ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"22" вересня 2015 р. м. Київ К/800/61960/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Вербицької О.В.
суддів: Маринчак Н.Є.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Амур»
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.03.2014 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2014 року
у справі № 826/1685/14
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Амур» доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Амур» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Компанія «Амур») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.03.2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2014 року апеляційну скаргу ТОВ «Компанія «Амур» залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Позивач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Компанія «Амур» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Альта-Ком» за період з 01.08.2012 по 31.05.2013 року.
В акті перевірки зазначено порушення позивачем п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у зв'язку із заниженням податку на додану вартість на загальну суму 56 866,50 грн. та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України щодо заниження податку на прибуток у розмірі 24 097,00 грн.
На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.01.2014 року № 0000462201, яким ТОВ «Компанія «Амур» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 37 911,00 грн., за штрафними санкціями 18 955,50 грн., № 0000472201 та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 24 097,00 грн. та за штрафними санкціями 12 048,50 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову повністю, суд апеляційної інстанції посилався на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 02.09.2013 року у справі № 761/19615/13-к, що набрав законної сили 03.10.2013 року, яким керівника підприємства ТОВ «Альта-Ком» ОСОБА_2, визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України.
Колегія суду не може погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції, вважаючи його передчасним та таким, що винесений з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.
Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
За змістом ч. 4, 5 ст. 11 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.
Відтак, для правильного вирішення спору суду апеляційної інстанції необхідно було з'ясувати характер та зміст операцій, які стали підставою для виникнення у позивача права на формування даних податкового обліку; дослідити всі первинні документи; встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його контрагентом, перевірити наявність у товариства ділової мети під час здійснення відповідних господарських операцій та відповідно до встановлених обставин зробити вмотивований висновок щодо реальності проведених операцій.
В свою чергу, судом апеляційної інстанції при вирішенні даної справи не було проаналізовано обставини фактично здійснених господарських операцій, а в основу прийнятого рішення покладено вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 02.09.2013 року у справі № 761/19615/13-к, що на думку колегії суду не може бути єдиним і достатнім доказом, в розумінні вимог ст. 159 КАС України для винесення законного та обґрунтованого рішення.
Отже, колегія суду приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції не розглянув належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надав належну оцінку обставинам справи, порушив та невірно застосував норми матеріального права, та, як наслідок, прийняв незаконне рішення.
Викладене свідчить про порушення судом вимог ст. 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 КАС України ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, дослідити на підставі належних доказів питання реальності господарських операцій, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 - Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Амур» задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2014 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 22.09.2015 |
Оприлюднено | 01.10.2015 |
Номер документу | 51553975 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Вербицька О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні