Ухвала

від 22.09.2015 по справі 817/4512/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2015 року м. Київ К/800/45965/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представника відповідача - Рокуня С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2014

та постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.05.2014

у справі № 817/4512/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Любомирський вапняно-силікатний завод»

до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Любомирський вапняно-силікатний завод» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області 26.04.2013 № 0000232251, № 0000011600, № 0000021600.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26.05.2014, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2014, позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000011600 від 26.04.2013 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 000 694, з яких за основним платежем 1 399 695 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 600 999 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000232251 від 26.04.2013 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 138 848, з яких за основним платежем 759 232 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 379 616 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000021600 від 26.04.2013; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог; ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Представником відповідача в судовому засіданні заявлено клопотання про заміну відповідача, у зв'язку із реорганізацією, із Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області на правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, складено акт № 28/22-141/05467240 від 09.04.2013, в якому зафіксовано порушення: пп. 14.1.11, пп. 14.1.27, пп. 14.1.36, пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, пп. 44.1 ст. 44, пп. 135.4.1 п. 135.4, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.10, п. 137.16 ст. 137, п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.8.2 абз. г), абз. е) пп. 138.8.5 п. 138.8, абз. г), абз. є) пп. 138.10.2, абз. з) пп. 138.10.3, пп. 138.10.4, 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 141.1 ст. 141, п. 146.2, п. 146.12 ст. 146, пп. 159.1.2 п. 159.1 ст. 159 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 2 109 215 грн., у т.ч.: 4 кв. 2011 року - 620 401 грн., за 2012 рік - 1 488 814 грн.; п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 787 065 грн.; пп. 263.1.1 п. 263.1, пп. 263.2.1 п. 263.2, пп. 263.5.1, пп. 263.5.3 п. 263.5 ст. 263 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено плату за користування надрами для видобування корисних копалин у загальній сумі 376 560,61 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 26.04.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000232251 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 180 598 грн., в т.ч.: 787 065 грн. основного платежу та 393 533 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000011600 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 853 622 грн., в т.ч.: 2 109 215 грн. основного платежу та 744 407 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000021600 про збільшення суми грошового зобов'язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин у розмірі 470 700,76 грн., в т.ч.: 376 560,61 грн. основного платежу та 94 140,15 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо збільшення валового доходу позивача на суму безповоротної фінансової допомоги в розмірі 4 659 732 грн. на підставі пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.16 ст. 137 Податкового кодексу України, слід зазначити наступне.

Згідно з пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з ознак, наведених в даній нормі.

Відповідно до пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 вказаного Кодексу інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

В судовому порядку встановлено, що діяльність ТОВ «Компанія «Євро торг» припинено з 28.10.2010.

На момент припинення сума непогашеної кредиторської заборгованості ПАТ «Любомирський вапняно-силікатний завод» становила 157 800,05 грн., яка виникла в 4 кварталі 2010 року, а отже, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, не потрапляє в період даної документальної перевірки, що включала період з 01.10.2011 по 31.12.2012.

Період у якому виникла сума непогашеної кредиторської заборгованості була об'єктом перевірки, результати якої оформлені актом № 134/24/23-141/05467240 від 01.03.2012 та у якому порушення порядку формування доходів рядка 01.6 «інші доходи» декларації по податку на прибуток підприємств виявлено не було, в результаті чого податковим органом помилково нараховано позивачу податок на прибуток підприємств в сумі 36 294 грн.

Також, в судовому порядку встановлено, що в 2 кварталі 2012 року проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ «Юніка».

Сума непогашеної кредиторської заборгованості на момент припинення становила 2 347 619,72 грн.

Згідно договору уступки боргу від 20.12.2011, за умовами якого ТОВ «Юніка» передає право вимоги виконання зобов'язань позивача на загальну суму 2 347 619,72 грн.

Таким чином, вказаний договір уступки боргу від 20.12.2011 породжує обов'язки для позивача, що спростовує висновки податкового органу про виникнення у позивача безповоротної фінансової допомоги в сумі 2 347 619,72 грн.

Сума заборгованості в розмірі 2 347 619,72 грн. не може бути кваліфікована як безнадійна, а тому відсутні підстави для нарахування позивачу податку на прибуток підприємств у розмірі 493 000 грн.

Що стосується тверджень відповідача про заниження позивачем валових доходів в сумі 628 952 грн., що виникло в результаті неоприбуткування позивачем видобутої сировини в бухгалтерському обліку підприємства, слід зазначити наступне.

Матеріалами справи встановлено, що позивач здійснює видобуток корисних копалин (крейди) для їх наступної переробки на готову продукцію.

Згідно з технологічним процесом, видобута в кар'єрі сировина переміщується автомобільним транспортом з кар'єра до заводу.

При цьому в кар'єрі та майданчику розвантаження відсутня вага для визначення точної маси сировини, що доставлена. В наступному сировина подається до печі, при цьому маса сировини, що подалася не обліковується.

З матеріалів справи вбачається, що у шляхових листах позивача вказується номінальна можлива маса сировини, яку може перемістити автомобіль підприємства.

Надані позивачем документи щодо маси видобутої сировини не можуть об'єктивно свідчити про її тоннажність.

Згідно пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України до інших доходів належить вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно п. 137.10 ст. 137 Податкового кодексу України суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що шляхові (подорожні) листи та акти роботи механізмів не свідчать про наявність видобутої проте не облікованої сировини, а отже не можуть бути підставою для нарахування податкових зобов'язань по податку на прибуток підприємств.

Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено про порушення відповідачем порядку проведення документальних перевірок, недоведеність в акті перевірки факту викладеного порушення та відсутність належних та допустимих доказів на їх підтвердження, а тому збільшення валових доходів на суму 628 952 грн. є необґрунтованим.

Посилання податкового органу на порушення позивачем оприбуткування надлишку готової продукції - вапна в кількості 252,489 тонн є безпідставними, оскільки матеріали справи підтверджують реалізацію придбаного вапна як готової продукції протягом липня 2012 року. Крім того, розбіжностей між отриманими сумами доходів під час проведення документальної перевірки не було встановлено.

Щодо завищення позивачем валових витрат на суму 749 361,47 грн. по господарських операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей у ПАТ «Нікопольський завод трубопровідної арматури», слід зазначити наступне.

Взаємовідносини позивача з вищевказаним контрагентом відбувалися на підставі договорів купівлі-продажу, що досліджені судами попередніх інстанцій.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як встановлено в судовому порядку, усі господарські операції позивача з придбання ТМЦ у ПАТ «Нікопольський завод трубопровідної арматури» підтверджені первинними документами, які оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, тому відсутність товарно-транспортної накладної, яка не є обов'язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з купівлі-продажу товару, за наявності належних первинних документів, що підтверджують купівлю-продаж товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарських операцій.

Крім того, після укладення договорів купівлі-продажу, між ПАТ «Любомирський вапняно-силікатний завод» та ПАТ «Нікопольський завод трубопровідної арматури» було укладено договір відповідального зберігання від 28.07.2011, за умовами якого ТМЦ перебувають на відповідальному зберіганні у продавця, та як наслідок транспортування товару не відбувалося.

Таким чином, є правомірним віднесення позивачем до складу витрат вартості ТМЦ придбаних у вищезазначеного контрагента.

Що стосується тверджень відповідача про завищення позивачем валових витрат по господарських операціях з ТОВ «Юніверсал Карго Транс» на суму 154 046,35 грн., слід зазначити наступне.

Згідно договору № 193/9311978 від 19.01.2012, укладеного між позивачем та ТОВ «Юніверсал Карго Транс» про організацію перевезень вантажів, вбачається, що ТОВ «Юніверсал Карго Транс» за дорученням ПАТ «Любомирський вапняно-силікатний завод» здійснює організацію перевезень вантажів залізничним транспортом.

На підтвердження фактичного виконання зазначеного договору до суду були надані заявки позивача щодо надання експедиційних послуг, акти наданих послуг та залізничні накладні, зі змісту яких вбачається, що експедиторські послуги надавалися і підстав для неврахування їх вартості під час формування валових витрат у відповідача немає.

Що стосується формування позивачем витрат по господарській операції з ТОВ «Український промисловий банк», слід зазначити наступне.

Матеріалами справи встановлено, що 19.10.2007 між ТОВ «Український промисловий банк» і ВАТ «Любомирський вапняно-силікатний завод» був укладений кредитний договір № 63/КВ-07 на відкриття відновлюваної мультивалютної кредитної лінії, на підставі якого банк надав ВАТ «Любомирський вапняно-силікатний завод» кредит у сумі 2 000 000 доларів США 00 центів, а боржник зобов'язався в порядку, передбаченому кредитним договором, повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі 13% річних в доларах США, 18,5 % річних в гривні, 11,5 % річних в Євро, а у разі прострочення платежів основного боргу та процентів, також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла в період прострочення від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.

У зв'язку із неповерненням кредиту, ТОВ «Український промисловий банк» в особі Запорізької філії звернулось до Ленінського районного суді міста Запоріжжя з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Ленінського районного суді міста Запоріжжя від 15.03.2011 (набрало законної сили) позов задоволено, стягнуто з ВАТ «Любомирський вапняно-силікатний завод» солідарно з фізичною особою поручителем по кредиту на користь ТОВ «Український промисловий банк» 10 100 000,76 грн. заборгованості за тілом кредиту; 103 490,42 грн. процентів за користування кредитом; 1 286 216,68 грн. прострочених процентів за користування кредитом; 24 350,70 грн. щомісячної комісії за управління кредитною лінією; 437 102,66 грн. простроченої щомісячної комісії за управління кредитною лінією; 179 583,59 грн. пені за порушення строків (термінів) повернення кредиту та судові витрати по справі.

Відповідно до пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу валових витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Таким чином, позивач як зобов'язальний перед ТОВ «Український промисловий банк», правомірно сформував валові витрати на суму 2 174 400 грн.

Щодо нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість податковим повідомленням-рішенням № 0000232251 від 26.04.2013, слід зазначити таке.

Висновки податкового органу про порушення позивачем п. п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України зроблені на підставі завищення податкового кредиту по взаємовідносинах з ПАТ «Нікопольський завод трубопровідної арматури» та ТОВ «Юніверсал Карго Транс».

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до пп. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

В судовому порядку встановлено факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ПАТ «Нікопольський завод трубопровідної арматури», ТОВ «Юніверсал Карго Транс», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, у податкового органу були відсутні підстави для зменшення позивачу суми податкового кредиту по господарських операціях з ПАТ «Нікопольський завод трубопровідної арматури» на 149 872 грн. та по господарських операціях з ТОВ «Юніверсал Карго Транс» на суму 30 973 грн.

Що стосується тверджень відповідача про завищення в квітні 2012 року суми податкового кредиту позивачем на 578 387 грн. по господарських відносинах з ТОВ «Юніка» та ТОВ «Компанія «Техноторг», слід зазначити наступне.

Як встановлено матеріалами справи, діяльність ТОВ «Компанія «Техноторг» припинено 04.04.2012. На момент припинення товариства сума кредиторської заборгованості ПАТ «Любомирський вапняно-силікатний завод» становила 1 122 699,91 грн.

Діяльність ТОВ «Юніка» припинено 12.04.2012. На момент припинення товариства сума кредиторської заборгованості ПАТ «Любомирський вапняно-силікатний завод» становила 2 347 619,72 грн.

Однак, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, статтею 198 Податкового кодексу України не встановлено обов'язку коригування платником податків суми податкового кредиту на розмір кредиторської заборгованості контрагента постачальника який ліквідовано в установленому порядку.

В той же час, у разі виникнення безнадійної кредиторської заборгованості, платник податків у відповідності до приписів пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України зобов'язаний збільшити на суму заборгованості свої доходи з урахуванням податку на додану вартість.

Отже, законодавцем не передбачено обов'язку коригування податкового кредиту на суму безнадійної кредиторської заборгованості, а тому визначення для позивача ПДВ по вказаним контрагентам є безпідставним.

Що стосується податкового повідомлення-рішення № 0000021600 від 26.04.2013 року, слід зазначити наступне.

Як встановлено матеріалами справи, позивач на постійній основі здійснює видобуток корисних копалин (крейди) для їх наступної переробки на готову продукцію. При цьому в кар'єрі та майданчику розвантаження відсутня вага для визначення точної маси сировини, що доставлена. В наступному сировина подається до печі, при цьому маса сировини, що подалася не обліковується.

Таким чином, фактичне зважування та відповідний облік відбувається лише готової продукції, що виробляється позивачем.

Згідно з п. 14.1.91 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України корисні копалини - природні мінеральні утворення органічного і неорганічного походження у надрах, у тому числі будь-які підземні води, а також техногенні мінеральні утворення в місцях видалення відходів виробництва та втрат продуктів переробки мінеральної сировини, які можуть бути використані у сфері матеріального виробництва і споживання безпосередньо або після первинної переробки.

Відповідно до п. 14.1.51 п. 14.1. ст. 14 зазначеного Кодексу добування корисних копалин - сукупність технологічних операцій з вилучення, у тому числі з покладів дна водойм, та переміщення, у тому числі тимчасове зберігання, на поверхню частини надр (гірничих порід, рудної сировини тощо), що вміщує корисні копалини.

Об'єктом оподаткування плати за користування надрами для видобування корисних копалин по кожній наданій в користування ділянці надр, що визначена у відповідному спеціальному дозволі, є обсяг видобутої у податковому (звітному) періоді корисної копалини (мінеральної сировини) або обсяг погашених у податковому (звітному) періоді запасів корисних копалин (п. 263.2.1 п. 263.2 ст. 263 ПК України).

Згідно з пп. 263.2.2 п. 263 ст. 263 Податкового кодексу України до об'єкта оподаткування належать: обсяг корисної копалини (мінеральної сировини), видобутої з надр на території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, у тому числі обсяг мінеральної сировини, що утворюється в результаті виконання первинної переробки, що провадиться іншими ніж платник суб'єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною; обсяг корисної копалини (мінеральної сировини), видобутої (вилученої) з відходів (втрат, хвостів тощо) гірничодобувного виробництва, у тому числі обсяг мінеральної сировини, що утворюється в результаті виконання первинної переробки, що провадиться іншими ніж платник суб'єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною, якщо для її видобутку відповідно до законодавства необхідно отримати спеціальний дозвіл; обсяг погашених запасів корисних копалин.

З огляду на викладене, наявність обов'язку у позивача нараховувати та сплачувати плату за користування надрами здійснюється із фактично видобутих (погашених) обсягів корисних копалин. При цьому видобута сировина має значну кількість води, що не підпадає під визначення корисної копалини.

Однак, податковим органом вказаного врахованого не було, що суперечить ст. 263 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, межі перегляду, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Допустити заміну по даній справі відповідача - Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Рівненському районі Головного управління ДФС у Рівненській області

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення.

Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2014 та постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.05.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний