Ухвала

від 20.12.2006 по справі 5/1513-18/83а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5/1513-18/83А

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

УХВАЛА

20.12.06                                                                                           Справа  № 5/1513-18/83А

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді                                                  Процика Т.С.

суддів                                                                      Галушко Н.А.

                                                                           Юрченка Я.О.

при секретарі судового засідання Болехівській І.В.

розглянув           у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції (далі ДПІ) у Шевченківському районі м. Львова від 17.11.2006 року № 26368/10-010

на постанову           Господарського суду Львівської області від 12.10.2006р.

у справі           № 5/1513-18/83А

за позовом           Закритого акціонерного товариства «Львівська текстильна компанія»,  м. Львів

до відповідача          ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, м. Львів

про           визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

за участю представників:

від позивача          –Солук О.В. - представник;

від відповідача          –Мельничук В.А. - головний державний податковий інспектор юридичного відділу;

Особам, які беруть участь у справі, права і обов'язки, передбачені ст. ст. 49, 51, 59 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), роз'яснено.

Постановою Господарського суду Львівської області від 12.10.2006р. у даній справі, суддя Мартинюк В.Я., позов задоволено частково, скасовано прийняте ДПІ у Шевченківському районі м. Львова податкове повідомлення-рішення за № 0005302320/0/26572 від 18.10.2004 року в частині виявлення завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2004 року в розмірі 24427 грн. 91 коп., в іншій частині в позові відмовлено.

Постанова суду мотивована положеннями норм п.п.7.2.1., 7.2.3., 7.2.6. п.7.2., п.п.7.4.1. п.7.4. та пп.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість», а також тим, зокрема, що ДПІ у Шевченківському районі м. Львова не надано жодних доказів правомірності прийняття оспореного податкового повідомлення-рішення №0005302320/0/26572 від 18.10.2004р. в частині виявлення завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2004 року в розмірі 24427,91 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 12.10.2006р. у справі №5/1513-18/83А та прийняти нове рішення у справі, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Скаржник зокрема посилається на те, що не погоджується з постановою Господарського суду Львівської області від 12.10.2006р. у справі №5/1513-18/83А. у зв'язку з тим, що постанова винесена з порушенням норм матеріального права, а саме –пп.7.7.5  п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В апеляційній скарзі та у судовому засіданні, скаржник також зазначив, зокрема, що Господарським судом Львівської області при винесенні оскаржуваної постанови не враховано положення пп.7.7.5. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.19 ст.2 Бюджетного кодексу України.

У запереченні на апеляційну скаргу ЗАТ «Львівська текстильна компанія»просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову Господарського суду Львівської області від 12.10.2006р. № 5/1513-18/83А - без змін, з наступних підстав.

У відповідності до вимог підп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7,  пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього ж Закону, податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту. Податкова накладна за №207 від 28.05.2004 року містить всі необхідні реквізити, передбачені підп.7.2.1 п.7.2 ст.7 згаданого Закону, а тому є підставою для нарахування платником податків податкового кредиту. Необґрунтованими є доводи скаржника про те, що несплата ТзОВ «Люксор»податку на додану вартість до бюджету у відповідному податковому періоді, скасування його реєстрації та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість 11.08.2004 року після проведення господарської операції між позивачем та ПП «Універсаліс»свідчить про невідповідність вимогам Закону України «Про податок на додану вартість»податкової накладної на загальну суму 146567 грн. 36 коп., в тому числі податок на додану вартість - 24427 грн. 91 коп., оскільки податкове законодавство не ставить в залежність включення чи не включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість з обставинами наявності чи відсутності джерела відшкодування по податку на додану вартість. Не заслуговують на увагу суду твердження відповідача про безпідставність включення ЗАТ «Львівська текстильна компанія»суми 24477 грн. 91 коп. до податкового кредиту з податку на додану вартість, з тих підстав, що анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість та скасування державної реєстрації ТзОВ „Люксор" (постачальника контрагента позивача) рішенням Господарського суду м. Києва за №46/368 від 11.08.2004 року, оскільки позивач жодних правовідносин із згаданим товариством не мав. Згідно із вимогами ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Однак, відповідач не надав суду жодних доказів правомірності прийняття ним оспореного повідомлення-рішення № 0005302320/0/26572 від 18.10.2006 року в частині виявлення завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2004 року в розмірі 24427 грн. 91 коп., що є підставою для задоволення позовних вимог ЗАТ «Львівська текстильна компанія».

Представники сторін у судовому засіданні підтримали свої доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, а також поясненнях, наданих у судовому засіданні.

Обставини, що мають значення для справи, які встановлені судом першої інстанції.

Позивач подав позов про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Львова від 18.10.2004р. за № 0005302320/0/26572.

У лютому 2004 року між ПП «Універсаліс»(виконавець) та позивачем (замовник) було

укладено договір за №060204/1, згідно якого замовник доручає, а виконавець приймає на

себе проведення робіт по поставці обладнання для створення системи вентиляції та

кондиціонування, монтажу, підключенню та інсталяції його на робочому місці замовника

згідно проекту.

Даний договір сторонами було виконано, підтвердженням чого є Акт про виконання робіт №ОФ-000000073 від 28.05.2004 року, податкова накладна за №207 від 28.05.2004 року та платіжне доручення №705 від 27.05.2004 року.

ЗАТ «Львівська текстильна компанія»до суми податкового кредиту включила 24427,91 грн. відповідно до наданої ПП «Універсаліс»податкової накладної: №207 від 28.05.2004р.

За результатами позапланової перевірки з питань відшкодування із бюджету податку на додану вартість за травень, червень, серпень 2004 року ДПІ у Шевченківському районі м.Львова складено акт за №904/23-4/30388137 та прийнято податкове повідомлення-рішення за №0005302320/0/26572 від 18.10.2004 року, яким у позивача виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі за травень 2004 року 27202 грн. 00 коп. та 11235 грн. 00 коп. і за червень цього ж року 11081 грн. 00 коп.

Окрім того, як вбачається з пояснень представника органу державної податкової служби та з самого акту перевірки, контрагентом ПП «Універсаліс»було ТзОВ «Люксор».

Відповідно до поданих відповідачем документів, зокрема, листа за № 2751/7/19-407 від 04.10.2004 року та рішення Господарського суду м. Києва за №46/368 від 11.08.2004 року, 11.08.2004 року скасовано державну реєстрацію ТзОВ «Люксор»та цього ж дня анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників у судовому засіданні, суд встановив наступне.

Відповідно до рядка 17 розділу ІІ «Податковий кредит»податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2004 року, поданої ЗАТ «Львівська текстильна компанія», визначено усього податкового кредиту на загальну суму 139458,00 грн.

З 20 вересня 2004 року по 18 жовтня 2004 року ДПІ у Шевченківському районі м.Львова проведено планову перевірку ЗАТ «Львівська текстильна компанія» з питання відшкодування із бюджету податку на додану вартість за травень, червень, серпень року.

За результатами позапланової перевірки ДПІ у Шевченківському районі м.Львова складено акт за № 904/23-4/30388137 від 18 жовтня 2004 року (надалі Акт перевірки) та прийнято податкове повідомлення-рішення за № 0005302320/0/26572 від 18.10.2004 року, яким у позивача виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі за травень 2004 року 27202 грн. 00 коп. та 11235 грн. 00 коп. і за червень цього ж року 11081 грн. 00 коп.

В акті перевірки зазначено, що оскільки на час перевірки не підтверджується факт здійснення поставки товару (надання послуг, робіт) ТзОВ «Люксор»- постачальником Приватного підприємства (надалі ПП) «Універсаліс», –яке є контрагентом позивача, джерело відшкодування по податку на додану вартість у товариства відсутнє.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено відповідачем в Акті перевірки, позивач поніс витрати по поставці обладнання та монтажу системи вентиляції і кондиціонування, проведенню пусконалагоджувальних робіт у ПП «Універсаліс»на підставі угоди №060204/1 від 19.02.2004р. (копії виписок з банку, договорів, актів виконаних робіт, податкових накладних є в матеріалах справи), а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 24427 грн. 91 коп., заявлені позивачем відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2004 року, поданою ЗАТ «Львівська текстильна компанія», підтверджуються банківськими виписками, договорами, податковими накладними, актами прийому-передачі, актами виконаних робіт, розхідними накладними, що додані позивачем до справи.

Факт перерахування коштів з рахунку позивача, як і факт виписування податкових накладних відповідними платниками податку (контрагентами позивача), не спростовано в Акті перевірки та не заперечуються відповідачем.

На підставі отриманих податкових накладних, які відповідають вимогам встановленим законодавством України (копії є в матеріалах справи), скаржник відобразив суму сплаченого податку у складі податкового кредиту у податковій декларації з ПДВ за травень 2004.

Апеляційний господарський суд при прийнятті ухвали у даній справі погоджується із судом першої інстанції в наступному.

Згідно із ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п.1, п.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Акт перевірки, податкові декларації позивача з податку на додану вартість за травень 2004 року, угода №060204/1 від 19.02.2004р., податкові накладні, виписки з банку, акти прийому-передачі, накладні, у даному випадку є належними та допустимими доказами, у розумінні ст.70 КАС України.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до п.1.4 ст. 1 вищезгаданого Закону поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

У лютому 2004 року між ПП «Універсаліс»(виконавець) та позивачем (замовник) було

укладено договір за №060204/1, згідно якого замовник доручає, а виконавець приймає на

себе проведення робіт по поставці обладнання для створення системи вентиляції та

кондиціонування, монтажу, підключенню та інсталяції його на робочому місці замовника

згідно проекту.

У розумінні п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість” операції платників податку з поставки товарів на митній території України є об'єктом оподаткування ПДВ.

З наведеного вбачається, що вищезазначені операції позивача з його контрагентами є об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п.1.4. ст.1. та п.п.3.1.1. п.3.1. ст.3. Закону України “Про податок на додану вартість”.

Так, 19 лютого 2004 року між ПП «Універсаліс»та позивачем було укладено угоду № 060204/1, відповідно до якої ПП «Універсаліс», підрядник за договором, взяв на себе зобов'язання по поставці обладнання та монтажу системи вентиляції і кондиціонування, проведенню пусконалагоджувальних робіт для позивача. Загальна вартість виконаних робіт згідно з актом про виконання робіт № ОФ-000000073 від 28.05.2004 становила 146567,36 грн. Позивач 27 травня 2004 року платіжним дорученням №705 перерахував  ПП «Універсаліс»156781,11 грн., а ПП «Універсаліс»28 травня 2004 року було виписано податкову накладну за порядковим номером 207, розділом VI якої визначено суму ПДВ у розмірі 24427,91 грн., яка повністю відповідає вимогам  ч.1, ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні», а саме, містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та  обсяг  господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підставою твердження відповідача про завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2004 в розмірі 24427 грн. 91 коп. по наданню послуг (виконанню робіт) ПП «Універсаліс», а саме по поставці обладнання та монтажу системи вентиляції і кондиціонування, проведенню пусконалагоджувальних робіт ПП «Універсаліс», є висновок щодо відсутності джерела відшкодування по податку на додану вартість, що не відповідає дійсним обставинам справи.

ПП «Універсаліс»зареєстроване як платник ПДВ, державна реєстрація не була скасована, з обліку в органі ДПІ не знято, свідоцтво платника ПДВ не анульоване.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, контрагентом ПП «Універсаліс»було ТзОВ «Люксор».

Безпідставними є доводи податкової інспекції про те, що несплата ТзОВ «Люксор»податку на додану вартість до бюджету у відповідному податковому періоді, скасування його реєстрації та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість 11.08.2004 року - після проведення господарської операції між скаржником та ПП «Універсаліс», свідчить про невідповідність вимогам Закону України «Про податок на додану вартість»податкової накладної на загальну суму 146 567,36 грн., в тому числі податок на додану вартість –24427,91 грн., оскільки податкове законодавство не ставить в залежність включення чи не включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість з обставинами наявності чи відсутності джерела відшкодування по податку на додану вартість (в даному випадку такими обставинами, на думку органу державної податкової служби, є анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість та скасування державної реєстрації постачальника контрагента скаржника ТзОВ «Люксор»).

Відповідно необґрунтованими є твердження відповідача про безпідставність включення ЗАТ «Львівська текстильна компанія»суми 24427,91 грн. до податкового кредиту з ПДВ, з тих підстав, що анулювання свідоцтва платника ПДВ та скасування державної реєстрації ТзОВ «Люксор»(постачальника контрагента скаржника) рішенням Господарського суду м. Києва за № 46/368 від 11.08.2004 року, оскільки скаржник жодних правовідносин із згаданим товариством не мав.

Відповідно до п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Проте, правомірність віднесення сплачених у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) сум до податкового кредиту не ставиться в залежність від скасування державної реєстрації постачальника контрагента.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). Це єдиний випадок, передбачений чинним законодавством України, який містить заборону щодо віднесення сплачених у зв'язку з придбанням товарів сум до податкового кредиту.

Оскільки факт отримання послуг (виконаних робіт) від ПП «Універсаліс»скаржником підтверджується договором від 19 лютого 2004р., актом про виконання робіт, отже, факт не надання послуг (виконання робіт) ДПІ у Шевченківському районі м. Львова не доведено, Позивачем було правомірно віднесено до податкового кредиту суми, сплачені у зв'язку з поставкою обладнання та монтажу системи вентиляції і кондиціонування, проведенням пусконалагоджувальних робіт по угоді №060204/1 від 19 лютого 2004 року.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, висновки відповідача про незаконність віднесення до податкового кредиту та зменшення від'ємного значення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за травень 2004 року суми в розмірі 24427,91 грн. не підтверджується дійсними обставинами справи.

Згідно з п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7. Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7. Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається  із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно з п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7. Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, оплата за надані послуги (виконані роботи), які також підтверджені податковими накладними (договорами, накладними, актами прийому-передачі), є підставою для віднесення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, позивач включив до податкового кредиту травня 2004 року 24427,91 грн.  ПДВ на підставі належним чином оформлених податкових накладних за надані послуги (виконані роботи).

Щодо посилань ДПІ у Шевченківському районі м. Львова на п.1.8 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” та п.19 ст.2 Бюджетного кодексу України то слід зазначити наступне.

Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку.

Пунктом 1.3 статті 1 цього ж Закону встановлено, що платник податку –особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Посилання податкового органу на необхідність проведення перевірок “до виробника або постачальника” не відповідають положенням Закону України “Про податок на додану вартість”, так як результати таких перевірок не можуть вплинути на податкові права і обов'язки позивача, оскільки він не може нести відповідальність за дії постачальника та контрагентів.

У зв'язку з вищенаведеним та виходячи з аналізу норм Закону України “Про податок на додану вартість”, саме податковим органам належать повноваження здійснення перевірки платників податків, а не суб'єктам господарювання, які, в свою чергу, не зобов'язані та не мають права перевіряти своїх контрагентів з питань оподаткування.

З наведеного вбачається, що податковий кредит з податку на додану вартість у травні 2004 року формувався ЗАТ «Львівська текстильна компанія»у відповідності з вимогами саме п.п.7.4.1, 7.7.1 ст.7 та п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»(редакція, що була чинна на момент виникнення господарських відносин).

Щодо посилання позивача на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме Закону України «Про податок на додану вартість», то слід зазначити наступне.

Згідно із ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, відповідача не наділено законним правом самостійно визнавати недійсними податкові накладні, які слугували підставою для віднесення ЗАТ “Львівська текстильна компанія” до складу податкового кредиту податку на додану вартість (пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»), оскільки вони були складені у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, що в свою чергу відповідає даному Закону, зокрема, містять усі реквізити, передбачені пп. 7.2.1 ст. 7 цього Закону.

При цьому, відповідачем не було надано суду ні вироку суду у кримінальній справі, ні рішення суду у цивільній справі, ні іншого належного доказу, який би підтверджував фіктивність первинних документів, якими позивачем були оформлені господарські операції.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. При цьому, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України).

У свою чергу законодавство, зокрема, Закон України “Про податок на додану вартість”, не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

Відповідно до положень Закону України “Про податок на додану вартість” сума податку на додану вартість, включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару має сплачувати цей податок до бюджету.

Таким чином, покладання податковим органом цього обов'язку на покупця (позивача) –є таким, що не відповідає вимогам законодавства.

Зазначена вище податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2004 р. скаржника була прийнята ДПІ у м. Львові (для ДПІ у Шевченківському районі м. Львова), отже вона була визнана відповідачем такою, що відповідає вимогам законодавства. У матеріалах справи відсутні докази факту неприйняття або повернення позивачу податкової декларації з податку на додану вартість за вказаний період.

За таких обставин скаржник правомірно включив до податкового кредиту суму 24427,91 грн., тому позбавлення податковим повідомленням-рішенням за №0005302320/0/26572 від 18.10.2004 року права підприємства на податковий кредит є необґрунтованим, отже оспорене податкове повідомлення-рішення суд першої інстанції правомірно визнав недійсним.

Відповідач не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені у запереченні, та обґрунтували правомірність і підставність прийняття оспореного податкового повідомлення-рішення.

Наведеним також спростовується твердження відповідача, викладене в акті перевірки, апеляційній скарзі, про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування.

Згідно із ч.1, ч. 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному , повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 69, 71, 86, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Львівський апеляційний господарський УХВАЛИВ:

Залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін.

Дана ухвала набирає законної сили та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст.ст.212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дана ухвала складена в повному обсязі 12.03.2006р.

Головуючий-суддя                                                            Процик Т.С.

                                       суддя                                                            Галушко Н.А.

                                       суддя                                                            Юрченко Я.О.