Постанова

від 15.11.2010 по справі 4-575/10

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ПОЛТАВИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №4-575/10

Провадження №

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2010 Суддя Київського районного суду м. Полтава Калько О.С.

з участю секретаря Бойченко Л.О.

прокурора Гомля А.М.

адвоката ОСОБА_1

прекладача ОСОБА_2

розглянувши подання в.о. прокурора Київського району м. Полтава щодо застосування до ОСОБА_3 ОСОБА_4 Хуго, ІНФОРМАЦІЯ_1, екстрадиційного арешту до вирішення Генеральною прокуратурою України питання про його видачу та забезпечення фактичної передачі особи компетентним органам ОСОБА_5 Республіки Німеччина,

В С Т А Н О В И В :

До Київського районного суду м. Полтава надійшло подання в.о. прокурора Київського району м. Полтава про застосування до ОСОБА_3 ОСОБА_4 Хуго, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина ОСОБА_5 Республіки Німеччина, екстрадиційного арешту посилаючись на те, що 13.10.2010 співробітниками УБОЗ УМВС України в Полтавській області відповідно до ст.ст. 461, 106 КПК України із залученням захисника та перекладача затриманий громадянин ОСОБА_5 Республіки Німеччина ОСОБА_3 ОСОБА_4 Хуго /Kreklau Siegfried Bernhard Hugo/, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_3, німець, зареєстрований Німеччина м. Мондебава. вул. Гансавик, 11, проживав в ІНФОРМАЦІЯ_4, про що було поінформовано ініціатора розшуку та посольство Німеччини в Україні.

Згідно банку даних Генерального секретаріату Інтерполу ОСОБА_3 ОСОБА_4 розшукується правоохоронними органами Німеччини за крадіжку, запобіжний захід - арешт.

В судовому засіданні прокурор подання підтримав, просив його задовольнити, адвокат ОСОБА_1 просив при вирішенні питання щодо екстрадиції затриманого, вирішити зазначене питання згідно вимог закону та ратифікованих Україною міжнародних договорів, думку ОСОБА_3 ОСОБА_4 Хуго, який вважає затримання незаконним, оскільки не вчиняв злочину, але просив вирішити питання щодо повернення на батьківщину.

Будучи опитаним оперуповноваженим УБОЗ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_3 ОСОБА_4 пояснив, що він німець, у 1994 році приїхав в Росію в Санкт-Петербург, де прожив 10 років. У 2009 році приїхав в Україну, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, будь-яких злочинів не вчиняв, вільно перетинав державні кордони, в тому числі між Україною та Росією. На фотокартці, яку йому пред’явили, зображення належить не йому. Стан здоров’я задовільний, разом з тим пережив 2 інфаркти, по німецьким законам не працездатний, громадянином України не являється, статусу біженця не отримував.

Згідно висновку спеціаліста НДКЦ УМВС України в Полтавській області від 14.10.2010, відбитки пальців рук надані НЦБ Інтерполу та відбитки пальців рук, відібрані у ОСОБА_3 ОСОБА_4 при його затриманні, належать одній і тій же особі.

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 15.10.2010 до ОСОБА_3 ОСОБА_4 застосовано тимчасовий арешт в порядку ст.462 КПК України строком на 40 діб та поміщено до Полтавського СІЗО.

Проведеною перевіркою щодо законності та підстав затримання ОСОБА_3 ОСОБА_4, строків його тримання, наявності документів про арешт, мети приїзду особи в Україну, місця та часу його проживання i реєстрації, обставин i мотивів кримінального переслiдyвання на території іноземної держави, встановлення громадянства, наявності перешкод для видачі, допущення порушень прав затриманої особи, не виявлено.

Ч.3 ст.10 КК України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності, якщо така видача передбачена міжнародними договорами України.

Стаття 9 Конституції України зазначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Ст.19 Закону України „Про міжнародні договори УкраїниВ» від 29.06.2004 повторює цю норму Конституції і додатково визначає, що „чинні міжнародні договори України застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства В» .

Правовідносини між Україною і ОСОБА_5 Республікою Німеччина щодо екстрадиції (видачі) осіб регулюються Європейською конвенцією про видачу правопорушників, 1957 року та Другим додатковим протоколом до неї 1978 року, які є чинними для обох держав.

Згідно ст. 22 Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 року, якщо ця Конвенція не передбачає іншого, процедура стосовно видачі правопорушників і тимчасового арешту регулюється виключно законодавством запитуваної Сторони.

Статтею 1 Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 року та ст.451 КПК України зазначено, що Договірні Сторони зобов’язуються видавати одна одній, з урахуванням положень та умов, викладених у Конвенції, всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою. Видача здійснюється за діяння, які відповідно до законодавства Договірних Сторін є злочинами та за скоєння яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 1 року або більш тяжким покаранням, або якщо особа визнана винною і термін призначеного покарання за вироком суду складає не менше чотирьох місяців тримання під вартою.

Статтею 452 КПК України передбачено, що центральними органами щодо видачі особи /екстрадиції/, є Генеральна прокуратура України /у справах на стадії досудового слідства/ та Міністерство юстиції України /на стадії судового розгляду або виконання вироку/, які й приймають рішення щодо екстрадиції /видачі/ осіб.

Відповідно наданих німецькою стороною документів Федеральне кримінальне відомство Вісбаден просить затримати ОСОБА_3 ОСОБА_4 з метою вирішення питання про його екстрадицію, який у період часу з 13.07.2007 по 21.02.2008 перебуваючи в Санкт-Петербурзі у змові з Уве ОСОБА_6 заволодів автомобілем Mercedes-316, який перебував у власності Daimler-Chrysler Leasing GmbH та продав його в Санкт-Петербурзі невідомій особі за 4000 євро. Дільничний суд Вестерштеде ОСОБА_5 Республіки Німеччина видав ордер № 42 Gs 1/09 від 30.01.2009 на попередній арешт за злочин, передбачений параграфом 246 абз.1, 35 абз.2 КК ФРН.

Згідно українського законодавства дії ОСОБА_3 ОСОБА_4 підпадають під кваліфікацію злочину, передбаченого ч.2 ст. 289 КК України, кваліфікуючими ознаками якого є заволодіння транспортним засобом вчиненим за попередньою змовою групою осіб, санкція якого передбачає міру покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 8 років. Вказаний злочин є екстрадиційним.

Згідно ст.12 КК України, злочин, передбачений ч.2 ст. 289 КК України кваліфікується як тяжкий злочин.

Статтею 49 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину минуло 10 років у разі вчинення тяжкого злочину. Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухиляється від слідства і суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання.

Події злочину, відбулися у період часу з 13.07.2007 по 21.02.2008.

З урахуванням викладеного, строки давності притягнення ОСОБА_3 ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 289 КК України на даний час не сплинули.

ОСОБА_3 ОСОБА_4 не суперечить зобов’язанням України за міжнародними договорами України.

За наявною інформацією УГІРФО УМВС України в Полтавській області від 15.10.2010 ОСОБА_3 ОСОБА_4 знятим/зареєстрованим не значиться. З заявою щодо оформлення громадянства не звертався, відомості щодо його проживання відсутні.

З питань отримання в Україні притулку та статусу біженця у відділ міграційної служби у Полтавській області не звертався.

Під дію Закону України «Про амністію» від 12.12.2008 ОСОБА_3 ОСОБА_4 не підпадає.

Одночасних запитів різних держав стосовно екстрадиції (видачі) ОСОБА_3 ОСОБА_4 для притягнення його до кримінальної відповідальності не виявлено.

ОСОБА_3 ОСОБА_4 не спричинила б порушення громадського порядку в Україні.

Компетентні органи України не проголошували остаточне рішення відносно ОСОБА_3 ОСОБА_4 у зв’язку із правопорушенням, за яке вимагається його видача та не ухвалювали рішення не порушувати чи припиняти переслідування у зв’язку із таким самим правопорушенням.

Злочин передбачений ч.2 ст.289 КК України не належить до військових злочинів і не носить політичного характеру та відповідно до положень ст.27 КПК України не порушується за приватною скаргою потерпілого.

Згідно медичної довідки Полтавського СІЗО ОСОБА_3 ОСОБА_4 хворіє на гіпертонічну хворобу 3 ст., кардіосклероз атеросклеротичний та постінфарктний, за станом здоров’я може етапуватись до компетентних органів Німеччини.

На території України не судимий, до кримінальної відповідальності не притягається.

Тобто, ОСОБА_3 ОСОБА_4, не є громадянином України, із заявою про отримання притулку або статусу біженця до компетентних органів України не звертався. Заволодіння транспортним засобом визначається на території України, як тяжкий злочин, санкція якого передбачає покарання більш ніж 1 рік позбавлення волі і є екстрадиційним злочином. Запитуваною стороною вказаний злочин не розглядається як політичне правопорушення або правопорушення, пов’язане з політичним правопорушенням. Особа переслідується не на підставі її раси, релігії, національної приналежності чи політичних переконань. Вчинене правопорушення не є військовим чи фінансовим злочином, строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності не сплинули. Компетентні органи України не проголошували остаточне рішення щодо ОСОБА_3 ОСОБА_4 у зв’язку із правопорушенням, за яке вимагається його видача, та не ухвалювали рішення не порушувати чи припиняти переслідування у зв’язку із таким самим правопорушенням. Заволодіння транспортним засобом не переслідується в Україні у порядку приватного обвинувачення.

По справі є достатні дані, котрі вказують на існування обставин, які об’єктивно свідчать про те, що ОСОБА_3 ОСОБА_4, перебуваючи на волі, може ухилитись від слідства та суду, а саме не є громадянином України, в Україні не зареєстрований, постійного місці проживання не має, ніде не працює, не одружений, дітей не має, а тому запитувана Сторона, як це вказує положення ст.ч.4 ст.16 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року, повинна вжити будь-яких заходів, які на її думку необхідні для запобігання втечі розшукуваної особи.

Крім цього, 05.11.2010 до прокуратури Полтавської області надійшла завірена Генеральною прокуратурою України копія клопотання німецької сторони щодо екстрадиції особи з відповідними додатками та їх перекладом на російську мову.

На підставі викладеного, керуючись ст.463 КПК України, ст.1 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року та ст. 9 Конституції України, -

ПОСТАНОВИВ:

Застосувати до ОСОБА_3 ОСОБА_4 Хуго /Kreklau Siegfried Bernhard Hugo/, ІНФОРМАЦІЯ_2 екстрадиційний арешт до вирішення Генеральною прокуратурою України питання про його видачу та забезпечення фактичної передачі особи компетентним органам ОСОБА_5 Республіки Німеччина.

До вирішення питання про видачу /екстрадицію/ ОСОБА_3 ОСОБА_4 тримати його в Полтавському СІЗО.

Постанова суду може бути оскаржена до апеляційного суду Полтавської області протягом 3 діб, шляхом внесення апеляції.

Головуючий О.С. Калько

15.11.2010