Постанова

від 22.09.2015 по справі 910/9950/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2015 р. Справа№ 910/9950/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Маляр Н.В.

від відповідача - Розиграєва О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Житлового кооперативу № 3 на рішення Господарського суду м. Києва від 15.06.2015 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київводоканал"

до Житлового кооперативу №3

про стягнення 255619,33 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ПАТ «Київводоканал» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ЖК № 3 про стягнення боргу за постачання та водовідведення холодної та гарячої води та, відповідно, нарахованих штрафних санкцій.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.06.2015 позов задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського м. Києва від 15.06.2015 в частині стягнення з Житлового кооперативу № 3 на користь ПАТ „АК „Київводоканал" 76 571,27 грн., основного боргу, а також стягнення 3% річних в сумі 3 221,31 грн., витрат від інфляції в сумі 10 773,68 грн., пені в сумі 716, 58 грн., штрафу в сумі 15314,25 грн., та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

Ухвалою суду від 10.07.2015 апеляційну скаргу Житлового кооперативу № 3 прийнято до провадження та призначено її до розгляду.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначено, що доводи, викладені в апеляційні скарзі є безпідставними та необґрунтованими, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представники сторін в судове засідання з`явилися та дали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

24.02.1999 між позивачем та ЖК № 3 був укладений договір № 6319/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення.

За умовами договору постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційних стоків, а абонент зобов'язується розраховуватись за надані послуги згідно умов договору та вимог Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 року № 65 (далі по тексту - Правила).

Відповідно до пункту 3.1. договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Позивач належним чином виконував свої зобов'язання за договором, надаючи послуги з водопостачання та приймаючи від відповідача каналізаційні стоки цілодобово.

Відповідно до пункту 3.4 договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим пунктом 21.2 Правил.

За пунктом 3.6 договору абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у триденний термін з дня надання постачальником платіжних документів.

Пунктом 3.7 договору встановлено, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 3-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Згідно пункту 5.1. договору він укладається з 24.02.1999 до 24.02.2009, та вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що відповідач має заборгованість перед позивачем за договором за період з березня 2012 по червень 2014.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, обґрунтовує це тим, що договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати послуги з постачання холодної води, що використовується для приготування гарячої, крім того, відповідач не повинен сплачувати за стоки гарячої води, оскільки позивачем не доведений розмір обсягу таких, відповідно неправомірним є нарахування штрафних санкцій на вказані суми боргу.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правила № 65 втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу від 27.06.2008 № 190, яким затверджено Правила № 190.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Відповідно до ст.ст. 1, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Згідно з приписами статей 16, 19 названого Закону порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» та підпункту 5 пункту 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

Згідно з пунктом 2.1 Правил № 190 договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та ";Про житлово-комунальні послуги", яким, згідно пунктом 2.2 Правил № 190, визначаються істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.

Матеріалами справи підтверджується, що у відповідності до договору відповідачеві було відкрито особовий рахунок та присвоєно код 3-380 для здійснення розрахунку за послуги з холодного водопостачання та водовідведення.

Як вбачається із пояснень позивача, викладених в позовній заяві, за період з 01.03.2012 по 30.03.2014 позивачем за договором були надані відповідачеві послуги з холодного водопостачання по коду 3-380 на загальну суму 163924, 92 грн.

Спору між сторонами щодо розміру боргу по холодному водопостачанню не було, що підтверджується поясненнями вповноважених представників позивача та відповідача.

Крім того, 30.04.2015 відповідач сплатив позивачу суму заборгованості по холодному водопостачанню в розмірі 2963 грн., що була станом на день звернення із позовом до суду, що підтверджується поданою суду копією платіжного доручення від 30.04.2015 № 50.

Зважаючи на те, що вказана сума боргу була сплачена відповідачем після порушення провадження по справі, Господарський суд міста Києва правомірно в цій частині позовних вимог припинив провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У пункті 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 11 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Разом з тим розгорнутий розрахунок позовних вимог позивача свідчить по те, що останнім відповідачеві було відкрито другий рахунок та присвоєно код 3-50380, за яким ЖК мав здійснювати розрахунок за послуги з постачання холодної води, що йде на підігрів та її стоків.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених позовних вимог та оскаржуючи постановлене судове рішення, зокрема зазначає, що починаючи з жовтня 2005 року Компанією без узгоджень з ЖК, без внесення змін до договору, яким не передбачено оплату холодної води, яка використовується для приготування гарячої води, було відкрито окремий рахунок по коду № 3-50380 для додаткового нарахування води, яка використовується для приготування гарячої води на обладнанні (бойлері), що належить публічному акціонерному товариству "Київенерго".

Проте, як вбачається із пояснень представника позивача, та які не були спростовані у визначеному порядку та способі відповідачем, рахунок за кодом 3-50380 був присвоєний відповідачу лише для правильного відображення бухгалтерського і податкового обліку наданих послуг, а не для додаткових нарахувань.

Зокрема, особові рахунки присвоюються з огляду на кількість лічильників води, а коди абонентів на групу об`єктів.

Для правильного відображення бухгалтерського і податкового обліку наданих послуг, складання актів звірки, відповідачеві відкриваються особові рахунки на кожен об'єкт (групу об'єктів), по якому здійснюється водокористування. Відкриття особових рахунків є особливістю ведення бухгалтерського обліку, норми чинного законодавства не передбачають узгодження його ведення з абонентами.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 29.11.2005 № 4/61-0501760.

Згідно з розрахунком позивача (код 3-50380) заборгованість відповідача за холодну воду, яка йде на підігрів становить 98 368, 09 грн., а за її стоки - 76571, 27 грн., що разом становить 174939, 36 грн.

Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Судом встановлено, що умовами договору 6319/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення від 24.02.1999 не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру, якому присвоєно інший абонентський номер.

Таким чином, з урахуванням вищевказаного, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Аналогічної правової позиції дотримуються колегії суддів Вищого господарського суду України у постановах № 910/11980/13 від 19.02.2015 та № 27/135 від 19.02.2015.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за приписами ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Тобто, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показів приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.

Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Позивачем не доведено того, що теплові пункти, з яких здійснено постачання гарячої води, перебувають на балансі відповідача.

Аналогічної правової позиції дотримуються колегія суддів Вищого господарського суду України у постанові № 910/10920/13 від 14.08.2014.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву, задоволенню не підлягають, оскільки умови договору укладеного між сторонами передбачають постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води, а матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів або котелень, з яких здійснюється постачання гарячої води, а тому правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, відсутні.

Стосовно інших позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Умовами укладеного сторонами договору передбачено не лише надання послуг з постачання питної води, але і приймання стічних вод у міську каналізаційну мережу.

Приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мінюсті 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно з п. 1.2 Правил приймання № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як визначено п. 1.4 Правил приймання № 37, абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п. 2.4 вказаних Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).

Колегією суддів не приймаються до уваги твердження відповідача стосовно того, що позивачем невірно визначено нарахування стічних вод за нормами водопостачання (1967 куб. метрів щомісяця) з урахуванням наступного.

За твердженням відповідача квартири мешканців будинку № 77 по пр-т. Маяковського в м. Києві обладнані засобами обліку холодного та гарячого водопостачання та відповідач неодноразово звертався до позивача з листами про проведення нарахування за водовідведення стоків гарячої води згідно із показами приладів обліку, встановлених у будинку.

Так, в матеріалах справи наявний лист позивача № 08/6042 від 15.08.2011, який є відповіддю на звернення відповідача про узгодження стоків гарячої води по тепло лічильнику типу СВТУ-10М № 15778, прийнятий на комерційний облік ПАТ «АК «Київенерго».

В даному листі позивач зазначив, що відповідно до п. 3.13 Правил № 190 визначено, що Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

У разі відсутності у споживача засобів обліку на каналізаційних випусках кількість стічних вод визначається за кількістю води, що надходить з мереж централізованого водопостачання та з інших джерел.

Пунктом 5.1 правил визначено, що облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

Вузли обліку повинні розташовуватись на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Відповідачем не було надано ані суду першої ані суду апеляційної інстанції обґрунтованих доказів наявності визначеного вимірювального приладу для каналізаційних стоків в будинку № 77 по пр-т Маяковського в місті Києві, та доказів внесення такого засобу до Державного реєстру.

Зважаючи на все викладене, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення коштів за надані послуги приймання стічних гарячого водопостачання є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно зауваження відповідача проте, що в будинку за зазначений позивачем в позовній заяві період відбувалося відключення гарячої води, а отже відповідно не могло й бути стоків гарячого водопостачання, що виключає можливість стягнення коштів за такі періоди за гаряче водовідведення, спростовується листом управління з контролю за водоспоживанням та водовідведенням ПАТ «АК «Київводоканал», відповідно до якого в період з 01.03.29012 по 30.06.2014 обмеження або припинення постачання питної води, яка використовується ЖК № 3 для надання послуг гарячого водопостачання мешканцям будинку № 77 по пр-т Маяковського в м. Києві не проводилось.

Колегією суддів не приймається до уваги наданий відповідачем суду апеляційної інстанції лист РТМ «Троєщина» про дати відключення гарячого водопостачання та підключення такого, оскільки, ці дані стосуються порядку роботи РТМ «Троєщина» і не мають жодного відношення до діяльності ПАТ «АК Київводоканал».

Крім того, відповідно до п.3.18 Правил При відсутності засобів обліку у випадках перерв у водопостачанні тривалістю понад 6 годин на добу при цілодобовому водопостачанні або більше трьох діб на місяць у разі подачі води за добовим графіком розрахунок за відпущену воду здійснюється за нормативами водопоспоживання, які перераховуються на фактичний час подачі води.

Факт відсутності питної води встановлюється споживачами та представниками виробника і фіксується відповідним актом.

Матеріали справи не містять доказів складання вказаних актів позивачем та відповідачем щодо фіксації факту відключення холодного/гарячого водопостачання до будинку № 77 по пр-т Маяковського в м. Києві за визначений в позовній заяві період.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції, відповідачем по справі подана заява про застосування позовної давності до вимог позивача.

Зокрема в відзиві на позов відповідач просить застосувати позовну давність до стягнення збитків від інфляції, 3% річних, та пені, нарахованих на суму боргу за кодом абонента 3-380.

Господарський суд міста Києва, відмовляючи в задоволені такої заяви відповідача, мотивував це тим, що оскільки відповідачем частково сплачувалися кошти за отримані послуги, то відбулося переривання позовної давності, що виключає можливість застосування її до вимог позивача.

Проте, апеляційна інстанція не погоджується із такою позицію місцевого суду, зважаючи на таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (стаття 260 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно із п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема належить часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення боргу з відповідача за надані послуги з постачання холодної води та приймання стічних вод, холодної води, що йде на підігрів та гаряче водовідведення загалом за період з березня 2012 по червень 2014.

Відповідачем долучені до матеріалів справи платіжні доручення, з яких вбачається, що останнім періодично сплачувалися кошти за отримані послуги і дане не оспорювалося представником позивача в судових засіданнях обох інстанцій.

В графі «призначення платежу» досліджених колегією суддів платіжних доручень, зазначено, що здійснюється оплата за воду та каналізацію із посилання на спірний договір та чітко зазначено за якій місяць здійснюється оплата.

Отже, враховуючи умови договору, що передбачає періодичність вчинення платежів за надані послуги водоканалу, та зважаючи на періодичність оплати таких послуг відповідачем, хоча й з пропуском строку проте конкретно за певний період часу (місяць), вчинення таких платежів не вказує на переривання позовної давності, а отже заява відповідача підлягає задоволенню, а рішення суду в цій частині зміні.

Відповідно до ч.2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Враховуючи те, що на вимоги позивача, відповідно до положень чинного законодавства України розповсюджується загальна позовна давність тривалістю 3 роки, те, що позивач із таким позовом звернувся до Господарського суду міста Києва 17.04.2015, про що свідчить відтиски штампу канцелярії місцевого суду, до вимог останнього за період березень 2012 застосовується позовна давність.

В той же час, зважаючи на те, що відповідачем подавалась заява про застосування позовної давності до вимог лише по коду 3-380, колегією суддів був здійснений перерахунок штрафних санкцій по заявленому коду з урахуванням позовної давності.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У частині першій статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України і статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 3.6 договору абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку встановленому чинним законодавством, у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів (пункт 3.6 Договору).

Отримання відповідачем рахунків також підтверджується реєстром дебетових повідомлень, що надсилалися на адресу ЖК та не заперечувалося представником відповідача.

За несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує пеню у розмірі 0,1 відсоток несплаченої суми за кожний день прострочення (пункт 4.3 Договору).

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України і статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, враховуючи всі вище зазначені норми чинного законодавства України, колегія суддів визначає, що за кодом 3-380 до задоволення підлягають пеня в розмірі 56,64 грн., 3% річних в розмірі 439,11 грн., інфляційні втрати в сумі 1739,45 грн. (з урахуванням позовної давності).

По коду 3-50380, колегія суддів здійснила перерахунок штрафних санкцій, з урахуванням зменшення суми основного боргу по даному коду без урахування вартості холодної води, що йде на підігрів.

Тому по зазначеному коду підлягає задоволенню вимога про стягнення пені в розмірі 466,37 грн., 3% річних в сумі 2554,78 грн. та інфляційних втрат в розмірі 8210,96 грн.

Крім того, пунктом 4.2 договору передбачено, що за повну або часткову несплату послуг водопостачання та водовідведення абонент оплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20% несплаченої суми.

Отже стягненню з відповідача, крім іншого, підлягає і штраф у сумі 15 314, 25 грн. (20 % від 76571, 27 грн.)

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до п.4 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Житлового кооперативу № 3 підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 по справі № 910/9950/15 - зміні.

Відповідно до ч.5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов`язані з розглядом справи при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 4 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Житлового кооперативу № 3 - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 по справі № 910/9950/15 - змінити. Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Припинити провадження у справі в частині стягнення з Житлового кооперативу № 3 (02232, м. Київ, проспект Маяковського, 77; ідентифікаційний код 23493778) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) 2963 грн. основного боргу.

Стягнути з Житлового кооперативу № 3 (02232, м. Київ, проспект Маяковського, 77; ідентифікаційний код 23493778) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664): 76 571, 27 грн.. основного боргу; пеню в розмірі 523,01 грн., інфляційних втрат в сумі 9950,41 грн., 3% річних в розмірі 2993,89 грн., штраф в розмірі 15314,25 грн. та судовий збір за подання позову до суду в сумі 2107,06 грн.»

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) на користь Житлового кооперативу № 3 (02232, м. Київ, проспект Маяковського, 77; ідентифікаційний код 23493778) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2,44 грн.

Видати судові накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/9950/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко