємницької діяльності припинена (т.1 арк..спр.73).

Таким чином вищенаведений висновок суду не відповідає обставинам справи.

На підставі викладеного, аналізуючи матеріали справи та норми матеріального права, враховуючи, що сторони не дійшли згоди щодо поділу нежилих приміщень в натурі, значну різницю в їх вартості, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають частковому задоволенню, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині - підлягають задоволенню - за кожним зі сторін належить визнати право власності на ? частини цілісного адміністративно-виробничого комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2, торгівельного павільйону за адресою АДРЕСА_4 та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_5 та залишити майно в загальному користуванні.

Щодо частини спору про розподіл автомобілів.

Дійсно, причеп SCHMITZ KO 18, державний номер НОМЕР_1 був зареєстрований за ОСОБА_2 20 квітня 2005 року, автомобіль МАН 8.153, державний номер НОМЕР_2 - 26 лютого 2005 року (т.2 арк.спр.160), тобто в період шлюбу.

На підставі висновку експерта №275/12 від 14 грудня 2012 року (т.1 арк.спр.188-189) середня ринкова вартість полупричепа SCHMITZ KO 18, державний номер НОМЕР_1 складає 20025 грн..

Але причеп був знятий з обліку 23 жовтня 2008 року, тобто також в період шлюбу; автомобіль МАН був знятий з обліку для реалізації 22 листопада 2011 року, тобто після розірвання шлюбу.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Пунктом 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 не надала суду доказів, що причеп SCHMITZ KO 18, державний номер НОМЕР_1 був відчужений проти її волі та не в інтересах сім»ї, або прихований, тобто відсутні підстави для врахування його вартості при поділі майна і в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 ? частини вартості причепу належить відмовити.

В той же час в матеріалах справи міститься лист Центру надання послуг, пов»язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м.Краматорська та Дружківки Управління державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в Донецькій області (т.2 арк.спр.160), з якого вбачається, що автомобіль марки МАN8.153 номерний знак НОМЕР_2 знятий з обліку для реалізації 22 листопада 2011 року, тобто після розірвання шлюбу.

Зазначення в листі «знятий з обліку для реалізації» відповідає положенням Постанов Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 "Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів".

На підставі вищевикладених норм закону, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 ? частини вартості даного автомобіля обґрунтовані.

При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що відсутні докази, що автомобіль проданий, оскільки в судовому засіданні не було встановлено фактичне місцезнаходження спірного автомобіля, тобто автомобіль марки МАN8.153 номерний знак НОМЕР_2 - прихований, що тягне ті самі правові наслідки, що і у разі його продажу.

Відповідно висновку експерта №274/12 від 19 грудня 2012 року (т.1 арк.спр.192-193) середня ринкова вартість автомобіля МАН 8.153, державний номер НОМЕР_2 складає 64 879 грн..

Таким чином з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належить стягнути ? частину вартості автомобіля МАН 8.153, державний номер НОМЕР_2 в сумі 32439,50 грн.

Враховуючи висновки апеляційного суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 ? частки різниці у вартості квартир в сумі 4025 грн., в загальній сумі з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належить стягнути 28414,50 грн. (32439,50 - 4025).

В іншій частині висновки суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 необґрунтовані.

Дійсно, на підставі ч.3 ст.70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно роз'яснень, викладених в п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" п ри вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Таким чином, збільшення частки майна на користь того з подружжя, з ким проживає дитина, можливе при наявності певної умови - якщо розмір аліментів, які така особа одержує, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку дитини та її лікування.

За змістом ст. ст. 181, 182, 183, 184, 189 СК аліменти - кошти на утримання дитини, розмір яких визначається за домовленістю між батьками чи за рішенням суду.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_2, крім іншого, посилався на те, що заборгованість по аліментам відсутня, здійснювалось регулярне переведення грошових коштів з його боку, тобто він забезпечує своїх дітей в достатньому для забезпечення нормального життя обсязі.

Збільшуючи частку майна ОСОБА_1 в спірному майні, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. ст. 213, 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, доводів ОСОБА_2 в достатньому обсязі не перевірив, не встановив обставин, які б свідчили про наявність підстав для застосування до даних правовідносин положень ч.3 ст. 70 СК України з урахуванням вказаних роз'яснень постанови Пленуму, а обмежився лише наведенням тексту даної норми закону.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 2 липня 2010 року (т.1 арк.спр.249) з ОСОБА_2 стягнуті на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_7, , ІНФОРМАЦІЯ_2, доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, у розмірі ? частки усіх видів його заробітку щомісяця, починаючи з 1 червня 2010 року, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку і до повноліття дітей.

Станом на 18 вересня 2013 року заборгованість по аліментам відсутня ( - 1824,66 грн.); всього за період з 1 червня 2010 року по 31 травня 2013 року нараховано 53135,34 грн., сплачено 54960 грн. (т.2 арк.спр.131).

Інші докази того, що розмір аліментів недостатній - в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, в судовому засіданні не було доведено, що розмір аліментів, які одержує ОСОБА_1, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку дітей та їх лікування.

На підставі викладеного в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо збільшення її частки в спільному майні належить відмовити.

В іншій частині доводи апеляційної скарги необґрунтовані.

Посилання в апеляційній скарзі на рішення суду на те, що судом не розглянуті всі позовні вимоги не відповідає обставинам справи, оскільки стосовно вимог, які розглядалися, але за якими не було ухвалено рішення - 8 серпня 2014 року Краматорським міським судом ухвалено додаткове рішення (т.2 арк.спр.213).

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав, передбачених законом для стягнення компенсації, не ґрунтуються на законі, оскільки апеляційний суд дійшов висновку лише щодо стягнення різниці у вартості квартир, а не грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності.

Крім того, підлягає скасуванню також додаткове рішення, оскільки згідно ч.6 п.20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При зверненні до суду ОСОБА_1 сплатила судовий збір в загальні сумі 3880 грн. (2752 + 94,10 + 114,71 + 690 + 114,71 + 114,71) (т.1 арк.спр. 1, 3, 228, 229, т.2 арк.спр.66, 85), вартість авто технічної експертизи в сумі 3000 грн. (т.1 арк..спр.201), будівельно-технічної експертизи в сумі 4000 грн. (т.2 арк.спр.24), тобто загальна сума склала 10880 грн.

ОСОБА_2 сплатив судовий збір в загальній сумі 2222 грн. (2000 + 107,30 + 114,70) (т.1 арк.спр.26, 57, 208).

Таким чином, загальна сума судових витрат по даній справі склала 13102 грн.

Враховуючи, що апеляційний суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 частково, кожна зі сторін повинна була сплатити по 6551 грн. з розрахунку 13102 / 2.

Виходячи з викладеного, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належить стягнути судові витрати в сумі 4329 грн. (10880 - 6551).

Керуючись ст.ст.307, 309, 314, 316 ЦПК України апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 27 лютого 2014 року частково скасувати.

Додаткове рішення Краматорського міського суду Донецької області від 8 серпня 2014 року скасувати.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2

право власності на ? частини цілісного адміністративно-виробничого комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2, ? частини торгівельного павільйону за адресою АДРЕСА_4 та ? частини земельної ділянки за адресою АДРЕСА_5 за кожним.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 ? частину вартості автомобіля МАН 8.153, державний номер НОМЕР_2 з урахуванням різниці у вартості квартир в сумі 28414 (двадцять вісім тисяч чотириста чотирнадцять) грн. 50 коп. та судові витрати в сумі 4329 (чотири тисячі триста двадцять дев»ять) грн.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення ? частини вартості причепу, щодо збільшення частки в спільному майні відмовити.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 27 лютого 2014 року в частині визнання майна об»єктами спільної сумісної власності подружжя та розподілу в натурі квартир залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: