Ухвала

від 23.09.2015 по справі 813/239/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 року м. Київ К/800/63045/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Кошіля В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 р.

у справі № 813/239/13-а (№ 876/7128/13)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «РАС Логістик»

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова

про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «РАС Логістик» (далі - позивач, ТОВ «РАС Логістик») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (далі - відповідач, ДПІ у Залізничному районі м. Львова), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило суд визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування пені по податку на додану вартість в сумі 111 892,50 грн., відповідно до акта перевірки віл 26.11.2012 р. № 3902/22-10/34857672, та визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.12.2012 р. № 0004762302/24063.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 р., адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 07.12.2012 р. № 0004762302/24063; визнано протиправними дії ДПІ у Залізничному районі м. Львова щодо нарахування пені з податку на додану вартість в сумі 111 892,50 грн. відповідно до акта перевірки № 3902/22-10/3487672 від 26.11.2012 р.; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідача в судове засідання 23.09.2015 р. не з'явився, про час та місце слухання справи належним чином був повідомлений.

Позивач в судове засідання 23.09.2015 р. не з'явився, заперечень на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду по суті касаційної скарги.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 13.11.2012 р. по 19.11.2012 р., на підставі направлень від 13.11.2012 р. № 938, № 939, № 940, № 941, № 942, № 943, наказу від 12.11.2012 р. № 760, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, посадовими особами ДПІ у Залізничному районі м. Львова була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «РАС Логістик» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р., за результатами якої складено акт від 26.11.2012 р. № 3902/22-10/34857672 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - пунктів 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість по взаємовідносинам з підприємствами з ознаками «сумнівності» за період 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р. всього на суму 525 000 грн.; - підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.1 статті 171, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу Україні, в результаті чого донараховано податку з доходів фізичних осіб в сумі 3 579,75 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 07.12.2012 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0004762302/24063, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 656 250 грн., з яких 525 000 грн. - за основним платежем та 131 250 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Крім того, посилаючись на відсутність добровільної сплати позивачем податкового зобов'язання визначеного податковим повідомленням-рішенням від 07.12.2012 р. № 0004762302/24063, ДПІ у Залізничному районі м. Львова проведено нарахування пені по податку на додану вартість в сумі 111 892,50 грн. та відображено в картці особового рахунку ТОВ «РАС Логістик» пеню в сумі 111 862,50 грн.

Як вбачається з акту перевірки від 26.11.2012 р. № 3902/22-10/34857672, підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували твердження перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Екопласт Львів», ПП «Львівкомфортгруп-К», ПП «Аеромакс-Сервіс» та ТОВ «Фінанс Пан Трейд», оскільки, на переконання податкового органу, правочини укладені позивачем з цими контрагентами були укладені без мети настання реальних наслідків обумовлених ними, посилаючись при цьому на акти податкових перевірок вказаних суб'єктів господарювання.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення та, як наслідок, нарахування пені.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Спірні правовідносини на час їх виникнення регулювалися нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Зазначені положення Закону України «Про податок на додану вартість» кореспондуються із положеннями закріпленими у Податковому кодексі України, що вступив в дію з 01.01.2011 р.

Так, підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З вищенаведених правових норм вбачається, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від'ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України.

При цьому, сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів (послуг), вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд правочинів щодо надання послуг зі своїми контрагентами: ТОВ «Екопласт Львів», ПП «Львівкомфортгруп-К», ПП «Аеромакс-Сервіс» та ТОВ «Фінанс Пан Трейд».

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Видані контрагентами позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Екопласт Львів», ПП «Львівкомфортгруп-К», ПП «Аеромакс-Сервіс», ТОВ «Фінанс Пан Трейд» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 р. у справі № 813/239/13-а (№ 876/7128/13) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) В.В. Кошіль