Рішення

від 25.03.2010 по справі 16/4

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.03.2010 Справа № 16/4

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Свалява - МіськбудВ» , с. Голубине, Свалявський район

до відповідача колективного підприємства „ВолівчикВ» , смт. Воловець

про стягнення суми 2605,21 грн.

Суддя О.В. Васьковський

Представники:

від позивача -ОСОБА_1 (дов. від 09.12.09 №168)

від відповідача - ОСОБА_2 - юрист (дов. від 04.02.10)

СУТЬ СПОРУ: товариство з обмеженою відповідальністю „Свалява - МіськбудВ» , с. Голубине, Свалявський район (далі - позивач) звернулося з позовом до колективного підприємства „ВолівчикВ» , смт. Воловець (далі - відповідач) про стягнення суми 2605,21 грн., в т.ч. 2060,00 грн. основного боргу, 230,03 грн. пені, 253,38 грн. індексу інфляції та 3% річних в сумі 61,80 грн.

Позивач просить задоволити позов, мотивуючи тим, що він платіжним дорученням перерахував відповідачу суму 2060,00 грн. за оплату послуг, які відповідач повинен був надати та пред'явити акт приймання виконаних робіт, однак відповідач, отримавши вказану суму коштів послуги не надав і таким чином користується безпідставно вказаними коштами. За порушення виконання зобов'язання, позивач нарахував відповідачу штрафні санкції у вигляді пені, три проценти річних та індекс інфляції.

Відповідач проти позову заперечив та вказує, що з поданих позивачем матеріалів незрозумілі підстави виникнення зобов'язання з сторони відповідача. Відповідач вказує, що він надавав позивачу транспортні послуги та матеріали, у підтвердження чого подав копії шляхових листів та копію накладної, однак позивач у повному обсязі не сплатив вартість наданих йому послуг та матеріалів і боргував йому 2103,5 грн., а тому суму 2060,00 грн. зараховано в якості оплати наданих йому послуг. Відповідач вважає, що виконав всі зобов'язання перед позивачем.

Рішення проголошено у відповідності до ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Повний текст рішення оформлено у відповідності до ст. 84 ГПК України та підписано 07.04.10.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Позивач платіжним дорученням №230 від 24.12.08 перерахував на рахунок відповідача суму 2060,00 грн. У рядку „Призначення платежуВ» на платіжному дорученні зазначено, ще це є плата за виконані роботи за грудень 2008 р. згідно рахунку б/н від 24.12.08 в т.ч. ПДВ. На вимогу суду позивач не надав рахунок зазначений до оплати у платіжному доручені та пояснив, що такий рахунок відповідач повинен був надіслати, однак цього не зробив.

Однак, як стверджує позивач, відповідач свої зобов'язання щодо надання послуг не виконав та безпідставно користується коштами у сумі 2060,00 грн. з грудня 2008 року.

Відповідач спростовує позовні вимоги позивача та на підтвердження своїх доводів подав докази, а саме шляхові листи від 03.11.08, 22.11.08 та 23.11.08 підписані представником позивача ОСОБА_3 та накладну №1435 від 25.12.08. Як стверджує відповідач, згідно вказаних документів позивачу надавалися транспортні послуги, виконувалися роботи за допомогою техніки (викачка колодців, копання та загортання канав) та надавалися матеріали (електролічильник МІК-2102 і кабель АВВГ (2ч10) і сплачувався необхідний збір за введення електролічильника в експлуатацію. Також, відповідач надав копію податкової накладної від 03.11.08 на суму ПДВ - 377,40 грн. за послуги транспорту.

Як вбачається з шляхових листів, від замовника (позивача) їх підписав ОСОБА_4, однак довіреність на підтвердження повноважень підписувати документи від товариства на вказану особу сторонами не подана. Згідно п. 11.14 статуту позивача одноособовим виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю є директор товариства. У п. 11.15 статуту вказано, що директор вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Він уповноважений керувати поточними справами товариства й виконувати рішення вищого органу товариства, представляти товариство в його відносинах з іншими особами, державними та іншими органами й організаціями, вести переговори та укладати угоди від імені товариства, приймати й звільняти працівників.

Позивач вказав, що гр. ОСОБА_3 не є посадовою особою товариства та не мав право підпису на документах та вказав, що директором товариства є ОСОБА_5, призначений на посаду директора наказом №05 від 01.12.04.

Крім того, згідно поданих відповідачем шляхових листів, відповідач надавав позивачу послуги у листопаді 2008 року, однак як вбачається з платіжного доручення №230 від 24.12.08, позивач перерахував відповідачу кошти за роботи, що повинні бути виконанні за грудень 2008 року зг. рах. б/н від 24.12.08. Слід відзначити, що на вимогу суду позивач не надав рахунок зазначений до оплати у платіжному доручені та пояснив, що такий рахунок відповідач повинен був надіслати, однак цього не зробив.

Згідно накладної №1435 від 25.12.08 відповідач надавав позивачу товари, а не послуги, за які позивач провів оплату. Тому, цей доказ є неналежним у підтвердження виконання зобов'язань по наданню послуг.

Відповідно до ч.1 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідні обставин доводяться належними та допустимими доказами згідно ст.34 ГПК України.

Таким чином, дослідивши подані відповідачем докази, суд прийшов до висновку їх відхилити, оскільки вони не спростовують обставин справи, а подані докази є неналежними доказами і не підтверджують надання позивачу послуг, за які позивач 24.12.08 провів оплату у сумі 2060,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Отже, відповідач належним чином не виконав свій обов'язок щодо надання позивачеві послуг, за які останній провів попередню оплату і таким чином користується безпідставно коштами позивача у сумі 2060,00 грн.

За порушення виконання зобов'язання, позивач керуючись ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України нарахував відповідачу штрафні санкції у вигляді пені у сумі 230,03 грн. пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частина 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. У ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Судом встановлено, що письмового договору між сторонами укладено не було, таким чином сторонами не було забезпечено виконання зобов'язання у вигляді пені, яка повинна сплачуватися у випадку прострочки платежу і не погоджено її розмір. Отже, у спірному випадку у позивача відсутнє право для нарахування відповідачу штрафних санкцій у вигляді пені за порушення зобов'язання та подання позову про її стягнення.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволені вимог позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 230,03 грн.

Також, позивач за порушення відповідачем зобов'язання нарахував відповідачу 253,38 грн. індексу інфляції та 3% річних в сумі 61,80 грн.

Частина 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з вказаної норми, відповідальність боржника у вигляді сплати боргу з урахуваннях індексу інфляції та трьох процентів річних настає у разі порушення грошового зобов'язання. Однак, з обставин справи вбачається, що відповідач не виконав зобов'язання, яке полягає у наданні послуг.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 253,38 грн. індексу інфляції та 3% річних в сумі 61,80 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача суми 2060,00 грн. основного боргу.

Позовні вимоги позивачем належним чином обґрунтовані та доведені відповідно з вимогами ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Згідно з ст.49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у сумі 80,65 грн. державного мита та 186,61 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1, 15, 32, 33, 34, 43, 49, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

позов задоволити частково.

Стягнути з колективного підприємства „ВолівчикВ» (Закарпатська область, смт. Воловець, вул. Шевченка, 24, код 35104655) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Свалява - МіськбудВ» (Закарпатська область, Свалявський район, с. Голубине, 192, код 33000657):

- суму 2060,00 грн. основного боргу;

- суму 80,65 грн . у відшкодування витрат по сплаті державного мита та суму 186,61 грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Васьковський

Повний текст рішення виготовлено та підписано 07.04.10.