Рішення

від 17.05.2010 по справі 39/62-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.05.10р. Справа № 39/62-10

За позовом Державного підприємства Дніпропетровського державного проектного інституту житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект", м. Дніпропетровськ

до відповідача-1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ

до відповідача-2: Фізичної особи - підприємець ОСОБА_1, м.Дніпропетровськ

про визнання договору оренди нерухомого майна частково недійсним

Суддя Ліпинський О.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, дов. від 30.12.2009р. б/н

від відповідача1: ОСОБА_3, дов. від 08.12.2009р. № 79

від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство Дніпропетровський державний проектний інституту житлового і цивільного будівництва „ДніпроцивільпроектВ» (надалі Позивач) звернулося з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (надалі Відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі Відповідач-2), в якому просить суд визнати недійсним укладений між Відповідачами договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3547-ОД від 25.08.2009 року, в частині пунктів 9.3. та 5.15. договору.

Позовні вимоги, мотивовані тим, що спірні пункти договору покладають на позивача, який не є стороною договору, певні обов'язки щодо здійснення контролю за фактичним використанням орендованого майна, що суперечить ст. 511 ЦК України, та Закону України „Про оренду державного та комунального майнаВ» , яким обов'язок по здійсненню контролю за використанням майна, переданого в оренду, покладається на орендодавця цього майна.

Відповідач-1 проти позову заперечує, вважає, що відділення ФДМУ по Дніпропетровській області під час укладення спірного договору оренди діяло виключно в межах діючого законодавства України та з урахуванням позиції органу управління державним майном, яке є предметом цього договору. Окрім того, заперечуючи позовні вимоги, Відповідач-1 зазначає, що заявляючи позов про визнання недійсним договору оренди в оскаржуваній частині, Позивач фактично намагається зняти із себе контроль за фактичним використанням державного майна, що суперечить чинному законодавству.

Відповідач-2 в своїх письмових поясненнях наданих суду 14.05.2010 року в задоволенні позову просить відмовити, з підстав викладених у відзиві Відповідача-1.

За згодою представників позивача та відповідача-1, в судовому засіданні 17.05.2010 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши подані докази, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Як убачається з матеріалів справи, 25.08.2009 року між Відповідачем-1 (орендодавець) та Відповідачем-2 (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за № 12/02-3547-ОД, відповідно до умов якого, Відповідач-1 передав, а Відповідач-2 прийняв в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно -нежитлові приміщення площею 10,7 кв.м., розміщені за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. газети „ПравдаВ» , 3, на шостому поверсі семиповерхової будівлі, що перебуває на балансі Позивача (балансоутримувач).

Пунктом 9.3. Договору, Орендодавець (Відповідач-1)та Орендар (Відповідач-2) встановили, що контроль за фактичне використання, зазначеного у Договорі орендованого державного Майна, несе Балансоутримувач (Позивач), на балансі якого перебуває державне Майно.

За змістом п. 5.15 Договору на Орендаря (Відповідач-2) покладено обов'язок щодо забезпечення постійного доступу Балансоутримувача (позивача) до орендованих приміщень з метою контролю за використанням Майна згідно виду діяльності орендаря, визначеного у розділі 1 цього договору.

Позивач просить суд визнати недійсними наведені вище пункти договору, посилаючись на те, що визначаючи в договорі відповідні умови (п. 5.15., 9.3.), сторони зазначеного правочину фактично поклали на Позивача, який не є стороною даного договору, обов'язки по здійсненню контролю за використанням орендованого майна, в тому числі з питань дотримання орендарем мети використання майна, визначеної в розділі 1 договору.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В контексті ч. 2 ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язання, є договори та інші правочини.

Статтею 511 ЦК України передбачено, що зобов'язання не створюють обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права, дає підстав для висновку, що договір, як одна з підстав виникнення зобов'язання, не може встановлювати (породжувати) обов'язків для третіх осіб, які не є стороною цього правочину. У відношенні до третьої особи, договір може породжувати лише права щодо боржника або кредитора, як то наприклад в договорі на користь третьої особи (ст. 636 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Умови спірного договору, зокрема, п. 9.3., який покладає на Балансоутримувача (Позивача) обов'язок щодо здійснення контролю за фактичним використанням зазначеного у Договорі орендованого державного майна, суперечать вимогам положень ст. 511 ЦК України, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 215, ст. 217 ЦК України є підставою для визнання недійсним спірного правочину в зазначеній частині за позовом заінтересованої особи (Позивача).

Що стосується вимог Позивача про визнання недійсним п. 5.15. спірного Договору, то за змістом зазначеної умови договору, вона не встановлює будь-яких обов'язків для Позивача, в тому числі й щодо здійснення певного виду контролю, а лише визначає умови виконання орендарем свого обов'язку по забезпеченню доступу до орендованих приміщень, що відповідно спростовує доводи позивача відносно невідповідність зазначеного пункту вимогам ст. 511 ЦК України.

На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання недійсним п. 9.3. спірного договору.

Суд відхиляє заперечення Відповідача-1 із посиланням на погодження укладання спірного договору з органом, уповноваженим управляти державним майном, яке є предметом оренди, та відсутність під час укладення цього договору будь-яких заперечень стосовно спірних умов, як із боку зазначеного органу, так і з боку Позивача, адже само по собі погодження договору з умовами, які суперечать вимогам законодавства, не усуває підстав недійсності такого договору, або окремих його частин.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, судові витрати у справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 11, 16, 203, 215, 217, 509, 511 ЦК України, ст.ст. 1, 33, 34, 44, 49, 82-85 ГПК України , господарський суд ,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним з моменту укладення п. 9.3. договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-3547-ОД, який укладено 25.08.2009 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 58, код ЄДРПОУ 13467337) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (49000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного підприємства Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва „ДніпроцивільпроектВ» (49600, м. Дніпропетровськ, вул.. Набережна ОСОБА_4, 29, код ЄДРПОУ 02497789) по 21 грн. 25 коп. витрат по сплаті державного мита, та по 59 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з кожного, витати накази.

В решті позову відмовити.

Суддя ОСОБА_5

Рішення підписано 18.05.2010