Ухвала

від 25.08.2015 по справі 2а-136/12/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2015 року м. Київ К/800/31658/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Островича С.Е.,

Юрченко В.П.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області правонаступника Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську (далі - ДПІ) на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 травня 2014 року у справі № 2а-136/12/0970 за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Виробничо-торгова кондитерська фірма «Ласощі» (далі - Товариство) до ДПІ,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2012 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0099862303 від 13.03.2011 року щодо зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Зазначило, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення спростовується наявними в матеріалах адміністративної справи документами.

27 лютого 2012 року постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 травня 2014 року, позов задоволено.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0099862303 від 13.03.2011 року визнане протиправним та скасоване.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, з 12.08.2011 року до 18.08.2011 року ДПІ була здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість на рахунок платника за лютий-травень 2010 року, липень 2010 року, вересень-листопад 2010 року, за наслідками якої 26.08.2011 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог пп. 7.7.1 п. 7.1, пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 , ст.,ст. 1. 8 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 198 , п. 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України завищена сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, у розмірі 34 719,46 грн., та завищений податковий кредит від'ємного значення, у розмірі 72 550,00 грн.

13 вересня 2011 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0099862303 щодо зменшення Товариству суми податкового кредиту з податку на додану вартість, у розмірі 342 719,00 грн., та застосовані штрафні санкції, у розмірі 9 301,00 грн.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову обґрунтованими з таких підстав.

Суди встановили, що 7.04.2010 року, 0.06.2010 року, 31.03.2010 року, 13.12.2010 року, 29.11.2008 року між Товариством та ТзОВ «Камелот 2008», ТзОВ «Космо Пак», ТзОВ «Компанія Імперія ЛТД», ТзОВ «Інвесттрейд», ТзОВ «АПК «Улан» були укладені договори купівлі-продажу № 007, № 35, № 31-03, № 13/12/-108, № ПР- 00019 щодо купівлі цукру та устаткування, що використовується для виготовлення кондитерської продукції.

Для підтвердження виконання зазначених договорів Товариство надало договором поставки; видаткові накладні; податкові накладні; платіжні доручення; акт введення в експлуатацію.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 цього Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до пп. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Суди правильно зазначили, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Крім того, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство України, зокрема, Закон України «Про податок на додану вартість», не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця разом з ціною товару.

Відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. У даній справі такий обов'язок покладений податковою інспекцією на позивача, що суперечить вимогам чинного законодавства.

У разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків зі сплати податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суди обґрунтовано зазначили, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість, ліквідація чи банкрутство контрагента не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення Товариством до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість , покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При здійсненні господарських операцій Товариство та його контрагенти були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, як платники податку на додану вартість.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220 , 220-1, 223 , 224 , 230 , 231 Кодексу адміністративного судочинства України ,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області відхилити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Острович С.Е.

Юрченко В.П.