Постанова

від 23.09.2015 по справі 922/2754/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2015 р. Справа №922/2754/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Хачатрян В.С., суддя Шепітько І.І.,

при секретарі Кузнєцовій І.В.,

за участю представників:

прокуратури - ОСОБА_1, за посвідченням №032167 від 11.02.2015 року;

позивача - не з'явився;

першого відповідача - не з'явився;

другого відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області, м.Харків, (вх.№3790Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 18.06.2015 року по справі №922/2754/15,

за позовом Валківського міжрайонного прокурора, м.Валки,

в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Харківській області, м.Харків,

до 1. Мельниківської ОСОБА_2 ступеней Валківської районної ради Харківської області, с.Мельникове,

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, с.Мельникове,

про визнання недійсним договору та звільнення земельної ділянки,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року Валківський міжрайонний прокурор звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі укладений 08.01.2014 року між Мельниківською ОСОБА_2 ст. Валківської районної ради Харківської області (1-й відповідач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (2-й відповідач) площею 30 га; зобов'язання першого відповідача та другого відповідача звільнити земельну ділянку державної власності площею 30 га на території Мельниківської сільської ради Валківського району Харківської області за межами населеного пункту. Витрати по сплаті судового збору просив покласти на відповідачів.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.06.2015 року у справі №922/2754/15 (суддя Жигалкін І.П.) у позові відмовлено повністю.

Прокуратура Харківської області із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилася та звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18.06.2015 року та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що спірний договір укладено з порушенням вимог діючого законодавства, що є підставою для визнання його недійсним з огляду на вимоги ч. 1 ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України. Відповідачем укладено спірний договір у порушення ст. 122 Земельного кодексу України, тобто за відсутності права розпоряджатися земельною ділянкою та без погодження з власником майна, права користування якою по суті було вкладом за договором.

Не погоджується апелянт з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання звільнення земельної ділянки, оскільки спірний договір не відповідає вимогам земельного законодавства і наявні правові підстави як для визнання такого договору недійсним так і для застосування правових наслідків недійсності правочину, а саме зобов'язання звільнити земельну ділянку.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.07.2015 року апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області прийнято до провадження та призначено до розгляду.

05.08.2015 року від Валківської міжрайонної прокуратури надійшли письмові пояснення (вх.№11614), в яких зазначає, що підтримує позицію прокуратури Харківської області та просить задовольнити її апеляційну скаргу.

Валківська міжрайонна прокуратура вказує, що суд першої інстанції помилково зазначає, що оскаржуваний договір є договором оренди земельної ділянки, оскільки згідно змісту вказаного договору та назви він є договором про спільний обробіток. Подальше обґрунтування суду з посиланням на норми Законів «Про оренду землі» та «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є необґрунтованим. Крім того, невірним є застосування положення чинного законодавства при визначенні господарським судом Харківської області спірного договору як такого, що вважається неукладеним.

Ухвалою суду від 12.08.2015 року з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного вирішення спору, а також дотримання принципів судочинства, відкладено розгляд справи на іншу дату.

22.09.2015 року від Головного управління Держземагентства у Харківській області надійшли письмові пояснення (вх.№13348), в яких вказує, що підтримує позовні вимоги Валківського міжрайонного прокурора та апеляційну скаргу прокуратури Харківської області і просить її задовольнити. Разом з тим, Головне управління Держземагентства у Харківській області просить розглянути справу за відсутності його представника.

Ухвала суду про відкладення розгляду справи на 23.09.2015 року була направлена сторонам рекомендованими листами 14.08.2015 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана відповідачами 21.08.2015 року, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи. Однак, відповідачі у судове засідання не з'явилися, про причини не з'явлення суд не повідомили.

Ухвалою суду від 12.08.2015 року суд попереджав сторони, що у разі не з'явлення їх представників у судове засідання та не надання витребуваних судом документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, приймаючи до уваги клопотання позивача, зважаючи на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників відповідачів та Головного управління Держземагентства у Харківській області.

У судовому засіданні 23.09.2015 року представник Прокуратури Харківської області підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив її задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника апелянта, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога міжрайонного прокурора в особі Головного управління Держземагентства у Харківській області про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки від 08.01.2014 року, укладений між Мельниківської ОСОБА_2 ступеней Валківської районної ради Харківської області та ФОП ОСОБА_3 та зобов'язання останнього звільнити земельну ділянку, з посиланням, зокрема, на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України, з огляду на перевищення першим відповідачем компетенції та за відсутності в нього права розпоряджатись земельною ділянкою.

Суд першої інстанції приймаючи оскаржуване судове рішення виходив з того, що оспорюваний правочин, при цьому вказує, що оспорюваний правочин це договір оренди землі, не пройшов державної реєстрації і в будь-якому разі не вважається укладеним, а отже, в силу приписів чинного законодавства, не може бути визнаний недійсним, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

З матеріалів справи слідує, що 08.01.2014 року між Мельниківською ОСОБА_2 ступеней в особі директора школи ОСОБА_4 (перший відповідач у справі) та ФОП ОСОБА_3 (другий відповідач у справі) укладено договір про спільний обробіток землі б/н, за яким перший відповідач домовляється про спільний обробіток землі, наданої школі в користування Мельниківською сільською радою рішення VIII сесії ХХІІІ скликання від 12.04.2000 р. площею 30 га, згідно договору на право тимчасового користування землею від 05.09.2001 року між Мельниківською сільською радою і ОСОБА_2 ступеней с.Мельникове та розпорядження Валківської РДА від 22.02.2010 року №113 «Про дозвіл Мельниківській ОСОБА_2 ст. на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Мельниківської сільської ради».

У розділі 2 зазначено договору визначені права та обов'язки сторін, а саме Мельниківська ОСОБА_2 ступеней зобов'язується передати строком на період з 08.01.2014 року по 31.12.2023 року земельну ділянку площею 30 га для вирощування сільськогосподарських культур. У свою чергу, ФОП ОСОБА_3 зобов'язується використовувати земельну ділянку за призначенням - вирощувати сільськогосподарські культури.

Також відповідачі у договорі про спільний обробіток землі передбачили такий розділ як плата за землю. Так, згідно п. 3.1 договору школа сплачує земельний податок щорічно в сумі і в строки визначені податковою інспекцією. Відповідно до п. 3.2 договору фізична особа-підприємець зобов'язується сплатити школі за використання землі суму в розмірі 3% від вартості землі станом на 01.01.2014 року в сумі 20293,02 грн. грошима, послугами або товарами згідно розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2023 року.

Вищевказаний договір складено в письмовій формі, підписано представниками сторін.

В подальшому, 18.12.2014 року до договору про спільний обробіток землі укладено додаткову угоду, в якій сторони передбачили про доповнення пункт 3.2 основного договору словами: «Додатково надати матеріальні цінності для зміцнення матеріальної бази школи у 2014 році на суму 7533,00 грн. Вказана додаткова угода також складена в письмовій формі, підписана представниками сторін та з боку першого відповідача скріплена печаткою.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Загальні положення про договір визначені ст.ст. 626-637 Цивільного кодексу України, а порядок укладення, зміни і розірвання договору ст.ст. 638-647, 649, 651-654 Цивільного кодексу України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони визначають зміст договору на основі вільного волевиявлення, сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсним» №11 від 29.05.2013 року зазначено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). Господарським судам при розгляді справи необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (ст.ст. 205-210, 640 Цивільного кодексу України, ч. 2 - 5, 7 ст. 180 Господарського кодексу України.)

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові пленуму №11 від 29.05.2013 року не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Частиною 2 ст. 1131 передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Колегія суддів, дослідивши зміст спірного договору, дійшла висновку, про неможливість ствердження, що цей договір за своїм правовим змістом є договором про сумісну (спільну) діяльність, у той час правові підстави стверджувати, що спірний договір, як правочин є неукладеним - відсутні.

Так, відповідачі укладаючи правочин - «договір про спільний обробіток землі» визначились з його істотними умовами та вчиняли дії на його виконання, що підтверджується матеріалами справи та письмовими поясненнями першого відповідача. При цьому, чинним законодавством України не передбачено такої умови та не покладено на сторін такого обов'язку як державна реєстрація або нотаріальне посвідчення таких правочинів як договір про спільний обробіток землі.

Таким чином, правочин - «договір про спільний обробіток землі» від 08.01.2014 року є укладеним.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дослідивши та проаналізувавши зміст спірного договору, а також відносини, які склалися між відповідачами можна зробити висновок, що цей правочин є за своїм змістом прихованим договором оренди земельної ділянки, за яким перший відповідач надав другому відповідачу земельну ділянку площею 30 га в строкове платне користування з чітко визначеною метою.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності (ст. 3 Закону України «Про оренду землі»).

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцем земельних ділянок, що перебувають у державній власності є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або у користування.

Стаття 122 Земельного кодексу України визначає, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для, зокрема, сільськогосподарського використання.

З тексту спірного правочину - «Договору про спільний обробіток земельної ділянки» вбачається, що Мельниківська ОСОБА_2 ступеней передає ФОП ОСОБА_3 на строк з 08.01.2014 року по 31.12.2023 року земельну ділянку площею 30 га, яка була надана школі в користування Мельниківською сільською радою рішенням VIII сесії ХХІІІ скликання від 12.04.2000 року, згідно договору на право тимчасового користування землею від 05.09.2001 року між Мельниківською сільською радою і ОСОБА_2 ступеней с.Мельникове та розпорядження Валківської РДА від 22.02.2010 року №113 «Про дозвіл Мельниківській ОСОБА_2 ст. на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Мельниківської сільської ради».

Стаття 123 Земельного кодексу України встановлює порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Так, надання земельний ділянок здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначений органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 Земельного кодексу України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.2, 3 ст. 134 цього кодексу.

Колегія суддів зазначає, що перший відповідач не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки площею 30 га про спільний обробіток якої укладено спірний правочин та яка за спірним правочином передається другому відповідачу.

Так, договір на право тимчасового користування Мельниківською ОСОБА_2 ступеней землею від 05.09.2001 року закінчив свою дію, а новий договір про оренду земельної ділянки укладено не було. В матеріалах справи наявне розпорядження №815 від 03.12.2012 року згідно якого Валківською районною державною адміністрацією Харківської області затверджено першому відповідачу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель сільськогосподарського призначення (державний резервний фонд) сільськогосподарських угідь (рілля) загальною площею 30,0000 га на території Мельниківської сільської ради Валківського району Харківської області за межами населених пунктів; надано шляхом укладення договору оренди Мельніківській ОСОБА_2 ступеней Валківської районної ради Харківської області в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6321284000:03:000:0579) з земель сільськогосподарського призначення (державний резервний фонд) сільськогосподарських угідь (рілля) загальною площею 30,0000 га на території Мельниківської сільської ради Валківського району Харківської області за межами населених пунктів терміном на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Проте, договір оренди за вищевказаним розпорядженням укладено не було.

При цьому, згідно п. 4 розпорядження №815 від 03.12.2012 року орендаря - Мельніківську ОСОБА_2 ступеней попереджено, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), укладення договору оренди та його державної реєстрації забороняється.

Однак, Мельніківська ОСОБА_2 ступеней укладаючи правочин - Договір про спільний обробіток землі, здійснило дії щодо розпорядження земельною ділянкою і розпорядилось правом користування земельною ділянкою з перевищення компетенції та за відсутності в нього права розпоряджатись земельною ділянкою.

Згідно ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Колегія вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що спірний правочин - «Договір про спільну обробітку землі» від 08.01.2014 року було укладено з порушенням норм права, зокрема, Земельного кодексу України, тобто спірний правочин суперечить актам законодавства, а також особою - Мельніківською ОСОБА_2 ступеней, яка не має необхідного обсягу дієздатності, тобто розпорядилася земельною ділянкою за відсутності в неї відповідного права.

Отже спірний правочин - «Договір про спільну обробітку землі» від 08.01.2014 року підлягає визнанню недійсним на підставі п. 1, 3 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України.

Позовна вимога про звільнення займаної земельної ділянки безпосередньо пов'язана із визнанням недійсним оспорюваного правочину.

Згідно ч. 2 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки за змістом спірного правочину Мельніківська ОСОБА_2 ступеней передавала земельні ділянки ФОП ОСОБА_3 за договором, який підлягає визнанню недійсним, тому позовні вимоги про звільнення відповідачами земельної ділянки площею 30,0 га також підлягають задоволенню.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів вважає, що твердження Прокуратури Харківської області, викладені нею в апеляційній скарзі ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції не в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі, а висновки, викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим рішення господарського суду Харківської області від 18.06.2015 року підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та прийняття нового судового рішення про задоволення позивних вимог, то у відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та за подання позовної заяви підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 91, 99, 101, п.2 ст. 103, п.1, п.3 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.06.2015 року по справі №922/2754/15 скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги Валківського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Харківській області задовольнити.

Визнати недійсним договір про спільний обробіток землі укладений 08.01.2014 року між Мельниківською ОСОБА_2 ст. Валківської районної ради Харківської області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 площею 30 га.

Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 та Мельниківську ОСОБА_2 ст. Валківської районної ради Харківської області звільнити земельну ділянку державної власності площею 30 га на території Мельниківської сільської ради Валківського району Харківської області за межами населеного пункту.

Стягнути з Мельниківською ОСОБА_2 ступеней Валківської районної ради Харківської області (63055, Харківська область, Валківський район, с.Мельникове, вул. Радянська, 6, код ЄДРПОУ 25188134) на користь Головного управління Держземагентства у Харківській області (61003, м.Харків, вул. Короленко 16, код ЄДРПОУ 38385479) 609,00 грн. за подання позовної заяви та 304,50 грн. за подання апеляційної скарги.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (63055, Харківська область, Валківський район, с.Мельникове, вул. 16 Вересня, 3, ідент номер НОМЕР_1) на користь Головного управління Держземагентства у Харківській області (61003, м.Харків, вул. Короленко 16, код ЄДРПОУ 38385479) 609,00 грн. за подання позовної заяви та 304,50 грн. за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Хачатрян В.С.

Суддя Шепітько І.І.