Рішення

від 02.02.2011 по справі 14/181

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" лютого 2011 р. Справа № 14/181

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон"

до відповідача ОСОБА_1 акціонерне товариство "Острозьке хлібоприймальне підприємство"

про стягнення завданих збитків у розмірі 1 423 305 грн. 01 коп.

Суддя Марач В.В.

Представники:

Від позивача : представник по довіреності ОСОБА_2

Від відповідача : представник по довіреності ОСОБА_3

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (надалі Позивач або ТзОВ СГП "Нібулон") звернулося в господарський суд з позовом до Публічного акціонерного товариства "Острозьке хлібоприймальне підприємство" (надалі Відповідач або ПАТ "Острозьке ХПП") в якому просить стягнути з останнього збитки, завдані втратою зерна в розмірі 1 423 305 грн. 01 коп..

Свої вимоги Позивач обгрутовує тим, що на підставі договору про відповідальне зберігання"зерна № 51 від 03.10.2007 року (далі - Договір) Відповідач прийняв на зберігання від ТОВ СП «НІБУЛОН» зерно ячменю 3-го класу врожаю 2007 року у кількості 1 737 143 кг (1737,143 тонни), однак після зберігання повернув Позивачу тільки частину зерна в кількості 902, 350 тонни.. В зв"язку з зазначеним Позивач просить стягнути з Відповідача вартість втраченого зерна станом на день винесення рішення в сумі 1 423 305 грн. 01 коп..

Як на доказ передання зерна на зберігання Відповідачу Позивач посилається на витяг з реєстру складських документів на зерно № 85 від 26.10.2010 року, виданий ДП «Держреєстри України», який підтверджує виписку Відповідачем складської квитанцієї № 108 від 18.10.2007 року (бланк серії АС № 521665).

Представник Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Відповідач надав суду письмовий відзив на позов в якому вимог Позивача не визнає посилаючись при цьому на наступне.

31.12.2008 року дія договору про відповідальне зберігання зерна враховуючи його неодноразове продовження закінчилась.

Відповідно до ст.202 ГК України та ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Особливість даної правової норми полягає в тому, що дана норма в рівній мірі стосується виконання обов'язків не тільки боржником , але й кредитором.

Згідно із положеннями ст.948 ЦК України Поклажодавець зобов 'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Невиконання цього обов'язку є порушенням умов договору зберігання зі сторони поклажодавця і тягне за собою його цивільну відповідальність. Дана норма знайшла своє відображення і в ст.31 Закону України „Про зерно та ринок зерна в Україні".

Відповідальність зберігача на загальних підставах за втрату або пошкодження речі прийнятої на зберігання передбачена ст.950 ЦК України. Зазначена відповідальність зберігача кореспондується з правовими нормами визначеними ст.ст. 614 , 617 ЦК України, а саме, Особа, яка порушила зобов 'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності )..., якщо інше не встановлено договором або законом. У зв'язку із закінченням терміну дії договору відповідальність за порушення зобов'язання наступає відповідно до закону.

Стаття 33 Закону України „Про зерно та ринок зерна в Україні" встановлює, що за втрату, нестачу чи пошкодження прийнятого на зберігання зерна після того, як настав обов'язок поклажодавця взяти це зерно назад, зерновий склад несе відповідальність лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності.

Таким чином, в даному випадку, на позивачеві згідно із ст.33 ГПК України лежить обов'язок довести підкріплюючи свої доводи належними доказами наступне:

1. факт заподіяння позивачеві збитків;

2. розмір зазначених збитків;

3. докази невиконання зобов'язань відповідачем;

4. причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань відповідачем та заподіяними позивачу збитками.

Посилаючись на наявні у справі докази відповідач вважає, що позивачем не доведено вищезазначеного, факти та докази надані поклажодавцем не свідчать про наявність у діях відповідача будь-яких ознак невиконання ним зобов'язань як договірних так і інших покладених на нього Законом по закінченню строку дії Договору.

Про належне виконання Відповідачем своїх функцій зберігача під час дії Договору свідчить і відсутність рекламацій зі сторони позивача. Свідчення позивача про відвантаження з невідомих причин не повної партії зерна не відповідають дійсним обставинам справи. Відповідно до п.п.3.3.5 договору позивач при навантаженні зерна зобов'язується забезпечити подачу транспортних засобів за власний рахунок та за своїми заявками. Відповідачем здійснено відвантаження зерна ячменю в обсягах які відповідали кількості поставлених для відвантаження вагонів. Подальші листи позивача з проханням продовжувати і надалі договір на відповідальне зберігання зерна саме із відповідачем теж свідчать про належне виконання зберігачем своїх обов'язків. ( Листи №№ 5282 від 09.07.2008 р.; 3812 від 08.05.2009 р.; 8303/34 від 10.09.2009 р.; 701/34 від 20.01.2010 р.,).

З вищенаведеного вбачається, що на протязі дії договору з моменту його укладання 03.10.2007 року до закінчення терміну його дії 31.12.2008 року будь - яких порушень взятих на себе договірних зобов'язань відповідачем допущено не було.

В листопаді 2008 та квітні 2009 року позивачу за його заявками було відвантажено 783,800 тон зерна ячменю. Поклажодавцем було представлено складську квитанцію яка відповідно до ст.43 Закону України „Про зерно та ринок зерна в Україні" є документом, що підтверджує право поклажодавця на зазначене у квитанції зерно термін дії якої закінчився 31.12.2007 року. За оформленням нової складської квитанції у відповідності до Наказу № 374 від 11.08.2005 року виданим Міністерством аграрної політики України позивач не звертався, відсутня дана квитанція і в матеріалах справи.

Відповідно до ст.224 ГК України Учасник господарських відносин який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи обставини та докази на які посилається позивач як на підставу своїх вимог ПАТ „Острозьке хлібоприймальне підприємство" заперечує факт нанесення збитків позивачу внаслідок будь-яких неправомірних дій зі свої сторони, а відтак, просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками процесу та зібрані судом, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини на яких грунтуються їх вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

При цьому суд керувався наступним.

03 жовтня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством «НІБУЛОН» та відкритим акціонерним товариством «Острозьке хлібоприймальне підприємство» було укладено договір про відповідальне зберігання" зерна № 51.

01 червня 2010 року відкрите акціонерне товариство «Острозьке хлібоприймальне підприємство» без зміни організаційно-правової форми перейменовано в публічне акціонерне товариство «Острозьке хлібоприймальне підприємство», про що свідчить довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до суттєвих умов договору Відповідач зобов'язався за плату прийняти від Позивача на зберігання зернові культури по кількості та якості відповідно до показників ваги та заключення лабораторії зернового складу, здійснити доробку зерна до показників вологість - 13,5 %; смітна домішка - 0,5%. Позивач зобов'язався, зокрема, своєчасно сплачувати послуги зернового складу; при навантаженні зерна забезпечити подачу транспортних засобів за власний рахунок та за своїми заявками.

Строк дії договору продовжувався сторонами відповідно до Додатку № 2 від 08.01.2008 року до 31.05.2008 року та відповідно до Додатку № 3 від 01.06.2008 року до 31.12.2008 року.

Правовідносини по зберіганню зерна регулюються Цивільним Кодексом України та Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні" від 04.07.2002р. № 37-IV (надалі Закон).

Відповідно до статті 936 Цивільного Кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" встановлено, що за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

Відповідно до статті 37 Закону зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів:

подвійне складське свідоцтво;

просте складське свідоцтво;

складську квитанцію.

Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до зазначеної статті відносини, що виникають при обігу складських документів, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, з урахуванням встановлених цим Законом особливостей.

Позивач в обгрунтування того, що він передав Відповідачу на зберігання зерно ячменю, не надав суду жодного з перелічених вище складських документів.

Натомість Позивач, на підтвердження передачі зерна Відповідачу, надав суду витяг з реєстру складських документів на зерно №85 від 26.10.2010 року, виданий ДП «Держреєстри України», який підтверджує виписку Відповідачем складської квитанції № 108 від 18.10.2007 року (бланк серії АС № 521665).

Однак відповідно до вищезазначених норм Закону підтвердженням прийняття зерна на зберігання є один із складських документів, вказаних в статті 37, а саме подвійне складське свідоцтво, просте складське свідоцтво, складська квитанція.

Відповідно до пункту 22 статті 1 Закону реєстр складських документів на зерно це тільки система обліку інформації про видані зерновими складами складські документи на зерно та володільців таких документів. Отже зазначений реєстр не є сам по собі складським документом і, відповідно, не може бути підтвердженням передачі зерна на зберігання.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст.9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч.8 ст.9 вищевказаного Закону відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами регулюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстрованому Міністерством юстиції України 05.06.95 р. №168/704 (далі -Положення).

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. Положення первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Згідно з п.2.4. Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

З огляду на вищевказане первинним документом, що підтверджує передачу зерна на зберігання Зберігачеві є саме складський документ.

Відповідно до пункту 2 статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа;

Статтею 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" встановлено, що видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи. Відповідно ж до статті 35 зазначеного Закону зерновий склад зобов'язаний повернути зерно саме володільцю складського документа.

Таким чином Позивач не довів того, що він на момент звернення до господарського суду являвся володільцем складського документу, який би давав йому право вимагати від Відповідача, як зберігача, виконання обов"язку по поверненню зерна, а в разі його втрати, недостачі або пошкодження - відшкодування збитків.

Якщо ж допустити, що наданий Позивачем витяг з реєстру складських документів на зерно №85 від 26.10.2010 року є допустимим доказом у справі, як то стверджує Позивач, то слід зазначити, що у вказаному витягу зазначено, що, по-перше, ТОВ СП «Нібулон» саме зберігав, а не зберігає на ВАТ «Острозьке ХПП» зерно ячменю 3 класу в кількості 1 737 143 кг. на підставі складської квитанції №108 від 18.10.2007 року (бланк серії АС № 521665), по- друге, що вказаний складський документ було погашено 06.11.2008 року.

Відповідно ж до статті 46 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" після видачі зерна володільцям складських документів на зерно зернові склади повинні погасити прийняті складські документи на зерно шляхом відмітки на складському документі - "погашено". Погашені складські документи на зерно в повторний обіг не допускаються і виключаються з реєстру складських документів на зерно, про що робиться відповідний запис. Погашені складські документи зберігаються зерновим складом протягом трьох років.

Позивачем не надано суду доказів того, що він в межах дії Договору про відповідальне зберігання зерна №15 від 03.10.2007 року звертався до Відповідача з вимогою про видачу нового складського документа і, що Відповідачем було відмовлено у його видачі.

Таким чином зазначене не підтверджує тверджень Позивача про те, що Відповідач не повернув йому після закінчення терміну зберігання зерно ячменю 3 класу, і, відповідно, безпідставними є вимоги Позивача про відшкодуванню йому вартості втрати (нестачі) зерна.

До вищезазначеного висновку суд дійшов на підставі дослідження наданих сторонами доказів.

Відповідно до статті 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Однак сторони з клопотаннями про витребування доказів до суду не зверталися.

Відповідно ж до ст.33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів лежить саме на сторонах спору. Нормами зазначеного Кодексу не надано прав господарському суду витребовувати докази за власною ініціативою після початку розгляду справи по суті.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, Позивач не довів тих обставин, на які він посилався в позовній заяві, як на підставу своїх вимог, а відтак позов останнього не підлягає задоволенню.

Посилання Позивача на те, що Відповідач у листі від 15.04.2010 року №148 та в іншій переписці підтвердив використання ячменю не може бути підтвердженням факту передачі зерна на зберігання Відповідачу та обов"язку Відповідача про його повернення та/або відшкодування втрати (нестачі) зерна, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно ж до статті 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів:

подвійне складське свідоцтво;

просте складське свідоцтво;

складську квитанцію.

Отже факт прийняття зерна на зберігання має підтверджуватися сама вищезазначеними складськими документами.

Відповідно до статті 43 ГПК України визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Не є належними доказами того, що зерно Позивача знаходилося на зберіганні у Відповідача, і квитанції про приймання вантажу № 33269369, 33269370, 33269374, 33605126, 33605127, 33224264, 33224267,33224269,33605136,33605137 (а.с. 19-30)., так як відправником в даних квитанціях значиться ТзОВ "Мелагрейн", а не Відповідач.

31.12.2008 року дія договору про відповідальне зберігання зерна враховуючи його неодноразове продовження закінчилась.

Відповідно до ст.202 ГК України та ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Особливість даної правової норми полягає в тому, що дана норма в рівній мірі стосується виконання обов'язків не тільки боржником , але й кредитором.

Згідно із положеннями ст.948 ЦК України поклажодавець зобов 'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Невиконання цього обов'язку є порушенням умов договору зберігання зі сторони поклажодавця і тягне за собою його цивільну відповідальність. Дана норма знайшла своє відображення і в ст.31 Закону України „Про зерно та ринок зерна в Україні".

Відповідальність зберігача на загальних підставах за втрату або пошкодження речі прийнятої на зберігання передбачена ст.950 ЦК України. Зазначена відповідальність зберігача кореспондується з правовими нормами визначеними ст.ст. 614 , 617 ЦК України, а саме, Особа, яка порушила зобов 'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності )..., якщо інше не встановлено договором або законом. У зв'язку із закінченням терміну дії договору відповідальність за порушення зобов'язання наступає відповідно до закону.

Стаття 33 Закону України „Про зерно та ринок зерна в Україні" встановлює, що за втрату, нестачу чи пошкодження прийнятого на зберігання зерна після того, як настав обов'язок поклажодавця взяти це зерно назад, зерновий склад несе відповідальність лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності.

Таким чином, в даному випадку, на позивачеві згідно із ст.ЗЗ ГПК України, лежить обов'язок довести, підкріплюючи свої доводи належними доказами, наступне:

1. Факт заподіяння позивачеві збитків;

2. Розмір зазначених збитків;

3. Докази невиконання зобов'язань відповідачем;

4. Причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань відповідачем та заподіяними позивачу збитками.

Однак всупереч наведеному Позивачем не доведено вищезазначеного, факти та докази надані останнім не свідчать про наявність у діях відповідача будь-яких ознак невиконання ним зобов'язань як договірних так і інших покладених на нього законом по закінченню строку дії Договору.

Керуючись ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову.

Суддя Марач В.В.

підписано "07" лютого 2011 р.