Постанова

від 15.09.2015 по справі 910/10511/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2015 р. Справа№ 910/10511/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Зеленіна В.О.

Мартюк А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Прет-А-Паті"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 28.08.2014р.

у справі №910/10511/14 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Белтім Полімери"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Прет-А-Паті"

про стягнення 104 583,66 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Белтім Полімери" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прет-А-Паті" (далі - відповідач) заборгованості з оплати вартості поставленого товару у загальному розмірі 184 583,66 грн. (з них: 183 950,00 грн. - основний борг, 633,66 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

В процесі судового розгляду позивач зменшив розмір своїх вимог та просив суд стягнути з відповідача 104 583,66 грн. заборгованості (з них: 103 950,00 грн. - основний борг, 633,66 грн. - 3% річних), оскільки відповідач частково погасив основний борг у сумі 80 000,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 53).

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав про те, що в даному випадку відсутні підстави для стягнення коштів, оскільки за першу партію товару за видатковою накладною №БП-0001045 від 17.04.2014р. відповідач розрахувався із позивачем у повному обсязі, а другу партію товару за видатковою накладною №БП-0001379 від 17.04.2014р. на загальну суму 103 950,00 грн. йому не поставлено. Окрім того, відповідач стверджував, що підпис його уповноваженої особи про отримання товару є підробленим.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2014р. у справі №910/10511/14 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 103 950,00 грн., 3% річних у розмірі 633,66 грн. та 1 827,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з винесеним судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2014р. у справі №910/10511/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- згідно з витягом з Єдиного реєстру податкових накладних від 05.08.2014р., податкова накладна №418 від 17.04.2014р. на суму 103 950,00 грн., на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, в Єдиному державному реєстрі податкових накладних не зареєстрована, що є порушенням податкового законодавства України. Тобто, зобов'язання позивача з надання відповідачу (покупцю) податкової накладної після її реєстрації у вищевказаному реєстрі не виконано, а тому в податковому обліку позивача операція з поставки (списання) матеріальних цінностей не відбулась;

- на видатковій накладній №БП-0001379 від 17.04.2014р. відсутня печатка юридичної особи відповідача, яка б засвідчувала підпис директора ОСОБА_2;

- довіреність №417/1 від 17.04.2014р. не може вважатись належним доказом отримання чи прийняття товару відповідачем, оскільки довіреність не є документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі чи прийняттю товару у розумінні Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2015р. у справі №910/10511/14 рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2014р. було скасовано частково, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 469,45 грн. 3% річних. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.07.2015р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2015р. у справі №910/10511/14 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції, зокрема, зазначив про те, що в матеріалах справи наявний висновок судової почеркознавчої експертизи №1/тдд від 05.03.2015р., проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при ГУ МВС України в м. Києві, згідно з яким видаткові накладні від 17.04.2014р. №БП-0001379 та №БП-0001045 від 17.04.2014р. (за яку відповідач сплатив кошти у розмірі 103 950,00 грн.) директор відповідача ОСОБА_2 не підписував. Однак, суд апеляційної інстанції дані обставини не врахував. Водночас, Вищий господарський суд України наголошував в своїй постанові на тому, що висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів і не має заздалегідь встановленої сили.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Зеленін В.О., Тарасенко К.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.09.2015р.

14.09.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку свого представника в судове засідання, призначене на 15.09.2015р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Зеленіна В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Зеленіна В.О. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.09.2015р.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки в порушення вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України позивачем не наведено обставин, за наявності яких справа не може бути вирішена у даному судовому засіданні на підставі наявних у справі матеріалів. Окрім того, явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою, а участь у судових засіданнях відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком сторони або учасника судового процесу, яким сторона (учасник судового процесу) користується на власний розсуд.

В судове засідання 15.09.2015р. представники сторін не з'явилися. Відповідач про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 15.09.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Відповідно до видаткових накладних №БП-0001045 від 17.04.2014р., №БП-0001379 від 17.04.2014р. та товарно-транспортних накладних №0001045 від 17.04.2014р., №0001379 від 17.04.2014р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 207 900,00 грн. та виставив до сплати рахунок-фактуру №БП-0001063 від 17.04.2014р. на суму 207 900,00 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 11-13, 41, 55).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач лише частково розрахувався за поставлений товар, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої на дату розгляду справи місцевим господарським судом становив 103 950,00 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити всю суму заборгованості, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 103 950,00 грн. основного боргу та 633,66 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, визнавши їх документально підтвердженими та нормативно обґрунтованими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В ст. ст. 202 , 205, 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В процесі судового розгляду встановлено, що між позивачем та відповідачем було досягнуто усної домовленості про поставку відповідачу товару на загальну суму 207 900,00 грн.

Позивач виставив відповідачу до сплати рахунок-фактуру №БП-0001063 від 17.04.2014р. на суму 207 900,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 11).

На підтвердження факту здійснення поставки позивач надав суду видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та довіреність відповідача №417/1 від 17.04.2014р. на отримання цінностей за рахунком №БП-0001063 від 17.04.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 12-14, 41, 55).

Однак відповідач здійснив оплату вартості поставленого товару частково, оплативши за видатковою накладною №БП-0001045 від 17.04.2014р. грошові кошти у загальному розмірі 103 950,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення №141 від 25.04.2014р. та №4 від 25.06.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 15, 54).

В своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що підписи від імені відповідача на видаткових накладних, наданих позивачем, зроблені невстановленою особою, тобто є підробленими.

З метою перевірки вказаних доводів відповідача, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2014р. у справі №910/10511/14 було призначено судову почеркознавчу експертизу (том справи - 1, аркуші справи - 170-173).

Згідно з висновком експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві №1/тдд від 05.03.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 218-221) підписи на видаткових накладних №БП-0001045 від 17.04.2014р. та №БП-0001379 від 17.04.2014р. від імені директора ТОВ «Прет-А-Паті» ОСОБА_2, виконані не ОСОБА_2, а іншою особою. Підпис в довіреності №417/1 від 17.04.2014р. в графі «підпис засвідчую» від імені директора ТОВ «Прет-А-Паті» ОСОБА_2 виконаний самим ОСОБА_2

Відносно заперечення відповідача факту отримання товару, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як уже зазначалося вище, в матеріалах справи наявна копія довіреності №417/1 від 17.04.2014р., з якої вбачається, що вона була видана відповідачем на отримання цінностей за рахунком позивача №БП-0001063 від 17.04.2014р. на суму 207 900,00 грн., а саме: поліпропілена кількістю 8,250 тон (том справи - 1, аркуш справи - 14). До того ж, підписання цієї довіреності безпосередньо директором відповідача ОСОБА_2 підтверджена в ході експертного дослідження, проведеного Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

Тобто, заперечуючи проти факту оформлення видаткових накладних №БП-0001045 від 17.04.2014р. та №БП-0001379 від 17.04.2014р. та отримання товару, відповідач здійснив часткову оплату вартості цього товару у сумі 103 950,00 грн., пославшись в платіжних дорученнях на рахунок-фактуру позивача №БП-0001063 від 17.04.2014р.

При цьому, жодних зауважень (відміток) про те, що вказаний рахунок визнається та оплачується відповідачем лише частково, а саме на суму 103 950,00 грн. суду не надано.

Відносно посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що в податковому обліку позивача операція з поставки (списання) спірного товару не відбулась, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні №0001379 від 17.04.2014р., №0001045 від 17.04.2014. (том справи - 1, аркуші справи - 41, 55). Відомості, вказані в товарно-транспортних накладних відповідають відомостям, зазначеним позивачем в податкових накладних (том справи - 1, аркуші справи - 42, 56).

З метою перевірки того, чи відобразив позивач в податковому обліку податкові накладні №218 від 17.04.2014р. на суму 103 950,00 грн. та №418 від 17.04.2014р. на суму 103 950,00 грн., складені за результатами здійснення господарської операції з відповідачем, судом апеляційної інстанції було направлено відповідний запит до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві (том справи - 1, аркуші справи - 167-169).

Згідно з листом Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві №9641/9/26-55-10-02 від 16.12.2014р.) (том справи - 1, аркуші справи - 191-192):

- позивач відобразив в Реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за квітень 2014 року податкові накладні №218 від 17.04.2014р. на загальну суму 103 950,00 грн. та №418 від 17.04.2014р. на загальну суму 103 950,00 грн.;

- позивач включив до Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Додаток 5) за квітень 2014 року податкові накладні №218 від 17.04.2014р. на загальну суму 103 950,00 грн. та №418 від 17.04.2014р. на загальну суму 103 950,00 грн. в розрізі контрагенту ТОВ «Прет-А-Паті»;

- позивачем включено в декларацію з ПДВ за квітень 2014 року суму податкових зобов'язань з Додатку 5 (Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів);

- позивачем сплачено до Державного бюджету України ПДВ за декларацією з ПДВ за квітень 2014 року 41 316,00 грн.

Таким чином, зібрані у справі матеріали (навіть без урахування видаткових накладних №БП-0001045 від 17.04.2014р. та №БП-0001379 від 17.04.2014р.) свідчать про те, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 207 900,00 грн. і відобразив це як в своєму бухгалтерському, так і в податковому обліку, задекларувавши відповідні суми податків (зборів, обов'язкових платежів), що підтверджується відповіддю органу фіскальної служби України на судовий запит, про який зазначалося вище.

Доказів, які б спростовували вказаний висновок суду відповідач не надав.

В рахунку-фактурі №БП-0001063 від 17.04.2014р. вказано, що останній дійсний до сплати до 17.04.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 11).

В ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідач не розрахувався в повному обсязі з позивачем за поставлений товар, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 103 950,00 грн.

Доказів оплати вартості поставленого позивачем товару відповідач не надав, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 103 950,00 грн. основного боргу.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування 3% річних є правомірним.

За розрахунком колегії суддів, який співпадає з розрахунком місцевого господарського суду, з відповідача підлягає стягненню 633,66 грн. 3% річних.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тоді як місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Прет-А-Паті" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2014р. у справі №910/10511/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/10511/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді В.О. Зеленін

А.І. Мартюк