Ухвала

від 14.09.2015 по справі 816/3757/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" вересня 2015 р. м. Київ К/800/4963/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), суддів Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за

касаційною скаргою Приватного підприємства «Нефтіда»

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 року

у справі № 816/3757/14

за позовом Приватного підприємства «Нефтіда»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство «Нефтіда» звернулось до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

У судовому засіданні представники позивача касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Торговий дім Ветек» за грудень 2013 року відповідачем складено акт від 27.08.2014 року №2091/16-03-22-01-08/33588945, яким встановлено порушення п.п. 198.1, 198.2 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 45 135, 50 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.09.2014 року №0004252202/1741, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 67 704, 00 грн., з яких 45 136, 00 грн. - за основним платежем, 22 568, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у періоді, що перевірявся, та правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із ст. 1 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Торговий дім Ветек» укладено договір поставки нафтопродуктів, за умовами якого покупець зобов'язується оплачувати та приймати нафтопродукти, що узгоджені сторонами до постачання відповідно до специфікацій до даного договору.

Встановлено, що на підтвердження даної господарської операції в матеріалах справи наявний договір поставки, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, картка рахунку.

Проте, як встановлено судами, підприємством у даній ситуації не подано документів на підтвердження прийняття товару за кількістю та якістю, відпуску та обліку нафтопродуктів відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Міністерства економіки України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155 (далі - Інструкція № 281).

Однак колегія суддів зазначає, що при вирішенні даної справи судам необхідно було з'ясувати те, чи є обов'язковими для ПП «Нефтіда», яке не є нафтопереробним підприємством, АЗС або нафтобазою, та не виробляє нафтопродукти, не зберігає в резервуарах та не продає їх вроздріб через АЗС, вимоги Інструкції № 281 щодо обов'язкового ведення журналів за формою № 6-НП, 7-НП та товарної книги за формою № 31-НП.

Стан дотримання вимог Інструкції № 281 щодо документального відображення продажу, приймання та транспортування нафтопродуктів не є безумовною підставою для висновку про наявність або відсутність реального характеру вказаних господарських операцій за умови надання платником податків інших первинних бухгалтерських документів, що складені на їх виконання.

Однак суди попередніх інстанцій не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, зокрема, судами не встановлено чи здійснювалась позивачем саме посередницька діяльність, зокрема, шляхом перепродажу придбаних паливно-мастильних матеріалів ПП «Нафтосервіс», яке здійснює відпуск пального на автозаправному комплексі кінцевим споживачам.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Докази, що можуть використовуватись при аналізі реальності операції - дані про існування активу (чи вироблявся, ким і коли), про його рух на шляху до платника податків-набувача (як транспортувався), як використовувався далі.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому слід мати на увазі, що якщо під час розгляду справи буде встановлено, що нафтопродукти справді придбавались позивачем, але не в тієї особи, що зазначена в первинних документах, то такі документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право підприємства на податковий кредит з податку на додану вартість.

З огляду на те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Нефтіда» задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 року у справі № 816/3757/14 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук