Рішення

від 24.09.2015 по справі 904/6415/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.09.15р. Справа № 904/6415/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Метіз", (м. Вишгород, Київська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адалід", (м. Дніпропетровськ)

про стягнення 45 490,30 грн.

Суддя Дубінін І.Ю.

Представники:

Від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Метіз" (далі-позивач) звернулося до господарського суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адалід" (далі-відповідач) про стягнення 45 490,30 грн.

Сума позову складається з наступних сум: 18 600,12 грн. - основний борг, 18 527,76 грн. - пеня, 424,90 грн. - 3% річних, 7 937,52 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 47 від 03.02.2014р., в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар.

Позивачем 04 серпня 2015 року до господарського суду надіслано факсимільну заяву № 165 від 04.04.15р., якою просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Метіз" отримало ухвалу про порушення провадження у справі лише 04.08.15р., та не має можливості підготувати всі витребувані судом документи.

03 серпня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Адалід" надав до канцелярії суду відзив на позовну заяву № 188 від 03.08.15р., в якому просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі та провести судове засідання без участі уповноваженого представника товариства.

Відзив мотивований тим, що відповідачем 29.09.14р. було отримано товар на загальну суму 20 100,12 грн., згідно видаткової накладної № 2279 від 29.09.14р. У зв'язку зі скрутним фінансовим становищем 09.06.15р. останнім лише частково оплачено отриманий товар та заборгованість на теперішній час перед позивачем складає у сумі 18 600,12 грн.

Також, відповідач повністю не погоджується з заявленою позивачем сумою пені та зазначає, що пені є такою, яка повністю не відповідає вимогам діючого законодавства України, а також існуючим періодам та розмірам суми заборгованості.

Крім того, у відзиві на позов відповідач заперечує проти заявлених вимог щодо стягнення витрат по оплаті представництва у судовому засіданні юристів, та вказує на те, що заявлена сума нічим не обґрунтована, розрахунок її не надано і нормативне обґрунтування суми також відсутній.

Представники сторін у судове засідання не з'явились, причину неявки суду не повідомили, але були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання.

За таких обставин господарський суд вважає, що позивач та відповідач не скористались своїм правом на участь представників у судовому засіданні.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

В порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом було прийнято вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

03 лютого 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Метіз", як постачальник, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адалід", як покупець, було укладено договір поставки № 47.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками і діє до 31 грудня 2014 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх завершення (п. 12.2. договору).

Згідно п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти у власність і оплатити товар на передбачених даним договором умовах.

Номенклатурний перелік, асортимент, кількість, ціна і вартість товару узгоджуються сторонами в додатках, що є невід'ємною частиною даного договору. Під додатками до цього договору маються на увазі додаткові угоди, специфікації, додатки, узгоджені покупцем замовлення покупця, або рахунки на оплату, які видаються постачальником. Всі додатки до даного договору становлять невід'ємну частину договору (п.п. 1.2., 1.3. договору).

Постачання товару здійснюється партіями. Асортимент і кількість товару, узгоджених до постачання партій, визначається в додатках (п. 2.1. договору).

У відповідності до п. 2.5. договору, право власності на товар, а також усі зв'язані з ним ризики переходить від постачальника до покупця з моменту постачання товару, що підтверджується підписанням накладної (акту), уповноваженою особою покупця. Момент постачання визначається у відповідності з правилами "Інкотермс-2010".

Загальна вартість договору складає суму всіх встановлених рахунків фактур. Ціна товару зазначена в додатках, які є невід'ємною частиною до даного договору (п. 3.1., п. 3.2. договору).

Пунктом 4.1. договору встановлено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем у безготівковому порядку в українській національній валюті - гривні шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 4.5. договору, умови оплати товару сторони узгоджують в специфікаціях.

28 серпня 2014 року позивач поставив товар відповідачу відповідно до специфікації № 15 до договору поставки № 47 від 03.02.14р. на загальну суму 20 100,12 грн.

У пункті 2 специфікації № 15 до договору на загальну суму 20 100,12 грн. (а.с. 12) зазначено про умови оплати: відстрочка платежу 30 календарних днів з моменту відвантаження продукції.

З видаткової накладної № 2279 від 29.08.2014 року (додаток № 3) (а.с. 13) вбачається, що відповідачем отримано товар 29.08.2014 року, тому позивач вказує на те, що строк сплати сплинув 28.09.2014 року.

19 листопада 2014 року позивач звернувся до відповідача із претензією (а.с. 14) на суму 20 100,12 грн. з проханням протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання претензії сплатити суму боргу.

В подальшому, Товариством з обмеженою відповідальністю "Адалід" 09.06.15р. було сплачено лише 1 500,00 грн. боргу на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Метіз".

Таким чином, станом на день подання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем становить у сумі 18 600,12 грн.

На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений останньому товар у розмірі 18 600,12 грн.

Доказів виконання по оплаті за договором поставки № 47 від 03.02.2014р. на загальну суму 18 600,12 грн. на момент розгляду спору відповідач не надав, але визнав наявну заборгованість в повному обсязі.

Приймаючи рішення господарський суд виходить із наступного.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 6 ст. 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства. Якщо у зобов'язаннi встановлений строк (термiн) його виконання, то воно пiдлягає виконанню у цей строк (термiн).

Згідно п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Викладене є підставою для задоволення позову в частині стягнення основного боргу у сумі 18 600,12 грн.

У випадку невиконання або неналежного виконання сторонами умов договору, вони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України та цим договором (п. 9.1. договору).

Згідно п. 9.4. договору, у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору протягом більше ніж 10 календарних днів, покупець також сплачує на користь постачальника пеню, яка обчислюється з 11 дня прострочення оплати відповідної партії товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.

Відповідно до п. 9.5. договору, у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору протягом більше, ніж 20 календарних днів, покупець також сплачує на користь постачальника пеню, яка обчислюється з 21 дня прострочення оплати відповідної оплати відповідної партії товару у розмірі 36% річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.

На підставі п.п. 9.4., 9.5. договору, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 18 527,76 грн., згідно розрахунку, який вказаний у позовній заяві (а.с. 4).

За ст.ст. 611, 549, 551 ЦК України, у разi порушення зобов'язання настають правовi наслiдки, встановленi договором або законом, зокрема - сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме i нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмiр встановлюється договором або актом цивiльного законодавства.

Згідно вимог статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" розмір пені, передбачений статтею 1 вказаного закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи викладене, та перевіривши розрахунки позивача судом встановлено, що розрахунок пені не відповідає вимогам чинного законодавства.

При викладених обставинах вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково в сумі 3 559,65 грн., в решті позовних вимог щодо стягнення пені позов задоволенню не підлягає, у зв’язку з допущеними арифметичними помилками при розрахунку.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 424,90 грн. та інфляційних втрат у сумі 7 937,52 грн., згідно розрахунку (а.с. 5).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки позивача судом встановлено, що розрахунок інфляційних втрат відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим, вимогу позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 7 937,52 грн. слід визнати обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно розрахунку 3% річних, судом перевірено та встановлено, що розрахунок 3% річних не відповідає вимогам чинного законодавства, отже, вимога позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних підлягає задоволенню частково в сумі 421,60 грн., в решті позовних вимог щодо стягнення 3% річних позов задоволенню не підлягає, у зв’язку з допущеними арифметичними помилками при розрахунку.

Також, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат по оплаті представництва в судовому засіданні юристами ТОВ "ЮК "ЛОЄРС ГРУП" згідно додаткової угоди № 1 до договору № 01/06-2015 від 01.06.2015р. у розмірі 4 000,00 грн.

Розглянувши вимогу позивача та матеріали справи, судові витрати в частині адвокатських послуг не задовольняються судом з огляду на наступне:

Відповідно до п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат , як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Позивачем не надано до справи акт приймання-передачі на підтвердження надання адвокатських послуг та докази сплати юридичних послуг ТОВ "Торгівельна компанія "Метіз".

Крім того, позивачем з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, якою просить суд накласти арешт на грошові кошти відповідача в рамках матеріальних вимог позивача, які знаходяться на поточному рахунку відповідача.

Заява позивача задоволенню не підлягає, оскільки умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що грошові кошти, які є у відповідача, на момент подання позову можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення - будь-яких обґрунтувань та доказів, які б їх підтверджували, суду надано не було.

Викладене є підставою для часткового задоволення позову. Судові витрати по справі слід покласти пропорційно на відповідача.

Керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 218, 232, 265 Господарського кодексу України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", ст.ст. 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адалін" (49008, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 38359653) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельна компанія "Метіз" (юридична адреса: 07300, АДРЕСА_2; поштова адреса: 04212, м. Київ, а/с - 6; код ЄДРПОУ 36445090) - 18 600 (вісімнадцять тисяч шістсот) грн. 12 коп. основного боргу, 3 559 (три тисячі п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 65 коп. пені, 421 (чотириста двадцять одна) грн. 60 коп. 3% річних, 7 937 (сім тисяч дев'ятсот тридцять сім) грн. 52 коп. інфляційні втрати, 1 225 (одна тисяча двісті двадцять п'ять) грн. 71 коп. витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 28.09.15р.

Суддя ОСОБА_1