Ухвала

від 23.09.2015 по справі 810/3367/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 року м. Київ К/800/65464/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року

у справі № 810/3367/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельний загін № 112»

до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельний загін №112" звернулось в суд з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 21.01.2013 року № 0000082202 та від 10.04.2013 року № 0001332202. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2013 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року. За результатами перевірки складено відповідний акт від 02.01.2013 року № 1/222/22202218.

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (надалі - Закон №334/94-ВР), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1436002,13 грн.; пп. 7.4.2 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (надалі - Закон №168/97-ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1827154,06 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 21.01.2013 року: № 0000072202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1436002,13 грн. за основним платежем, на 359000,52 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000082202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1827154,06 грн., на 456788,62 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, рішенням ДПС у Київській області про результати розгляду первинної скарги від 01.04.2013 року № 715/10/10-206/102, податкове повідомлення-рішення від 21.01.2013 року № 0000082202 - залишено без змін, податкове повідомлення-рішення від 21.01.2013 року № 0000072202 скасоване в частині сплатити податку на прибуток у розмірі 1399209,43 грн. і штрафної (фінансової) санкції у розмірі 349802,36 грн.

На підставі Рішення ДПС у Київській області про результати розгляду первинної скарги від 01.04.2013 року № 715/10/10-206/102, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 10.04.2013 року: № 0001332202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 36792,71 грн. за основним платежем та застосовано 9198,18 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0001352202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1399209,43 грн. та застосовано 349802,36 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для нарахування позивачу податковим повідомленням-рішенням від 10.04.2013 року № 0001352202 відповідної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств стали висновки відповідача про те, що позивачем придбавався товар у пов"язаної особи за ціною більшою за звичайну. Враховуючи те, що позивачу відмовлено у скасуванні податкового повідомлення-рішення від 10.04.2013 року № 0001352202, а касаційна скарга подана відповідачем, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій у відповідній частині судом касаційної інстанції не переглядаються.

Підставою для нарахування позивачу відповідної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість податковими повідомленнями-рішеннями від 10.04.2013 року № 0001332202 та від 21.01.2013 року 0000082202 стали висновки податкового органу про те, що господарські операції, здійснені позивачем з контрагентами були безтоварними і не мали на меті настання реальних правових наслідків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарській відносини з ПП «Варекоресурс», ТОВ «Діліврі» та ТОВ НПФ «Антікор».

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Варекоресурс» укладено договори про надання послуг № 01/04/10-01 від 01.04.2010 року, № 01/04 від 01.04.2010 року. На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: табелі обліку робочого часу, накази про відрядження, акти здачі-приймання робіт, довідки про надання послуг з проживання, податкові накладні, докази оплати. Між позивачем та ТОВ «Діліврі» укладено договір поставки № 01/06-01 від 01.06.2009 року, на підтвердження виконання умов якого позивачем надано: специфікації, видаткові накладні, прибуткові накладні, податкові накладні, картки складського обліку матеріалів, докази оплати. Між позивачем та ТОВ «Науково-виробнича фірма «Антикор» укладено договір підряду № 25-01 від 16.08.2010 року, на підтвердження виконання умов якого позивачем надано: протокол узгодження договірної ціни, лист-погодження, податкову накладну, довідку про вартість виконаних будівельних робіт, акт приймання виконаних будівельних робіт, докази оплати.

В касаційній скарзі відповідач зазначає, що за даними Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів стан вищезгаданих контрагентів як платників податків відмінний від основного, свідоцтва платника податку на додану вартість анульовані. Вказане, на думку відповідача, свідчить про безтоварність здійснених правочинів та протиправність включення позивачем відповідних сум до податкового обліку з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Зазначені доводи податкового органу колегією суддів до уваги не беруться, оскільки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено факту анулювання свідоцтв контрагентів позивача як платників податку на додану вартість до моменту виконання господарських зобов'язань за укладеними з позивачем правочинам. Крім того, власне відмінність стану платника податків від основного жодним чином не може свідчити про безтоварність укладених правочинів. Інших доводів на підтвердження зазначеної позиції податковим органом не наведено.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року у справі № 810/3367/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна