Ухвала

від 22.09.2015 по справі 826/6279/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2015 року м. Київ К/800/44266/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представників сторін:

позивача - Григор’ян І.Г.

відповідача - Михайлюк-Філімонової Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2014

у справі № 826/6279/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоматизовані системи керування і обслуговування»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоматизовані системи керування і обслуговування» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 18.10.2013 № 0007012208 та № 0007022208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Представником відповідача в судовому засіданні заявлено клопотання про заміну відповідача, у зв'язку із реорганізацією, із Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на правонаступника - Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість за період з 01.01.2010 по 30.07.2013 та податку на прибуток за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 при взаємовідносинах з ТОВ «Медпрофіт», ТОВ «Алатар-Техно», ТОВ «ТД-Техінвест», ПП «Гран-Трейд», ТОВ «Руст», ТОВ «Спрос Юей», ТОВ «Зв'язок-Буд», ТОВ «Едвертайзінг Консалт», ТОВ «ВКП Спецінвест 2012», ТОВ «Акватрейдінг», ТОВ «Статус Люкс», ТОВ «Фрістайл Спорт», ТОВ «Камелот-Київ», складено акт № 1770/26-58-22-08-11/33881180 від 03.10.2013, в якому зафіксовані порушення: пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 2 247 250 грн.; пп. пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 1 939 800 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 18.10.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0007012208 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 617 587,50 грн., в т.ч.: 2 247 250 грн. основного платежу та 370 337,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0007022208 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 411 551 грн., в т.ч.: 1 939 800 грн. основного платежу та 471 751 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Висновки акту перевірки мотивовані тим, що за даними актів податкових перевірок контрагентів позивача - ТОВ «Едвертайзінг Консалт» та ПП «Гран-Трейд» встановлено порушення останніми норм податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з податку на додану вартість, не підтверджено взаємовідносини вказаних підприємств з контрагентами-постачальниками, встановлено відсутність у них можливостей на здійснення господарської діяльності (наявність працюючих осіб, транспортних засобів, складських приміщень) та відсутність факту реального здійснення господарських операцій.

Матеріалами справи встановлено, що 01.07.2010 між позивачем (замовник) та ТОВ «Едвертайзінг Консалт» (виконавець) укладено договір № 01-7/10 на виконання (передачу) науково-дослідних робіт, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання робіт науково-дослідного, дослідно-конструкторського та технічного характеру, перелік яких міститься в додатках, що є невід'ємними частинами даного договору. При завершенні робіт виконавець надає замовнику акт здавання-приймання науково-дослідної роботи.

04.04.2011 між позивачем (покупець) та ТОВ «Едвертайзінг Консалт» (постачальник) укладено договір № 04-04/2011, за умовами якого постачальник передає у власність покупця носії інформації з записом (програмне забезпечення сервісних функцій підсистеми «Регулювання транспортним процесом» АСК ПП УЗ) (на оптичних носіях в 2-х екземплярах), а покупець сплачує вартість товару в кількості, комплектності, відповідної якості та по ціні, зазначеній у специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною.

28.03.2012 між позивачем (замовник) та ПП «Гран-Трейд» (виконавець) укладено договір № 12-03/12 на виконання (передачу) науково-дослідних робіт, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання робіт науково-дослідного, дослідно-конструкторського та технічного характеру, розробка програмного забезпечення, комп'ютерне програмування, перелік яких міститься в додатках, що є невід'ємними частинами даного Договору. При завершенні робіт виконавець надає замовнику акт здавання-приймання науково-дослідної роботи.

20.08.2012 між позивачем (замовник) та ПП «Гран-Трейд» (постачальник) укладено договір № 20/08/12, за умовами якого постачальник передає у власність покупця носії інформації з записом (спеціалізоване програмне забезпечення залізничного транспорту - модуль взаємодії АСК ПП УЗ та ПАК ЕПД ПП), а покупець сплачує вартість товару в кількості, комплектності, відповідної якості та по ціні, зазначеній у специфікації.

Факт виконання умов зазначених договорів судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: специфікаціями, протоколами погодження ціни, довіреностями на отримання товару, технічними завданнями на дослідно-конструкторські роботи, актами здачі-прийняття робіт, актами приймання-передачі товару, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно з пп. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 зазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Аналогічні положення наведені і в Податковому кодексі України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Як встановлено в судовому порядку, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату виконаних робіт, придбаних товарів, були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та контрагентами про виконання робіт, постачання товарів не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Згідно з п. 140.5 ст. 140 ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно положень п. п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З огляду на викладені норми Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Крім того, слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від результатів проведених перевірок даних суб'єктів господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, посиланнях на відсутність у контрагентів платника можливостей на здійснення господарської діяльності, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ТОВ «Едвертайзінг Консалт» та ПП «Гран-Трейд», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Допустити заміну по даній справі відповідача - Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на правонаступника - Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.05.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний