Ухвала

від 09.09.2015 по справі 2а-4027/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" вересня 2015 р. м. Київ К/9991/81407/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Степашка О.І., Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного цправління Державної фіскальної служби у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2012

у справі № 2а-4027/12/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Фірма «Вета»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2012 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 06.03.2012 № 0001202312; № 0001212312.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку ТОВ «Фірма «Вета» грошових зобов'язань із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 24.02.2012 № 179/23-12/13678838. Згідно з цими висновками товариство порушило норми підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР): завищило валові витрати за ІІІ квартал 2010 року на 1748328,00 грн. та податковий кредит у податковому обліку за липень, серпень 2010 року на загальну суму 349665,66 грн. за нікчемним правочином з поставки від ТОВ «Цірріус ЛТД» товарів (поліграфічне обладнання та витратні матеріали), що призвело до заниження податкових зобов'язань із податку на прибуток за ІІІ квартал 2010 року на 437082,00 грн. та податку на додану вартість на 349665,66 грн. за липень, серпень 2010 року.

На підставі акта перевірки ДПІ стосовно ТОВ «Фірма «Вета» прийняті податкові повідомлення-рішення від 06.03.2012: № 0001202312 - про визначення грошових зобов'язань із податку на прибуток у сумі 546352,00 грн., у т.ч. 437082,00 грн. за основним платежем та 109270,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001212312 - про визначення грошових зобов'язань із податку на додану вартість у сумі 437082,00 грн., у т.ч. 349666,00 грн. за основним платежем та 87416,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку товарів (поліграфічне обладнання та витратні матеріали) від ТОВ «Цірріус ЛТД» позивач на підставі видаткових та податкових накладних, виписаних від імені зазначеного постачальника, збільшив в податковому обліку за ІІІ квартал 2010 року суми валових витрат та податкового кредиту за липень, серпень 2010 року.

Згідно з пунктом 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року (за виключенням деяких статей) у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 цієї статті).

Відповідно до абзаців першого - третього підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом першим підпункту 7.4.5 цього пункту встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

При цьому законодавцем безумовно презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

Дійшовши висновку про не підтвердження у судовому процесі реального характеру поставки позивачу від ТОВ «Цірріус ЛТД» товарів, як про підставу для відмови в позові, суд першої інстанції виходив як із встановлених у справі обставин щодо відсутності у цього постачальника трудових ресурсів, основних засобів, об'єктивно необхідних для здійснення підприємницької діяльності, так і не відповідності наданих позивачем видаткових накладних, виписаних від імені ТОВ «Цірріус ЛТД» на поставки, нормативно встановленим вимогам. Так, згідно з нормою частини другою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи повинні мати обов'язкові реквізити, визначені цією нормою, зокрема посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Разом з тим, у зазначених видаткових накладних не зазначено посади, прізвища, ініціалів особи, яка діяла від імені ТОВ «Цірріус ЛТД» в господарській операції, на оформлення якої ці накладні виписані. На підставі дослідженої в судовому процесі банківської виписки з рахунку ТОВ «Цірріус ЛТД» суд першої інстанції встановив, що в основному платежі товариства мали призначення щодо оплати товарів продовольчої групи, поліграфічне обладнання та витратні матеріали серед призначення платежів відсутні. Позивач не тільки не надав документів на підтвердження фактичного руху товару (його приймання, транспортування, зберігання, складського обліку тощо), але й не зміг надати пояснення щодо умов поставки. З врахуванням зазначених обставин суд першої інстанції дав правильну оцінку наданих позивачем документів щодо подальшої реалізації ним поліграфічного обладнання та витратних матеріалів на адресу інших суб'єктів господарювання (договору про надання послуг, накладних, довіреностей) як таких, що не можуть достовірно свідчити про отримання позивачем цих товарів від ТОВ «Цірріус ЛТД».

Такий висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів..

Висновок суду апеляційної інстанції щодо факту поставки позивачу від ТОВ «Цірріус ЛТД» товарів зроблений без врахування обставин, на які посилається ДПІ, доводячи безтоварність операцій з поставки, а обґрунтований тим, що задекларовані позивачем суми валових витрат та податкового кредиту по цих господарських операціях підтверджені податковими накладними, видатковими накладними, документами щодо подальшої реалізації позивачем цих товарів. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на вище зазначені недоліки в змісті видаткових накладних, відсутність у позивача документів щодо фактичного отримання ним товарів від ТОВ «Цірріус ЛТД», зокрема їх передачі, транспортування, зберігання тощо, хоча з врахуванням обставин, на які посилається ДПІ стосовно фактичної діяльності вказаного постачальника, та з врахуванням правової позиції Верховного Суду України це має значення для правильного вирішення спору.

З огляду на зазначене оцінку судом апеляційної інстанції доказів у справі не можна вважати такою, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України, а відтак і зробити висновок, що апеляційних суд правильно встановив обставини у справі.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що надані позивачем податкові накладні, не дивлячись на їх формальну відповідність нормам Закону № 168/97-ВР, не є безумовним підтвердженням факту поставки від ТОВ «Цірріус ЛТД».

Враховуючи вищевикладене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного цправління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити, скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2012, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2012 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. Усенко Судді: ПідписО.І. Степашко підписЮ.І. Цвіркун