Постанова

від 14.09.2015 по справі 814/975/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" вересня 2015 р. м. Київ К/800/38693/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 року

у справі № 814/975/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпівденьбудінвест»

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпівденьбудінвест» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 25.02.2013 року №0000082202. Ухвалено відшкодувати судові витати в сумі 2 294, 00 гривень, сплачені згідно платіжного доручення від 01.03.2013 року № 30, з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 34034315) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпівденьбудінвест» (код ЄДРПОУ 34510796).

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

У судовому засіданні представник позивача проти касаційної скарги заперечувала та просила у її задоволенні відмовити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Укрпівденьбудінвест» з питань взаємовідносин з ТОВ «Буд-Сервіс 2010» у вересні 2010 року, ТОВ «ЦентрГаз» в липні-грудні 2011 року, ТОВ «Строй-Люкс» в грудні 2011 року та ПП «Пластпромбізнес» в червні 2012 року відповідачем складено акт від 07.02.2013 року №391/22-200/34, яким встановлено порушення п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, всього у сумі 1 494 145, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.02.2013 року №0000082202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1 494 145, 00 грн. - за основним платежем та 702 781, 75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами на підставі актів про неможливість проведення зустрічних звірок та акта перевірки.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та протиправності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ).

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Буд-Сервіс 2010», ТОВ «ЦентрГаз», ТОВ «Строй-Люкс» та ПП «Пластпромбізнес» підтверджується договорами, актами приймання виконаних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, видатковими накладними, податковими накладними.

Слід зазначити , що посилання відповідача на обставини, встановлені в актах, складених за результатами проведених податковими органами контрольних заходів щодо контрагентів позивача, є необґрунтованим, оскільки не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій, оскільки такі обставини в даному випадку необхідно встановити, враховуючи відповідні первинні документи та інші докази в сукупності, як це випливає з приписів ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Натомість податковий орган взагалі не співставляв дані первинних бухгалтерських та інших документів між ТОВ «Укрпівденьбудінвест» та ТОВ «Буд-Сервіс 2010», ТОВ «ЦентрГаз», ТОВ «Строй-Люкс» та ПП «Пластпромбізнес» та не досліджував їх.

Колегія суддів суду касаційної інстанції з даного приводу зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Посилання податкового органу на обставини щодо визнання ТОВ «Буд-Сервіс 2010» банкрутом та щодо початку ліквідаційної процедури за власним бажанням ТОВ «Центргаз» не можуть свідчити про відсутність поставок товарів, оскільки вони виникли через рік після здійснення господарських операцій. Крім того, визнання відповідачем факту переходу на облік ТОВ «Строй-Люкс» та ТОВ «Пластпромбизнес» до іншої податкової інспекції свідчить про те що, зазначені підприємства є діючими та здійснюють реальну господарську діяльність.

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем необґрунтовано, оскільки останнім під час судового розгляду не доведено фактів допущення порушень вимог податкового законодавства позивачем.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Згідно із ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України в резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Абзацом 3 пункту 26 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, передбачено, що судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету.

Проте, судом першої інстанції зазначені вище правові норми не враховано та відшкодовано судові витати в сумі 2 294, 00 гривень, сплачені згідно платіжного доручення від 01.03.2013 року № 30, з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 34034315) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпівденьбудінвест» (код ЄДРПОУ 34510796).

Апеляційним адміністративним судом зазначену помилку не усунуто.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судові рішення в частині розподілу судових витрат підлягають скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпівденьбудінвест» судового збору у розмірі 2 294, 00 грн. з Державного бюджету України.

Отже, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 року у справі № 814/975/13-а скасувати в частині відшкодування судових витрат в сумі 2 294, 00 гривень, сплачених згідно платіжного доручення від 01.03.2013 року № 30, з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 34034315) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпівденьбудінвест» (код ЄДРПОУ 34510796).

В цій частині прийняти нову постанову.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпівденьбудінвест» судовий збір у розмірі 2 294, 00 грн.

В іншій частині постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 року у справі № 814/975/13-а залишити в силі.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук