Ухвала

від 23.09.2015 по справі 820/19807/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2015 р.Справа № 820/19807/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Перцової Т.С. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівська паливна компанія" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2015р. по справі № 820/19807/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівська паливна компанія"

до Лозівської об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лозівська паливна компанія" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Лозівська паливна компанія"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - відповідач, Лозівська ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.06.2014 року №0000392220, яке було складено на підставі акту про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ЛОЗІВСЬКА ПАЛИВНА КОМПАНІЯ" (ЄДРПОУ 37915066), з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 21.01.2012 року по 31.12.2013 року від 12.06.2014 року № 486/20-27-22-12/37915066; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.062014 року №0000402220, яке було складено на підставі акту про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ЛОЗІВСЬКА ПАЛИВНА КОМПАНІЯ" (ЄДРПОУ 37915066), з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 21.01.2012 року по 31.12.2013 року від 12.06.2014 року № 486/20-27-22-12/37915066.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2015 року по справі №820/19807/14 у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівська паливна компанія" до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.06.2014 року №0000392220 та від 25.062014 року №0000402220 - відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2015 року по справі №820/19807/14; прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "Лозівська паливна компанія".

В апеляційній скарзі, а також його представники у судовому засіданні зазначили, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Лоранік", ТОВ "Осокор 98" у перевіряємий період підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Отже, з викладених підстав, вважає оскаржувані повідомлення - рішення протиправними та такими, що підлягають скасованню.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Лозівська паливна компанія" зареєстроване як юридична особа (а.с.95-97), перебуває на обліку в Лозівській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, є платником податку на додану вартість, що не заперечується сторонами у справі.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ТОВ "Лозівська паливна компанія" визначено основним видом діяльності - оптова торгівля твердими, різкими, газоподібним паливом і подібними продуктами (а.с.95-97).

Лозівською ОДПІ ГУ ДПІ Міндоходів у Харківській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Лозівська паливна компанія" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 21.01.2012 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки податковим органом складено акт від 12.06.2014 року №486/20-27-22-12/37915066 (а.с.15-40), в якому встановлені наступні порушення: п.п 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2, п.138.4 ст. 138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України та положення ст. ст. 513, 1046 ЦК України, в результаті занижено по сплаті до бюджету податок на прибуток в суму 296975 грн., у т.ч. за 2012 рік в сумі 296975 грн. в результаті допущених порушень податкового законодавства, які відображено в п.п.3.1.1, п.п.3.1.2 п. 3.1 розділу 3 акту перевірки; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201, п. 44.1 ст. 44 , п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК з урахуванням норм ст. ст. 513, 1046 ЦК України, що призвело до завищення грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 282833 грн., в т.ч. за квітень 2012 року в сумі 282833 грн., в результаті допущених порушень податкового законодавства , які відображено в п.п.3.2.2 п.3.2 розділу 3 акту перевірки; п.3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні на зальну суму 2011,18 грн.

Зазначений вище акт було оскаржено позивачем в адміністративному порядку до Лозівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області (а.а.100-103)

Рішенням Лозівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області від 25.06.2014 року №3375/10/20-27-22-28 при розгляді скарги встановлено, що висновки щодо встановлених порушень визнано правомірними (а.с.104-106).

На підставі висновків акту перевірки від 12.06.2014 року №486/20-27-22-12/37915066 податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення:

- від 25.06.2014 року №0000392220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 353541 грн., в т.ч. за основним платежем 282833 грн. та штрафними санкціями в розмірі 70708 грн. (а.с.41);

- від 25.06.2014 року №0000402220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 371219 грн., в т.ч. за основним платежем 296975 грн. та штрафними санкціями в розмірі 74244 грн. (а.с.42).

Зазначені вище податкові повідомлення - рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до ГУ Міндоходів у Харківській області ( а.с.107-115).

Рішенням ГУ Міндоходів у Харківській області від 03.09.2014 року №5780/10/20-40- 10-04-17 залишено скаргу директора ТОВ "Лозівська паливна компанія" Милого А.І. без задоволення, а податкові повідомлення - рішення Лозівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області від 25.06.2014 року №0000402220, №0000392220 - без змін ( а.с.116-118).

Також податкові повідомлення - рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України (а.с.43-49).

Рішенням Державної фіскальної служби України від 10.11.2014 року №6502/6/91-99-10-01-15 залишено без змін податкові повідомлення - рішення Лозівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області від 25.06.2014 року №0000402220, №0000392220, а також рішення, прийняте за результатом розгляду первинної скарги, а скаргу - без задоволення ( а.с.50-51).

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями від 25.06.2014 року №0000402220, №0000392220, ТОВ "Лозівська паливна компанія" звернулось до суду з вимогою про визнання їх протиправними та скасування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, а також з правомірності прийнятих відповідачем оскаржуваних повідомлень-рішень.

Так, судом першої інстанції зазначено, що позивачем не підтверджено реальності здійснення господарських операцій з контрагентами ТОВ "Лоранік", ТОВ "Осокор 98" у перевіряємий період, відсутні докази щодо досягнення якогось реального господарського результату, що в свою чергу свідчить про правильність висновків податкового органу щодо заниження позивачем сум задекларованих податку на додану вартість та податку на прибуток у визначених розмірах.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.1.1 п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього ж Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Лозівська паливна компанія" у перевіряємому періоді мав господарські відносини із ТОВ "Лоранік", ТОВ "Осокор 98".

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено в ході апеляційного розгляду, що в березні 2012 року ТОВ "Лозівська паливна компанія" надано ТОВ "Лоранік" безвідсоткову позику в грошовому еквіваленті на загальну суму 1697000 грн. згідно договорів займу: від 03.03.2012 року №4/03/12 в розмірі 684000 грн. (платіжне доручення від 03.03.2012 року №4); від 24.03.2012 року №5/03/12 в розмірі 500000 грн. (платіжне доручення від 26.03.2012 року №5 - 200000 грн., платіжне доручення від 27.03.2012 року №7 - 140000 грн., платіжне доручення від 28.03.2012 року №8 - 90000 грн., платіжне доручення від 29.03.2012 року №9 - 70000 грн.); від 29.03.2012 року №6/03/12 в розмірі 513000 грн. (платіжне доручення від 29.03.2012 року №9 - 260000 грн., платіжне доручення від 30.03.2012 року №10 - 20000 грн., платіжне доручення від 02.04.2012 року №103 - 233000 грн.).

В бухгалтерському обліку надану позику відображено бухгалтерською проводкою Дт 607 КТ311, тобто відкриттям рахунку наданої позики ТОВ "Лоранік".

Зазначену позику ТОВ "Лоранік" не було повернуто позивачу.

При цьому, між ТОВ "Осокор 98", ТОВ "Лоранік" та ТОВ "Лозівська паливна компанія" укладено угоду поступки вимоги від 02.04.2012 року, згідно якої ТОВ "Лоранік" (цедент) передає, а ТОВ "Осокор 98" (наступник) приймає на себе права та обов'язки цедента і стає стороною по договору займу на загальну суму 169700 грн.

Згідно п. 7 зазначеної угоди про поступку договору - умови розрахунку по договорам займу змінена, а саме: займ в розмірі 1697000 грн. повинен бути повернутий дизельним паливом в кількості 181 537 літрів.

На виконання умов угоди про поступку договору від 02.04.2012 року ТОВ "Осокор 98" здійснило передачу дизельного пального позивачу в кількості 181537 літрів.

В бухгалтерському обліку зазначена операція відображена бухгалтерською проводкою ДТ607 КТ631, тобто закриття рахунку раніше наданої позики ТОВ "Лорнак".

При цьому, між ТОВ "Лозівська паливна компанія" та ТОВ "Осокор 98" укладено договір купівлі - продажу дизельного пального від 02.04.2012 року №000001. Продавцем виписана податкова накладна від 02.04.2012 року №1 та видаткова накладна від 02.04.2012 року №РН-0000011, якими визначено кількість переданого дизельного палива в кількості 181537 літри на загальну суму 1697000,03 грн.

ТОВ "Лозівська паливна компанія" було визначено при зазначеній операції суму ПДВ - 282833, 34 грн., яка включена позивачем до складу ПДВ за квітень 2012 року.

Колегія суддів вказує на відсутність в матеріалах справи документів, з яких достовірно можливо було б встановити реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Лоранік", ТОВ "Осокор 98" у перевіряємий період.

Так, колегія суддів вказує на відсутність документів, які б підтверджували економічний ефект від здійснення вказаних операцій для позивача, так само як і будь - яких відомостей, які б дали змогу відстежити, що є результатом поставлених товарів та послуг, що містили б відомості про обґрунтування їх вартості, необхідність в отриманні таких послуг та зв'язок із господарською діяльністю позивача, осіб, які безпосередньо приймали участь в наданні вищевказаних послуг, передачі товарнорно-матеріальних цінностей, що, на думку колегії суддів, є порушенням п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Також, колегія суддів вказує на відсутність в матеріалах справи документів на підтвердження перевезення дизельного пального, доказів оприбуткування, зберігання вказаного товару позивачем, подальшої реалізації чи використання придбаного палива у власній господарській діяльності.

Частиною 2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила), основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Також колегія суддів зауважує, що позивачем під час розгляду справи не було надано жодних доказів, які б засвідчували здійснення навантажувально-розвантажувальних послуг та зберігання придбаного товару, вказували на відповідальних осіб за їх зберігання, не надано доказів, що за адресою відвантаження наявні необхідні виробничі та складські потужності для зберігання дизельного пального.

Крім того, відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за № 293/1318 (далі по тексту - Інструкція) сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Пунктом 3 вище зазначеної Інструкції передбачено, що бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства.

Згідно з п. 6 Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 13 Інструкції довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. В цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно довіреності, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не було надано а ні довіреностей, а ні копій журналу реєстрації довіреностей, які б вказували на видачу довіреності на отримання товару.

З огляду на вищезазначене, за відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, дорожніх листів на перевезення вантажів та довіреностей на право отримання дизельного пального та зв`язку із господарською діяльністю позивача, не видається можливим встановити факт виконання укладеного між позивачем та ТОВ "Осокор 98" договору, що в свою чергу свідчить про безтоварний характер господарських операцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту виконання позивачем зобов'язань по оплаті товарно-матеріальних цінностей за договором купівлі - продажу шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, а наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти не були списані з рахунків позивача, тобто не вибули з його власності.

При цьому колегія суддів вказує на те, що оплатою за дизельне пальне не може бути повернення позики, оскільки при здійсненні господарської операції позивачем не було вилучено ніяких активів, а також враховуючи той факт, що позика надавалася одному суб'єкту господарювання ТОВ Лорнік", а повернута іншим - ТОВ "Осокор 98".

Як встановлено судом першої інстанції, дохід від реалізації дизельного палива отриманого від ТОВ "Осокор 98" позивачем відображено в бухгалтерських проводках ДТ 791 Кт23. При цьому, позивач до складу витрат відніс собівартість отриманого дизельного палива, відобразивши їх у бухгалтерських проводках: ДТ 281 КТ 631, Дт 23 Кт 281, Дт 791 Кт 23- загальний розмір, яких склав 1414166,69 грн., у т.ч. по періодам: 1) реалізовано: за квітень 2012 року - 977702,80 грн., за травень 2012 року - 382720,96 грн., за червень 2012 року - 39090,02 грн.; 2) використано у власній господарській діяльності на потреби автотранспорту при реалізації дизельного пального: за квітень - 1986,44 грн., за травень 2012 року - 12666,47 грн.

При цьому, позивачем при віднесені до складу витрат собівартості отриманого від ТОВ "Осокор 98" дизельного пального не враховано, що дизельне пальне отримано в якості повернення наданої ТОВ "Лоранік" безвідсоткової позики згідно угоди про поступку договору від 02.04.2012 року, яка була укладена між позивачем ТОВ "Лоранік" та ТОВ "Осокор 98" .

Таким чином, колегія суддів вказує на те, що економічного обґрунтування економічної доцільності здійснення вказаної операції з наявних у матеріалах справи документів не вбачається, зокрема, позивач ніяких витрат при отримані раніше наданої позики не поніс.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про не підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ "Лозівська паливна компанія" та контрагентами ТОВ "Лоранік" і ТОВ "Осокор 98", як наслідок, відсутністю у позивача права на формування податкового кредиту з урахуванням їх результатів, оскільки вважає, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків у випадку реальної зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 25.06.2014 року №0000392220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 353541 грн., в т.ч. за основним платежем 282833 грн. та штрафними санкціями в розмірі 70708 грн. та від 25.06.2014 року №0000402220, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 371219 грн., в т.ч. за основним платежем 296975 грн. та штрафними санкціями в розмірі 74244 грн., діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, а отже, підстави для скасування даних податкових повідомлень-рішень відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівська паливна компанія" залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2015р. по справі № 820/19807/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Жигилій С.П. Судді Перцова Т.С. Дюкарєва С.В. Повний текст ухвали виготовлений 28.09.2015 р.