Постанова

від 24.09.2015 по справі 826/10224/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 вересня 2015 року № 826/10224/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укренергобудсервіс» до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.03.2013 р. № 0001102201, № 0001082201,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укренергобудсервіс» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.03.2013 р. № 0001102201, № 0001082201.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято протиправні оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі, оскільки, на його думку, висновки відповідача щодо відсутності реальності господарських операцій не відповідають дійсності та є необґрунтованими.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні, оскільки вироком Шевченківського районного суду м. Києва встановлено, що контрагент позивача ТОВ «К.А.М. Трейд Груп» здійснював фіктивну діяльність.

Враховуючи, що в судовому засіданні 19.08.2015 р. представниками сторін було заявлено клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами, суд вважає за можливе здійснювати подальший розгляд справи відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Укренергобудсервіс» з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «К.А.М. Трейд Груп» за період з 01.06.2013 р. по 31.08.2013 р.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Укренергобудсервіс»:

1. п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 15 991,67 грн., в т.ч. за 2013 р. на суму 15 992,00 грн.

2. п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 16 833,00 грн., в т.ч. по періодам: червень 2013 р. - 16 833,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 27.02.2014 р. № 349/26-53-22-01-21-38576714 та винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 19.03.2014 р. № 0001082201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 21 041,00 грн., в томі числі за основним платежем в розмірі 16 833,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 4208,00 грн.;

- від 19.03.2014 р. № 0001102201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 19 990,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 15 992,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3 998,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, Головним управлінням Міндоходів у м. Києві прийнято рішення від 12.05.2014 р. № 4188/10/26-15-10-06-15, яким податкові повідомлення-рішення від 19.03.2013 р. № 0001102201, № 0001082201 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

В силу ж п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 139.1.1 п. 139. 1 ст. 139 Податкового кодексу України витратами, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку є витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на:

організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини між ТОВ «Укренергобудсервіс» (замовник) та ТОВ «К.А.М. Трейд Груп» (виконавець) здійснювалися на підставі договорів № 2-13 від 19.06.2013 р. та № 1-13 від 06.06.2013 р.

Умовами договору № 2-13 від 19.06.2013 р., передбачено виконання послуг по об'єкту, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Тампаре, 12.

Умовами договору № 1-13 від 06.06.2013 р. передбачено виконання робіт на об'єкті: нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мєчнікова, 16.

На виконання умов договорів ТОВ «Укренергобудсервіс» було отримано від ТОВ «К.А.М. Трейд Груп» податкові накладні на загальну суму ПДВ 16 833,00 грн., податок на додану вартість по яких включено до складу податкового кредиту за червень 2013 року та відображено в податковій декларації з ПДВ за відповідний період.

ТОВ «Укренергобудсервіс» віднесено до складу витрат по взаємовідносинах з ТОВ «К.А.М. Трейд Груп» витрати на загальну суму 84 167,00 грн., в тому числі за 2013 рік - 84 167,00 грн.

На підтвердження виконання робіт за договором № 2-13 від 19.06.2013 р. позивачем надано акт надання послуг № 14 від 25.06.2013 р.; довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за червень 2013 р., акт приймання виконаних будівельних робіт № б/н, проект на електропостачання вбудованого приміщення по вул. Тампере, 12 в м. Києві; свідоцтво платника ПДВ ТОВ «К.А.М. Трейд Груп».

До ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві надійшов вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 р. по справі № 761/22932/13-к, провадження № 1-кп/761/776/2013, яким встановлено, що ТОВ «К.А.М. - Трейд Груп» було зареєстровано в органах державної влади з метою прикриття незаконної діяльності.

Протягом 2012-2013 рр. на рахунок ТОВ «К.А.М. - Трейд Груп» від підприємств реального сектору економіки були перераховані грошові кошти, як оплата за начебто виконані роботи (послуги), поставку товарів, хоча підприємницьку діяльність фактично не здійснювали.

Вироком встановлено, що ТОВ «К.А.М. - Трейд Груп» зареєстровано з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб.

Оскільки доказів оскарження вказаного вироку сторонами не надано, суд вважає його таким, що набрав законної сили.

Виходячи з системного аналізу фактичних обставин справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас частиною четвертою статті 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Отже, за змістом частини першої статті 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Диспозиція ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України на відміну від норми частини першої цієї статті, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок. Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Зважаючи на викладене вище, встановлений вироком суду у кримінальній справі факт фіктивності ТОВ «К.А.М. - Трейд Груп» є для суду преюдиційною обставиною.

Крім того, з акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 22.08.2013 р. № 703/2201/38403403 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «К.А.М. Трейд Груп» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.06.2013-30.06.2013» вбачається неможливість фактичного здійснення ТОВ «К.А.М Трейд Груп» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу. З урахуванням наведеного вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно контрагентам, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

Отже, предметом доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій (виконання робіт, придбання товарів), а, відтак, і обґрунтованість визначення витрат позивача, який, між іншим, безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що фактичними обставинами справи та наявними в матеріалах справи доказами не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від ТОВ «К.А.М. Трейд Груп».

Зважаючи на викладене вище, висновок викладений в акті перевірки про порушення позивачем вимог п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в загальній сумі 15 991,67 грн., в т.ч. за 2013 р. на суму 15 992,00 грн. та п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в загальній сумі 16 833,00 грн., в т.ч. по періодам: червень 2013 р. - 16 833,00 грн., є обґрунтованим та підтверджується матеріалами справи. А відтак донарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій податковими повідомленнями-рішеннями від 19.03.2013 р. № 0001102201, № 0001082201 Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві, здійснено правомірно, отже, підстави для задоволення позовних вимог у суду відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що посилання, наведені позивачем не доводять наявності фактів порушення податковим органом охоронюваних законом прав позивача, а позивачем не доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що доводи позивача висновків акта перевірки від 27.02.2014 р. № 349/26-53-22-01-21-38576714 не спростовують, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергобудсервіс» відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергобудсервіс» (код ЄДРПОУ 38576714) решту суму судового збору у сумі 1644,30 грн. до Державного бюджету України.

3. Стягнення решти суми судового збору доручити ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук